Облік у банках

="justify">      Залишок на початок облікового періоду (кредит) +  
Кредитовий оборот – Дебетовий оборот.

     Рахунки власного капіталу —  це також пасивні  рахунки, які відображають зміну власного капіталу. Рахунки для обліку капіталу — пасивні  і також мають кредитове сальдо. Механізм запису операцій за рахунками капіталу такий самий, як і за рахунками зобов’язань.

  З метою уточнення оцінки окремих  видів активів, зобов’язань та джерел власного капіталу до постійних балансових рахунків відкривають контрарні  рахунки. За призначенням контрарні  рахунки є регулюючими. Контрарні регулюючі рахунки уточнюють оцінку постійного балансового рахунка в бік зменшення і в балансі відображаються зі знаком мінус. Контрактивні відображаються на стороні активів, контрпасивні — на стороні зобов’язань або капіталу. Тому, якщо постійний балансовий рахунок, до якого відкритий регулюючий рахунок, є активним, контрарний до нього буде пасивним і матиме назву контрактивний, тобто він протистоїть активному рахунку. Якщо ж постійний балансовий рахунок пасивний, то регулюючий рахунок, що протистоїть йому, буде активним і матиме назву контрпасивний.

 

        Якщо в банку  на 1 жовтня заборгованість за кредитами, наданими з боку позичальників, становить 750 000 грн, а сума резерву на покриття втрат за кредитами, що відображена на контрактивному рахунку, — 140 000 грн, то для розрахунку чистої вартості кредитних активів потрібно знайти різницю між залишками цих рахунків: чиста вартість кредитів наданих становить: 750 000 – 140 000 = 610 000 грн (резерв нараховується згідно з принципом обачності).

До  тимчасових належать рахунки для обліку доходів та витрат банку. Облік витрат банку ведеться за елементами, а доходів — за видами.

Рахунки витрат — це активні  рахунки, які використовують для обліку накопичення  витрат за їх елементами впродовж повного  звітного періоду.

        Рахунки доходів — це пасивні  рахунки, які призначені для обліку накопичення  доходів за їх видами впродовж повного  звітного періоду.

        Їх називають тимчасовими  тому, що по закінченні повного облікового періоду вони підлягають закриттю. Механізм закриття цих рахунків підпорядкований  визначенню фінансового результату за календарний рік, що минув. Сальдо з рахунків за обліком доходів (рахунки шостого класу, кредитове) та рахунків за обліком витрат (рахунки сьомого класу, дебетове) переноситься на рахунок «Результати поточного року, що очікують затвердження». Якщо по закінченні бухгалтерської процедури сальдо на цьому рахунку кредитове, це означає, що банк отримав прибуток, і навпаки, якщо сальдо дебетове, це свідчить про збиток.

  Позабалансові рахунки поділяють на дві категорії залежно від об’єктів обліку. Рахунки першої категорії призначені для економічних за змістом об’єктів обліку: тверді потенційні зобов’язання та потенційні вимоги банку. Твердими їх називають тому, що банк не може відмовитися від виконання угод, де такі зобов’язання та вимоги передбачені в односторонньому порядку, та уникнути штрафних санкцій у разі їх невиконання.

У зв’язку  з тим, що облік операцій на позабалансових рахунках ведеться із застосуванням  методу подвійного запису, виникає  необхідність визначення критерію, за яким можна з’ясувати характер рахунка. Характер рахунка визначається залежно  від того, як такий рахунок переходить на баланс у разі виконання банком його зобов’язання або вимоги.

  Характеристика  рахунків — актив або пасив  — визначається так:

• позабалансовий рахунок — активний, якщо при переведенні його на баланс дебетується балансовий рахунок. наприклад, рахунок № 9020 «Гарантії за позиками, що надані клієнтам» — активний, тому що коли клієнт виявиться неплатоспроможним, банк буде змушений платити за наданою гарантією і дебетуватиме рахунок балансу «Сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями»;
• позабалансовий рахунок — пасивний, якщо при переведенні його на баланс кредитується балансовий рахунок. Наприклад, рахунок № 9110 «Зобов’язання за кредитами, які отримані від банків» — пасивний, бо якщо банк скористається, наприклад, кредитною лінією, він кредитуватиме рахунок балансу в розділі «Кошти інших банків» першого класу.

Друга категорія позабалансових рахунків використовується з метою забезпечення контролю за правильністю і своєчасністю здійснення операцій за балансовими  рахунками. Усі такі рахунки вважаються активними. Прикладом цих рахунків є «цінні папери клієнтів у довірчому  управлінні», «розрахункові документи  за факторинговими операціями».

     Для реалізації методу подвійного запису на позабалансових рахунках використовується технічний позабалансовий рахунок, який називають  контррахунком. Він є контррахунком до будь-якого позабалансового рахунка і має характер активно-пасивний.

  Розглянемо  пояснення до застосування методу подвійного запису для позабалансових рахунків. Якщо банк надав клієнту гарантію, то для обліку позабалансової операції використовуємо таке бухгалтерське  проведення:

• Д-т «Гарантії, які надано клієнтам»;
• К-т «Контррахунок».

  Якщо  банк, навпаки, підписав угоду з банком-контрагентом про відкриття на його адресу кредитної  лінії, то складається таке бухгалтерське  проведення:

• Д-т «Контррахунок»;
• К-т «Зобов’язання з кредитування, що надано банку».

  Зауважимо, що позабалансові  рахунки кореспондують  тільки між собою  і в жодному  разі не можуть кореспондувати з балансовими  рахунками.

