Луї пастер видатний мікробіолог

     Дійсно, двох томна праця, видана в 1870 р. і  присвячена хворобам шовкопрядів, містить  у собі описання такої кількості  різноманітних дослідів і спостережень, що суперечило його науковій роботі.

     Однак існує одне дуже вагоме розуміння що дозволяє стверджувати, що саме ці досліди зіграли виняткову роль. Він уперше зіштовхнувся з патологією, з реакцією живого організму на паразитичні хвороби. Уся наступна діяльність Пастера була позв'язана з вивченням мікробів. Результати цих досліджень сприяли всьому людству. Іноді намагаються провести аналогію між роллю мікробів при бродіннях і при хворобах. В обох випадках живі істоти є збудниками визначених, специфічних для даного мікроба процесів. В обох випадках спостерігається зміна середовища, у якому розвиваються мікроби, і останні не можуть розглядатися як наслідок  хвороби бродіння, і розглядається як їхня причина.[3,c.453]

     Пастера все життя бентежила та обставина, що він був за освітою хімік і не мав відношення до офіційної медицини. Тому такий шлях від комах до хребетних тварин і від останніх до людини значною мірою  полегшив перелом у напрямку робіт Пастера. Працюючи з гусінню шовкопряда, він змушений був вивчати такі питання, передача хвороб і їх успадковування, умови, які сприяють епідеміям, боротьба з захворюваннями і таке інше.

2.5. Ідеї щеплення, робота з курячою холерою та сибірською виразкою

     Під час роботи із шовкопрядами у 1868 р. він  занедужав. Надалі  він поправився, але усе життя залишився з  напівпаралізованому положенні  тіла. Для видатного експериментатора це було особливо важко, тому що він  уже не міг власноручно ставити  досліди. Але твердість духу, цілеспрямованість  у роботі і ясність розуму залишилися тими ж. Коли Пастеру було тільки 46 років, він зробив найбільш цінні для  людства відкриття. Психологія творчості  відноситься до тих категорій  наук, у яких узагальнення дуже важкі, тому що індивідуальні творчі особливості  видатних діячів можуть не укладатися в розповсюджені схеми. Хіба не викликає здивування, що вчений, що уже сам  не може експериментувати і який тільки керує роботою своїх учнів, у віці сімдесяти років, на схилі свого життя, робить саме видатне за усе своє життя відкриття - розробляє метод запобіжних щеплень проти сказу. Наукові заслуги Пастера одержують загальне визнання. У 1872 р. австрійський уряд присуджує йому премію за роботу про хвороби шовкопрядів. У 1873 р. він обирається у Французьку медичну академію й у тому ж році одержує золоту медаль Лондонського королівського товариства .

     Перші дослідження Пастера, що стосуються ролі мікробів як збудників хвороб, були присвячені Етіології сибірської виразки і септицемії. Однак тут  доречно порушити хронологічний  принцип і спочатку зупинитися на порівняно невеликій роботі, виконаної  в розпал досліджень. Мова йде про  курячу холеру. Це епідемічне захворювання вивчене ним у 1879-1880 р. Він ізолював культуру збудника цієї хвороби, регулярно  пересіваючи її на живильних середовищах  завжди переконувався в тім, що введення цих бактерій курям неминуче викликало  їхню смерть саме пізніше через два  дні. Один раз обставини склалися так, що він не робив пересівання  культури і вона простояла у термостаті в аеробних умовах тривалий час. Упорскування цієї культури мікроба не викликало  загибелі птахів. Коли ж у Пастера  знову була в руках вірулентна культура, він увів її як птахам, яким ніколи не вводилися ці бактерії, так  і тим, яким уже впорскувалася  раніше культура, що знаходилася в термостаті і не визвала їхньої загибелі. Результати цих дослідів виявилися трохи несподіваними. Усі кури, яким були введені бактерії, залишилися живі, ті ж, яким культура раніше не вводилася, незабаром загинули. Повторення дослідів дало ті ж результати. Ці, здавалось би дуже скромні за своїми результатами досліди дозволили Пастеру прийти до висновку, що:

     1) Тривале збереження культури  збудника курячої холери в  термостаті при доступі повітря  приводить до ослаблення її  вірулентності;

     2) Попереднє введення ослабленої  культури курям робить їх несприйнятливими  до цієї хвороби.

