Конституційно - правова відповідальність

Як бачимо, деякі з наведених ознак Конституційно-правової відповідальності  є застарілими  і не відповідають рівню нових відносин, які складаються на сучасному етапі розвитку в галузі конституційного права, і невиправдано ускладнюють їх.

Зрозуміло також, що Конституція та конституційні закони не можуть бути єдиним джерелом Конституційно-правової відповідальності, оскільки більшою мірою вони покликані регламентувати лише основи всіх видів юридичної відповідальності, які підлягають подальшій конкретизації в галузевому законодавстві. Однак в системі КП України недостає інтеграційної ланки, яка б впорядкувала всі складові Конституційно-правової відповідальності. Я вважаю, що для цього необхідно розробити та прийняти закон України “Про конституційну відповідальність”, в якому були б чітко визначені юридичні підстави для настання несприятливих наслідків конституційної відповідальності, а так само і процедурні питання відставки вищих посадових осіб. Відсутність конкретних підстав притягнення до конституційної відповідальності – одна з найважливіших проблем конституційного права. Загальний характер конституційних норм є додатковим аргументом на користь прийняття такого закону, який системно конкретизував би норми Конституції, тому цей закон повинен повністю ґрунтуватися на положеннях Конституції, деякі з яких можна навіть безпосередньо використати в його тексті.

На мій погляд, у  даному законі повинно даватися поняття КПВ, підстави настання КПВ, повинні бути перераховані суб’єкти КПВ і процедура притягнення  до відповідальності кожного з них.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Суб’єкти  конституційно - правової  відповідальністі.

 

     Учасниками конституційно-правових відносин можуть бути тільки суб'єкти. Суб'єкт конституційного права — це потенційний носій прав і обов'язків, передбачених нормами галузі.

      З українських науковців, наприклад, Мельник О.В. пропонує таке визначення конституційно-правової відповідальності: “…конституційно-правова відповідальність вищих органів державної влади, є юридичною відповідальністю політичного характеру, що існує у сфері конституційних відносин і реалізується у відповідальному стані суб’єктів конституційно-правових відносин (позитивний аспект) за здійснення їх правового статусу та компетенції, а у випадках його порушення - у примусовому перенесенні заходів впливу (негативна відповідальність), суть яких полягає у вилученні із сфери політики шляхом позбавлення права здійснювати державну владу. [18]

     Суб’єктами конституційно-правової відповідальності є:

1) держава. В ч.2 ст. 3. Конституції сказано, що “держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави”, тому невиконання взятих на себе державою зобов’язань повинно тягти за собою конституційно-правову відповідальність; 

2) органи державної  влади; 

3) органи місцевого  самоврядування;

4) громадські  об’єднання: політичні партії і  громадські організації; 

5) посадові особи  – депутати;

6) фізичні особи:  громадани України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

    Суб'єктом конституційного права виступає держава в цілому. Вона є учасником правовідносин, які безпосередньо виражають її суверенітет. Як носій суверенітету держава сама визначає коло відносин, учасником яких вона є. Ці відносини мають особливий характер і нерідко правлять за основу розвитку інших конституційно-правових відносин.

    Держава в цілому є учасником конституційно-правових відносин у сфері судочинства. З цим пов'язані процесуальні гарантії прав і свобод, реалізація яких забезпечується авторитетом держави. Такий підхід відображає пo-справжньому демократичне ставлення у суспільстві до прав та інтересів особи. У зазначених правовідносинах державні органи і посадові особи виступають як представники держави в цілому.

    Правоздатність держави в цілому грунтується на її суверенітеті і є первинною. Основу правоздатності державних органів становить визначена суверенною державною владою їхня юридичне закріплена компетенція. І тому вона вторинна. Це саме можна сказати і про конституційну правоздатність таких суб'єктів, як члени (суб'єкти) федерації, автономні й адміністративно-територіальні одиниці.

