Пирнципи і методи забезпечення безпеки життєдіяльності людини

Нозологія (грец. nosos - хвороба) - вчення про хвороби і їх класифіка-цію. Нозологія відповідає на питання: що таке хвороба, чим вона відрізняється від здоров'я, які причини і механізми розвитку хвороби, одужання або смерті. Нозологія включає три великих розділи: етіологію, патогенез і морфогенез хвороби.

                   Етіологія (грец.aitia- причина,logos - вчення) - вчення про причини й умови виникнення хвороб. Хвороби розвиваються під впливом комплексу факторів,серед яких є причина хвороби й умови її виникнення.

                   Причина хвороби— це патогенний фактор, що викликає хворобу і визначає її особливості. Кожна хвороба має свою певну причину. Так, бактерії туберкульозу викликають конкретне захворювання - туберкульоз, і без них воно розвинутись не може.

Хвороботворні умови - фактори, які самостійно не викликають певного захворювання,але сприяють його виникненню. Сапрофіти (кишкова паличка) присутні у всіх людей на шкірі слизових оболонках, у кишках, але в звичайних умовах хвороб вони не викликають. Вплив несприятливих умов (іонізуюче випромінювання, недостатність інсуліну) може спричинити тяжкі форми захворювань(коліт, фурункульоз, стоматит тощо).

                 Причини хвороб можуть бути зовнішніми (екзогенними) і внутрішніми (ендогенними). Екзогенні хвороботворні причини - це численні зовнішні фізичні,хімічні,біологічні,психогенні,патогенні дії. До ендогенних хвороботворних причин належать генетичні фактори та конституційні особливості.

                  Хвороботворними умовами можуть бути кліматичні та інші природні фактори, що знижують опірність організму,підвищують агресивність хвороботворної причини. Не менш важливими в розвитку хвороб є соціальні фактори.

                  Правильне розуміння етіології захворювань необхідне для їх профілактики та терапії.

В останній час у медичній практиці широко застосовують термін „фактори ризику”. Так,під час аналізу  причин розвитку атеросклерозу називають  ожиріння, куріння, гіподинамію, спадкові дефекти ферментів,стрес,цукровий діабет. Це допомагає із величезної кількості  внутрішніх і зовнішніх факторів виділити такі, які найбільше впливають на формування даного захворювання. В той же час слід мати на увазі, що до факторів ризику належать такі, які є причинами, умовами або ланками патогенезу даного захворювання, що вимагають подальшого диференціювання і самостійного аналізу.

                 Патогенез (грец. pathos - страждання, genesis - походження) –вчення про загальні закономірності розвитку, перебігу і завершення хвороби. Етіологія трактує питання,що стосується причин і умов виникнення хвороби, патогенез вивчає все те, що відбувається після дії причини.Іноді причина,здійснивши акт агресії,зникає(травма,опік, іонізуюче випромінювання). Тоді чітко можна вирізнити етіологію і патогенез в часовому аспекті: спочатку етіологія, потім патогенез, спочатку „чому”, а потім „як, яким чином”. Патогенез віддзеркалює суть пошкоджень, що виникають на різних рівнях життєдіяльності, механізми компенсаторно-пристосувальних реакцій і процеси одужання чи смерті хворого. Патогенез у цілому розглядають як ланцюг проявів, що змінюються в часі.

                Морфогенез віддзеркалює динаміку змін морфологічних структур у процесі розвитку захворювання, одужання або смерті. Хвороба завжди має те чи інше морфологічне вираження. Існування поняття "функціональне захворювання" можна пояснити тим, що морфологічні ознаки її поки що не встановлені (наприклад, деякі розлади психіки). Про це свідчить і те, що кількість "функціональних" захворювань з часом зменшується. Змінюється і поняття про морфологічний субстрат хвороби. Спочатку труп досліджували, розтинаючи його ножем, потім застосували мікроскоп. Тепер морфологи користуються складними оптичними й електронними мікроскопами, фіксують зміни не лише на клітинному, але й на субклітинному рівнях. Інтенсивно розвивається молекулярна патологія (деякі хвороби є результатом дефектів макромолекул).

