Деньги и кредит

Депозитарій цінних паперів – юридична особа, яка провадить виключно депозитарну  діяльність та може здійснювати кліринг  та розрахунки за угодами щодо цінних паперів. Кліринговий депозитарій  – депозитарій, який одержав дозвіл Державної комісії з цінних паперів  та фондового ринку на здійснення клірингу щодо операцій з цінними  паперами.

Депозитарій – відкрите акціонерне товариство, учасниками якого є не менше ніж  десять зберігачів, і яке здійснює виключно депозитарну діяльність. При  цьому частка одного учасника в статутному фонді депозитарію не може перевищувати 25 % цього фонду.

 

1.2 Етапи становлення ринку цінних паперів

 

Розглядаючи розвиток українського ринку цінних паперів в історичному аспекті, можна виділити декілька періодів: по-перше, дореволюційний

(до 1917 р.), потім  радянський період (з НЕПу та наступні роки) і, нарешті, сучасний етап, починаючи з приватизації державної власності.

Всі ці етапи  мають свої особливості, пов'язані  з умовами їх формування. Є і  деякі загальні риси, які дозволяють краще зрозуміти й оцінити  сучасні процеси розвитку фондового  ринку.

Початком  виникнення фондового ринку в  Російській Імперії можна вважати 1769 рік, коли в Амстердамі був розміщений перший випуск Російського державного займу.

На російському  ринку державні боргові папери виникли  значно пізніше, лише через сорок  років, у 1809 році.

Умови випуску  й основні правила були визначені  Височайшим указом від 25 березня 1809 р., згідно з яким розмір доходу був  визначений у 6% річних і плюс 1%-ва грація (премія). До XIX століття внутрішні державні позики покривали лише близько 10% державного боргу.

У 30-х роках XIX ст. на фондовому ринку виникають  в обігу акції й облігації  приватних компаній, випуск та обіг яких регулювався Законом про  промислові товариства, який був прийнятий  у 1836 р. Але їх обіг порівняно з  державними процентними паперами на західному фондовому ринку був  незначний, що відповідало певному  рівню розвитку капіталізму в  Росії у той період.

В Україні  становлення ринку цінних паперів  закономірно випливає із процесу  приватизації (корпоратизації) державної  власності. Приватизація зумовлює, у  свою чергу, темпи та характер організації  фондового ринку. Основним принципом  приватизації має бути рівність стартових  позицій для емітентів (підприємств, що випускають акції) та інвесторів (осіб, які вкладають свої кошти в  цінні папери), отже, основною рисою  цінних паперів має стати рівноправність усіх учасників фондової торгівлі. Відтак ринок цінних паперів із перших своїх кроків повинен бути упорядкованим, демократичним, гласним та єдиним для  всієї України в тій же мірі, в якій відкрито і демократично повинна  відбуватися в країні приватизація.

Сьогодні  Україна має унікальну історичну  можливість не повторювати еволюційний  шлях спроб і помилок інших  країн, а відразу, враховуючи свою специфіку, створювати ринок цінних паперів  за вищими європейськими та світовими  зразками, що вже існують.

Для цього  в країні створені певні організації, матеріально-технічні та безпосередньо  практичні передумови. Основні засади цього процесу сформульовані  у "Концепції функціонування та розвитку фондового ринку в Україні".

 

1.3 Ринок цінних паперів та його  структура

 

У загальному вигляді ринок цінних паперів  можна визначити як сукупність економічних  відносин між його учасниками з приводу  випуску та обігу цінних паперів.

Класифікація  видів ринків цінних паперів має  багато спільного з класифікацією  самих видів цінних паперів. Так, відрізняють:

- міжнародні та національні ринки цінних паперів;

- національні та регіональні (територіальні) ринки;

- ринки конкретних видів цінних паперів;

- ринки державних і корпоративних цінних паперів;

- ринки первісних і похідних цінних паперів.

Зміст тієї чи іншої класифікації ринку цінних паперів визначається її практичним значенням.

Оскільки  однією з найголовніших цілей  товарної економіки є одержання  прибутку, то будь-яка діяльність є  або повинна бути сферою примноження  капіталу і з цієї позиції будь-який ринок - це одночасно й ринок для вкладення капіталів.

Сферою, де можна  нагромадити капітал або його одержати, є фінансова діяльність. Головні ринки, на яких домінують  фінансові відносини:

- ринок банківських капіталів; або ринок цінних паперів;

- валютний ринок;

- ринок страхових і пенсійних фондів.

Місце ринку  цінних паперів можна оцінити  з двох позицій: з точки зору обсягів  залучення грошових коштів із різних джерел і з точки зору вкладання  вільних грошових коштів у будь-який ринок.

