Податкове регулювання у забезпеченні сталого розвитку малого бізнесу

Фізичні особи, які здійснюють діяльність нерегулярного пасажирського  транспорту, діяльність автомобільного вантажного транспорту мають право  застосовувати спрощену систему оподаткування до 1 січня 2013 року.

Об’єктом оподаткування  є дохід платника податку.

При визначенні граничної  суми доходу, зазначеної в пункті 291.1 статті 291, 15 глави, сума доходу зменшується на такі суми, що надійшли у звітному періоді, зокрема на:

а) суму кредитів, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, отриманої та поверненої протягом 12 календарних місяців з моменту  її отримання;

б) суму коштів цільового  призначення, що надійшли від Пенсійного фонду та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з бюджетів або державних цільових фондів (в межах державних програм);

в) суму коштів (зокрема  аванс, передоплата), які повертаються покупцю - платнику податку внаслідок  повернення ним товару або розірвання договору, а також суму коштів, які повертаються платником податку покупцю внаслідок повернення таким покупцем товару (в розмірі, який не перевищує суми, сплаченої за товар);

г) суму коштів, що надійшли як оплата товарів (робіт, послуг), які  реалізовані в період перебування платником податку на загальній системі оподаткування та вартість яких була включена до загального оподатковуваного доходу фізичної особи;

ґ) суму коштів у частині  надмірно сплачених податків, зборів (обов’язкових платежів), що повертаються платнику податку з бюджетів або державних цільових фондів.

До суми доходу за звітний  період включається сума кредиторської  заборгованості, за якою минув строк  позовної давності, та вартість безоплатно одержаних протягом звітного періоду  матеріальних і нематеріальних цінностей (активів). При цьому вартість таких активів визначається за цінами, не нижчими за звичайні, у порядку, встановленому у Податковому Кодексі.

У разі надання послуг, виконання робіт за договорами доручення, транспортного експедирування або за агентськими договорами доходом є сума винагороди повіреного (агента).

Датою отримання доходу є дата надходження коштів на поточний рахунок (в касу) платника податку, дата списання кредиторської заборгованості за якою минув строк позовної давності, та дата фактичного отримання платником податку безоплатно одержаних матеріальних і нематеріальних цінностей (активів).

Базою обкладення податком є виражений у гривнях дохід  платника податку, визначений згідно з  пунктами 292.1 - 292.3 статті 292, 15 глави.

Дохід, виражений в  іноземній валюті, перераховується  у гривні за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим Національним банком України на дату отримання таких доходів.

Дохід у вигляді безоплатно отриманих товарів, робіт, послуг визначається за звичайними цінами у порядку, встановленому цим Кодексом.

Ставки податку встановлюються щороку сільськими, селищними та міськими радами (далі у цій статті - органи місцевого самоврядування) залежно  від виду господарської діяльності з розрахунку на календарний місяць у межах:

а) на території населених  пунктів з чисельністю населення  понад 500 тис. осіб – від 20 до 600 гривень;

б) на території населених  пунктів з чисельністю населення  від 150 до 500 тис. осіб – від 20 до 400 гривень;

в) на території інших населених пунктів – від 20 до 200 гривень.

Фізичні особи, які провадять  кілька видів господарської діяльності, для яких установлено різні ставки податку, отримують одне свідоцтво  платника податку i сплачують податок  за більшою ставкою.

Фізичні особи, які провадять господарську діяльність за місцем державної реєстрації та в іншому населеному пункті України, отримують одне свідоцтво платника податку i сплачують податок за ставкою 600 гривень з розрахунку на календарний місяць.

Фізичні особи сплачують  податок шляхом здійснення попереднього (авансового) платежу щомісяця до 20 числа (включно) до початку місяця, за який здійснюється сплата податку.

Фізичні особи можуть здійснити сплату податку авансовим  внеском за весь податковий період (квартал, рік), але не більш як до кінця поточного звітного року.

Отримані доходи, сума перевищення доходу, нараховані та сплачені суми податку відображаються платником у декларації за відповідний  звітний період.

Сума сплаченого податку  є узгодженою, остаточною і не включається  до перерахунку загальних податкових зобов’язань фізичної особи-платника податку. При цьому доходи, отримані в результаті провадження господарської діяльності, не включаються до складу його загального оподатковуваного доходу за результатами звітного року.

Сума податку перераховується на окремий рахунок органів Державного казначейства України.

