Склад фінансової звітності на підприємстві

Співвідношення між  окремими групами активів і пасивів  балансу мають важливе економічне значення та використовуються для оцінки й діагностики фінансового стану підприємства.

Оцінка фінансово-економічного стану підприємства на фіксовану  дату здійснюється на підставі аналізу системи розрахункових показників. Загальновживані групи таких показників наведено на рис. 2.2.1.

 

Рис. 2.2.1. Групи розрахункових показників для оцінки 
фінансово-економічного стану підприємства.

 

 

Оцінка прибутковості  та активності підприємства.

 

Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками  — прибутком і рентабельністю. Прибуток виражає абсолютний ефект  без урахування використаних ресурсів. Тому для аналізу його доповнюють показником рентабельності.

Рентабельність — це відносний показник ефективності роботи підприємства, який у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат (ресурсів). Рентабельність має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси (витрати) використовують у розрахунках.

Передусім виокремлюють рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) і  рентабельність продукції. Рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) обчислюється в кількох модифікаціях: рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерного капіталу.

Рентабельність активів (Р_а) характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства та обчислюється за формулою

, 

де  — загальний (чистий) прибуток підприємства за рік; — середня сума активів за річним балансом.

Обчислюючи цей показник виходять як із загального (до оподаткування), так і з чистого (після оподаткування). Єдиного методичного підходу  тут не існує. Тому треба обов’язково зазначити, який саме прибуток узято.

Показник рентабельності сукупних активів може бути дезагрегований, якщо підприємство здійснює різні види діяльності (за умов диверсифікації). У цьому разі поряд із рентабельністю всіх активів визначається їхня рентабельність за окремими видами діяльності (наприклад, рентабельність виробництва, сервісного обслуговування, комерційної діяльності тощо).

Рентабельність власного капіталу ( ) відображає ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів:

, 

де  — чистий прибуток підприємства; — власний капітал підприємства.

Величина власного капіталу береться за даними балансу підприємства. Вона дорівнює сумі активів за мінусом  усіх боргових зобов’язань.

Рентабельність  акціонерного капіталу ( ) свідчить про верхню межу дивідендів на акції та обчислюється так:

, 

де  — статутний капітал (номінальна вартість проданих акцій).

Цей показник можна обчислювати  також як рентабельність акціонерного капіталу від звичайних акцій. Тоді з прибутку віднімають фіксовані дивіденди на привілейовані акції, а зі статутного капіталу — їхню номінальну вартість.

Рентабельність  продукції ( ) характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут. Вона визначається за формулою

, 

де  — прибуток від реалізації продукції за певний період;

 — повна собівартість реалізованої продукції.

Рентабельність продукції можна  обчислювати також як відношення прибутку до обсягу реалізованої продукції. Саме в такому вигляді цей показник використовується в зарубіжній практиці.

У багатономенклатурному виробництві  поряд з рентабельністю всієї продукції обчислюється також рентабельність окремих її різновидів. Рентабельність одного виробу ( ) розраховується формулою:

, 

де  — відповідно ціна й повна собівартість і-го виробу.

Ділова активність підприємства є досить широким поняттям і включає  практично всі аспекти його роботи. Специфічними показниками тут служать оборотність активів і товарно-матеріальних запасів, величини дебіторської та кредиторської заборгованості.

Оборотність активів ( ) — це показник кількості оборотів активів підприємства за певний період (переважно за рік), тобто

, 

де  — виручка від усіх видів діяльності підприємства за певний період; — середня величина активів за той самий період.

За цих умов середня  тривалість одного обороту ( ) становитиме

, 

де  — кількість календарних днів у періоді.

Оборотність товарно-матеріальних запасів ( ) виражається кількістю оборотів за певний період:

, 

де  — повна собівартість реалізованої продукції за певний період; — середня величина запасів у грошовому виразі.

Активність підприємства у сфері розрахунків з партнерами характеризується середніми термінами оплати дебіторської і кредиторської заборгованості.

Середній термін оплати дебіторської заборгованості покупцями  продукції підприємства ( ) обчислюється за формулою

, 

де  — дебіторська заборгованість (заборгованість) покупців; — кількість календарних днів у періоді, за який обчислюється показник (рік — 360, квартал — 90); — обсяг продажу продукції за розрахунковий період.

За період платіжні вимоги підприємства до покупців перетворюються на гроші. Зрозуміло, що скорочення цього періоду є економічно вигідним, а провадження (проти встановленого терміну або проти минулого року) — небажаним і потребує з’ясування причин.

Середній термін оплати кредиторської заборгованості постачальникам ( ) визначається співвідношенням:

, 

де  — величина кредиторської заборгованості постачальникам; — обсяг закупівлі сировини і матеріалів за розрахунковий період у грошовому вимірі.

Скорочення  за інших однакових умов не визначається позитивним для підприємства, оскільки потребує додаткових коштів. Натомість збільшення періоду оплати заборгованості може бути наслідком різних причин: погіршання для підприємства умов розрахунків, браку коштів, затягування оплати з метою використання кредиторської заборгованості як джерела фінансування тощо.

 

 

2.3. Аналіз господарської  діяльності підприємства.

 

Аналіз витрат на оплату праці.

 

  У собівартості промислової продукції витрати на заробітну плату складають від 10 до 20 %. Тому зниження трудомісткості виробництва значною мірою визначають можливості зниження собівартості продукції.

 Загальна сума прямих  витрат на оплату праці змінюється  під впливом таких чинників:

- обсягу виробництва товарної  продукції;

- структури товарної продукції;

- питомої зарплати на одиницю  продукції.

  Питома зарплата на одиницю продукції у свою чергу залежить від трудомісткості продукції та рівня оплати праці за одну людино-годину.