                  Різноманітні пошкодження і пристосувальні реакції під час хвороби проявляються різними відхиленнями життєдіяльності від норми. Ці прояви хвороби отримали назву симптомів, а сукупність симптомів, що характеризують хворобу - синдромів.

У перебігу хвороби виділяють 4 періоди:

1) латентний (прихований, інкубаційний);

2) продромальний; 3) період  розпалу; 

4) завершальний період.

                 Латентний період (стосовно інфекційних хвороб – інкубаційний період) триває від моменту впливу причини до появи перших кліничних ознак захворювання. Цей період може бути коротким, як при дії бойових отруйних речовин, і досить тривалим, як при проказі (кілька років).

                  Продромальний період - Відрізок часу від перших ознак хвороби до повного її прояву. іноді цей період має яскраві клінічні прояви (крупозна пневмонія, дизентерія), в інших випадках є нечіткі симптоми, наприклад, безпричинна веселість (ейфорія) при гірській хворобі.

                   Період виражених проявів, або розпалу хвороби характеризується повним розвитком клінічної картини, появою специфічних симптомів і синдромів захворювання: судоми при недостатності прищитоподібних залоз, лейкопенія при променевій хворобі, типова тріада (гіперглікемія, глюкозурія, поліурія) у хворих на цукровий діабет.

                  Кінець хвороби може бути наступним: одужання (повне и неповне), рецидив, перехід у хронічну форму, смерть.

                Одужання - процес відновлення порушеної життєдіяльності та формування нормальних взаємовідносин організму з довкіллям, для людини - насамперед відновлення її працездатності. При повному одужанні слідів хвороби не залишається, а при неповному - той чи інший дефект, наприклад, вада серця, зберігається, але він може бути протягом тривалого часу компенсованим.

                 Рецидив (повернення хвороби) - це новий прояв хвороби після удаваного або неповного її припинення. Наприклад, патогенний фактор (мікроорганізм) не знищений, а лише ослаблений (малярия, коліт).

                 При послабленні захисних сил організму хвороба може затягуватись, гострі її прояви зникають, але одужання не настає. Хвороба набуває хронічного перебігу. Для хронічних захворювань характерні періоди загострення і ремісії. Ремісія - тимчасове покращання стану хворого, яке проявляється частковим або повним зникненням клінічних проявів захворювання. Проте після покращання стану закономірно настає загострення хвороби (рецидив). Ремісія може продовжуватись від декількох днів до декількох років. Хвороба може закінчитись інвалідністю або смертю хворого.

 

3.Служба охорони  праці підприємства

               Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

                З метою забезпечення сприятливих для здоров'я умов праці, високого рівня працездатності, профілактики травматизму і професійних захворювань, отруєнь та відвернення іншої можливої шкоди для здоров'я на підприємствах, в установах і організаціях різних форм власності повинні встановлюватися єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих процесів, пов'язаних з діяльністю людей, а також до якості машин, обладнання, будівель та інших об'єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров'я. Всі державні стандарти, технічні умови і промислові зразки обов'язково погоджуються з органами охорони здоров'я в порядку, встановленому законодавством. Власники і керівники підприємств, установ та організацій зобов'язані забезпечити в їх діяльності виконання правил техніки безпеки, виробничої санітарії та інших вимог щодо охорони здоров'я, передбачених законодавством, не допускати шкідливого впливу на здоров'я людей. (ст. 28 Основ законодавства України про охорону здоров'я). Власник зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі й на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити дотримання прав працівників, гарантованих чинним законодавством.

                 Згідно з Законом України «Про охорону праці» служба охорони праці створюється власником або уповноваженим ним органом на підприємствах, в установках, організаціях незалежно від форм власності та видів їх діяльності для організації виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям в процесі праці.

 Служба охорони праці  вирішує завдання:

-забезпечення безпеки  виробничих процесів, устаткування, будівель і споруд;

-забезпечення працівників  засобами індивідуального та  колективного захисту; 

-професійної підготовки  і підвищення кваліфікації працівників  з питань охорони праці, пропаганди  безпечних методів праці; 

-вибору оптимальних режимів  праці і відпочинку працівників; 

-професійного добору  виконавців для визначених видів  робіт. 