Суми податку, не сплачені в установлені строки, вважаються податковим боргом і стягуються до бюджету згідно з положеннями  цього Кодексу. [8, с. 505-510].

  У прийнятому у 2010 році Податковому кодексі України було практично збережена спрощена податкова система для суб'єктів малого підприємства, що майже без змін діяла з 1998 року. Тому у травні 2011 року Урядом країни було розроблено законопроект щодо реформування спрощеної системи оподаткування, який передбачає радикальні зміни її базових положень на основі досягнутих компромісів суспільства і влади. Ці зміни повинні забезпечити сприятливі умови ведення бізнесу суб'єктами малого підприємства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Оцінка ефективності розвитку малого бізнесу

 Специфіка малого бізнесу обумовлює необхідність його державної підтримки в сучасних економічних умовах.

Основними напрямами підтримки малого бізнесу є:

- формування нормативно-правової  бази функціонування малого підприємництва;

- удосконалення податкової  та фінансово-кредитної політики  у сфері малого бізнесу; 

- забезпечення інформаційної  підтримки малого підприємництва;

- сприяння впровадженню  сучасних технологій та інновацій  на малих підприємствах, їх  матеріально-технічна підтримка;

- стимулювання зовнішньоекономічної  діяльності малих підприємств,  сприяння їм у отриманні міжнародної  фінансової і технічної допомоги;

- кадрове, а також  науково-методичне забезпечення  розвитку малого підприємництва. [12].

 Оцінка ефективності підтримки малого бізнесу повинна носити комплексний характер і включати:

 - виявлення тенденцій у динаміці показників, що характеризують розвиток суб’єктів малого бізнесу і ефективність їхньої діяльності;

- оцінку внеску державної підтримки в одержання соціально-економічного ефекту на всіх рівнях (валовий регіональний продукт, податкові надходження до бюджетної системи, доходи підприємств);

 - визначення економії на транзакційних витратах; - оцінку соціальних ефектів від підтримки малого бізнесу;

- виявлення й оцінку негативних явищ, що виникають у тому числі через невисокий рівень підтримки. Узагальнення результатів оцінки ефективності по названих напрямках дозволить дати відповіді на питання: у якій мірі державна підтримка є допомогою для саморозвитку малих підприємств і в якій виступає формою патерналізму, розрахованого на короткострокові ефекти й не забезпечує належною мірою умов відтворення й життєздатності малого бізнесу.    Критерії ефективності управління розвитком малого бізнесу повинні відображати міру його впливу на реалізацію тих цілей, які стоять перед суб’єктами управління цією сферою. Гіпотетично такий ефект можна було б визначити як різницю між показниками результативності діяльності суб’єктів малого бізнесу з підтримкою й без такої. Провести подібні розрахунки складно насамперед через недосконалість інформаційної бази, але це не єдина причина. При підході до вирішення даного питання варто розрізняти ефективність підприємництва в широкому змісті (на загальнодержавних, регіональному рівнях) і у вузькому – ефективність власне підприємництва (на підприємствах, в організаціях). Тому оцінити ефективність підтримки малого бізнесу на базі єдиного показника, що враховував би ефект на всіх рівнях, навряд чи можливо. Пропонується для оцінки ефективності малого підприємництва використати методики, придатні до застосування для підприємництва у цілому. При цьому з'являється принципова можливість виділити в ефектах частку, що залежить від підтримки малого бізнесу. [13].

 В Україні в напрямі подолання проблеми розвитку малого підприємництва державою вже зроблено певні кроки. На початку 1998 р. були прийняті ключові законодавчі зміни, що ввели три нові для України методи спрощеного оподаткування: фіксований податок (уведений Законом України “ Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України “ Про прибутковий податок з громадян ” від 13.02.98 р.), спеціальний торговий патент (введений Законом України “ Про внесення змін до Закону України “ Про патентування деяких видів підприємницької діяльності ” від 10.02.98 р.) та єдиний податок (введений Указом Президента України від 03.07.98 р. № 727 “ Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва ”). Запровадження цих методів оподаткування справило найбільш суттєвий вплив на кількісне та якісне зростання суб’єктів малого підприємництва, яке спостерігалося починаючи з 1998 р. Наступним кроком державної політики щодо розвитку підприємництва є прийняття Закону України “Про державну підтримку малого підприємництва ” від 19.10.2000 р. № 2063-111 та Закону України “ Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні ” від 21.12.2000 р. № 2157-111. У Законі України “ Про державну підтримку малого підприємництва ” вперше законодавчо визначено правові засади державної підтримки суб’єктів малого підприємництва, незалежно від форми власності, ключову роль розвитку малого підприємництва як чинника ринкових реформ.[ 9, с. 447 ].

