Конституционализм

Особливістю структури конституційно-правової норми є те, що норма конституційного права має три модифікації: "гіпотеза - диспозиція - санкція", "гіпотеза - диспозиція", "диспозиція", - не кожна конституційно-правова норма може бути об'єктивно тричленною, а насамперед регулятивні й охоронні норми, тоді як більшість норм конституційного права мають установчий характер і не мають санкції або гіпотези; елементи конституційно-правової норми дуже важко вичленити в конкретно об'єктивізованій нормі права, оскільки гіпотеза та диспозиція переплітаються і "зливаються" в єдине ціле; санкціям конституційного права притаманне профілактичне, організуюче та виховне призначення, вони застосовуються як прямі, бланкетні та солідарні санкції; нормам конституційного права не завжди тотожні статті конституційного нормативно-правового акта: одна конституційна норма може бути об'єктивізованою в кількох статтях, тоді як одна стаття може вмішувати кілька конституційно-правових норм.

Зазначимо, що положення про внутрішню побудову норм права зберігає свою усталеність майже півтора століття. Так. ще на початку минулого століття відомий правознавець М. М. Коркунов у свої роботі "Лекції із загальної теорії права" писав: "...всі юридичні норми є умовними правилами. Тому кожна юридична норма, природно, складається з двох елементів: із визначення умов застосування правила та викладення самого правила. Перший елемент називається гіпотезою або передбаченням; другий - диспозицією або розпорядженням. Кожна юридична норма може бути виражена в такій формі: якщо - то..."19. При цьому М. М. Коркунов називав різні види гіпотез і диспозицій юридичних норм і класифікував за ними ці норми (норми з абстрактною та казуальною гіпотезою, норми з абсолютно та відносно визначеною гіпотезою), а в санкціях юридичних норм вбачав "засоби примусу для виконання юридичних норм".

Утім у зарубіжній юридичній науці існують й інші погляди на структуру норми права. Зокрема, ще в 50-60-х роках XX ст. відомий американський теоретик права Фон Райт висунув гіпотезу про те, що юридична норма складається з шести частин: 1) характеру (дозволяюча, забороняюча чи зобов'язуюча норма); 2) змісту (назва діяння); 3) умови, за яких логічно можливою є реалізація норми; 4) авторитету (орган, що встановлює норму); 5) суб'єкта (тобто, адресата, на якого спрямована дія норми); 6) зобов'язання, з настанням яких реалізується норма.

Сучасний російський правознавець О. В. Берг, який власне й навів основні положення концепції Фон Райта, та проаналізував їх, вважає, що норма права складається з п'яти основних елементів, а саме: 1) гіпотеза - умови (обставини), за настання яких застосовується та чи Інша норма права; 2) суб'єкт - категорія громадян, організацій і інших суб'єктів права, щодо яких застосовується норма права; 3) характер - вид повноважень, якими наділяється суб'єкт норми права; 4) зміст - діяння, щодо якого застосовуються указані в нормі права повноваження суб'єктів норми права; 5) санкція - юридична відповідальність, яка покладається на суб'єкта норми у випадку її порушення. Положення про структуру норм конституційного права України також нині залишається предметом наукових досліджень.

2. Норми конституційного права України, їх особливості та класифікація

Конституційне право України, як і будь-яка інша галузь національного права е сукупністю конституцій­но-правових норм, у яких встановлюються формально-визначені обов'язкові правила поведінки учасників (сто­рін) конституційно-правових відносин.

Як і іншим нормам національного права, їм притаманні загальні риси, що характерні для правової норми: всі вони встановлюються і санкціонуються державою, забезпечують­ся нею і охороняються за допомогою відповідних засобів; у деяких випадках вони захищаються примусом держави; в

-16-

них сформульовано офіційні, формально визначені приписи, що є обов'язковими для виконання.

Разом з тим конституційно-правові норми мають свої особливості. По-перше, ці норми приймаються з приводу по­літики, але не є її формальним виразом; по-друге, вони мають державно-владний характер і їх порушення тягне за собою конституційно-правову відповідальність; по-третє, конституційно-правові норми відрізняються від інших право­вих норм підвищеним ступенем стабільності і більшим сту­пенем охорони з боку Конституції України; по-четверте, від­міну від інших правових норм, вони мають більшу юридичну силу і особливості предмета та методу правового регулювання.

Згадані загальні та специфічні особливості конституцій­но-правових норм в основному відповідали і положенням ра­дянської науки державного права, проте українська наука останніми роками внесла чимало нового.

Зокрема, досліджувалися властивості норм цієї галузі права. Так, юридичні властивості конституційно-право­вих норм розуміються як способи вияву певних ознак цих норм щодо норм інших галузей права у процесі регулю­вання поведінки суб'єктів конституційно-правових від­носин.

