Сутність і принципи організації бухгалтерського обліку

1. Введення у штат підприємства  посади бухгалтера або створення

бухгалтерської служби на чолі з  головним бухгалтером. При цьому  в разі

потреби підприємство може виділяти філії, представництва, відділення та інші

відособлені підрозділи, які зобов'язані  вести бухгалтерський облік з  подальшим

включенням їх показників у фінансову  звітність підприємства. Це традиційна

форма організації ведення бухгалтерського  обліку, якою на сьогоднішній день

користується більшість підприємств.

2. Користування послугами фахівця  з бухгалтерського обліку,

зареєстрованого як підприємець без  створення юридичної особи. При  цьому

між підприємством і бухгалтером-підприємцем  укладається договір на надання

послуг з ведення бухгалтерського  обліку, який за своєю суттю є  договором

цивільно-правового характеру. Правові  відносини між сторонами регулюються

Цивільним кодексом України. При укладанні  договору на ведення

бухгалтерського обліку слід чітко  визначити обов'язки бухгалтера - підприємця

і його відповідальність. У разі доручення  такому бухгалтеру ведення

податкового обліку і складання  звітності це повинно бути передбачене  в

договорі як окрема умова. В разі порушення договірних умов бухгалтер-

підприємець несе цивільно-правову  відповідальність згідно з умовами

договору. Як правило, при укладанні  такого договору передбачається повна

матеріальна відповідальність бухгалтера-підприємця за дії, що призвели

підприємство до матеріальних втрат.

3. Ведення на договірних основах  бухгалтерського обліку

централізованою бухгалтерією або  аудиторською фірмою. Таку форму

ведення бухгалтерського обліку доцільно використовувати на малих і середніх

підприємствах.

Перевага цієї форми: в аудиторських фірмах працюють фахівці високої

кваліфікації, які добре знають законодавство з бухгалтерського  обліку й

оподаткування, постійно відстежують  усі зміни, що відбуваються на

законодавчому рівні.

Відповідальність спеціалізованих  фірм за неналежне виконання обов'язків

встановлюють у договорі у вигляді  матеріальної відповідальності і

застосування санкцій за порушення  договірних зобов'язань.

4. Самостійне ведення бухгалтерського  обліку і складання звітності

безпосередньо власником або керівником підприємства

Підприємство може не користуватися  послугами бухгалтера, якщо його

функції буде виконувати власник підприємства або призначений ним керівник.

Цю форму організації бухгалтерського  обліку застосовують на невеликих

приватних підприємствах. Таку форму  заборонено використовувати на

підприємствах, звітність яких повинна  обнародуватися (акціонерні товариства,

банки, інвестиційні компанії та ін.). Обґрунтований вибір однієї з  чотирьох

організаційних форм ведення бухгалтерського  обліку має для підприємства

важливе значення.

 

4. Організація нормативно-правового забезпечення

 

бухгалтерського обліку

Ключові терміни

облікова політика

Нормативні документи:

- Закон України «Про бухгалтерський  облік і фінансову звітність  в

Україні» №996-XIV від 16.07.1999 р.

- П(С) БО 1 «Загальні вимоги до  фінансової звітності», затверджене

наказом Мінфіну від 31.03.1999 р. №87

1. Основні принципи облікової  політики

Облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, які

використовуються підприємством  для складання і подання фінансової звітності.

Формування статей фінансової звітності  підприємства повинні

здійснюватись відповідно до вимог  Положень (стандартів) бухгалтерського

обліку. Як відомо, П(С) БО передбачають можливість застосування різних

методів щодо оцінки активів, зобов’язань, доходів та витрат у фінансовій

звітності. Залежно від обраних  методів показники фінансової звітності  можуть

мати різні значення.

Конкретні принципи, методи й процедури, що використовуються для

складання відповідної статті фінансової звітності, утворюють елемент облікової

політики.

Елементи облікової політики підприємства формуються з

урахуванням наступних принципів  підготовки фінансової звітності:

- обачності;

- повного висвітлення;

- автономності;

- послідовності;

- безперервності;

- нарахування та відповідності  доходів і витрат;

- превалювання змісту над формою;

- історичної (фактичної) собівартості;

- єдиного грошового вимірника;

- періодичності.