 Аналіз впливу названих чинників  здійснюється за допомогою прийому ланцюгових підстановок. Алгоритм розрахунку такий:

1) визначається планова  сума прямої зарплати (з метою  перевірки): ПЗПпл = (плановий обсяг  виробництва продукції) х (планова трудомісткість продукції) х (плановий рівень оплати праці за 1 людино-годину);

2) аналогічно визначається  фактична сума прямої зарплати: ПЗПф = (фактичний обсяг виробництва  продукції) х (фактична трудомісткість  продукції) х (фактичний рівень  оплати праці за 1 людино-годину);

3) визначається умовна  сума прямої зарплати (за планом, перерахованим на фактичний випуск  продукції при її плановій  структурі): ПЗПум1 = [(плановий обсяг  виробництва продукції) х (планова  трудомісткість продукції) х (плановий  рівень оплати праці за 1 людино-годину)] х (коефіцієнт виконання плану випуску товарної продукції);

4) визначається умовна  сума прямої зарплати стосовно  планового рівня затрат на  фактичний випуск продукції: ПЗПум2 = (фактичний обсяг виробництва  продукції) х (планова трудомісткість продукції) х (плановий рівень оплати праці за 1 людино-годину);

5) визначається умовна  сума прямої зарплати фактично  при плановому рівні оплати  праці: ПЗПум3 = (фактичний обсяг  виробництва продукції) х (фактична  трудомісткість продукції) х (плановий рівень оплати праці за 1 людино-годину);

6) визначається відхилення  фактичних прямих витрат на  оплату праці від планових: (ПЗПф  – ПЗПпл);

7) визначається вплив  чинників на зміну прямих витрат  на оплату праці:

 а) обсягу виробництва  продукції: (ПЗПум1 – ПЗПпл);

 б) структури виробництва  продукції: (ПЗПум2 – ПЗПум1);

 в) трудомісткості  продукції: (ПЗПум3 – ПЗПум2);

 г) рівня оплати  праці: (ПЗПф – ПЗПум3).

 Аналіз прямих затрат  на оплату праці за випуск  окремих видів продукції проводиться  за тією ж схемою, але без розрахунку впливу структури виробництва продукції (тобто алгоритм передбачає на одну умовну величину менше).

 Далі необхідно  проаналізувати зміну прямої  зарплати на одиницю продукції  під впливом трудомісткості та  рівня середньогодинної оплати праці. Це можна зробити за допомогою прийому абсолютних різниць. Щоб визначити вплив питомої трудомісткості продукції (в людино-годинах на одиницю виробів) на зміну зарплати на 1 виріб, необхідно відхилення фактичної трудомісткості від планової помножити на плановий рівень середньогодинної оплати праці. Вплив середньогодинної оплати праці визначається шляхом множення відхилення за нею на фактичну питому трудомісткість.

 

 Непрямі затрати  на оплату праці залежать від  двох чинників: середньої зарплати та кількості працівників апарату управління. Розрахунок впливу цих чинників також проводиться з використанням прийому абсолютних різниць. Вплив зміни чисельності працівників на непрямі затрати щодо оплати праці розраховується шляхом множення відхилення чисельності на планову середню зарплату. Вплив зміни середньої зарплати визначається як добуток відхилення за середньою зарплатою та фактичною чисельністю працівників.

 Завдання аналізу  полягає також у визначенні  резервів скорочення собівартості  продукції. Основними з них є:

- збільшення обсягів  виробництва продукції, яке за  рахунок економії на постійних  витратах дає змогу досягти  скорочення собівартості одиниці  продукції;

- скорочення затрат  на виробництво продукції у  результаті проведення організаційно-технічних заходів.

 Резерви скорочення  затрат розраховують за кожною  статтею витрат за рахунок  конкретних організаційно-технічних  заходів. Наприклад, економія  затрат щодо оплати праці розраховується  таким чином:

 

[(трудомісткість виробів  після впровадження відповідних заходів) – (трудомісткість виробів до впровадження заходів) х (плановий рівень середньогодинної оплати праці)] х (плановий обсяг виробництва продукції).

 

 Отриманий результат  слід збільшити на процент  соціальних зборів, що входять  до собівартості продукції.

 Економія матеріальних  затрат розраховується таким  чином:

[(витрати матеріалів  на одиницю продукції після  впровадження відповідних заходів)  – (витрати матеріалів на одиницю  продукції до впровадження заходів)] х (плановий рівень цін на  матеріали) х (плановий обсяг виробництва продукції).

 Слід також врахувати  можливі додаткові витрати на  збільшення обсягів виробництва  продукції. Їх розраховують шляхом  множення визначеного резерву  збільшення випуску на фактичний  рівень питомих змінних витрат.

 

 

2.4. Комп’ютеризація  облікової інформації з обробки  даних та складання фінансової  звітності. 

 

Комплекс зведеного  обліку і складання звітності  включає завдання узагальнення інформації на аналітичних і синтетичних  рахунках з подальшим групуванням  отриманих даних за одним або кількома рахунками з метою складання звітності й прийняття управлінських рішень.

АРМ бухгалтера зведеного  обліку і складання звітності  передбачає відображення господарських  операцій, що змінюють стан коштів підприємства і джерел їх утворення на рахунках бухгалтерського обліку. Останні служать засобом економічного групування господарських коштів та їх джерел, вираженого в натуральному і вартісному (грошовому) вимірах, і дозволяють отримати в зручному вигляді інформацію, необхідну для управління підприємством.

При цьому використовуються дві взаємопов'язані системи рахунків бухгалтерського обліку з синтетичних  та аналітичних рахунків, їх відрізняє  деталізація обліку коштів і джерел, що має важливе значення як для  посилення контролю за правильністю самого обліку, так і для ефективного використання цієї інформації в управлінні підприємством.