      Найбільш динамічними суб'єктами конституційного права є державні органи. Вони найчастіше виступають у ролі учасників конституційно-правових відносин. До державних органів у даному випадку віднесені й органи місцевого самоврядування, хоч останні іноді не включаються до державного механізму. 
     Серед державних органів, суб'єктів конституційного права - слід виділити вищі органи держави, а саме: главу держави, парламент, уряд, вищі суди. Суб'єктами конституційного права виступають вищі органи членів федерацій. Конституційною правоздатністю наділені не тільки самі вищі органи, а й окремі їх структурні елементи. Це, наприклад, палати парламентів, комісії (комітети) палат тощо. Всі вони діють у рамках компетенції відповідного державного органу, але реалізують тільки свої повноваження. Все це певною мірою може бути віднесене і до державних органів, що функціонують на рівні автономних та адміністративно-територіальних одиниць, включаючи органи місцевого самоврядування. Однак за обсягом конституційної правоздатності їх не можна порівнювати з вищими органами держави, які здійснюють політичні функції.

      Особливістю конституційної правоздатності державних органів, включаючи органи місцевого самоврядування, є наявність у них владних повноважень. Тільки ці органи, а також посадові особи мають публічно-владні права. Громадяни також беруть участь у здійсненні влади. Це, зокрема, відбувається у процесі формування на основі виборів того чи іншого державного органу, в ході референдуму тощо. Але громадяни самі по собі звичайно не наділені правами, щоб безпосередньо здійснювати владу.

     Серед суб'єктів конституційного права слід виділити фізичних осіб. Особливий характер має конституційна правосуб'єктність депутатів представницьких органів, насамперед депутатів загальнонаціональних представницьких органів — парламентів та установчих зборів (конституційних асамблей). Конституційна правосуб'єктність депутатів пов'язана з компетенцією відповідного органу. Депутати не є посадовими особами. Вони репрезентують представницький орган і водночас є його органічною частиною. Іноді конституційною правосуб'єктністю наділяються групи депутатів. Наприклад, певні групи депутатів мають право утворювати парламентську фракцію або звертатися з інтерпеляцією (запитом) до уряду. В ряді країн визнається лише групова депутатська законодавча ініціатива.

      Спеціальна правоздатність характеризує конституційно-правовий статус виборців. До того ж у деяких країнах групи виборців також виступають у ролі суб'єкта конституційного права, будучи наділеними правом так званої народної законодавчої ініціативи.

      На відміну від депутатів і виборців, громадяни мають не спеціальну, а загальну політичну (конституційну) правоздатність. Суб'єктами конституційного права є також іноземці й особи без громадянства. Вони наділені певними правами і несуть обов'язки. Обсяг конституційної правоздатності громадян у цьому випадку є вихідним і звичайно ширшим, ніж у інших відповідних категорій населення.

    Нарешті, суб'єктами конституційного права є політичні партії. Це відбиває відносно нове явище в державно-політичному житті, відоме як інституціалізація партій, тобто створення конституційно-правової основи їх організації та діяльності. В окремих країнах суб'єктами конституційного права фактично визнані деякі інші громадські об'єднання, зокрема профспілки.

   Дії й акти суб'єктів можуть створювати підстави для виникнення і припинення конституційно-правових відносин, а також до консти¬туційно-правової відповідальності і застосування санкцій

 

       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Підстави конституційно-правової  відповідальністі.

 

    Порівнюючи підстави політичної та конституційної відповідальності, виявляємо додаткові відмінності. Юридична відповідальність передбачає наявність нормативної підстави - юридичної норми, та фактичної - правопорушення. Нормативна підстава конституційної відповідальності має бути юридично формалізована в конституції або в конституційному законодавстві. Та існує думка, що конституційна відповідальність застосовується й за відсутності чітко виражених формалізованих критеріїв.

