Склад родини Lamiaceae у флорі Рожищенського району Волинської області

Забарвлення віночків у губоцвітих може бути рожеве, лілове, фіолетове, синє, жовте, біле, часто в різних комбінаціях.

Тичинок в квітах губоцвітих 4, прикріплених до трубки віночка. Пара задніх тичинок  звичайно коротша від попередньої  пари, але деколи навпаки (у котячої  м'яти). У м'яти всі 4 тичинки майже однакової довжини. Буває в цієї родини - 2 тичинки (розмарин, шавлія). Нижче місця прикріплення тичинок нерідко є волосяне кільце – захисне пристосування для нектару. Пиляки  губоцвітих   мають  різну форму.  Гнізда  однаково розвинуті, рідше одне із них (частіше переднє) розвинуте гірше.

Кожна лопать може виділяти нектар, але  ця здатність залежить від степені  розвитку лопатей.  Комахи знаходять  нектар під зав'яззю в  нижній частині  віночка,  при   сильному  виділенні  нектару,  ним рівномірно заповнюється вся нижня  частина  трубочки віночка і комасі  достатньо опустити хоботок в трубку, щоб набрати багато нектару. [6]

В  будові  гінецея  всіх губоцвітих багато  спільного. Він  завжди утворений  двома плодолистиками  з кількістю  гнізд  відповідно до кількості плодолистиків. Кожне із гнізд ділиться перегородкою посередині, внаслідок чого зав'язь робиться чотирилопатевою з одним сім'яним зачатком  в кожній лопаті. Стовпчик у більшості губоцвітих відходить від основи лопатей зав'язі.

У Клемника зав'язь не сидяча, як у інших губоцвітих, а розміщена на ніжці, утвореній сильно звуженою нижчою частиною гінецея.

Квіти губоцвітих переважно двостатеві, але  в багатьох родах (м'ята) разом  з  ними зустрічаються і жіночі квіти які мають дрібніший і блідо забарвлений віночок. Значно рідше зустрічаються чоловічі квіти (наприклад, у деяких видів котячої м'яти).

Плоди губоцвітих складаються із 4 однонасінних і більше горіхоподібних дольок, які мають дуже різну форму. При плодах віночок опадає, а чашечка завжди залишається і нерідко розростається. Ендосперм  в дозрілих  плодах   відсутній,  рідше  зберігається,   що  є  примітивною особливістю. Зовнішня оболонка дольок плоду буває  з горбиками, сосочками або волосками, що пов'язано з способом їх розповсюдження. [21]

Справжніх  водних  рослин серед  губоцвітих  немає зовсім,  але  зустрічається  декілька родів, багато видів яких ростуть на берегах  водойм і на болотах такі, як м'ята, вовконіг, чистець, шоломниця. Взаємовідносини губоцвітих  з їх запилювачами -  комахами дуже складні. Види родів з  найбільш простою будовою квітів, які  мають майже правильний віночок з короткою  трубкою і 4  тичинки майже однакової довжини (м'ята) звичайно запилюються дрібними  перетинчастокрилими і мухами, так як нектар в них легко доступний. У більшості інших губоцвітих нектар розміщений в нижчій частині досить довгої трубки. Запилювачі таких квітів переважно перетинчастокрилі і метелики, рідше великі мухи із родини журчалок. Відвідувачі квітки  притуляються спиною спочатку до рильця, а потім до пальників і несуть на ній частину пилку. У  глухої кропиви  і деяких інших  родів висипання пилку на спину комахи полегшується наявністю на пильниках, повернених вниз волосків, за які комахи  зачіпляються. У деяких губоцвітих (особливо у  родів підродини базилікових)  тичинки і стовпчик розташовані на нижній губі, так  що комахи, які відвідують  квіти, несуть пилок на нижньому боці животика. [27]

В інших родах губоцвітих той  самий ефект  отримується за  рахунок перекручування трубочки віночка (верхня губа стає нібито нижньою губою), перекручування  квітконіжки і   сильно похилого  суцвіття.  Можливість самозапилення квітів губоцвітих  деколи  усувається  за рахунок більш раннього дозрівання  тичинок порівняно з рильцем (протандрії), в багатьох інших випадках самозапилення повністю неможливе. У багатьох губоцвітих приваблюють комах і птахів не  тільки віночок, але  й інші частини  квітки і суцвіття. Так,  у шавлії  блискучої є яскраво-червоні чашечки,  а у шавлії дібровної синьо-фіолетові приквітники. [15]

Дуже  багато губоцвітих розповсюджуються  з  допомогою  вітру (анемохорія).

