Система економічних інтересів, природа виникнення і механізм дії

План

Вступ             

1. Природа виникнення економічних інтересів та усвідомлення потреби та форми реалізації виробничих відносин.             

2. Механізм дії економічних інтересів.

2.1. Економічні інтереси в системі інтересів. Структура економічних інтересів.             

2.2. Економічні інтереси як стимулювання виробничої діяльності людей.             

        Висновки             

Список використаної літератури             

Вступ

У процесі праці людина реалізує всю сукупність своїх фізич­них і духовних можливостей: знання, вміння, кваліфікацію, тоб­то усе те, що дало їй суспільство відповідно до рівня його істо­ричного і культурного розвитку. Людина знає багато, але цього недостатньо, оскільки в кожний даний момент наш досвід, знан­ня упираються у свої межі. Ми намагаємося перетинати їх, ру­хаємося вперед — межа відсувається, але не зникає.  Тому суспільству потрібно завжди вибирати, що виробляти, а від чого відмовлятися. Це по­рушує проблему раціонального ефективного господарства (ви­робництва).

Оскільки потреби суспільства безмежні, а засоби їх задово­лення завжди обмежені, перед суспільством у кожний даний мо­мент, а значить так само завжди постає проблема вибору. Вини­кає альтернатива, весь час доводиться або вибирати, або взагалі жертвувати: збільшувати виробництво одного продукту, але з одночасним скороченням виробництва іншого, чи шукати інший шлях, спосіб, метод. Виникає проблема виробничих можливос­тей. Звідси — розвиток виробництва на основі задоволення по­треб за рахунок реалізації системи економічних інтересів.

Тому стає зрозумілим, що економічні інтереси є рушіями у виробництві певного конкретного виду продукції або іначе кажучи, слугують своєрідними стимуляторами виробництва.

Звідси ми бачимо, що питання нашого дослідження є доволі актуальним і вимагає більш детальної конкретизації.

1. Природа виникнення економічних інтересів та усвідомлення потреби та форми реалізації виробничих відносин.

Люди, домогосподарства, підприємства та інші структури суспільства, вступаючи між собою у зв'язки, переслідують певні економічні інтереси. Варто мати на увазі, що інтерес, по-перше, є похідним від категорії "потреба" і, по-друге, виступає як форма прояву економічних відносин людей.

Економічний інтерес — це реальний, зумовлений економіч­ними відносинами та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій людей щодо задоволення потреб.

Економічний інтерес є перш за все породженням і соціальним проявом потреби, її усвідомленням. Але реалізуються інтереси через трудову, господарську діяльність людей, їхні економічні відносини.

У навчальній літературі можна зустріти дещо інші трактуван­ня економічного інтересу: "Економічний інтерес — це вигода, якої досягають у процесі реалізації економічних відносин" (Галь­чинський А. С, Єщепко П. С., Палкій Ю. /. Основи економічних знань. — К., 1999, — С. 63); "Економічні інтереси — це спонука­льні мотиви господарської діяльності людей, зумовлені їх місцем у системі відносин власності і суспільного поділу праці, прита­манними їм потребами" (Политическая экономия / В. А. Медедев, Л. Й. Абалкин, О. Й. Ожерельев й др. — М., 1990. — С. 87). Виходячи із сутності економічних інтересів стає зрозумі­лим, чому вони виступають могутнім двигуном економічного прогресу, створюють таку силу, яка приводить у дію всю еконо­мічну систему суспільства. Інтереси формуються і реалізуються через практичну діяльність людей. Зміст інтересів визначається матеріальними умовами життя, місцем, яке вони посідають в історико-конкретних виробничих відносинах, а також політични­ми, моральними та соціальними факторами.

Фактично, ми бачимо, що економічний інтерес виражається через потреби. Розглянемо цю категорію більш докладніше.

Кінцевою ме­тою виробництва є задоволення різноманітних потреб людини як особистості, споживача і виробника. Виробництво, яке працює не з метою задоволення потреб людини чи суспільства, тобто заради власне виробництва, є безглуздою витратою обмежених ресурсів землі, корисних копалин, довкілля, економічних благ і робочої сили.