Звичайно юридичні властивості поділяють на загальні та спеціальні. До загальних властивостей належать: обов'яз­ковий характер дії цих норм; їх державно-владний характер; визначеність їх приписів; потенційна можливість багатоварі­антної поведінки; ситуаційний характер; цілеспрямованість конституційно-правових норм; їх гарантованість. Багато з цих властивостей характерні і для норм інших галузей пра­ва, проте у конституційному праві їх слід досліджувати в аспекті конституційно-правовому, що допомагає зрозуміти специфіку конституційно-правового регулювання. Так, на­приклад, примус не є властивістю конституційних норм, а виступає як вид їх юридичних гарантій. Примус виконує до­сить обмежену і підпорядковану роль у цій галузі права, ад­же не всі конституційно-правові норми здійснюються через примус.

У свою чергу конституційно-правові норми відрізняються від норм інших галузей права своїм змістом, тобто специфіч­ною сферою суспільних відносин, на регулювання яких вони спрямовані; джерелами, в яких вони відображені (перш за

-17-

все Конституцією України), і суб'єктами, на регулювання поведінки яких вони спрямовані.

Виходячи з цих особливостей, до специфічних особли­востей норм конституційного права слід віднести: вищу юридичну силу норм деяких конституційно-правових актів; особливий юридичний зміст; установчий характер конститу­ційних норм; безпосередній і прямий характер їхньої дії та особливості їхньої структури.

Вища юридична сила норм деяких актів виявляється у тому, що Конституція, окремі акти Конституційного Суду і конституційні закони мають вищу юридичну силу порівняно з іншими нормативними актами. При цьому Конституція Ук­раїни має найвищу юридичну силу, що відділяє її від згада­них нормативно-правових актів.

Досліджуючи особливий юридичний зміст конститу­ційних норм, слід акцентувати увагу на суб'єктному складі конституційного права та конституції правових відносин. Згадані суб'єкти відрізняються від суб'єктів інших галузей права політичним характером, правоздатністю (у індивіду­альних суб'єктів) і компетенцією (органів державної влади, глави держави, Конституційного Суду України та територі­альних утворень). Аналіз законодавства дає підстави ствер­джувати, що норми конституційного права здійснюють учас­ники, які є суб'єктами тільки конституційного права або сторонами й інших галузей права. Суб'єкти даної галузі не є поки що так часто учасниками правовідносин юридичної від­повідальності. .

Вивчаючи норми конституційного права, можна дійти висновку, що конституційне право — це право, констатуюче державу, тобто таке, що встановлює устрій держави, визна­чає принципи її діяльності, систему державних органів та їхню компетенцію. Ось чому установча здатність норм конституційного права виявляється щодо інших галузей пра­ва і цілої правової системи України. Установчо-універсаль­ний характер мають і конституційні принципи, оскільки вони є відправними для всієї правової системи.

Безпосередня і пряма дія норм конституційного пра­ва зумовлена специфічними особливостями конституційно-правового регулювання. Конституційно-правова норма дія­тиме безпосередньо, якщо її приписи достатньо визначені, якщо між нормою і поведінкою суб'єкта конституційно-

-18-

правових відносин немає потреби в опосередковуючій чи конкретизуючій ланці. У даному разі наявний^ необхідний і достатній зв'язок за схемою "норма—поведінка". Безпосе­редньо діє більша частина норм конституційного права, за винятком норм неконституційно-правових видів відповідаль­ності та більшої частини норм Конституції. Такі норми поро­джують конкретні правовідносини.

Коли йдеться про пряму дію норм конституційного права, то це стосується в основному конституційних норм. Пряму дію не можна ототожнювати з безпосередньою. Діяти прямо означає діяти через закон, зміст якого визначається нор­мою Конституції. Закон конкретизує цю норму, якщо немає такого закону, то конституційна норма може діяти безпо­середньо1.

До специфічних особливостей норм конституційного пра­ва належать особливості їхньої структури.

Як відомо, правова норма складається з трьох частин: гі­потези, за допомогою якої визначаються умови і дії таких норм; диспозиції в якій сформульовано саме правило пове­дінки, тобто права і обов'язки суб'єктів правовідносин; санк­ції, в якій вказуються наслідки, які настають у разі недодер­жання приписів правової норми.

Більшість конституційно-правових норм та їх основа — конституційні норми не мають тричленної структури. У бага­тьох з них відсутня санкція, деякі складаються лише з дис­позиції.

Якщо проаналізувати наявність елементів структури кон-ституційно-правових норм, то можна дійти таких висновків.

