Форми та методи досягнення комерційного успіху

• одноосібні ризики, тобто такі, які вливають лише на це підприємство і на його найближче оточення ( наприклад, банкрутство  підприємство, що потягнуло за собою втрату замовлень для його постачальників);
• багато осібні, тобто такі ризики, виникнення яких відобразиться не тільки на одному підприємстві і його найближчому оточенні , а й на цілій групі інших підприємств ( наприклад, страйк працівників торговельно-закупівельної бази може вплинути на діяльність постачальників, торговельних баз, роздрібних торгівельних підприємств, забезпечення споживачів товарами).

     8. За можливістю прогнозування  ризики поділяються  на :

• ті, що прогнозуються ― це ризики, виникнення яких підлягає прогнозу;
• ті, що частково прогнозуються (форс-мажорні ризики) ― це ризики, що виникають внаслідок настання форс-мажорних подій, які не можуть бути повністю передбачені або попереджені певним заходам і які являють собою неподолані перешкоди ( наприклад, стихійні лиха, катастрофи тощо). Їх часткова непрогнозованість є наслідком досить низького ступеня ймовірності під час визначення можливості їхнього здійснення через обмеженість інформації і людських знань, необхідних для побудови прогнозу.

     9. За ступенем впливу на діяльність  господарських суб’єктів ризики  як ймовірнісна категорія, яка являє собою таку подію, що за наявності певної сукупності умов може бути реалізована, бувають:

• негативні ― такі, за яких суб’єкти залишаються в програші;
• нульові ― такі, що не мають ніякої дії на суб’єкт;
• позитивні ― виграшні для господарюючого суб’єкта. Позитивним ризик може бути в тому разі, якщо реалізований для одного суб’єкта з негативним або нульовим результатом, він є вигідним для іншого суб’єкта (наприклад, реалізація ризику у фірмі-конкурента тощо).

 

2. Аналіз і оцінка  комерційного ризику

      Ризик як ймовірнісну категорію найбільш обґрунтовано можна характеризувати  як ймовірність виникнення певного  рівня втрат. Певні сфери або  зони ризику, залежно від величини втрат, зображені на рис. 3.3.1.

      Сфера, в якій втрати не очікуються, ― це зона без ризику, їй відповідають нульові втрати або негативні (перевищення прибутку). 

Рис. 3.3.1. Схема зон ризику

     Зона  допустимого ризику ― це сфера, в  межах якої цей вид комерційної  діяльності зберігає економічну доцільність, тобто втрати менші від очікуваного прибутку. Межа зони допустимого ризику відповідає рівню втрат, що дорівнює розрахунковому прибутку від підприємницької діяльності.

     Зона  критичного ризику характеризується небезпекою втрат, які заздалегідь перевищують  очікуваний прибуток і в результаті можуть призвести до невідшкодованої  втрати всіх засобів, вкладених комерсантом в справу. В останньому випадку комерсант не тільки не отримує від угоди ніяких доходів, але несе збитки в сумі всіх безплідних затрат.

     Зона  катастрофічного ризику  містить  втрати, які за  своєю величеною перевищують критичний рівень і в результаті можуть досягти величини, що дорівнює майновому стану підприємства. Катастрофічний ризик здатний призвести до банкрутства, повного розвалу комерційної фірми, її закриття і розпродажу майна.

До  катастрофічного ризику слід віднести ризик , пов’язаний з прямою небезпекою для життя людей або виникнення екологічних катастроф.

      За  оцінками спеціалістів під час здійснення помірної фінансової політики граничними значеннями рівня ризиків в окремих  комерційних операціях є :

• в комерційних операціях з допустимим рівнем ризику ― 0,1;
• в комерційних операціях з критичним рівнем ризику ― 0,01;
• в комерційних операціях з катастрофічним рівнем ризику ― 0,001.

     Це  означає, що намічена комерційна операція торговельного підприємства може бути відхилена, якщо в одному випадку з десяти внаслідок неї може бути втрачений весь прибуток; в одному випадку зі ста ― втрачений весь дохід; в одному випадку з тисячі ― втрачений весь власний капітал або суттєва його частка і підприємство може бути оголошене банкрутом.

     Комерційний ризик може визначатися як в абсолютних, так і у відносних величинах. Вимір ступеня ризику в абсолютних величинах доцільно застосувати під час характеристики окремих видів втрат, а у відносних ― під час порівняння рівня втрат, що прогнозуються, з реальним рівнем, середньо галузевим, середнім в економиці тощо.  

     3. Методи аналізу ризиків

     Аналіз  ризиків поділяють на якісний  та кількісний. Якісний аналіз є  найбільш складним і вимагає ґрунтованих  знань, досвіду та інтуїції у певній сфері економічної діяльності. Його головна мета ― визначити чинники ризику, його сфери для подальшої ідентифікації усіх можливих ризиків.

     Рівень  комерційних ризиків оцінюється за такою формулою:

     УР = ВР × РП,

де  УР ― рівень відповідного комерційного ризику;

      ВР ― ймовірність виникнення цього ризику;

      РП ― розмір можливих фінансових  витрат за цього виду ризику.

     Якісний аналіз ризику пов’язаний з необхідністю порівняння очікуваних позитивних результатів  з можливими економічними, соціальними  та іншими наслідками сьогодні і в майбутньому. Ризик повинен бути обґрунтований, бо інакше ― це авантюра. Ризикувати доцільно тоді, коли це приведе до кращих наслідків в разі обґрунтування правильності своїх дій.