У  анемохорних  губоцвітих  стебла часто  довго зберігаються в сухому  вигляді, поступово розсіюються  плоди  (навіть зимою). В інших випадках,  навпаки, розгалужені стебла з  плодоносними  суцвіттями легко обломлюються  біля  своєї  основи  і  перекручуються   вітром  по  степу, поступово розкидаючи плоди. Такими перекотиполе є деякі  види  шавлії, кулівниці і  ін.  Чим довше плоди не випадуть із чашечок, тим дальше вони  перенесуться. Тому у багатьох губоцвітих є пристосування для утримання плодів в чашечці: кільце волосків в горловині або загнуті всередину зубці. У багатьох анемохорних губоцвітих плоди  відпадають  разом з чашечкою.  Швидкість  в  цих випадках  досягається за рахунок відносно довгих і  часто  війчастих зубчиків  чашечки (наприклад у  кмину), або за рахунок сильного розростання трубки чашечки і її зубчиків. [20]

        Серед  губоцвітих  багато  видів,  які поширюються  з допомогою тварин.  Багато  губоцвітих  мають  дольки плодів, які облизуються  при змочуванні  і можуть поширюватися як ендозоохорно (з допомогою  тварин, які їх поїдають), так і епізоохорно (на шерсті, пір'ї, а також на ногах тварин і людини). Велика ефективність ендозоохорії одержується шляхом утворення кісточковидних   дольок плоду з соковитою м'ясистою оболонкою. Епізоохорно розповсюджуються види з клейкими або волосистими дольками плоду. В багатьох випадках для епізоохорного розповсюдження  служать також чашечки, які опадають  разом з  плодами, тверді  волоски  і  тверді відігнуті  в  боки зубчики, якими вони  добре прикріплюються до  шерсті тварин.

         Види губоцвітих,  які живуть біля берегів водоймищ і на болотах (види м'яти, шоломниці), мають плаваючі долі плоду,  пристосування до розповсюдження водними потоками і водяними тваринами. [22]

         Система  губоцвітих ще далека від досконалості  і перебуває  в стадії розробки.  Перш  за все,  ще  не  повністю  відокремлено  губоцвіті  від  близького,   але   більш   примітивного  роду  вербенових.   Деякі   автори пропонують до  вербенових відносити  2 родини  губоцвітих, подібні  за будовою  гінецею  з багатьма родинами вербенових  - простантерові і   горлянкові, інші  навпаки, пропонують  перенести до губоцвітих значну частину родини вербенових. [14]

         Родина  губоцвіті (розробка німецького  ботаніка Х. Мельхіора) ділиться на 9 підродин.

         Перше   місце  серед   них  займає   австралійська  підродина простантерові  (Ргоstаnthегоіdеае), яка відрізняються відносно примітивною будовою  гінецею  і  насінням з  ендоспермом, але  мас  досить високо спеціалізовану  будову  приквітника.  Далі  йде підродина  горлянкових (Теисгеum), в якої гінецей, як у простантерових, але насіння без ендосперми. Сюди відносяться роди горлянки, жабрію, аметистея і ін. [7]

         Підродина   розмаринових  (Rоsmагіnsus)  має різко підкреслений двогубий віночок, 2 тичинки і насіння без ендосперму. Слідуюча підродина - базилікові  (Осіmоіdеае) як і   всі  інші  підродини,  відрізняється від попередніх підродин більш спеціалізованим гінецеєм з  ясно вираженим гінобазичним стовпчиком. Тичинок - 4,  рідко - 2. Представники цієї підродини розповсюджені виключно в тропічних субтропічних країнах.

