Конституційно - правова відповідальність

5. Санкції  як форми вираження  конституційно-правової  відповідальністі.

 

Санкція є обов’язковим атрибутом ретроспективної юридичної відповідальності; в даному відношенні конституційно-правова відповідальність не є виключенням. Тут взагалі необхідно вказати на те, що відповідальність виступає в якості форми реалізації деяких санкцій

Перед тим, як безпосередньо  звернутися до санкцій, які передбачають відповідальність окремих суб’єктів конституційного права,  необхідно назвати їх загальну типологію, оскільки до кожного окремого суб’єкта можна застосувати й декілька з нижченазваних загальних видів санкцій.

1. скасування незаконних актів (примусова ліквідація правовідносин, що незаконно виникли, відновлення порушеного правопорядку та ліквідації спричиненої шкоди); (ст. 118.ч.8)
2. призупинення дії актів державних органів;
3. визнання результатів виборів, референдумів, інших голосувань недійсними;
4. дострокове припинення повноважень органів державної влади;
5. дострокове переформування органів, звільнення з посади; (ст. 122 ч.1) ВР України може висловити недовіру Ген. Прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади.
6. позбавлення юридичної сили дій, які не відповідають вимогам конституційно-правових норм;
7. процесуальні санкції, передбачені регламентами;

Тут слід відмітити  надзвичайно важливий в сучасних умовах такий факт: Конституція проголошує (ст. 8, чч. 2,3): Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.  Це також означає, що відповідальність за санкціями Конституції та (на другому місці) за конституційними законами безпосередня; такий принцип закріплюється вперше в історії українського конституціоналізму. В радянський період акти і розпорядження владних органів часто не тільки не відповідали Конституції, а й часто суперечили їй; застосовуючи деякі види юр. відповідальності, іноді не зважали на першочергову роль відповідальності за Конституцією, просто замінюючи її (наприклад Кодекс законів про працю).

Відповідальність  за Конституцією України (санкції):

Закони, інші правові  акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними [Конституційним Судом України] втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх некоституційність. (ст. 152 ч.2)

Відповідальність Верховної  Ради України:  (ст. 106 ч.8) [Президент України] припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися;

Відповідальність  народного депутата: (ст. 81 чч. 3,4) дострокове припинення повноважень народного депутата у зв’язку з набранням законної сили обвинувального вироку.

(ст.79 п. 5) Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандату.

Відповідальність Президента України: (ст. 111) Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. [вся процедура імпічменту викладена у статті].

Відповідальність Кабінету Міністрів України: (ст. 115 ч.4) Прийняття ВР України резолюції недовіри КМУ має наслідком відставку КМУ.

Відповідальність суддів: (ст. 126 ч. 5. пп. 4,5,6) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі: порушення суддею вимог щодо несумісності; порушення суддею присяги; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього.

       Санкції конституційно-правової відповідальності, тобто її форми і міри відрізняються особливою різноманітністю. Утім їх об'єднуючою ознакою залишається політичний характер санкцій і подальші негативні політичні наслідки для суб'єктів, що здійснили конституційний делікт.

       Основними видами конституційно-правових санкцій є: відмова у реєстрації політичної партії (ст. 11 Закону України "Про політичні партії в Україні"); втрата депутатського мандата (статті 79,81 Конституції); дострокове припинення повноважень Верховної Ради України (ст. 90, п. 8 ст. 106 Конституції); усунення з поста Президента України в порядку імпічменту (п. 10 ст. 85, ст. 111 Конституції); прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України, що має наслідком відставку Уряду (ст. 115 Конституції України); рішення Конституційного Суду України про неконституційність законів та Інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради АРК, що має наслідком їх скасування (ст. 150 Конституції України); скасування Президентом України рішень голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України та законам України (ст. 118 Конституції України); висловлення обласною чи районною радою недовіри голові відповідної місцевої державної адміністрації (ст. 118 Конституції України); звільнення Верховною Радою АРК за погодженням Із Президентом України з посади Голови Ради Міністрів АРК (ст. 136 Конституції України); зупинення органами суду рішень органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України (ст. 144 Конституції України) та ін.

       Конституційні санкції можуть поділятися на основні та додаткові. Для прикладу, ст. 111 Конституції України передбачає такі санкції у вигляді усунення Президента України з поста Верховною Радою України у порядку імпічменту (основна санкція), а ст. 105 чинного Основного Закону визначає додаткову санкцію - позбавлення звання Президента України в разі усунення його з поста в порядку імпічменту.[20]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок.

 

      У сучасній Україні проблема конституційно-правової відповідальності набуває надзвичайної ваги і значення.

     Це зумовлено передусім характером політичних, економічних, соціальних та цілим рядом інших процесів у нашій країні. Політизація мас, відмова від тоталітарної системи та поворот до прогресивних, демократичних відносин, перебудова системи органів державної влади, розбудова незалежності України  - все це зумовлює реальну необхідність створення нових механізмів забезпечення реалізації повновладдя українського народу. Одним із таких механізмів є і конституційна (державно-правова) відповідальність, яка, будучи кваліфікаційною ознакою конституційного права, проникає в усі сфери суспільного життя, охороняючи найважливіші суспільні відносини [8, ст.59].

