Облік виробничих запасів

Інформаційними джерелами  для розрахунку показників і проведення аналізу є річна і квартальна бухгалтерська звітність: форма 7 "Бухгалтерський баланс", форма 8 "Звіт про фінансові  результати", форма 9 "Звіт про  власний капітал", форма 10 "Звіт про рух грошових коштів", форма 11 "Примітки до річної фінансової звітності", а також дані бухгалтерського  обліку і необхідні аналітичні розшифрування  руху і залишків за синтетичними рахунками.

Основними методами аналізу  фінансового стану є горизонтальний, вертикальний, трендовий, коефіцієнтний  і чинниковий. У ході горизонтального  аналізу визначають абсолютні та відносні зміни величин різних статей балансу за певний період. Мета вертикального  аналізу - обчислення питомої ваги окремих  статей у підсумку балансу, тобто  визначення структури активів і  пасивів на певну дату. Трендовий  аналіз - полягає у зіставленні величин балансових статей за кілька років (або інших суміжних звітних періодів) для виявлення тенденцій, що переважають у динаміці показників. Коефіцієнтний аналіз - зводиться до вивчення рівнів і динаміки відносних показників фінансового стану, які вираховують, як співвідношення величин балансових статей, або інших абсолютних показників, одержаних на основі звітності і даних бухгалтерського обліку. При аналізі фінансових коефіцієнтів їх значення зіставляють з базовими величинами, а також вивчають динаміку за звітний період і за кілька суміжних звітних періодів.

Як базові величини використовують:

- теоретично обґрунтовані  й одержані в результаті експертних  опитувань величини відносних  показників, що характеризують оптимальні  і критичні значення з точки  зору стійкості фінансового стану  підприємства;

- посередні за тимчасовим  рядом значення показників даного  підприємства, що належать до  минулих сприятливих стосовно  фінансового стану періодів;

- значення показників, розраховані  за даними звітності найуспішнішого  конкурента;

- середньогалузеві значення  показників.

Крім фінансових коефіцієнтів, в аналізі фінансового стану  велику роль відіграють абсолютні показники, розраховані на основі звітності. До них належать: чисті активи (реальний власний капітал), власні оборотні активи, показники забезпеченості запасів  власними обіговими коштами. Дані показники  є критеріальними, бо з їх допомогою  формулюють критерії, що дають змогу  визначити якість фінансового стану.

Для визначення причин зміни  абсолютних і відносних фінансових показників, а також рівня впливу різних причин на величину зміни показни  ка застосовують чинниковий аналіз. Його прийоми детально висвітлені у спеціальній  літературі.

 

3.2 Методика аналізу забезпеченості  підприємства 

виробничими запасами.

 

Важливим чинником розвитку та інтенсифікації виробництва є  стабільна забезпеченість підприємства матеріальними ресурсами та їх раціональне  використання. З переходом до ринку докорінно змінюється система постачання підприємства сировиною і матеріалами, комплектуючими виробами та енергоносіями. Для того, щоб визначити, якою мірою підприємство забезпечене матеріальними ресурсами, необхідно:

- вивчити порядок розрахунку  й обгрунтованість договорів  про поставку матеріальних ресурсів, умови поставок;

- визначити характер виробничих  матеріальних запасів і зміну  їх структури;

- перевірити обгрунтованість  норм виробничих запасів і  потребу в матеріальних ресурсах;

- виявити можливості зменшення  виробничих запасів і потреби  в матеріальних ресурсах;

- розробити заходи щодо  зниження наднормативних і зайвих  запасів матеріалів.

Перевіряючи розрахунки потреби, необхідно з'ясувати, чи враховані  зміни в номенклатурі й асортименті  призначеної до випуску продукції, чи враховані зміни питомих витрат на одиницю продукції, чи враховані  заходи щодо підвищення технічного рівня  виробництва і праці.

Загальна потреба підприємства в тому чи іншому виді матеріалів становить:

 

По = Пп + Пе + Пр + Пзв - Зн,

 

де По — загальна потреба; Пп — потреба у виробництві; Пе — потреба в експериментально-дослідних  роботах; Пр - потреба у ремонті; Пзв - потреба в утворенні нормативних залишків на кінець аналізованого періоду; Зн - запас на початок аналізованого періоду.

Після перевірки потреби  в матеріальних ресурсах визначають джерела їх покриття і забезпечення.