                 Служба охорони праці входить до структури підприємства, установи, організації, як одна з основних виробничо-технічних служб.

                   Ліквідація служби охорони праці допускається тільки в разі ліквідації підприємства.

Служба охорони праці  в залежності від чисельності  працюючих може функціонувати як самостійний структурний підрозділ  або у вигляді групи спеціалістів чи одного спеціаліста, у тому числі  за сумісництвом.

               Служба охорони праці комплектуються спеціалістами, які мають вищу освіту та стаж роботи за профілем виробництва не менше 3 років. Спеціалісти з середньою спеціальною освітою приймаються в службу охорони праці у виняткових випадках. Обмеження не стосується: щодо виробничого стажу – осіб, які мають спеціальну освіту з охорони праці; за рівнем освіти – осіб, які прийняті на посаду до затвердження Типового положення.

                 Перевірка знань з питань охорони праці працівників служби охорони праці проводиться в установленому порядку до початку виконання ними своїх функціональних обов’язків та періодично, один раз на три роки.

                 На підставі цього Типового положення з урахуванням специфіки виробництва опрацьовуються та затверджуються власниками Положення про службу охорони праці підприємств, установ та організацій.

                  Положення про службу охорони праці міністерства, державного комітету концерну, корпорації та іншого об’єднання підприємств, створених за галузевим принципом, узгоджується з Державним комітетом по нагляду за охороною праці.

                 Працівники служби охорони праці у своїй діяльності керуються законодавством про працю, міжгалузевими і галузевими нормативними актами з охорони праці і Положенням про службу охорони праці.

                  Працівники служби охорони праці мають право видавати керівникам установ, підприємств, організацій та їх структурних підрозділів обов’язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків.

                  Припис спеціаліста з охорони праці, у тому числі про зупинення робіт, може скасувати в письмовій формі лише посадова особа, якій підпорядкована служба охорони праці.

                Працівники служби охорони праці не можуть бути притягнуті до виконання функцій, не передбачених Законом «Про охорону праці» та Типовим положенням.

              Служба охорони праці створюється на підприємствах, у виробничих і науково-виробничих об’єднаннях, корпоративних, колективних та інших організаціях виробничої сфери з числом працюючих 50 і більше чоловік.

                 В інших випадках функції цієї служби можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які пройшли перевірку знань з охорони праці.

              В установах, організаціях невиробничої сфери та в навчальних закладах власниками також створюються служби охорони праці.

               Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівникові підприємства.

                За своїм посадовим становищем та умови оплати праці керівник служби охорони праці прирівнюється до керівників основних виробничо-технічних служб підприємства.

                Такий принцип зберігається при визначенні посадового становища та окладів і інших працівників служби охорони праці.

Служба охорони праці виконує такі основні функції:

-опрацьовує ефективну цілісну систему управління охороною праці, сприяє удосконаленню діяльності у цьому напрямку кожного структурного підрозділу і кожної посадової особи;

-проводить оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці;

- складає разом зі структурними підрозділами підприємства комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища (підвищення існуючого рівня охорони праці, якщо встановлені норми досягнуті), а також розділ «Охорона праці» у колективному договорі, проводить для працівників увідний інструктаж з питань охорони праці, організовує:

-забезпечення працівників правилами, стандартами, нормами, положеннями, інструкціями та іншими нормативними актами з охорони праці;

-паспортизацію цехів, дільниць, робочих місць щодо відповідності їх вимогам охорони праці;

-облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а також шкоди від цих подій;

- підготовку статистичних звітів підприємства з питань охорони праці;

-розробку перспективних та поточних планів роботи підприємства щодо створення безпечних та нешкідливих умов праці;

- роботу методичного кабінету охорони праці, пропаганду безпечних та нешкідливих умов праці шляхом проведення консультацій, оглядів, конкурсів, бесід, лекцій, розповсюдження засобів наочної агітації, оформлення інформаційних стендів тощо;

- допомогу комісії з питань охорони праці підприємства спрацюванні необхідних матеріалів та реалізації її рекомендацій;

- підвищення кваліфікації і перевірку знань посадових осіб з питань охорони праці.

Служба охорони праці бере участь у:

-розслідуванні нещасних випадків та аварій;