     Так народилася ідея про запобіжні щеплення, яка була потім використана Пастером у його наступних роботах з  патогенними бактеріями. Важко переоцінити  значення висновку, що був зроблений  з цих спостережень. Відкрилися широкі перспективи для експериментальної  зміни вірулентності в патогенних культур з метою одержати матеріал, необхідний для щеплень. Деякі сучасники Пастера всіляко підкреслювали "випадковий" характер відкриття, не розуміючи, що саме істотне полягає не в самім спостереженні, а в геніальному умінні експериментатора узагальнити і передбачати.

     Як  уже вказувалося, перші дослідження  Пастера з етіології хвороб були проведені із бацилою сибірської виразки. Уже до його робіт було відоме, що в крові тварин, що загинули від  сибірської виразки, можна знайти бактерії, що мають паличкоподібну форму і  розташовуються в ланцюжок. Пастер, ізолювавши культуру, збудника сибірської виразки, переконався в тім, що її можна багато разів пересівати на таких живильних середовищах  і довів, що якщо бактерії осядуть  на дно посудини, то прозора рідина, знаходиться над ними, не має здатність  викликати захворювання тому що вона не містить бактерій. Установлений Пастером у його дослідженнях з курячою  холерою принцип ослаблення вірулентності  патогенних бактерій, дозволив йому провести аналогічні досліди із паличкою сибірської виразки. Цей мікроб утворював сопори, і природно, що вводити в живий  організм спори патоген-мікроба  не мало сенсу. Установивши, що при 42- 43ºĊ збудник сибірської виразки росте, але не утворює спор, Пастер надалі так робив, як зі збудником курячої холери, перебування культури  в термостаті різні терміни, одержував мікроб,  що зберіг  імуногенність. Перевірка таких культур показала, що їхнє уведення тваринам приводить до того, що останні вже не гинуть при прищеплені їм вірулентної культури.  Після доповіді  Пастера про це відкриття в Академії наук залишалася остання перевірка - масовий експеримент на сільськогосподарських тваринах у присутності комісії , яка цікавилася результатом, ветеринарів і медичних лікарів, а також широкої публіки. Така перевірка була здійснена 31 травня 1881р. на фермі в Пуйі-ле-Фор. Потрібно було бути абсолютно впевненим у результатах своїх дослідів, мати педантично  працюючих помічників  і велику витримку.  Вони були покладені винятково лаконічно, ясні і дуже суворі у своєму змісту. Результати публічних іспитів були блискучими. Усі вівці, яким була вприснута вірулентна культура палички сибірської виразки, залишилися живі,  тварини, яким не були зроблені щеплення, загинули. Сприятлива дія щеплень була доведена також на коровах. Незабаром цей метод одержав широке поширення в усьому світі, і захворювання сибірською виразкою сільськогосподарських тварин стало рідкістю.

     Вивчаючи  сибірську виразку, Пастер звернув  увагу на існування "проклятих  полів", на яких випас худоби звичайно закінчувався зараженням тварин сибірською виразкою. Він помітив, що зазвичай в цих місцях закопували овець, що померли від цієї хвороби. Поверхня ґрунту була покрита невеликими купками  землі - слідами перебування земляних хробаків. Пастер припустив, що земляні  хробаки виходять на поверхню землі. Щеплення вмісту кишечнику земляних хробаків, узятих у цій місцевості, морській свинці довела правильність його припущення, тому що свинка занедужала.

