Система економічних інтересів, природа виникнення і механізм дії

Продуктивні сили і виробничі відносини перебувають у взає­модії і суперечливій єдності, яка є внутрішнім джерелом розвит­ку суспільного виробництва. Певний характер і рівень продуктив­них сил зумовлює той чи інший тип виробничих відносин на які впливають економічні інтереси.

Відносини між людьми у сфері розподілу формуються в про­цесі привласнення створеного продукту різними категоріями пра­цівників: підприємцями, власниками засобів виробництва і землі, орендарями та державою (через стягнення податків).

Відносини між людьми у сфері обміну виникають у процесі купівлі-продажу товарів підприємствами, домогосподарствами, торговельними організаціями, державою.

У сфері споживання економічні відносини виникають і зав'я­зуються між виробниками споживчих товарів і послуг та їх спо­живачами. На всих фазах присутні економічні інтереси.

У сучасних умовах важливе місце в економічних відносинах належить товарно-грошовим і ринковим відносинам.

Економічні відносини формуються також унаслідок взаємодії трьох відносно самостійних підсистем, якими є техніко-економічні, організаційно-економічні і соціально-економічні інтереси або відносини.

Техніко-економічні відносини знаходять своє вираження у спеціалізації, кооперуванні, комбінуванні виробництва, його концен­трації, обміні діяльністю між людьми, в економічних нормативах тощо. З ними тісно пов'язані організаційно-економічні відносини, які виникають у процесі організації виробництва, розподілу, об­міну і споживання, в управлінні цими процесами. Безпосередньо вони виникають між керівниками різних ланок суспільного вироб­ництва і найманими працівниками, в процесі маркетингової діяльності, планування, програмування тощо.

Техніко-економічні і організаційно-економічні відносини віді­грають важливу роль у виробництві, розподілі, обміні і спожи­ванні, ступінь їх розвитку є суттєвою характеристикою рівня усу­спільнення виробництва, продуктивних сил суспільства. Техніко-економічні та організаційно-економічні форми — структура ви­робництва, поділ і кооперація праці, форми управління — є об'єк­том вивчення політичної економії. Вони тісно і безпосередньо пов'язані з відносинами виробництва, розподілу, обміну і спожи­вання, що основані на тих чи інших типах і формах власності, але в той же час суттєво відрізняються від них тим, що не виражають відносин привласнення, їх розвиток, подібно до розвитку продук­тивних сил, сприяє ефективності суспільного виробництва.

Соціально-економічні відносини — це така суспільна форма виробництва, суть і основу якої становлять відносини власності на засоби виробництва, природні ресурси, людський фактор, життєві блага. До соціально-економічних відносин належить та­кож соціально-економічний аспект трудових відносин (характер праці) та відносини розподілу. Наприклад, відносини розподілу життєвих благ у Швеції за своїм характером скоріше є соціаліс­тичними, ніж капіталістичними.

Отже, ми бачимо, що економічні інтереси справді є елементом усвідомлення потреб та виступають формою реалізації виробничих відносин в суспільстві.

Розглянемо тепер структуру економічних інтересів.

2. Механізм дії економічних інтересів.

2.1. Економічні інтереси в системі інтересів. Структура економічних інтересів..

Економічні інтереси в своїх суті мають аналогічну струкуру як і структура потреб, яку ми розглядали раніше. Нагадаємо ще раз, що економічні інтереси— це об'єктивні спонукальні мотиви економічної діяльності людей, зумовлені розвитком їх потреб, місцем у системі суспільного поділу праці, еволюцією відносин економічної власності та управління нею. Отже, економічні інтереси визначаються місцем людей в економічній системі. Оскільки вона формується у процесі взаємодії продуктивних сил, техніко-економічних відносин, виробничих відносин (відносин економічної власності) і господарського механізму, в чому ми переконалися раніше, то ступінь розвитку кожної з цих підсистем визначає рівень розвитку економічних інтересів. Виробничі відносини є конкретною формою прояву відносин економічної власності.

У зв'язку з наявністю трьох основних форм власності (індивідуальної, колективної і суспільної) відповідно виділяють індивідуальні (особисті), колективні та суспільні економічні інтереси.