До внутрішніх джерел забезпечення належить власне виробництво, використання відходів.

До зовнішніх зараховують  надходження від постачальників за договорами (додаткова заготівля).

Виробничі запаси розглядають  як частину матеріальних ресурсів, що не вступили у виробничий процес, але їх наявність на підприємстві в заданих розмірах є об'єктивною умовою ритмічної роботи.

Аналіз термінів та обсягів  поставок матеріалів за укладеними договорами пов'язаний з перевіркою запасів  відповідних матеріалів на складі. Наявні запаси мають задовольняти потребу  підприємства в матеріалах на період інтервалів між поставками.

Забезпеченість (мінімальний  запас) днів становить:

 

З min = Но:Дп,

 

де Но - запас того чи іншого виду матеріалу; Дп - добова потреба  у цьому матеріалі.

Це дає змогу встановити величину запасу в днях окремих видів  матеріалів на складі. Визначають також  інтервали між фактичним надходженням матеріалів на склад й інтервали  поставок за договорами з постачальниками.

Завезення матеріалів з боку визначають як різницю загальної  потреби і внутрішніх ресурсів.

При великій номенклатурі матеріалів, які споживають, визначають обгрунтованість потреб за тими матеріалами, що мають найбільшу питому вагу в  собівартості продукції, а також  за дорогими і дефіцитними

При аналізі зіставляють  зростання виробництва окремих  видів продукції і фактичні виробничі  запаси, зростання абсолютних запасів  і збільшення їх потреби на добу. Потім встановлюють, яка склалась кон'юнктура на товарно-сировинній біржі і які можливості придбання  додаткової кількості матеріалів.

У процесі аналізу визначають час простою через несвоєчасні, неповні чи неякісні поставки, встановлюють, які заходи були проведені для  виконання поставок.

Визначення потреби і  забезпечення раціонального використання матеріальних ресурсів тісно пов'язані  з їх нормуванням.

Норма - це завдання, що фіксує гранично допустиму величину витрати  конкретного матеріального ресурсу  на виробництво одиниці продукції  чи виконання одиниці роботи. У  норму витрати включають матеріальні  ресурси на безпосереднє виконання  технологічного процесу виробництва  продукції чи робіт з урахуванням  технологічних відходів матеріалів і втрат, зумовлених прийнятою технологією.

Норми встановлюють на одиницю  продукції, виходячи з того, що вони мають враховувати підвищення якості продукції, її конкурентоздатність,

прогресивність нових  видів.

Прогресивною для підприємства вважають ту норму, що спирається на передові технологічні методи, нову техніку  і організацію виробництва, передбачає менші питомі витрати, ніж у попередньому періоді. Норми мають відображати головні напрямки технічного прогресу. У той же час

прогресивні норми самі собою  є чинником, що стимулює технічний  прогрес, бо завдання з економії матеріальних ресурсів, реалізовані у нормах, потребують систематичного вдосконалення  технології, вищої організації виробництва.

Стан нормативної бази в промисловості все ще не повною мірою відповідає вимогам підвищення ефективності виробництва. Більшість  норм встановлюють за фактичними витратами  за попередній період або за аналогією. Тому на практиці трапляються застарілі, а іноді й завищені норми витрат, що не орієнтують на досягнення найліпших результатів і можуть бути джерелом зловживань і крадіжок.

Виявлення відхилення фактичної  витрати від таких норм не відображає реальної перевитрати матеріальних ресурсів чи зміни матеріаломісткості.

Тому при аналізі обгрунтованості  норм витрат проводять такі порівняння:

• поточні норми і фактичні витрати із середньогалузевими;

• поточні норми на порівняльну  продукцію з нормами минулого року відносної матеріаломісткості нової і старої продукції;

• фактичні витрати з поточними нормами.

Порівняння поточних норм щодо порівняльної продукції і фактичних  витрат з середньогалузевими нормами  дає змогу визначити місце  підприємства серед його конкурентів. Слід також ураховувати, що відхилення поточних норм від середньогалузевих  може виникнути через різні природні умови, стан техніки і технології, транспортування тощо. Системний  аналіз причин невідповідності поточних норм підприємства і галузевих норм дасть змогу знайти найбільш економічне рішення у визначенні реальних затрат, які беруть у розрахунок поточних. Прогресивність поточних норм щодо порівняльної продукції встановлюють способом порівняння їх з нормами минулих періодів. Порівняння фактичних затрат з поточними нормами показує ефективність використання матеріалів у виробництві. Дані про відхилення норм через причини їх утворення (заміна одного матеріалу іншим у результаті розподілу і т. ін.) є важливою інформацією про зміну матеріаломісткості продукції.