     Роботи  з курячої холери і сибірської виразки дозволили Пастеру в 1881 р. виступити в Лондоні на Міжнародному конгресі лікарів з доповіддю про щеплення при цих захворюваннях. Доповідь супроводжувалася великим успіхом, і ім'я Пастера стало широко відоме в медичному світі.

     У 1882 р. Пастеру виповнюється 60 років, і цю дату широко відзначили його друзі й учні. Привітальне слово на ювілеї вимовив відомий хімік Дюма - свідок перших успіхів Пастера. У тому ж році Пастер обирається у Французьку Академію [4,c.345].

     Безперечно, що дослідження Пастера, привівши його до розробки методу запобіжних щеплень, не тільки заклали основи нової науки іммунології, але зробили можливим розвиток одного з найбільш важливих розділів профілактичної медицини. Однак перенесення цих даних на інші інфекційні хвороби утруднилося тим, що їхні збудники ще не були відкриті. Тому Пастер продовжував шукати мікробів, що викликають різні захворювання. Винятковий інтерес представило відкриття ним збудників гнійних процесів. Він виявляє в гної фурункула коковидні бактерії, що викликають фурункульоз, установлює, що причиною післяпологового сепсису є коки, що розташовуються ланцюжком (стрептокок), і переконується, що гнійні виразки кісток (остеомієліти) також викликаються гноєподібними коками. Пастер дійде  висновку, що загальні збудники можуть бути в різних, але дуже близьких за своїм характером хвороб. Почате в зв'язку з його роботами широке застосування різних антисептичних речовин допомогло боротися зі збудниками гнійних процесів і різко знизило захворюваність серед населення. Досить зіставити статистичні дані про те, скільки жінок занедужувало і скільки гинуло від післяпологового сепсису до встановлення причин цього захворювання і після, щоб переконатись в значенні відкриття Пастера. Однак найвидатнішою роботою Пастера в області медичної мікробіології, безсумнівно, варто вважати його вивчення сказу, що закінчилося пропозицією щеплень.

2.6. Щеплення проти сказу

     На  початку досліджень сказу Пастером було встановлено, що хоча слина скаженої тварини, уведена кроликам, і викликає їхню загибель, але вона настає набагато скоріше, ніж при сказі. Незабаром  стало очевидним, що кролики гинуть від зараження мікробами, що містяться  в слині і не мають відношення до сказу. Пастер приклав величезні  зусилля для того, щоб знайти збудника сказу, але йому це не вдалося. Здавалося, уся подальша робота повинна бути припинена, однак ці невдачі не зупинили вченого, і вперше в історії медицини були проведені винятково широкі дослідження з вірусом сказу, про існування якого довідалися через багато років після того, як ці дослідження увінчалися успіхом. Робота з невидимим збудником  задовго до виникнення вірусології  як науки і блискуче рішення питання  про щеплення при цій хворобі  були доступні тільки генію.