Сучасні суспільства є класовими. У зв'язку з цим в інтересах людей знаходить своє відображення їх класова належність. Так, клас капіталістів має інтереси, відмінні від інтересів робітничого класу чи селянства. Капіталісти є власниками промислових, тор­говельних підприємств, різних посередницьких структур, реклам­них агентств, земельних ресурсів, транспортних систем тощо, їх економічний інтерес полягає в розширенні масштабів власного виробництва, нагромадженні капіталу, зростанні особистого ба­гатства і споживання. У робітника свій інтерес — знайти роботу, підвищити кваліфікацію, заробити на життя, мати можливість утримувати сім'ю, своєчасно заплатити за квартиру чи за ліку­вання. Інтереси визначаються становищем відповідного класу чи соціальної групи в суспільстві, а в кінцевому результаті — пану­ючими формами власності.

Розглядаючи значення об'єктивних факторів, які впливають на суть економічних інтересів, варто наголосити і на тому, що вони залежать також від самого соціального суб'єкта, його сві­домості, соціальної активності, місця в суспільстві тощо. Ці обставини ускладнюють структуру економічних інтересів, оскільки людина виступає не тільки як представник певного класу, а і як індивід, який має певний рівень свідомості, особисту позицію до явищ економічного життя та участі у трудовому процесі.

Тому в системі економічних інтересів слід виділяти індивіду­альні інтереси. Зростання добробуту кожного, його місце в суспіль­ному виробництві значною мірою залежить від участі в трудовій діяльності, підприємництві, винахідництві, від порядності, квалі­фікації, дисциплінованості. В особистому інтересі проявляються відносини між працівником і суспільством у цілому, а також між працівником і підприємством за формами участі у виробництві, розподілом доходів, вирішенням трудових суперечок, умовами праці та побуту та ін.

Крім особистих і класових інтересів існують також інтереси трудових колективів та економічні інтереси держави. Інтереси трудових колективів фіксуються при укладанні трудових догово­рів і реалізуються у процесі спільної праці, участі у розподілі прибутку, підтриманні соціального партнерства тощо. Держава реалізує свої економічні інтереси, які за суттю можна вважати за­гальнонародними: засоби економічної політики, розподіл націо­нального доходу, регулювання суспільного виробництва, прове­дення політики соціального захисту. Роль економічних інтересів держави як своєрідної форми загальнонародних інтересів посту­пово зростає. Держава, крім того, виконує функцію згладжування суперечностей між інтересами класів і соціальних груп.

Оскільки суспільство розділене на класи, соціальні верстви, прошарки, які мають неоднакове відношення до власності на засоби виробництва, створений продукт, до економічної та політичної влади, тому саме через це, в суспільному інтересі різною мірою відображаються економічні інтереси індивіда, колективу, окремих прошарків населення тощо.

Отже, можна додати, що за ознакою суб'єктивності ін­тереси можна класифікувати як:

-                     особисті;

-         групові;

-         колективні;

-         національні;

-         відомчі;

-         регіональні;

-         загальнолюдські;

-         суспільні.

З цього погляду економічні інтереси являють собою господар­ську мотивацію, у разі реалізації якої суб'єкт відносин забезпе­чує самостійність взагалі, самостійність спрямування, самоствердження, саморозвиток.

У системі інтересі виокремлюють ключові (головні) і другорядні економічні інтереси. З урахуванням об'єкта інтересів останні можна класифікувати як:

      морально-етичні;

      інтереси безпеки праці;

      інтереси умов праці;

      інтереси режиму праці і відпочинку;

      грошово-фінансові;

      майнові;

      інші.

З погляду часових аспектів інтереси розрізняють як поточ­ні і перспективні, з позиції усвідомлення вони бувають істинні, помилкові, неправильні, фальшиві.

У реальному житті єдність інтересів досягається через реалізацію кожного з них у процесі взаємодії і взаємозв'язку. Так, особистий інтерес працівника не можна реалізувати, якщо не бу­де реалізований інтерес підприємства (підприємця), споживача продукції, суспільства в цілому.

2.2. Економічні інтереси як стимулювання виробничої діяльності людей.