 Розвиток малих та середніх підприємств є рушійною силою для розвитку економіки. Від 50 до 70 % ВВП розвинених країн виробляється саме в цьому секторі. В країнах ЄС та середні підприємства виробляють біля 2/3 доданої вартості. У східноєвропейських країнах з перехідною економікою саме бурхливий розвиток малих та середніх підприємств спричинив зростання ВВП у першій половині 90-х років [14, с. 374 ].                                           

     В Україні ж частка кількості реалізованої продукції малих підприємств у ВВП не перевищує  15 % у 2010 р. (рис.3.1).

Рис. 3.1. Частка кількості реалізованої продукції малих підприємств у ВВП України у 2004-2010 рр.

 Як видно з рис. 3.1, у період з 2004 по 2007 рр. частка кількості реалізованої продукції малих підприємств у ВВП мала тенденцію до зниження (з 5,1% у 2004 р. до 4,4% у 2007 р.). У 2008 р. відбулося збільшення кількості реалізованої продукції малих підприємств у ВВП до 10%, а у 2010 р. – до 15%. Проте ці показники значно відрізняються від показників розвинутих країн.

 За результатами 2009 року суб’єкти малого підприємництва України визначаються наступними статистичними показниками, (Додатку Б).

Більш детальний огляд  розвитку малих підприємств України  за основними показниками протягом 2004 – 2010 рр. подано в ( Додатку Б ),  дані наведені без урахування фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності.

За даними в (Додатку 2), у розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення кількість малих підприємств зросла майже в 1,3 рази і становила 75 одиниць (у 2009 р.) проти 60  (у 2004 р.), проте у 2010 р. спостерігалося зниження цього показника з 75 до 63 одиниць. За іншими показниками до 2008 р. відзначається збільшення. Частка малих підприємств у загальному обсязі реалізованої продукції, робіт та послуг знизилася до 14,2 % у 2010 р. у порівнянні з 18,1 % у 2007 р.                      

Головне управління статистики інформує, що у 2010 р. середньорічна кількість найманих працівників, зайнятих на підприємствах малого бізнесу, склала 2073,6 тис. осіб, що на 4 % менше, ніж у 2009 р.  Тенденції зниження, що спостерігаються у 2010 р. пов’язані із наслідками світової фінансової кризи. На одному малому підприємстві працювало в середньому 6 осіб. Майже кожен третій із загальної кількості зайнятих на малих підприємствах працював на підприємствах торгівлі; ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку, кожен п’ятий – у будівельних підприємствах та підприємствах, що займаються операціями з нерухомим майном, орендою, інжинірингом та наданням послуг підприємцям, кожен шостий – на промислових підприємствах [2].

Головною особливістю  малих підприємств є те, що вони забезпечують 70% обсягу реалізації продукції. За підсумками в 2008 р. малий бізнес реалізував товарів і послуг на 701,6 млрд. грн., що дозволило збільшити його частку в економіці до 32%.  Але вже 2010 р., малий бізнес продав товарів і послуг на 461,7 млрд. грн., що склало 44,1 % загального обсягу товарів і послуг, вироблених в Україні. Зростання обсягів виробництва зафіксовано у всіх галузях: у сфері нерухомості - на 147,1%, до 72,4 млрд. грн., в промисловості - на 150,8%, до 63,9 млрд. грн., в будівництві - на 186,7%, до 48,9 млрд. грн., в торгівлі - на 197,8%, до 440,4 млрд. грн.

Традиційною сферою діяльності малих підприємств є оптова та роздрібна торгівля, громадське харчування, будівництво, виробництво товарів  народного споживання, різні види обслуговування, зокрема побутового, де яскраво простежуються гнучкість малого бізнесу та інші його переваги над великим. Підприємства малого та середнього бізнесу загалом зосереджені у сфері торгівлі; ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку – 35,2% підприємств; у сфері операцій з нерухомим майном, оренди, інжинірингу та надання послуг підприємцям – 19,8%; у сфері промисловості – 15,0%; у сфері будівництва – 10,0%. [16].