     Перевіряючи інфекційність мозку тварин, хворих сказом, Пастер знайшов, що зараження  мозку дає набагато частіше позитивні  результати, чим зараження слиною. Пізніше він переконався, що введення речовини мозку хворої тварини безпосередньо  в мозок кролика приводить  до значного скорочення інкубаційного періоду хвороби, на кроликах дають можливість одержати вірус, що викликає захворювання вже через сім днів. Мозок хворого кролика, підвішений у скляній посудині над їдким натрієм, поступово висихає й одночасно з цим, вірус що міститься в ньому слабшає. Повторне введення такого мозку у вигляді розтертої з фізіологічним розчином кашки здоровій тварині робить його несприйнятливим до сказу. Собаки, яким були зроблені ці щеплення, містилися в клітці разом зі скаженими собаками. Останні кусали щеплених тварин, але незважаючи на це жодне  з них не занедужало сказом. Сказ - жахлива, але порівняно рідка в людини хвороба, тому було зовсім очевидним, що робити щеплення здоровим людям недоцільно, тому що мало шансів бути покусаною скаженою твариною. На цьому етапі досліджень у Пастера зародилася блискуча ідея скористатися тим, що при сказі звичайно буває дуже тривалий інкубаційний період. Він припустив, що, вводячи усе більш і більш сильний вірус покусаній тварині, можна одержати імунітет до того як вірус, що потрапив при укусі, пошириться по організму і викликає захворювання. Це припущення цілком підтвердилося. Собакам, вкушеним скаженою собакою, вводився розтертий мозок кролика, що містить вірус. Спочатку впорскувався мозок, що сушився тривалий час, тобто ослаблий вірус, а потім мозок менш висушений, з більш активним вірусом. Ці експерименти з'ясували, що введення ослабленого вірусу сказу оберігає від захворювання собаку, покусану скаженою твариною. Задача була вирішена і був знайдений метод, що дозволив рятувати людей від болісної смерті. Поштовхом у даному випадку послужив приїзд у липні 1885 р. у Париж дев'ятирічного хлопчика Жозефа Мейстера, покусаного скаженою собакою. Він виявився першим, кому після великих сумнівів і коливань Пастер зробив щеплення проти сказу. Дослід увінчався повним успіхом - хлопчик не занедужав. 27 жовтня 1885 р. Пастер виступив в Академії наук з доповіддю про результати своїх досліджень по сказу. Доповідь вразила слухачів і викликала овації на честь великого вченого [3,c.342].

     Щеплення  проти сказу не одержали відразу  загального визнання, і багато представників  офіційного медичного світу організували цькування, що принесли Пастеру багато гірких переживань. Однак це продовжувалося недовго. Незабаром у Париж направилися  з усіх країн покусані скаженими  тваринами. Надалі результати щеплень  привели до того, що до Пастера з  різних держав стали приїжджати лікарі для вивчення методу щеплень і  готування вакцин. Повертаючись на батьківщину, вони організовували Пастерівські станції в себе. З Росії в  Париж з цією метою приїжджали Н. Ф. Гамалія, а також Я. Ю. Бардах, і незабаром в Одесі і Петербурзі виникли станції, де вироблялися  щеплення від сказу.

2.7. Останні роки вченого

     27 грудня 1892 р. Пастеру виповнилося  сімдесят років. Ювілейні урочистості  придбали характер міжнародного  ушановування. З різних країн  приїхали делегації вчених, і  видатний англійський хірург  Джозеф Лістер виголосив промову,  у якій підкреслив значення  праць Пастера для медицини. Після  вітання син Пастера прочитав  замість батька промову, що, як  завжди, була глибока за змістом  і блискучою за формою. У цей  день ювіляру була вручена  велика золота медаль, на якій  було вигравірувано: "Пастеру  в день його сімидесятиріччя  - вдячна наука і людство". В  історії науки небагато випадків, стосовно   яких такий напис  був би тільки скромним визнанням  дійсних заслуг ученого перед народами всіх країн світу [10,c.3].

     Здоров'я  Пастера надалі  ще більше похитнулося, і 28 вересня 1895 р. він помер. Його порох  спочиває в гробниці, що знаходиться  в Пастерівському інституті. Вгорі  над аркою, що веде в гробницю, короткий напис, цілком достатній для того, щоб той хто входе міг перейнятися  скорботою і схилитися перед  пам'яттю геніального вченого, жагучого борця за нове і великого гуманіста: "Iqi repose Pasteur" - Тут спочиває Пастер. 
 

ВИСНОВКИ

1. Луї Пастер – один з найвидатніших мікробіологів людства, який присвятив мікробіології все своє життя.
2. У дослідах з вивчення винної та виноградної кислоти він довів, що:

• Існує ліва винна кислота, раніше невідома;

• Виноградна кислота складається з правої і лівої;
• Форма кристалів визначає їхню оптичну активність;
• Розташування атомів у молекулі визначає характер оптичної активності.