Що ж таке потреба? Загалом, потреба — це бажання людини в будь-чому, що забезпечує її жит­тєдіяльність та поліпшує її.

Отже, потреба — категорія, що відбиває ставлення людей, а звідси і поведінку, до умов їх життєдіяльності. Структура потреб велика. Крім економічних потреб, існує низка інших — культур­них, політичних, ідеологічних, національних і т. ін.

Економічні потреби — це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяіьності, які дають їм задоволення, насолоду або втіху і спонукають їх до діяльності, до того, щоб мати і во­лодіти такими у мовами.

Отже, потреби мають об'єктивно-суб'єктивний характер.

Різноманітні потреби можна певним чином класифікувати, на­самперед за суб'єктами і об'єктами.

За суб'єктами потреби поділяють на:

• індивідуальні, колективні та суспільні;

• домогосподарств, підприємств і держави;

•сусиільно-економічних класів і соціальних груп. За об'єктами потреби класифікуються так:

* породжені існуванням людини як біологічної істоти;

* матеріальні і духовні;

* першочергові і непсршочергові.

На рис. 1.1.  показано ієрархію потреб, яку запропонував А. Маслоу, відповідно до їх вагомості.

Рис. 1.1. Ієрархія потреб за А. Маслоу

Основу цієї піраміди потреб складають фізіологічні (елемен­тарні) потреби. Усі наступні потреби цієї піраміди можна об'єд­нати таким поняттям, як вищі (соціальні) потреби. Елементарні, такі як потреби фізичного життя, передбачають деякий комплекс об'єктивних умов, реалізація яких необхідна для нормальної жит­тєдіяльності людини. Це потреби першого рівня, елементарність їх визначається безпосереднім взаємозв'язком з біологічними функціями людини. Погреби другого (вищого) рівня цілком пов'я­зані з процесом соціального життя людини і віддзеркалюють умови її життєдіяльності як члена суспільства, їх обсяг і кількість прямо залежить від загального стану і динаміки розвитку культу­ри, етики та духовності суспільства.

Розглядаючи структуру економічних потреб, слід звернути увагу на те, що за способом їх задоволення вони поділяються на дві великі групи: потреби в предметах споживання і потреби у за­собах виробництва. Перші характеризують особисті, індивідуальні потреби, а другі — виробничі.

Ясна річ, що між цими потребами завжди існують суперечнос­ті, які суспільство повинно розв'язувати таким чином, щоб забез­печити розвиток виробництва і задоволення зростаючих особис­тих і виробничих потреб.

Саме найповніше задоволення особистих потреб суспільства є основним стрижнем кінцевої мети виробництва. У зв'язку з цим потреби в засобах виробництва є похідними від потреб суспільс­тва у споживчих благах. Під особистими потребами слід розуміти усвідомлене прагнення людини або соціальних спільнот до за­безпечення найкращих умов життя. Особисті потреби окремої людини функціонують разом з потребами всього суспільства і в єдності з останніми виступають спонукальними мотивами діяль­ності людей. Особисті потреби задовольняються предметами і послугами особистого споживання.

Одне з фундаментальних положень по­літичної економії полягає в тому, що особисті потреби людини є безмежними, а виробничі ресурси, які необхідні для задоволення цих потреб, — обмеженими.

Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку — закону зростання потреб і закону розвитку факторів виробництва. Ці закони взаємо­пов'язані і характеризують дві сторони соціально-економічного прогресу:

1) неухильний розвиток людини з її зростаючими по­требами;

2) підвищення ефективності виробничих ресурсів за по­слідовного нарощування обсягу відтворюваних ресурсів та їх якіс­них показників (продуктивності, корисності тощо).

Виробничі фактори, безперервно розвиваючись, не лише ство­рюють умови для задоволення потреб, які склалися, а й стають підґрунтям для виникнення нових потреб. Поява нових благ спочатку має обмежений характер, а згодом вони стають су­спільною потребою. Оскільки зразу виробництво неспроможне задовольнити нові потреби в нових благах, то між попитом на них і пропонуванням виникає суперечність. Остання може бу­ти використана для розвитку виробництва шляхом економічно­го стимулювання (підвищення рівня цін, додатковим прибут­ком і т. ін.).