Згідно з П(С) БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» (далі -

П(С)БО 1) фінансова звітність підприємства формується з дотриманням

принципу послідовності, що передбачає постійне (з року в рік) застосування

підприємством вибраної облікової  політики.

Зміна облікової політики відбувається у таких випадках:

- при зміні статутних документів;

- при зміні вимог органу, який  затверджує П(С) БО;

- якщо такі зміни забезпечать  достовірне відображення подій  або операцій

у фінансовій звітності.

Зміна облікової політики повинна  бути обґрунтована і розкрита у

фінансовій звітності.

Не вважається зміною облікової  політики її встановлення для подій  і

операцій, що не відбувалися раніше на підприємстві або що відрізняються  від

попередніх. Наприклад, не вважатиметься  зміною облікової політики ухвалення

рішення про особливості обліку доходів за довгостроковими договорами, якщо

на підприємстві їх до цього не було.

У разі зміни облікової політики підприємству потрібно розкрити:

- причини й сутність змін;

- суму коригування нерозподіленого  прибутку на початок звітного  року;

- факт повторного надання порівняльної  інформації у фінансових звітах

або недоцільність такого перерахунку.

У примітках до фінансової звітності  підприємства треба описати принципи

оцінки статей звітності й методи обліку за окремими статтями звітності.

Наказ про облікову політику підприємства видає на початок року керівник

підприємства. Він є керівництвом до дії для працівників бухгалтерії  або інших

посадових осіб, які виконують ці обов'язки.

Розпорядчий документ про облікову політику повинен складатися з

двох частин:

• Порядок організації бухгалтерського  обліку на підприємстві, що

визначає організаційні заходи;

• Облікова політика підприємства, що визначає облікові принципи й

процедури.

В основу першої частини повинні  бути покладені норми ст.8 Закону

України «Про бухгалтерський облік  і фінансову звітність в Україні», що

визначають порядок організації  і ведення бухгалтерського обліку.

2. Порядок складання облікової  політики

Розділ облікової політики, що регулює  порядок організації

бухгалтерського обліку на підприємстві, повинен визначати:

- суб’єкта, який здійснює облік  (бухгалтерська служба, бухгалтер,

керівник, приватний підприємець, аудиторська служба );

- обов’язки і відповідальність  бухгалтера або іншої особи,  яка виконує ці

функції, і керівника;

- систему бухгалтерського обліку (журнально-ордерну, спрощену без

регістрів , меморіально-ордерну та ін.);

- межу суттєвості інформації (перевищення  граничного розміру цієї межі

може впливати на рішення користувачів фінансової звітності);

- системи і форми управлінського (внутрішньогосподарського) обліку;

- делегування прав працівників  на підписання бухгалтерських  документів;

- порядок і періодичність проведення  інвентаризації;

- технологію обробки документації  і правила документообігу;

- систему рахунків і регістрів  аналітичного обліку;

- ведення філіями, представництвами  та іншими відособленими

підрозділами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.1Правове регулювання контролю за підприємницькою діяльністю

 

Державний контроль за підприємницькою  діяльністю, що орієнтований на відносини  у сфері підприємництва, є складовою  частиною, різновидом державного контролю.

Цей контроль охоплює всі сторони  підприємницької діяльності, представляючи  собою постійне спостереження за упорядкованістю керованої системи, її станом. Зокрема він спрямований  на підвищення економічного стимулювання, раціональну і ощадливу витрату  матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів, скорочення непродуктивних витрат і втрат суб'єктами підприємництва.

Державний контроль за підприємницькою  діяльністю - це різновид державного контролю, що здійснюється на підставі та у межах, установлених законодавством, та полягає  у перевірці дотримання суб'єктами підприємництва обов'язкових вимог  законодавства з метою попередження, виявлення, припинення та усунення його порушень.

