Деньги и кредит

                            «Богатство  – вещь, без которой  можно жить

                            счастливо. Но благосостояние –  вещь,

                            необходимая для счастья»  

                                                         Н. Чернышевский 

План 

1. Інфляція: суть, розвиток та перспективи  подолання в Україні.

1. Сутність, види та закономірності розвитку інфляції.

1. Поняття інфляції.
2. Стадії розвитку.
3. Вимірювання інфляції та її види.
2. Особливості інфляції в Україні.
1. Економіка перехідного періоду.
2. Етапи  розвитку інфляційного процесу.
3. Перспективи подолання інфляції в Україні.

 

     II. Критерії класифікації кредиту та розвиток його в Україні.

   1. Критерії класифікації.

         1.1. Залежно від суб’єктів кредитних відносин.

         1.2. Залежно від сфери економіки, у яку спрямується позичена вартість.

         1.3. За терміном користування.

         1.4. За галузевою спрямованістю.

         1.5. Залежно від цільового призначення кредиту.

         1.6. За організаційно-правовими ознаками та умовами надання позичок.

   2. Розвиток кредитних відносин в Україні.

         2.1. Зміна складу суб’єктів кредитування.

         2.2. Створення законодавчої бази.

         2.3. Вплив економічної кризи на розвиток кредитних відносин. 

 

      I. Інфляція: суть, розвиток та перспективи подолання в Україні.

     Інфляція – це тривале і швидке знецінення грошей внаслідок надмірного зростання їх маси в обороті. При цьому стрімке зростання грошової маси може бути як абсолютним, так і відносним. Наприклад, збільшення маси грошей за місяць на 15% протягом двох-трьох років неминуче викличе інфляційне знецінення грошей, оскільки економіка жодної країни не в змозі забезпечити відповідне збільшення фізичних обсягів пропозиції на товарних ринках. Таким же буде результат, коли грошова маса залишається незмінною чи зростає незначно, наприклад на 5% на рік, зате фізичні обсяги виробництва товарів і послуг скорочуються щорічно на 10–15% протягом кількох років, тобто постійно грошова маса буде швидко зростати відносно спадаючих обсягів виробництва у натуральному виразі.

     Інфляція  – явище досить складне за формою її прояву та за сукупністю чинників, що її спричинюють. Зовні вона виявляється  в зростанні цін на товари і  тарифів на послуги, у падінні  валютного курсу національних грошей, у поглибленні товарного дефіциту. Усі ці явища є проявом знецінення грошей, незалежно від причинно-наслідкових зв’язків між грошима і товарами на ринку.

     Як  відомо, поступове зростання цін  спостерігається протягом усієї  історії розвитку товарного виробництва і ринку. В епоху функціонування повноцінних грошей воно зумовлювалося псуванням монет або зниженням вартості золота, чи першим і другим одночасно. В усіх цих випадках зменшувалася вартість самої монети, що зумовлювало згідно з вимогами закону вартості зростання товарних цін. Проте відбувалося воно надзвичайно повільно і поступово, було майже непомітним протягом одного людського життя. Більше того, періоди підвищення цін змінювалися періодами їх спаду. Тому таке знецінення грошей не викликало істотних економічних пертурбацій чи соціальних потрясінь і не розглядалося як самостійне економічне явище.

     Інфляція  не виникає раптово, а розвивається поступово як тривалий процес, який можна розділити на кілька стадій. Відрізняються ці стадії співвідношенням темпів зростання пропозиції грошей і темпів їх знецінення.

     На  першій стадії темпи зростання пропозиції грошей випереджають знецінення грошей, причому це випереджання поступово зменшується, наближаючись до вирівнювання. Таке співвідношення і його тенденція зумовлюються кількома причинами.

     Одна  з них полягає в тому, що надмірна пропозиція грошей поглинається оборотом за рахунок уповільнення їх обігу. Суб’єкти ринку певний час не відчувають надмірності в обігу грошей і використовують їх для нагромадження чи збереження. Це тимчасово відволікає зайві гроші з обігу, послаблює інфляційний тиск на товарні ціни, і вони деякий час залишаються незмінними чи підвищуються повільніше, ніж зростає маса грошей.