Гіпотеза як частина правової норми містить у собі умо­ви, обставини з настанням яких можливо або необхідно здій­снювати її диспозицію. Призначення гіпотези — визначати сферу і межі регулятивної дії диспозиції правової норми.

Щодо конституційно-правових норм, то гіпотеза частіше за все висловлює загальні або конкретні умови, за наявності яких діють правила поведінки учасників правовідносин, що містяться у даній нормі. У Конституції України є й гіпотези, загальні для цілої групи державно-правових норм і інсти­тутів.

Див.: Степанюк О. І. Зазн. праця. — С. 14—15.

-19-

Диспозиція — це частина юридичної норми, в якій за­значаються права або обов'язки суб'єктів правовідносин. Во­ни являють собою центральну, основну частину норми, яка вказує дозволену (можливу), обов'язкову й заборонену (не­припустиму) поведінку суб'єктів. Зміст впливу диспозиції конституційно-правових норм більш багатогранний; він вияв­ляється у регулюванні, орієнтації, ідеологічній, політичній оцінці явищ і процесів тощо.

Санкція являє собою частину норми, в які зазначено за­ходи державного примусу в разі невиконання або порушення її диспозиції. Тому і призначення санкції — забезпечувати здійсненність диспозиції правової норми.

Санкції поділяються на каральні (штрафні) і відновлю-

вальні.

У конституційному праві санкції мають свою специфіку. Часто-густо в них встановлюються загальні принципи відпо­відальності і підпорядкованості (наприклад, відповідальність народного депутата за невиконання принципу несумісності посад), внаслідок чого ці норми є обов'язковими. У ряді випадків у конституційно-правових нормах містяться від-силки до норм поточного законодавства з приводу конкрет­них санкцій за невиконання тих чи інших конституційних

приписів.

Для конституційно-правових норм характерне неоднако­ве поєднання згаданих елементів. Досить рідко трапляються норми, які містять у собі всі елементи структури. Значно частіше норми містять диспозицію і досить рідко виражають

гіпотезу.

У конституційному праві України містяться норми, які з'єднані предметом правового регулювання, але вони різно­манітні за змістом і призначенням. Тому для зручності ви­вчення, систематизації і застосування їх поділяють на види за відповідними ознаками. Така класифікація дає змогу пов­ніше з'ясувати властивості цих норм, завдяки їй досягається певна зручність у застосуванні останніх.

Отже, як і будь-який розподіл певної категорії на відповідні види, класифікація конституційно-правових норм — це розподіл їх на окремі види залежно від певного

критерію.

Критеріями класифікації цих норм є: об'єкт конституцій­ного регулювання; особливості, що притаманні нормі в меха-

-20-

нізмі конституційного регулювання; зміст закладених у нор­мі приписів; ступінь визначеності прщщсу; р_бсяг та особли­вості суспільних відносин, які регулюються нормами консти­туційного права; коло суб'єктів, на яких,, поширюється дія норм; межі дії норм у просторі; межа дії норм у часі тощо.

Враховуючи специфіку цих підстав, критеріями видової диференціації конституційно-правових норм можуть слугува­ти такі:

Залежно від правового регулювання норм конститу­ційного права визначається коло політико-правових суспіль­них відносин, які випливають з предмета і методу правового регулювання конституційного права.

Залежно від змісту в нормах конституційного права приписів загально регулятивного характеру виділя­ються: норми-визначення, норми-принципи, норми-декла-рації, норми-цілі, норми-програми.

За юридичною силою, залежно від форм виразу і стату­су органу, що приймає конституційно-правові норми, можна виділити: норми Конституції України, норми актів Кон­ституційного Суду; норми конституційних законів; дея­кі інші конституційно-правові норми.

Зв'язок норм конституційного права з правовідносинами зумовлює існування матеріальних і процесуальних норм.

Матеріальні норми конституційного права поділяються на забороняючі, зобов'язуючі, уповноважуючі (дозволяючі) та установчі. Що стосується процесуальних норм, то їх зміст неоднозначне трактується у юридичній науці. Уявля­ється, що під процесуальними нормами конституційного пра­ва слід розуміти правила поведінки, що регулюють діяль­ність уповноважених органів і посадових осіб у сфері установчої, правотворчої і контрольної діяльності.

У той же час процесуальні норми є засобом реалізації ма­теріальних норм, вони створюють юридичні передумови до­держання прав учасників процесуальної діяльності, гаранту­ють користування конституційними правами і свободами, слугують необхідною умовою конституційної законності та правопорядку.

І, нарешті, процесуальні норми є по суті єдиним засобом переведення матеріальних норм із статичного стану в дина-