         Найбільший   рід  хіптіс  (Нурtis)  має   більше   350  видів, розповсюджених головним  чином в Південній і Центральній Америці. До цього роду відносяться найбільш високі серед губоцвітих дерева, які ростуть в  лісах  Бразилії.  В  рід  хіптіс   входять  два  важливих види:  хиптис колосоносний, культивований для одержання із його насіння олії, подібної до кунжутної,  і хіптис  пахучий  або  „сангура" який дає  дуже ароматний лікувальний чай. [2]

         Рід базилік  (Осіmum) нараховує до 150 видів, розповсюджених в тропічних і субтропічних  країнах, особливо в  Африці.  До  цього  роду відноситься  базилік благородний,  родом з Тропічної Азії,  вирощують  в багатьох країнах як пряну рослину.

         Треба відмітити палеотропічний рід колеус (150 видів). Деякі види в т.ч. колеус їстівний мають крохмальні бульбоподібно потовщені корені і культивуються як харчові рослини в Тропіках Старого Світу.  Багато видів декоративні, їх вирощують в кімнатах і садах.

         Підродина лавандові (Lаvаnduloіdеае) також включає тільки один рід лаванда.  Цей   рід нараховує  близько  28  видів,  поширений  в Середземномор'ї і Македонії. Сюди входять напівкущі і кущі. Деякі  види з давніх давен використовують для одержання цінних ефірних олій.

         Лаванда   вузьколиста  - кущ до м.,  інколи  до 2  м. висоти, культивується для одержання цінних ефірних олій і дуже  популярний як декоративна рослина.

         Ефірні  олії одержують теж із лаванди  широколистої і інших видів.  Сухі квіти і листя лаванди  довго  зберігають пряний запах,  їх використовують від молі.

         Насткпна підродина - празиві (Ргаsiоіdеае) складається із 6 родів, розповсюджених в Тропічній Азії.

         Тільки один монотипний рід празиум (Ргаsium) зустрічається в Середземномор'ї від Португалії  до Югославії. Для празіуму і інших представників цієї родини, характерні кісточкові долі плоду. [25]

         До великої  підродини кропивові (Уаmіоіdеае) належить більшість  Тропічних  губоцвітих.  Представник  цієї  підродини  рід  погостемон  з приблизно 40 видами, розповсюдженими в Китаї і в тропічній Азії. До цього роду відноситься пачула - яка походить із Філіппін, дуже ароматна рослина. Її культивують  в тропічних  країнах для одержання ефірної олії.  Пачулеве масло має  бактерицидні властивості  і  використовується в  парфумерії і  в медицині. До числа корисних представників  підродин відносяться також  5 видів роду  перилла  (Регillа),  розповсюджених  в  Південній,  Східній  і Південно-Східній  Азії. Перилла кущова рослина, культивується в Східній Азії як ефіроолійна лікарська рослина, а перилла кучерява вирощується в Китаї і Японії як олійна, ефіроолійна і салатна культура. Ще більше значення має рід (Меntа). Налічується близько  25  видів в помірній зоні північної півкулі, Південній Африці і в Австралії. Квіти у видів м'яти майже актиноморфні, чотирьохчленні, з них 4 - майже з однаковими тичинками. [23]

         Деякі   види   м'яти,   особливо   гібридна   м'ята,   перцева  - культивується як цінна лікарська  і харчова рослина.  Гісоп лікарський  також культивують як ефіроолійну, лікарську і декоративну рослину. [18]

        Певне  значення  мають види роду материнка  (Origanum L.). Відомо біля  15-20  видів цього роду,  поширених в Європі,  Середземномор'ї і в помірних областях Азії.  Материнку звичайну використовують як лікарську рослину, а  листки  вживають  як  приправу  в їжу  в  лікеро-горілчаному виробництві. [17]

        Майоран (О.majоrаnа) культивують   разом з деякими  близькими видами,  які інколи виділяють в окремий рід Маіогаna. Батьківщина майорану -  Південно-Західна Азія і Північна  Африка.   Листки   майорану використовують в їжу як прянощі до різних страв і для надання аромату оцту і чаю. Із листя і квітів добувають ефірну олію. [16]           

Одним з  найбільш  відомих представників  родини  є рід чебрецю (Тhmus), який нараховує від 35 до 400 видів. Листя містить ефірні олії, це тимол, який використовують в медицині. Листки використовують як прянощі в консервній промисловості, лікеро-горілчаній. Середземноморський чебрець звичайний (Т.Vulgaris)  широко  культивується в помірних  і тропічних країнах. [3]