Ринок цінних паперів виконує цілий ряд  функцій, які умовно можна поділити на дві групи: загальноринкові функції, характерні для кожного ринку, та специфічні функції, які відрізняють його від інших ринків.

 

 

 До загальноринкових функцій відносять такі:

- комерційна функція, тобто функція одержання прибутку від операцій на даному ринку;

- цінова функція, тобто ринок забезпечує процес формування ринкових цін, їх постійний обіг тощо;

- інформаційна функція, тобто ринок створює і доводить до своїх учасників ринкову інформацію про об'єкти торгівлі та її учасників;

- регулююча функція, тобто ринок створює правила торгівлі, й участі в ній, порядок вирішення попитів між учасниками, встановлює пріоритети, органи контролю або навіть управління тощо. ^;

До специфічних  функцій ринку цінних паперів  можна віднести такі:

- перерозподільну функцію;

- функцію страхування цінових і фінансових ризиків.

Перерозподільна функція умовно може бути розділена  на три підфункції:

- перерозподіл грошових коштів між галузями та сферами ринкової діяльності;

- переливання заощаджень, насамперед населення, з невиробничої у виробничу сферу;

- фінансування дефіциту державного бюджету на не інфляційній основі, тобто без випуску в обіг додаткових грошових коштів.

Функція страхування  цінових і фінансових ризиків, стала  можливою завдяки виникненню класу  похідних цінних паперів: ф'ючерсних та опціонних контрактів.

Складові  частини ринку цінних паперів  мають своєю основою не той або інший вид цінного паперу, а засіб торгівлі на даному ринку, в широкому розумінні слова. Із цих позицій у ринку цінних паперів необхідно виділяти такі:

- первинний та вторинний;

- організований та неорганізований;

- біржовий та позабіржовий;

- традиційний і комп'ютеризований;

- касовий та терміновий.

Первинний ринок - це купівля цінних паперів їх першими власниками; перша стадія процесу реалізації цінного паперу; перше виникнення цінного паперу на ринку, зумовлене певними правилами та вимогами.

Вторинний ринок  - це обіг раніше випущених цінних паперів сукупність всіх актів купівлі-продажу або інших форм переходу цінного паперу від одного її власника до іншого протягом всього терміну існування цінного паперу.

Організований ринок цінних паперів - це їх обіг на основі жорстких правил між ліцензійними професійними посередниками - учасниками ринку за дорученням інших учасників ринку цінних паперів.

Що стосується операцій по торгівлі цінними паперами (у тому числі, і векселями), то порядок  їхнього оподатковування регулюється  п. 7.6 ст. 7 Закону про податок на прибуток.

На підставі цього підпункту Закону платник  податку з метою оподатковування  веде окремий облік фінансових результатів  операцій по торгівлі цінними паперами. Далі розглянемо механізм впливу фінансового  результату таких операцій на оподатковуваний  прибуток підприємства.

Розвиток  економіки постійно вимагає мобілізації, розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів. У будь-якій країні, де економіка  функціонує ефективно, цей процес здійснюється на ринку фінансових ресурсів. Однак  ринок фінансових ресурсів - це скоріше загальна назва цілої системи ринків, що зосереджують попит і пропозицію на різні за своїм характером платіжні засоби.

Отже, поняття  «ринок фінансових ресурсів» об’єднує три головні складові: кредитний  ринок, валютний ринок та ринок цінних паперів. В свою чергу кожна з  цих складових, або елементів  синтезує в собі певну групу ринкових відносин, що взаємопов’язані в  рамках загальної системи.

Кредитний ринок - це механізм відносин між юридичними особами (підприємствами), які потребують коштів для свого розвитку, з одного боку, та організаціями і громадянами, які можуть надати (позичити) такі кошти, - з іншого.

Цей ринок  має кілька головних функцій. До них  належить, по-перше, об’єднання дрібних, відокремлених заощаджень населення, державних органів, приватного бізнесу, зарубіжних інвесторів і створення  потужних грошових фондів. По-друге, трансформація  цих коштів у позиковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування капіталовкладень сфери матеріального  виробництва національної економіки. По-третє, надання позик державним  органам та населенню для вирішення  таких важливих завдань, як покриття державного дефіциту, фінансування житлового  будівництва тощо. Таким чином, кредитний  ринок дозволяє здійснювати нагромадження, обіг, розподіл і перерозподіл позикового капіталу між сферами національної економіки.