      Отже, конституційно-правова відповідальність – передбачений нормами конституційного права специфічний обов’язок суб’єктів конституційного права переносити особисті чи матеріальні незгоди за скоєне правопорушення, який виступає як засіб забезпечення норм конституційного права, часто має чітко виражений політичний характер, реалізує інтереси особливого кола суб’єктів через спеціальний механізм реалізації та втілення в життя; має цілу низку санкцій. Існують різні критерії класифікації конституційно-правової відповідальності. найбільш поширені:

     За формою реалізації конституційно-правова відповідальність поділяється на: пряму (безпосередню) – передбачену безпосередньо нормами конституційного права, та непряму (опосередковану) – передбачену нормами інших галузей права.

      Конституційно-правову відповідальність можна також класифікувати за суб’єктами.  Суб’єктами конституційно-правова відповідальності можуть бути:  - держава;

-   органи державної влади;

-   органи місцевого самоврядування;

-   громадські об’єднання: політичні партії і громадські організації;

-   посадові особи – депутати;

- фізичні особи: громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

       Згідно з таким поділом суб’єктів можна розробити структуру законопроекту за принципом: кожному суб’єкту відповідає розділ з  такою ж назвою. (напр. “Відповідальність Держави”, “Відповідальність вищих органів державної влади”, “Відповідальність  посадових осіб” тощо.)

      Згадавши суб’єкт конституційно-правової відповідальності, логічно було б згадати об’єкт і об’єктивну сторону конституційно-правової відповідальності. Об'єктом конституційно-правової відповідальності є відносини, що регламентуються нормами даної галузі права, сутність яких полягає в тому, що це фундаментальні відносини, в основі яких лежить практика народовладдя. Об’єктом правопорушення можуть бути, наприклад, владовідносини  у сфері реалізації прав і свобод громадян, видання актів державних органів, виборчих прав громадян тощо.  Об’єктивна сторона порушення за конституційним правом є протиправною поведінкою суб’єкта, яка не відповідає вимогам норм конституційного права України.

      Особливістю цього елемента складу правопорушення є те, що законодавець лише в найбільш узагальненому вигляді, вказуючи лише на родові ознаки, визначає об’єктивні підстави відповідальності.

       Другою особливістю об’єктивної сторони даного виду правопорушення є те, що, оскільки в конституційному праві відсутні чітко виражені формалізовані критерії складу правопорушення (як, напр. у кримінальному праві), його об’єктивна сторона закріплюється найчастіше в конкретній регулятивній нормі, яка визначає правове положення винного суб’єкта. Цей факт ще раз підтверджує необхідність створення закону “Про конституційну відповідальність”.

Список використаної літератури.

1. Конституція України: Прийнята на 5-тій сесії ВРУ 28 червня 1996 року. – К.: Юрінком, 1996р., зі змінами
2. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні". – К., 2001.
3. Коментар до Конституції України: Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За ред. В.В.Копєйчикова. – К., 1998.
4. Конституційне право України /за ред. док. юр. наук проф. В.Ф.Погорілка. – К., 1999.
5. Конституційне право України / За редакцією Ю.М.Тодики і В.С.Журавського. — К., 2002. 
6. Кравченко В.В. Конституційне право України. Навч. посібник. Ч.1. – К., 2000.
7. Кушніренко О.Г., Слінько Т.М., Веніславський В.Ф. Конституційне право України в схемах і дефініціях. – Х., 2003.
8. Основи конституційного права України. Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За ред. В.В.Копєйчикова. – К., 2000.
9. Основи правознавства / За ред. І.Б.Усенка. – К.; Ірпінь: ВТФ "Перун",  
   2003. – 416 с.
10. Опришко В. Конституція України – основа розвитку законодавства //  
    Право України. – 2002. - № 8.
11. Охримович Ю. Теорія права. – К., 1998.
12. Скакун О.Ф.Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001.
13. Теория государства и права / Под ред. В.М.Корельского и В.Д.Перевалова. — М., 1997.
14. Тодика Ю.М. Конституція України: проблеми теорії і практики: Монографія. – Х., 2000.
15. Тодыка Ю.Н. Конституционное право Украины: отрасль права, наука, учебная дисциплина. — X., 1998. — С. 118—120; Конституційне право України / За редакцією В.Ф.Погорілка, Ю.М.Тодики. — К., 1999.
16. Чудаков М.Ф. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. — Минск, 2001. 
17. Фрицький О.Ф. Конституційне право України. — К., 2002.

18. Мельник О.В. Конституційно-правова відповідальність вищих органів державної влади: Дис….канд. юрид. наук: 12.00.02 / Київський національний ун-т ім. Т. Шевченка. - К., 2000. – С.61.

19. Кравченко  В. В.: Конституційне право України: Навчальний посібник.

20. Погорілко В.Ф. Конституційне право України. Київ, Наукова думка, 2002р.,

 

 

 

 

 

01.08.2011 р.