Нерідко контроль за підприємницькою  діяльністю як форму державного впливу на економіку складно відрізнити від державного регулювання господарської  діяльності. Не випадково в деяких законах разом з розмежуванням  державного регулювання і контролю (нагляду) допускається їхнє ототожнення. Разом з тим у Господарському кодексі України чітко проводиться  різниця між засобами державного регулювання господарської діяльності (ст. 12 ГК України) та державним контролем  і наглядом за господарською діяльністю (ст. 19 ГК України).

При визначенні видів державного контролю за підприємницькою діяльністю як основу можна використовувати ч. 3 ст. 19 ГК України, де названо вісім сфер, у  яких держава здійснює контроль і  нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання.

Виходячи із зазначеного законодавчого  положення, якщо критерієм класифікації державного контролю є сфера його здійснення, то можна виділити валютний, податковий контроль, контроль за цінами і ціноутворенням, контроль за дотриманням  конкурентного законодавства, контроль у сфері зовнішньоекономічної діяльності та ін.

В останні роки формується та удосконалюється  нормативно-правова основа здійснення державного контролю за підприємницькою  діяльністю. Це стосується як матеріально-правових норм, що містять підстави здійснення такого контролю і визначають його форми і засоби, так і процесуально-правових норм, що регламентують процедуру  здійснення такого контролю.

Основним нормативним актом  щодо здійснення контролю за господарською  діяльністю є Закон України № 877Л/ "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської  діяльності" від 5 квітня 2007 р.

Також як приклад можна навести  Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 р., у якому визначені  загальні правила здійснення контролю у сфері ліцензування, а саме контролю за дотриманням ліцензіатами ліцензійних  умов, у тому числі його форма - проведення планових і позапланових перевірок, а також складання акта перевірки  і видання розпорядження про  усунення порушень ліцензійних умов або прийняття рішення про  анулювання ліцензії. Важливо те, що ці загальні правила конкретизовані в низці підзаконних нормативно-правових актів.

Для раціоналізації та упорядкування  державного контролю за підприємницькою  діяльністю важливе значення має  Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003 р., відповідно до якого введено  Єдиний державний реєстр - автоматизована система збору, накопичення, захисту, обліку і надання інформації про  юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців. В останні роки була прийнята значна кількість відомчих нормативно-правових актів, спрямованих на упорядкування  державного контролю в окремих сферах підприємницької діяльності.

Не можна не відзначити певні  тенденції лібералізації державного контролю за підприємницькою діяльністю, що знаходять своє відображення в  законодавстві. Це стосується і правових гарантій прав і законних інтересів  суб'єктів підприємництва. Зокрема, істотно скорочений перелік видів  діяльності, що підлягають ліцензуванню, спрощена і скорочена в часі процедура  одержання ліцензій, внесення в них  змін, значно спрощена система державної  реєстрації суб'єктів підприємництва на підставі прийнятих в останні  кілька років законів, що регламентують  легітимацію суб'єктів підприємництва.

Слід також вказати і на таку позитивну тенденцію, як передачу державою частини контрольних функцій  професійним некомерційним об'єднанням підприємців у вигляді саморегульованих організацій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2 Поняття, види і форми контролю в Україні. Особливості і види адміністративного контролю. Відмінність ревізії від перевірки

 

Контроль - процес визначення, оцінки і інформації про відхилення дійсних  значень від заданих або їх збіг і результати аналізу. Контролювати можна мету, хід виконання плану, прогнози, розвиток процесу.

Контрольна інформація використовується в процесі регулювання. Таким  чином, говорять про доцільність  об'єднання планування і контролю в єдину систему управління (Controlling): планування, контроль, звітність.

Контроль здійснюється особами, прямо  або опосередковано залежними від  процесу. Перевірка (ревізія) - контроль особами, незалежними від процесу.

Контроль можна також класифікувати: за приналежністю до підприємства суб'єкта контролю (внутрішній, зовнішній); за підставою  для обов'язку (добровільний, по статуту, договірний, згідно із законом); за об'єктом  контролю (за об'єктом, за рішеннями, за результатами); за регулярністю (регулярний, нерегулярний, спеціальний).

Процес контролю в загальному випадку  повинен пройти такі стадії:

1. Визначення концепції контролю (всеосяжна система контролю "Controlling" або приватні перевірки).