     Якісний аналіз ризику пов’язаний також з  виявленням впливу рішень, що приймаються за умов невизначеності, на інтереси суб’єктів комерційної діяльності. Без урахування інтересів ( зацікавленості), без керування ними неможливі реальні якісні досягнення.

     Кількісний  аналіз ризику є одним з важливих складників процесу ефективного  управління фірмою.

     Під час цього аналізу можна використовувати  різні методи. Найбільш поширеним  є статистичні,  використання аналогів, експертні, аналітичні.

     Статистичний  метод широко застосовується за наявності  відомостей (статистичних) про кожний елемент досліджуваного об’єкта (програми).

     Якщо  ступінь ризику виразити, наприклад, через величину середньоквадратичного відхилення від очікуваних величин, то можна кількісно виразити і оцінити ризик для кожного елемента і для об’єкта (програми) в цілому.

     Для аналізу ризику, яким може бути обтяжений, наприклад, новий проект, корисними можуть стати відомості про наслідки впливу несприятливих чинників ризику подібних за суттю проектів, що виконані раніше. Застосовуючи метод аналогів , використовують бази даних та знання стосовно чинників ризику. Ці бази створюються на матеріалах з літературних джерел, пошукових робіт, а також  шляхом опитування фахівців тощо.

     Отримані  дані обробляють, використовуючи відповідний  математичний апарат, для вияву залежності, причин з метою врахування потенційного ризику під час реалізації нових проектів.

     Експертні методи оцінювання ризиків здійснюється, як правило, за відсутності статистичних даних, необхідних для оцінки відповідних  кількісних показників, або для оцінки інвестиційного проекту, що не має аналогів. Цей метод базується на опитуванні кваліфікованих фахівців і відповідній подальшій математичній обробці результатів цього опитування.

     Оцінка  ступеня ризику за допомогою аналітичного методу зводиться до декількох взаємопов’язаних етапів. На першому етапі здійснюється підготовка до аналітичної обробки інформації, яка включає в себе:

• визначення ключового параметра, відносно якого здійснюється оцінка конкретного напряму комерційної діяльності;
• відбір факторів, які впливають на діяльність фірми, а, відповідно, і на ключовий параметр (наприклад, рівень інфляції, ступень виконання договорів основними постачальниками підприємства тощо);
• розрахунок значень ключового параметра на всіх етапах комерційного процесу.

     На  другому етапі будуються діаграми залежності вибраних результатних показників від величини вихідних параметрів. Зіставляючи між собою отримані діаграми, можна виділити ті  основні показники, які найбільше впливають на цей вид комерційної діяльності.

     На  третьому етапі визначаються критичні значення ключових параметрів. Найпростіше може бути розрахована критична точка діяльності або зона беззбитковості, яка показує мінімально допустимий обсяг продажів для покриття витрат фірми.

     Під час четвертого етапу на основі отриманих  критичних значень ключових параметрів і факторів, що  впливають на них, аналізуються можливі шляхи підвищення ефективності і стабільності фірми, а відповідно, і шляхи зниження ступеня ризику.

     Таким чином, перевагою аналітичного методу є те, що він поєднує в собі як можливість по факторного аналізу параметрів, що впливають на ризик, так і виявлення можливих шляхів зниження його ступеня шляхом впливу на них. 

     4. Зниження ризиків

     Комерційна  діяльність пов’язана з чинниками  випадковості, розпливчатості, неповноти  інформації, тобто з ризиком. Тому необхідно визначити практичні шляхи (способи) зниження загрози збитків (банкрутства), що пов’язана з певними ризиками, вибрати найбільш ефективний спосіб дій, які забезпечать прийнятний ступінь ризику.

     До  основних способів зниження ступеня ризику належать його уникнення та попередження, диверсифікація, страхування, одержання додаткової інформації під час вибору варіантів рішень і результатів їх реалізації, створення запасів та резервів тощо.

     1. Уникнення ризику означає просте  ухилення від певного заходу, що обтяжений надмірним (катастрофічним) ризиком. Однак уникнення ризику нерідко означає відмову від прибутку, а це пов’язано з ризиком невикористаних можливостей.

     2. Попередження ризику ― це досить  ефективний засіб, який лише  в окремих випадках дозволяє зменшити ризик.

      Наприклад, у зв’язку з розширенням міжнародної  торгівлі і зростанням глобальних ринків, різні компанії (фірми) зіштовхують  із валютним ризиком, який зростає. Зарубіжний конкурент може виграти навіть завдяки  коливанням курсів валют. Негативні наслідки іноземної конкуренції можна попередити декількома способами. Для вітчизняних компаній ― це підвищення продуктивності праці, скорочення виробничих витрат і у підсумку ― підвищення конкурентоспроможності.

      3. Розподіл ризику полягає в тому, щоб, наприклад, покласти певну частку відповідальності  за ризик на співучасника реального інвестиційного проекту, який краще, ніж інші, здатний його контролювати. Основні суб’єкти певного реального проекту можуть прийняти рішення, які розширюють або звужують коло потенційних інвесторів: чим більшим ризиком ці суб’єкти мають намір обтяжити інвесторів, тим важче буде залучити досвідчених інвесторів до цього проекту. Тому безпосереднім учасникам проекту рекомендується підчас проведення переговорів проявити максимальну гнучкість стосовно того, яку частку ризику вони згодні взяти на себе. Бажання обговорити питання щодо прийняття на себе головними учасниками реального проекту більшої частки ризику відкриває простір для залучення широкого кола інвесторів, може переконати досвідчених інвесторів дещо знизити свої вимоги стосовно премії за ризик.