  Використання  позабалансових рахунків дає змогу  отримувати інформацію про операції банків, які пов’язані з використанням  новітніх фінансових інструментів, і  є додатковим джерелом прибутків  банку. До таких операцій належать зобов’язання та вимоги за укладеними, але ще не виконаними угодами, а саме:

• кредитні лінії;
• дозволений овердрафт;
• непокриті акредитиви;
• гарантійні зобов’язання;
• спотові, форвардні й умовні контракти з купівлі/продажу іноземної валюти.

  Об’єднання  бухгалтерських рахунків у балансовій частині здійснено за такими принципами:

• за видами контрагентів;
• за функціями комерційних банків (вид операції);
• за принципом ліквідності.

  Згідно  з першим принципом міжбанківські  операції виділені окремо в першому  класі, а операції з усіма іншими клієнтами-небанками у другому  класі; у межах класу рахунки  об’єднуються за видами контрагентів.

Відповідно  до другого принципу, наприклад, операції з готівкою та банківськими металами (казначейські інструменти) відображаються за рахунками першого класу. Депозитні, кредитні операції, операції з касового обслуговування бюджетів різного рівня  — у другому класі; операції з  цінними паперами — у третьому класі; внутрішньобанківські операції — у третьому та четвертому класах тощо.

     Згідно  з третім принципом активи та зобов’язання (перший — четвертий класи) розміщені  за ступенем зниження ліквідності, тобто  від найбільш ліквідних (монети та банкноти у касі, кошти на рахунках у НБУ) до неліквідних (сумнівна заборгованість за кредитами, основні засоби); зобов’язання — від зобов’язань на вимогу до довгострокових зобов’язань.

Правильне розуміння ознак, які покладено  в основу групування рахунків усередині розділів та класів, надалі полегшить проведення аналізу банківської діяльності.

  Підсумовуючи, можна виокремити такі особливості  плану рахунків:

  1. Мультивалютність. План рахунків забезпечує мультивалютний облік операцій. Операції в іноземній валюті обліковуються на тих самих рахунках, що й операції в гривнях. Зв’язок між операціями в іноземній і національній валютах забезпечують технічні рахунки: рахунок валютної позиції; рахунок гривневого еквівалента валютної позиції.

  2. Подвійний запис операцій за позабалансовими рахунками.

  3. У Плані рахунків передбачена наявність управлінського обліку.

  4. Структурно-логічний взаємозв’язок синтетичного та аналітичного обліку. Аналітичний облік забезпечується за допомогою аналітичних рахунків. Відкриття будь-яких аналітичних рахунків передбачає наявність обов’язкових параметрів згідно з вимогами Національного банку України. Додаткова інформація, необхідна для управління банком, може бути визначена банком самостійно. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Облік депозитних операцій.

 

   Для успішної діяльності комерційних банків у конкурентному середовищі неодмінно  слід нарощувати обсяги активних операцій, оскільки саме завдяки їм отримується  прибуток, а отже, зрештою збільшується капітал банку. Проте власних коштів банку відчутно бракує для розширення кредитних вкладень, проведення операцій на фондовому, фінансовому та валютному ринках.

   Левову  частку потреби в грошових ресурсах банки покривають за рахунок залучених коштів. Традиційно найбільша частка у структурі залучених коштів припадає на депозити. Операції із залучення банком коштів на депозит є пасивними депозитними операціями. Але депозитна операція може дати банку прибуток за умови, що вона здійснена як активна, тобто операція з розміщення банком коштів на депозит. Активними є депозитні операції тільки на міжбанківському ринку. Отож депозитом вважають залучені або розміщені кошти на визначених угодою умовах повернення з виплатою (сплатою процентів) або на безпроцентній основі, які не забезпечені з боку банку будь-якою власністю чи гарантіями.

   Депозитні операції поширені в банківській  діяльності. Їх можна вважати також суто банківськими операціями.

   Цей розділ охоплює такі питання.

   Бухгалтерський  облік номіналу депозиту та нарахування процентів  за депозитом.

   Облік операцій зі сплати та погашення депозиту.

   Теоретичні  відомості

   Бухгалтерський  облік депозитних операцій грунтується  на загальноприйнятих у міжнародній  практиці принципах: безперервності діяльності установи банку; стабільності правил бухгалтерського  обліку; обережності; нарахування доходів  та видатків (поділ звітних періодів); дати операції, окремого відображення активів та пасивів; переваги змісту над формою; оцінки активів та пасивів.

   Облік операцій із залучення, розміщення, погашення  депозитів, нарахування та списання (отримання) витрат (доходів) за ними здійснюється відповідно до інструкції з бухгалтерського  обліку депозитних операцій установ  комерційних банків України, що затверджена  Постановою Правління Національного банку України 20.08.99 р. за № 418. Зазначена Інструкція визначає порядок обліку міжбанківських депозитів, депозитів суб’єктів господарської діяльності та фізичних осіб до запитання, короткострокових, довгострокових та гарантійних. Відповідно до діючого Плану рахунків виокремлюються окремі групи рахунків для обліку перелічених категорій депозитів.

   За  строками використання коштів депозити поділяються на:

депозити  до запитання;

депозити  на визначений строк (строкові).

   До  депозитів до запитання відносяться  залишки тимчасово вільних коштів клієнтів банку на кореспондентських і поточних рахунках, а також кошти бюджету і позабюджетних фондів. Зазначені рахунки відкриваються відповідно до вимог Інструкції «Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті», що затверджена Постановою Правління Національного банку України від 18.12.98 р. за № 527. Депозит враховується на всю суму його номіналу на депозитному рахунку до моменту погашення.

   Залежно від методу виплати процентів  за депозитами,

за  період або

на  період (авансом)

змінюється  сума депозиту і сума, що надходить  від депонента. В будь-якому разі номінальна сума депозиту і сума, що враховується на депозитному рахунку, збігаються.