     Виходячи з цього, достатньою підставою для її настання він вважає неспроможність органів державної влади та посадових осіб впоратися з покладеним на них завданням, виробити курс політики, який би відповідав інтересам суспільства. Тому відставку уряду через те, що він неспроможний подолати, ска-жімо, економічну кризу в країні, Д.Т. Шон вважає мірою конституційної відповідальності . На наш погляд, тут йдеться не про конституційну відповідаль-ність, а про політичну, для настання якої достат-ньою підставою є невідповідність діяльності суб'єкта поглядам, переконанням, інтересам певних груп, народу в цілому. Та сама дія часом тягне за собою залежно від політичних, соціальних умов країни різну реакцію суспільства, політичних партій, засобів масової інформації, окремих громадян. Оскільки цей критерій піддається постійним змінам, він з об'єктивних причин не може бути формалізований.  
       Тому, коли немає юридичних підстав, йдеться або про відповідальність політичну, або про прогалину в законодавстві, яку необхідно заповнити. Посилання на те, що неможливо точно перелічити обставини, які можуть слугувати підставою конституційної відповідальності у зв'язку зі складністю діяльності у сфері здійснення державної влади, є малопереконливими. Оскільки, яким би нестабільним та різноманітним не було політичне життя, воно врешті-решт, не є безладним хаосом, а приймає відомі більш-менш тривалі типові форми, що можуть бути врегульовані загальним правом. Якщо не можна приписати мудрого правління, то, у будь-якому випадку можна передбачити урядові акти, що порушують безперечні вимоги правового порядку та основні права громадян, гарантовані Конституцією .

      Найважливішим елементом конституційного правопорушення є наявність вини. В конституційному праві вина часом не відповідає традиційним уявленням про її форму, що пов'язано зі специфікою конституційно-правових відносин і особливим статусом суб'єктів відповідальності. Специфіка в цій галузі права на-штовхнула деяких авторів дійти висновків, що конституційно-правова відповідальність може наставати й за відсутності правопорушення, а обов'язкова вимога наявності вини звужує діапазон застосування відповідальності .     

 Такий погляд  є помилковим, оскільки викликаний  ототожненням конституційної відповідальності з політичною.       

 Всі зазначені  доводи, на нашу думку, дають  можливість дійти висновку: політична  та конституційна відповідальність  абсолютно не тотожні. Головна  від-мінність полягає в тому, що  конституційно-правова відповідальність є формалізацією критеріїв політичної оцінки поведінки як належної, так і не гідної.

     Підставою конституційної відповідальності є вчинення конституційного правопорушення. Слід підкреслити, що конституційна відповідальність може наставати лише у випадках прямого порушення конституційно-правової заборони чи невиконання функцій, завдань, обов’язків, покладених конституційно-правовою нормою на суб’єктів конституційно-правових відносин.

     Підставою конституційної відповідальності може бути визнано порушення норм Конституції України та інших нормативно-правових актів. Разом з тим конституційно-правові норми досить часто не містять чітких правових підстав притягнення суб’єктів д конституційної відповідальності. Наприклад, згідно ст. 87 Верховна Рада України за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів України від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України.

     Верховна Рада України по суті не пов’язана ніякими правовими умовами, крім процедурних (у всякому разі вони не визначені джерелами конституційного права).

    Фактична підстава конституційно-правової відповідальності - це конкретний конституційно-правовий делікт, склад якого передбачає об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт і суб'єктивну сторону. Об'єктом конституційно-правового делікту може виступати конституційний лад, законність, правопорядок.

      Об'єктивна сторона конституційно-правового делікту містить саме діяння, його негативні наслідки та причинний зв'язок між ними. Слід підкреслити, що конституційно-правова відповідальність може наступати лише у випадках прямого порушення конституційно-правової заборони чи невиконання функцій, завдань, обов'язків, покладених конституційно-правовою нормою на суб'єктів конституційного права. Коло суб'єктів конституційно-правової відповідальності вже аналізувалося вище.

  Певні труднощі можуть виникнути в аналізі суб'єктивної сторони конституційно-правового делікту. Як відомо, одним із найважливіших елементів суб'єктивної сторони як психічного відношення суб'єкта до діяння є вина, а в окремих працях висловлюється думка щодо можливості настання негативної конституційно-правової відповідальності без вини1. На думку автора, без вини конституційно-правова відповідальність втрачає будь-який сенс і стає безпредметною. Інша справа, що стосовно деяких суб'єктів інколи досить складно встановити конкретну форму вини - намір чи необережність, наприклад, у випадку дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови, якщо він не забезпечує здійснення наданих йому повноважень - ст. 79 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».[19]