     Указані процеси зумовлюють ще один чинник послаблення інфляційних наслідків надмірної емісії. Зростання грошових нагромаджень і збережень у період, коли не виявилася тенденція до знецінення грошей, посилює стимули активізації підприємництва, товарно-грошових відносин, підвищення продуктивності праці, що призводить до розширення виробництва та реалізації товарів і поліпшення співвідношення між попитом і пропозицією на товарних ринках.

     На  другій стадії інфляції темпи знецінення грошей випереджають темпи зростання їх пропозиції. Це зумовлюється такими чинниками:

     — у певний момент власники грошових нагромаджень починають розуміти їх надмірність і пред’являють на ринок для купівлі товарів. Це прискорює швидкість руху грошей у поточному обігу та збільшує платоспроможний попит порівняно з поточною емісією;

     — одночасно зменшується відплив у нагромадження нових пропозицій грошей, унаслідок чого ще більше зростає швидкість обігу всієї грошової маси;

     — виникають і швидко поширюються бартерні операції, звужуючи товарну основу грошової маси в обігу;

     — знецінення грошей призводить до відпливу робочої сили зі сфери виробництва у сферу спекулятивного обміну, що зумовлює падіння виробництва і товарообороту, через що зменшується попит на гроші.

     Унаслідок дії зазначених чинників з’являються  так звані інфляційні очікування, коли економічні суб’єкти починають усвідомлювати неминучість майбутнього підвищення цін. Щоб уникнути пов’язаних з ним майбутніх втрат, вони починають негайно купувати товари не тільки для поточного споживання, а й для майбутнього. Для цього на ринок «викидаються» не тільки всі поточні доходи, а й заощадження попередніх періодів. Неминучим наслідком стає випереджаюче зростання рівня цін порівняно зі зростанням грошової маси і падіння рівня монетизації валового внутрішнього продукту.

     Точно виміряти відкриту цінову інфляцію можливо за допомогою індексу цін за певний період – рік, квартал, місяць. На практиці може розраховуватися багато різних індексів цін. Проте для вимірювання інфляції найчастіше застосовується три їх види:

     — індекс цін споживчих товарів (індекс споживчих цін);

     — індекс цін на засоби виробництва (індекс цін виробників);

     — індекс цін ВВП, або дефлятор ВВП.

     Індекс  споживчих цін (ІСЦ) характеризує зміну  в часі загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для особистого споживання. Цей показник найчастіше використовується для характеристики інфляції, оскільки він досить точно виражає не тільки економічні, а й соціальні аспекти інфляції, зокрема її вплив на рівень життя населення, а тому його називають ще індексом вартості життя. ІСЦ широко застосовується в практиці регулювання державної фінансової і соціальної політики, аналізу і прогнозування цінових процесів, регулювання курсу національної валюти, вирішення правових спорів тощо.

     Індекс  цін на засоби виробництва (цін виробника) характеризує зміну в часі загального рівня цін на засоби виробництва, які купують юридичні особи для виробничого споживання. Цей індекс виражає зростання оптових цін, темпи якого не завжди збігаються з темпами зростання роздрібних цін, за якими визначається ІСЦ. Індекс цін виробника чутливіший до зміни витрат на виробництво, ніж до зміни попиту. Тому його часто використовують при характеристиці інфляції витрат, особливо коли зростання оптових цін відбувається в часі попереду зростання роздрібних цін. Цей індекс застосовується більш обмежено, ніж ІСЦ.

     Дефлятор  ВВП характеризує зміну в часі загального рівня цін на всі товари і послуги, що реалізовані кінцевим споживачам. Це найбільш широкий показник, який характеризує інфляційні зміни  всіх цін. Тому дефлятор ВВП може помітно відхилятися від ІСП та ІЦВ, оскільки він точніше враховує реальну структуру особистого і виробничого споживання, ніж попередні індекси.