Матеріальною основою розвитку економічних інтересів є прогрес продуктивних сил і суспільного поділу праці. У первісному суспільстві головним спонукальним мотивом діяльності людини, общини була загроза голодної смерті. Оскільки окремий індивід не міг вижити у боротьбі з природою, люди об'єднувались у первісну общину (первісну комуну) і спільно збирали дари природи. Пізніше формою ос діяльності стало полювання. Для цього потрібно було спільними силами виготовляти найпростіші знаряддя праці (ручне рубило, кам'яну сокиру, спис). Стимулом до праці було просте задоволення найелементарніших потреб в існуванні, виживанні 3 виникненням класового суспільства і відокремленням засобів виробництва від безпосередніх виробників відбувається поляризація потреб: потреби у розвитку засобів виробництва, а значить, і відповідні інтереси та цілі, закріплюються переважно за класом власників Вони також зацікавлені у виготовленні предметів споживання, але вищої якості і широкого асортименту Надалі пануючим економічним інтересом власників засобів виробництва стає привласнення додаткового продукту у тій чи іншій формі (далі— у формі прибутку). В останні десятиріччя у зв'язку з широким розповсюдженням акцій серед значної частини трудящих, появою і розвитком трудової колективної власності інтереси безпосередніх працівників спрямовуються і на розвиток власності на засоби виробництва, а значить — і на привласнення частки додаткового продукту. Побічно такі інтереси (але значно меншою мірою) за допомогою різноманітних методів мотивації до праці, до поліпшення діяльності фірми притаманні й іншим категоріям працівників.

Варто усвідомлювати, що існують різні способи впливу на ін­тереси людей, за допомогою яких забезпечується їх участь у ви­робництві. Ці способи — різноманітні. Проте головними з них є такі: 1) позаекономічний примус; 2) економічний вплив на інте­реси людини; 3) моральне і матеріальне заохочення трудової ак­тивності. В останньому разі велике значення мають особиста сві­домість, трудова активність і бажання будь-що піднести свій престиж на підприємстві і в суспільстві. На практиці всі ці способи впливу на інтереси людей співіснують і так чи інакше поєднуються. Проте найбільш активно використовується система економічного примусу на інтереси людей: продаж робочої сили робітниками під загрозою голоду, інтенсивна праця завдяки наявності безробіття, беззбиткова робота підприємства, щоб уникнути банкрутства і Розорення тощо. Перехід України до ринкових відносин посилює вплив на інтереси людей важелів саме економічного примусу.

Реалізація еко­номічних інтересів пов'язана з розв'язанням характерних для них  суперечностей. Фундаментальним принципом пізнання економіч­них інтересів та їх ролі в економічній життєдіяльності людей є пояснення їх через властиві їм внутрішні суперечності.

Там де відсутня тотожність інтересів — існує відмінність, отже, властиві ім суперечність і конфлікт.

Суперечності, властиві економічним інтересам, мають як суб'єк­тивну, так і об'єктивну основи. Перша зумовлена суб'єктивним підходом людей до інтересів, а друга заснована на відмінностях становища фізичних і юридичних осіб в економічних умовах ді­яльності з реалізації економічних інтересів. Так, є суттєва різниця між власником капіталу — наймачем робочої сили і найманими робітниками.

Реальною потребою економічного життя є досягнення єдності інтересів суб'єктів економічних відносин через реалізацію кож­ного з них на основі взаємодії і консенсусу. Інтерес власника ка­піталу не може бути реалізованим, якщо не будуть на певному рівні реалізовані інтереси найманих працівників підприємства. З іншого боку, найманий персонал, борючись за реалізацію своїх інтересів, має враховувати й інтереси підприємця, на підприємст­ві якого він працює, а також споживачів продукції цього підпри­ємства, суспільства в цілому.

У суспільстві кожен індивідуальний інтерес органічно пов'язаний з колективним і суспільним інтересом. Цим створюється об 'єктивна основа для співробітництва людей в узгодженні еко­номічних інтересів та їх своєчасного розв 'язання.

Це є важливою умовою для розвитку суспільного виробництва і більш повного задоволення зростаючих потреб.

Розвиток виробництва, підвищення його ролі в зростанні доб­робуту досягається зусиллями людей, їх працею та соціальною активністю. Але що спонукає вчинки людей, їхні дії? Відповідь на це питання не є простою. Проте багато економістів, філософів і соціологів уважають, що важливим джерелом економічного, як і всякого іншого, прогресу є суперечності.

Суперечності, які діють усередині економічної системи та впливають на економічні інтереси, нази­ваються економічними. Вони пронизують усю систему суспіль­ного виробництва, діють на всіх його рівнях, у всіх його сферах і фазах. За характером економічні суперечності в одних випадках виступають як об'єктивні (наприклад, суперечність між виробни­чими відносинами і продуктивними силами), в інших — як суб'єктивно-об'єктивні (між потребами людей — суб'єктивним фактором і виробництвом — об'єктивним фактором). Супереч­ність суб'єктивно-об'ективного характеру виступає, наприклад, як боротьба, яку людина веде з природою (об'єктом) у процесі відтворення свого життя. Розгортання цієї суперечності є змістом і джерелом розвитку продуктивних сил суспільства.