За ступенем реалізації потреби в матеріальних благах і послугах можна класифікувати як дійсні, платоспроможні і перс­пективні.

Дійсні потреби в основному відповідають рівню розвитку виробництва відповідних благ і можуть бути задоволені.

Платоспроможні потреби людина може задовольнити відпо­відно до власних доходів і рівня цін.

Перспективні потреби — це такі потреби в матеріальних благах та послугах, які породжені сучасним рівнем розвитку економі­ки і виробництво яких лише починає освоюватися.

Отже, фактично ми бачимо, що економіч­ні інтереси виступають формою прояву і реалізації економічних потреб. Інакше кажучи, економічні інтереси — це усвідомлені економічні потреби, спонукальні сили.

Тож, економічні інтереси являють собою об'єктивні, зу­мовлені відносинами власності спонука­льні мотиви, стимули трудової діяльності, спрямовані на задо­волення потреб кожного члена і суспільства в цілому.

Слід зазначити, що багато економістів  ототожнюють економічні інтереси з економічними відносинами. Так за Марксом, економічні відносини кож­ного даного суспільства визначаються насамперед як інтереси. Тому надалі білльш деталь розглянемо систему економічних відносин.

Економічні відносини— це відносини і зв’язки між людьми, що виникають у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання вироблених благ. Продуктивні сили, виражаючи відношення сус­пільства до природи, не вичерпують зміст економічної системи. Вона завжди включає в себе і певну суспільну форму продуктив­них сил, і спосіб організації економічної системи, які створює су­купність економічних відносин між людьми.

Створення продукту за всіх умов є суспільним процесом. Фак­ти свідчать, що люди виробляють життєві блага не ізольовано один від одного, не поодинці, а об'єднуючись певним чином, спіл­куючись один з одним і взаємодіючи враховуючи певні інтереси.

Суспільне виробництво в широкому розумінні складається з власне виробництва, розподілу, обміну і споживання. Це чотири фази чи сфери суспільного виробництва, які також залежать від економічних інтересів.

При аналізі структури економічної системи марксистська політична економія на перше місце ставила такий термін, як виробничі, а не економіч­ні відносини. “В процесі виробництва люди вступають у відно­сини не тільки з природою, але й між собою, тобто вступають у шлюбні відносини” (Политическая зкономия: Учебник / В. А. Мед-ведев, А. Й. Абалкин, О. Й. Ожерельев й др. — С. 43). К. Маркс, який активно використовував як термін “виробничі відносини”, так і термін “економічні відносини”, не дав чіткого їх розмежування.

В даній роботі, надалі ми вважатимемо, що найбільш загальною категорією є економіч­ні відносини. Цей термін визнається економістами всіх шкіл. Що стосується терміна виробничі відносини, то його можна застосовувати при аналізі відносин і зв'язків, які виникають між людьми у процесі безпосереднього виробництва. Відносини між людьми у сфері виробництва складаються з: 1) привласнення предметів природи, які відбувається під дією економічних інтересів; 2) способу поєднання людського ресурсу із засобами виробництва (також через інтереси власника та найманця); 3) відносин спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва (інтереси групи, індивіда); 4) організаційно-економічних відносин, складовою яких є управління виробництвом (інтереси власника); 5) відносин між людьми щодо привласнення засобів виробництва (інтереси майбутніх власників).

У сукупності ці відносини являють собою безпосередню су­спільну форму продуктивних сил і спосіб їх організації та вико­ристання людьми в процесі виробничої діяльності. Соціальна ви­значеність виробництва проявляється в способі виробництва, який значною мірою залежить від інтересів, або іншими словами — в економічній формації.

Єдність і взаємодія продуктивнім сил, що перебувають па пев­ному рівні розвитку, і даного типу виробничих відносин станов­лять спосіб виробництва.

Беляєв О.О. у власному підручнику ( Політична  економія. – Підручник для студентів вузів. – К.: КНЕУ, 2001 с 17) своєрідно дає пояснення, розкриваючи взаємодію продуктивних сил, економічних законів, економічних відносин та інтересів, а також господарського механізму через наступну схему.