     Види  інфляції. У літературі зустрічаються  десятки різних формулювань видів інфляції. Найбільш коректною є класифікація видів інфляції за трьома критеріями: формами прояву, темпами знецінення грошей, чинниками інфляції.

     За  формами прояву інфляції можна виділити:

     — цінову інфляцію, що проявляється у формі зростання цін;

     — інфляцію заощаджень, коли знецінення грошей проявляється у зростанні вимушених заощаджень при зафіксованих державою цінах і доходах;

     — девальвацію, за якої знецінення грошей проявляється у падінні їх курсу до іноземних валют.

     Основним  видом інфляції в розвинутій ринковій економіці є цінова інфляція, оскільки в умовах лібералізованого ринку вимушені заощадження взагалі неможливі, а девальвація звичайно розглядається як відносно самостійне явище.

     За  темпами знецінення грошей звичайно виділяють три види інфляції:

     — повзучу, що характеризується прискореним зростанням маси грошей в обороті без помітного підвищення чи з незначним зростанням цін – до 5% на рік;

     — помірну, відкриту, яка проявляється у прискоренні знецінення грошей у формі зростання цін, що коливається в межах 5–20% на рік;

     — галопуюча інфляція, коли зростання цін 20–50%, а інколи 100% на рік. Для цього виду інфляції характерне стрибкоподібне, вкрай нерівномірне зростання цін, яке важко передбачити і яке не піддається регулюванню. Від такої інфляції важко захиститися, і вплив її на економіку різко негативний;

     — гіперінфляція, що характеризується надзвичайно високими темпами зростання цін – більш як 100% на рік. На цій стадії гроші починають втрачати свої функції, купюри низьких номіналів та розмінна монета зникають з обігу, падає роль грошей в економіці, поширюється бартер. Порушується кредитний механізм, посилюються стихійні процеси в економіці тощо.

     За  чинниками, що спричинюють інфляційний  процес, можна виділити багато видів  інфляції. Проте на практиці всі  ці чинники часто діють одночасно, накладаючись один на одного. Тому чітко вичленити такі види інфляції практично неможливо, і в літературі за цим критерієм заведено виділяти лише два види інфляції:

     — інфляцію витрат;

     — інфляцію попиту.

     Ці  два види інфляції, по суті, виділені залежно від того, з якого боку здійснюється тиск на ціни – з боку пропозиції чи з боку попиту. Такий тиск на ціни з кожного боку може провокуватися багатьма чинниками, а відтак інфляція витрат і інфляція попиту є багатоскладовими її видами. Проте для розуміння суті інфляції та розроблення ефективної антиінфляційної політики такої узагальненої класифікації видів інфляції достатньо.

     Інфляція  витрат спричинюється тиском на ціни з боку зростання виробничих витрат. Це передусім зростання заробітної плати, витрат на енергетичні й сировинні ресурси, а також падіння продуктивності праці, посилення монополізації виробництва і ринку, зростання в структурі виробництва галузей з уповільненими темпами підвищення продуктивності праці (наприклад, послуг), з високою часткою витрат на заробітну плату та низькою питомою вагою виробництва предметів споживання тощо. В усіх цих випадках, щоб зберегти обсяги виробництва і пропозиції на попередньому рівні, необхідно збільшувати грошові виплати, що призведе до зростання попиту, а отже і цін. Якщо грошові виплати не збільшувати, то вказані чинники призведуть до скорочення виробництва і пропозиції, що при попередньому попиті теж підштовхуватиме ціни вверх. Тут теж виникне «зайвий» попит, що провокуватиме зростання цін.

     В умовах України в період гіперінфляції 1992–1994 рр. найбільш відчутними витратними чинниками тиску на ціни були:

     — зростання цін на енергоносії, насамперед імпортні. У четвертому кварталі 1994 р. ціни на природний газ були вищими від цін четвертого кварталу 1992 р. у 1237 разів, на нафту – в 467 разів, на топковий мазут – в 313 разів. Таке зростання цін на енергоносії було пов’язане з переведенням на світові ціни імпортованих з Росії енергоносіїв;