Валютний  ринок - це механізм встановлення правових та економічних відносин між споживачами та продавцями валют. Попит на іноземну валюту віддзеркалює міру залежності національної економіки від імпорту і зумовлюється конвертованістю тієї чи іншої валюти. Конвертованість, як відомо, - це гарантована спроможність грошової одиниці вільно обмінюватись на інші валюти. За умови повної конвертованості будь-яка фізична або приватна особа може фактично без перепон брати участь у зовнішньоекономічній діяльності, вільно продавати, купувати та обмінювати національну валюту на іноземну відповідно до ринкового курсу без обмежень чи втручання держави. Тут існує пряма залежність: чим нижчий рівень конвертованості національної валюти, тим більшою мірою валютний ринок підлягає державному урегулюванню (методом запровадження фіксованого курсу стосовно інших валют).

Ринок цінних паперів охоплює (об’єднує) частину кредитного ринку (зокрема, ринок позикових боргових інструментів, або ринок боргових зобов’язань) і повністю ринок інструментів власності. Іншими словами, цей ринок інтегрує операції щодо випуску та обігу боргових інструментів, інструментів власності, а також їхніх похідних. До боргових інструментів належать, передусім облігації, векселі, сертифікати. До інструментів власності - всі види акцій, а до їх похідних - опціони, ф’ючерси та інші аналогічні цінні папери. Отже, ринок інструментів позики, будучи елементом кредитного ринку є сферою відносин, що стосуються позикового капіталу, в той час як ринок інструментів власності стосується відносин щодо власного капіталу, тобто пайових внесків власників у статутних фондах підприємств.

Ринок цінних паперів можна розмежувати на первинний і вторинний, біржовий та позабіржовий. Первинний ринок - це ринок перших і повторних емісій (випусків) цінних паперів, на якому здійснюється їх початкове розміщення серед інвесторів.

Тобто рамки  первинного ринку фактично обмежуються  найпершим актом купівлі-продажу  того чи іншого цінного паперу. На цій  стадії емітент (організація, що випустила  цінні папери) передає майнові  права на свою власність (чи частину  власності) іншим особам, одержуючи  натомість грошові кошти для  інвестицій.

Як правило, більшість цінних паперів (отже, і  майнові права, що в них виражені) згодом переходить від одного власника до іншого - відбувається наступна їхня купівля-продаж, інші операції, що залежать і, в свою чергу, впливають на кон’юнктуру  ринку. Іншими словами, цінні папери надходять в обіг. Обіг цінних паперів - це прерогатива вторинного ринку.

Одне з  найважливіших завдань первинного ринку полягає у тому, щоб звести до мінімуму ризик інвестора. На це спрямовані державні законодавчі і  нормативні акти, що регулюють діяльність ринку, вимоги емісії, реєстрації цінних паперів та відповідних даних  у фінансових органах тощо. Головною метою вторинного ринку є забезпечення ліквідності цінних паперів, тобто створення умов для найширшої торгівлі ними. Це, в свою чергу, надає можливості власникові цінних паперів реалізувати їх у найкоротший строк при незначних варіантах курсів та невисоких витратах на реалізацію.

Біржовий  ринок нерозривно пов’язаний з поняттям фондова біржа, власне, ці терміни тотожні. Під обома ними розуміють ринок з найвищим рівнем організації (як правило, вторинний), що максимально сприяє підвищенню мобільності капіталу та формуванню реальних ринкових цін на фінансові вклади, які перебувають в обігу.

Позабіржовий  ринок охоплює, як видно із його назви, операції з цінними паперами поза біржею. У більшості випадків на цьому ринку відбувається первинне розміщення, а також перепродаж цінних паперів тих емітентів, які не бажають чи з об’єктивних причин не можуть виставити свої активи на біржу.

 

1.4 Цінні папери і фондова біржу

 

Національний  ринок цінних паперів відповідно до Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» охоплює випуск і обіг акцій, облігацій державних (республіканських та місцевих) позик, а також облігацій підприємств, державних казначейських зобов’язань, ощадних сертифікатів та векселів.

Крім перелічених  видів цінних паперів, що є за своєю  економічною природою фіктивним  капіталом першого порядку, в  практиці фондової біржі широко застосовуються також похідні цінні папери - фіктивний  капітал другого і третього порядків. До них належать депозитні свідоцтва, сертифікати інвестиційних фондів та компаній , опціони і ф’ючерси.

Фондові біржі  є дуже специфічними самоврядними інститутами. Тут варто зазначити, що в різних країнах рівень самоврядності фондових бірж різний. Наприклад, в Італії та Японії - це майже державні установи, а у Франції та Німеччині - ринкові інститути, діяльність яких номінально не підпорядковується державі, однак суворо регламентується законодавством і внутрішніми правилами, що відпрацьовувались століттями. Необхідність такого регулювання зрозуміла, адже діяльність фондової біржі має особливе значення не лише для фондового сектора економіки, а й для функціонування економічного механізму країни в цілому.