     В  Євразії використовують  5 видів роду меліси (Меlіssа).  Мелісу лікарську  або  лимонну  м'яту  культивують  як  ефіроолійну,  медоносну рослину. Близький до меліси рід чабер (Satureja), який  нараховує до 200 видів розповсюджених  в помірних  і субтропічних  областях.  Чабер садовий культивують як ефіроолійну рослину. [1]

        Чистець  (Stachуs)  - один  із великих родів підродини, який  нараховує приблизно  300 видів поширених  в помірних,  субтропічних  і  тропічних областях. Деякі види чистця відіграють помітну роль в рослинному покриві. Із  числа корисних  видів треба згадати китайський артишок, введений  в культуру в Китаї і  тепер  в Японії, Бельгії і Франції,  як овочеву рослину заради їстівних бульбоподібних кореневищ.  Деякі  види  культивуються як декоративні рослини. [9, 28]

        Шавлія - найбільший  рід в родині губоцвітих. Є  понад 700 видів шавлії, і вони  поширені  в помірних,  субтропічних  і  тропічних  областях. Деякі  види шавлії відіграють значну роль в рослинному покриві. Найбільше культивується  шавлія лікарська.  Дуже популярною декоративною рослиною садів і парків стала бразильська  шавлія блискуча  з  яскраво-червоною чашечкою і віночком. Мексиканський вид шавлії - наркотичний, містить речовини, які  мають  наркотичну  дію, що  було  відомо ще  стародавнім мексиканцям. [5]

       В Перу священною  квіткою вважалася шавлія супротивноквіткова - кущ з червоними квітами довжиною 2,5-3 см.

      Із інших лікарських представників цієї підродини є також пустинник - відомий серцевий засіб, кадило, різні види м'яти, меліса, чебрець, гісоп. [10]

       Останнє місце  в системі Мельхіора займає  підродина шоломницеві, найбільш  спеціалізовані по будові квітів. В цю підродину входять тільки  два   роди:  великий рід -  шоломниця, який нараховує біля 300 видів, поширений по всій земній кулі (за винятком  Південної Африки),  і  монотипний рід салазарія, поширена в США і Мексиці. [21]

        Більш  природною  порівняно з системою Мельхіора   є система губоцвітих,  запропонована  в  1967  році   Р. Вундерліхом.   Вона  базується основним  чином на будові  плодів і пилкових зерен, а останнім  часом знаходить підтвердження і даними хемотаксонами. Вундерліх виділяє тільки 6 підродин:  простантерові, горлянкові, шоломницеві, чистецеві, чаберові  і катоферієві. [13, 19]

РОЗДІЛ II. МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Методика маршрутних  досліджень флори

Плануючи спеціальні маршрути для вивчення флори, потрібно прагнути до того, щоб відвідати якомога  більше різних місцеперебувань: перетнути водоріз, обстежити долину річки або джерела і т.д. Якщо в районі є долина великої річки, вона повинна бути детально обстежена, так як в ній зустрічається ряд місцеперебувань, яких нема поза долиною: заплава з прирусловим валом і гривами, круті схили терас і корінного берега та інші. Щоб добре обстежити долину, треба зробити декілька перетинів її в різних місцях. Яри треба проходити вздовж і впоперек по обох схилах, так як вони мають різну експозицію і по різному просвічуються і прогріваються.

При складанні і виконанні  маршрутів, які мають за ціль флористичне  обстеження, треба притримуватися двох правил: відвідати якомога більше різних місцеперебувань, а в межах  кожного із них зробити якомога  довшу дорогу. Виконуючи перші  маршрути, добре хоча б на невеликій частині шляху робити запис в польовий блокнот назви всіх рослин, що зустрічаються; при цьому всі види, які викликають сумніви, збирати в гербарій і відмічати в списку умовними назвами або номером (ту назву або номер ставлять в польовій етикетці); потім назву уточнюють при визначенні рослини і заносять в список. Попадаючи в нове, ще не обстежене місцеперебування, складають список флори з початку на великій площі, добавляючи потім знайдені за її межами види.