Аналіз ефективності використання матеріальних ресурсів найбільшою мірою  пов'язаний з дослідженням матеріаломісткості виробництва продукції.

Стосовно економічного змісту матеріаломісткість продукції промислових  підприємств можна поділити на:

• матеріаломісткість всього обсягу виробництва;

• питому матеріаломісткість окремих виробів.

Матеріаломісткість всього обсягу виробництва продукції є  узагальнювальним вартісним показником, і її розраховують як співвідношення всієї величини матеріальних затрат (без амортизації) до вартості товарної продукції. Вона характеризує затрати  всіх видів матеріальних ресурсів (сировини, основних і допоміжних матеріалів, купованих напівфабрикатів, палива й енергії) на 1 грн. товарної продукції  підприємства.

Поряд із розрахунком загального показника матеріаломісткості доцільно визначити й окремі показники, що характеризують використання окремих  видів матеріальних ресурсів (основних, допоміжних, купованих напівфабрикатів, палива, енергії), сировинно-, метало-, паливо-, енергомісткість і т. ін.

Окремі показники дають  змогу погодити вартісні показники  матеріаломісткості з натуральними, проаналізувати структуру показника. 
Питому матеріаломісткість конкретних видів продукції можна визначити як у вартісному, так в умовно-натуральному та натуральному виразі. Натуральний розрахунок можна проводити на виробництвах, де використовують відносно однакові види сировини і матеріалів. Вартісний показник питомої матеріаломісткості визначають як співвідношення вартості витрачених матеріальних цінностей на виріб до його ціни.

У розрахунку питомої матеріаломісткості на одиницю продукції та 1 грн. ціни використовують дані про фізичний обсяг  випуску і витрати матеріалів. При такому розрахунку матеріаломісткості беруть до уваги лише зміну фізичних обсягів випуску продукції і  витрачених матеріалів. Однак під  впливом НТР підвищується суспільна  корисність кожного виду вироблюваної продукції, зростають її споживчі властивості (підвищення потужності, продуктивності, надійності та довговічності). У цьому  випадку затрати матеріальних ресурсів на одиницю продукції навіть у  натуральному виразі можуть зростати, тому важливо порівняти зростання суспільної корисності виробу і затрат матеріалів та праці на його виробництво.

Для визначення економії чи перевитрат матеріалів за рахунок зменшення  чи збільшення матеріаломісткості продукції  зміну коефіцієнта матеріаломісткості множать на матеріальні затрати  базового періоду. Додатковий випуск продукції визначають шляхом множення перевитрат матеріалів на матеріаловіддачу базового періоду.

При глибшому аналізі загальної  матеріаломісткості товарного випуску  визначимо, який з елементів матеріальних затрат вплинув на її зміну. Розраховують часткові показники матеріаломісткості відповідно до елементів затрат: сировини, основних матеріалів, купованих напівфабрикатів, допоміжних матеріалів, паливних і енергетичних затрат. Методика розрахунку і аналізу цих показників така, як і методика аналізу загальної матеріаломісткості.

Результати зміни матеріаломісткості товарного випуску продукції  потрібно підтверджувати аналізом питомої  матеріаломісткості окремих виробів  на основі калькуляції їх собівартості.

Матеріаломісткість продукції  перебуває під впливом зовнішніх  і внутрішніх чинників, що залежать і не залежать від діяльності підприємств.

Внутрішні чинники розглядають  з двох позицій: ті, що характеризують рівень прогресивності застосовуваних конструкторських рішень (вдосконалення  технології виробництва, вироблення товарів  з легких і дешевих матеріалів), і ті, що відображають прогресивність технологічного використання матеріалів, купованих виробів та відходів.

До зовнішніх чинників належать: зміна ринкових цін на сировину, матеріали, паливо, енергію  і на готову продукцію; невиконання  постачальниками зобов'язань щодо термінів, розмірів і номенклатури поставок, а також якості сировини, яку поставляють і витрачають.

Чинники, що впливають на відхилення фактичної матеріаломісткості від нормативної, випливають із невідповідності  фактичної вартості витрачених матеріалів нормативній. Ця невідповідність виникає через такі причини: