Фінансовий облік отриманих і виданих авансів

 

 

 

Таким чином, нормативне забезпечення обліку виданих і отриманих авансів, відображає та забезпечує його законне ведення. Законодавча система України намагається регулювати правильний облік авансів фінансового обліку. Це полегшує роботу працівників бухгалтерської сфери, оскільки чітко розписують всі права, норми і порядок. До нормативної бази час від часу вносяться зміни, тому користувачі бухгалтерської інформації повинні завжди слідкувати за різними поправками в законодавстві.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3  Авансові  платежі у міжнародній практиці

У міжнародній практиці розрахунків авансові платежі є  найбільш вигідною формою для експортера. Аванс — це грошова сума або майнова цінність, яка передається покупцем продавцеві до відвантаження товару в рахунок виконання зобов’язань за контрактом. Отже, аванс може бути в грошовій і товарній формах. Товарна форма авансу передбачає передання імпортером експортеру сировинних матеріалів або комплектуючих, необхідних для виготовлення замовленого обладнання.        Грошова форма авансу передбачає сплату покупцем узгодженої за контрактом суми в рахунок належних за договором платежів до відвантаження товару (надання послуги), а іноді навіть до початку виконання контракту.  У світовій практиці розрахунків авансові платежі використовуються, якщо:

• продавець не впевнений у платоспроможності покупця;
• економічна і політична ситуація в країні покупця нестабільна;
• при поставці дорогого обладнання (кораблів, літаків), яке виготовлене за індивідуальним замовленням;
• при поставках рідкісних дефіцитних товарів, а також товарів стратегічного призначення (ядерного палива, зброї);
• у разі досить тривалих строків дії контракту.     Аванс може надаватися як у розмірі повної вартості контракту (замовлення), так і у вигляді частки, відповідного відсотка від неї. Для експортера найвигіднішим є авансовий платіж на загальну суму контракту або попередня оплата. У цьому разі експортер достатньо захищений від ризику того, що іноземний покупець відмовиться або буде неспроможним заплатити за товар, який йому вже відвантажений. Аванс на загальну суму контракту також означає, що експортер отримує у своє розпорядження вільні кошти, які він може використати на закупівлю сировини, виплату заробітної плати, технічне оснащення підприємства тощо. Більше того, попередня оплата звільняє постачальника від необхідності звертатися до банку за кредитом зі сплатою відсотків та інших витрат за користування ним.        З іншого боку, аванс, навіть у розмірі відповідного відсотка від суми контракту, слугує засобом забезпечення зобов’язань, прийнятих покупцем за контрактом. У разі відмови прийняти замовлений товар постачальник має право отриманий ним аванс використати на відшкодування збитків.         До очевидних недоліків цієї форми розрахунків належить комплексний ризик імпортера: ризик того, що експортер не доставить товар або доставить несвоєчасно і зовсім іншої якості чи специфікації. Крім того, порушення виконання зобов’язань експортера за контрактом може статися у вигляді недотримання асортименту товару, що поставляється, а також умов пакування і транспортування, що може призвести до визнання товару некондиційним. У такому разі імпортер ризикує втратити аванс (або повернути його через тривалий час за рішенням суду) і матеріальну компенсацію. Авансовий платіж також означає, що імпортер кредитує поставку на відповідний період, до того як він фізично отримає товар у своє розпорядження.      Від авансу необхідно відрізняти завдаток і відступні. Завдаток, як і аванс, видається в рахунок суми, яка вказана в договорі. У разі невиконання умов договору контрагентом, що дав завдаток, він втрачає повну суму завдатку. Якщо ж невиконання зобов’язань за контрактом виявиться з боку сторони, що отримала завдаток, то ця сторона зобов’язана повернути його у подвійному розмірі. Таким чином, завдаток не звільняє сторону, яка не виконала договір, від відшкодування збитків іншій стороні.         Відступні являють собою обумовлену в договорі суму, сплативши яку контрагент звільняється від взятих на себе зобов’язань за контрактом без відшкодування додаткових збитків іншій стороні. Таким чином, якщо аванс і завдаток спонукають контрагентів до своєчасного виконання договору, то відступні, навпаки, при відповідних обставинах можуть послабити стимули до виконання контракту.      Авансовий платіж у розмірі загальної вартості контракту використовується, коли:
• валютне законодавство й органи валютного контролю країни покупця допускають авансові платежі у розмірі 100% вартості контракту;
• відсутні державні обмеження або заборона на імпорт/експорт товарів;
• імпортер має вдосталь ліквідних ресурсів для здійснення авансового платежу;
• ціна товарів, що купуються за допомогою авансової форми розрахунків, відносно невелика в загальному обороті коштів імпортера. У міжнародній торгівлі розрахунки у формі авансу на загальну вартість контракту використовуються відносно рідко, що пояснюється трьома основними причинами. По-перше, у зв’язку з посиленням конкуренції товаровиробників і наповненням товарного ринку рядом товарів сформувався стійкий «ринок покупця» й експортери змушені пристосовуватись до інтересів імпортерів при оплаті товарних поставок. По-друге, експортери переважно мають справу не безпосередньо з кінцевими споживачами або великими операторами ринку, а з посередниками, які здебільшого не мають достатньо власних ресурсів для 100% попередньої оплати. По-третє, самі продавці не завжди погоджуються на цю форму розрахунків, оскільки вона обумовлює надання імпортеру значних фактичних знижок. Статистика свідчить, що авансові платежі за зовнішньоторговельними контрактами у підсумку можуть знизити реальну ціну товару на 5—7% за рахунок знижки, яку отримують покупці.           На відміну від міжнародної практики, в Україні при розрахунках за імпортом головною вимогою іноземного партнера є отримання авансу на загальну вартість контракту, що пов’язано з недовірою до держави в цілому. При цьому, здійснюючи авансовий платіж, український імпортер практично кредитує іноземного партнера за контрактом, у багатьох випадках не вимагаючи знижки до продажу ціни товару за наданий кредит. Якщо ж умова знижки ціни все ж включається до контракту, то реально вона зовсім не відповідає тим втратам, яких зазнають українські підприємства при 100-відсотковому відволіканні своїх обігових коштів.  Авансові платежі, що покривають лише частину суми контракту, досить поширені в міжнародній торгівлі. При цьому основну частину платежу продавець отримує після відвантаження товару, використовуючи інші форми розрахунків, платіжні та фінансові інструменти. Наприклад, 5—10% вартості контракту сплачуються у формі авансу, а решта — у формі відкритого рахунку або акредитива. Іноді авансові платежі безпосередньо здійснюються в межах акредитивів (при використанні акредитива «з червоним застереженням»).     Світова практика свідчить, що авансові платежі, як правило, становлять 10—30% суми контракту. При цьому частина контракту, що авансується, залежить від призначення авансу. Так, якщо видається завдаток у рахунок суми, що вказана в договорі, то він дорівнює зазвичай 10—15% суми контракту. Аванс імпортера на виконання спеціального замовлення або поповнення обігового капіталу експортера досягає 30—50% сумі контракту. Водночас аванс як форма розрахунків за контрактами з довгостроковим партнером або на основі міждержавних угод може досягати 100% суми контракту. Іноді в контракті передбачається сплата авансу кількома внесками: наприклад, 10—20% вартості замовлення — при підписанні контракту і 15% — після подання технічної документації. Цей метод має назву поетапних платежів.  Аванс сплачується протягом відповідного строку з дати підписання контракту. При постачаннях складних видів машин і обладнання з великим строком виробництва контракт набуває чинності після переказу покупцем авансу, який виплачується протягом 30—90 днів з дати підписання контракту. У контракті також обумовлюється, через який проміжок часу після сплати авансу буде здійснено поставку товару. Як правило, аванс реалізується через банківський переказ (також використовуються й інші інструменти — чеки).    Розмір оплати за отримання авансу визначається обумовленою в договорі ставкою у відсотках річних, при цьому відсотки на користь покупця нараховуються з дня переказування авансу до дати реальної поставки товару. Однак частіше відсоткова ставка у контракті не вказується, а враховується сторонами при узгодженні ціни товару, тобто через зниження ціни на розмір витрат, пов’язаних з наданням авансу.  Погашається аванс шляхом заліку при поставці товару. Ця умова повинна бути своєчасно зафіксована в контракті. При поставці товару партіями аванс може бути на обліку до останньої поставки і погашатися при кінцевих розрахунках. Аванс раціонально погашати у відповідній частці від кожної поставки. У цьому разі можливі два способи: пропорційний, коли при кожній поставці погашається частина авансу, відповідна його частині у вартості товару, і прогресивний, коли відсоток погашення авансу з кожною новою поставкою пропорційно зростає.  При інших рівних умовах для імпортера більш вигідний такий спосіб погашення авансу, який зводить до мінімуму реальний строк авансування ним експортера. Для експортера більш вигідно, якщо аванс погашається при розрахунках за останнє відвантаження товару, оскільки цей спосіб забезпечує найбільш тривале користування авансом і повністю страхує від можливих втрат у разі відмови покупця від наступних партій товару. Оскільки авансовий платіж пов’язаний для покупця зі значним ризиком, при його використанні він часто вимагає виставлення на себе гарантії першокласного банку (гарантії повернення авансу або гарантії необхідного виконання контракту).       У міжнародний практиці, особливо в країнах Західної Європи, авансові платежі і тим більш попередня оплата не користуються широкою популярністю. Все більша частина угод укладається на умовах розстрочки платежу.           На відміну від європейських країн, в Україні авансові платежі застосовуються значно частіше. Це обумовлюється такими причинами:
• по-перше, українські підприємства ще тільки набувають відповідного досвіду у зовнішньоторговельній діяльності і є новачками на світових ринках. З боку іноземних фірм до них мало довіри, і тому фірми вимагають 100-відсоткових авансових платежів;
• по-друге, самі українські підприємства недостатньо юридично захищені, і це змушує їх перестраховуватись, вимагаючи 100-відсоткового авансу від своїх покупців. Наполягаючи на авансовому платежі, вони обмежують кількість потенційних партнерів, а також зменшують свій прибуток за рахунок зниження ціни товару. Крім того, відповідно до Інструкції Державної податкової адміністрації України «Про порядок відрахування і сплати податку на додану вартість», авансові платежі, отримані українськими підприємствами від іноземних і вітчизняних осіб у рахунок майбутнього експорту товарів, робіт і послуг, оподатковуються на додану вартість. Винятками є лише авансові платежі за товари, які не оподатковуються ПДВ відповідно до закону України «Про податок на додану вартість».        Це означає, що підприємство-експортер повинно відволікати з обігу і перераховувати до бюджету частину коштів від отриманих авансів до моменту фактичного відвантаження продукції на експорт. З іншого боку, у разі непоставки товару експортер може відчути труднощі з поверненням покупцеві отриманого авансу в повній сумі через затримку або неможливість повернення з бюджету раніше перерахованих коштів [1,с.64-69].           Отже, можна зробити висновок, що у міжнародній практиці розрахунків авансові платежі є найбільш вигідною формою для експортера. До очевидних недоліків цієї форми розрахунків належить комплексний ризик імпортера: ризик того, що експортер не доставить товар або доставить несвоєчасно і зовсім іншої якості чи специфікації. У міжнародний практиці авансові платежі не користуються широкою популярністю. Все більша частина угод укладається на умовах розстрочки платежу.            

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

ФІНАНСОВИЙ ОБЛІК ОТРИМАНИХ І ВИДАНИХ АВАНСІВ НА ТзОВ «Агротехніка»

 

2.1 Економіко-організаційна  характеристика  ТзОВ «Агротехніка»

 

Організаційно-економічна система підприємства визначається переважно формою зв’язків між окремими підрозділами. Можна визначити три типи технологічних зв’язків виробництва:

1. Послідовний технологічний зв’язок,  якому притаманна відкрита мережа  зв’язків між виробництвами,  що спеціалізуються на виробництві однорідного кінцевого продукту. У такій мережі вихідна сировина послідовно переробляється в кілька етапів. Центром цієї системи (головним виробництвом) є виробництво кінцевого продукту, яке визначається результатами діяльності всіх елементів технологічної системи. Така мережа зв’язків характерна для металургійної, текстильної, хімічної, лісової та інших галузей промисловості.

2. Паралельний технологічний зв’язок,  що являє собою мережу зв’язків  з розгортанням виходів з першої  виробничої ланки в ряд паралельних виробництв, які виготовляють з напівфабрикатів різні кінцеві продукти. Центральним елементом такої виробничої системи є виробництво, яке переробляє вихідну сировину. Така структура має місце у нафтопереробній, деревообробній, взуттєвій та швейній промисловості.

Саме цей тип технологічного зв’язку виробництва притаманний  ТзОВ «Агротехніка».

3. Послідовно-паралельний  технологічний зв’язок — це  мережа зв’язків з різними  входами вихідної сировини у  ряд виробництв з послідовним  розгортанням входів у такі виробництва, одно- чи дворівневим напівфабрикатом і кінцевим продуктом. У середній ланці такої виробничої системи виготовляються напівпродукти для кінцевої ланки, проте вони самі можуть бути кінцевими продуктами. Така структура характерна  для машинобудівних галузей промисловості (авіаційної, автомобільної, суднобудівної та ін.).

Структура технологічної  мережі виробництва кінцевого продукту впливає на організацію виробничої кооперації між підрозділами, визначає ступінь залежності підрозділу підприємства від його адміністративного центру, а також організацію управління на рівні адміністративного центру.

Система внутрішньогосподарського ринку - це механізм економічних (товарно- грошових) відносин, які забезпечують ефективне  функціонування підприємства на основі економічного інтересу внутрішньогосподарських підрозділів в кінцевих результатах діяльності. В основі системи внутрішньогосподарського ринку лежать внутрішні ціни. Вони являють собою умовно-розрахункові ціни, за якими підрозділи передають один одному товари або надають послуги [21, 24].

Планування діяльності підрозділів  здійснюється шляхом установлення основних показників виробничо-господарської  діяльності підрозділів та базується  на прогресивних нормах матеріальних, трудових і грошових витрат.

Система контролю й оцінки діяльності підрозділів дає змогу визначити  причини відхилень, місце їх виникнення і вжити відповідних заходів  щодо усунення недоліків і поширення  позитивних результатів. Система оцінки діяльності визначає ті підрозділи, які найраціональніше використовують економічні важелі в організації своєї діяльності та забезпечують зростання результативності функціонування підприємства в цілому. 
Встановлення матеріальної відповідальності підрозділів передбачає компенсацію збитків одного підрозділу за рахунок прибутку або собівартості іншого, з вини якого вони виникли.

Мотиваційний механізм створюється  відповідно до структури підприємства та складності його цілей. Він охоплює, як правило, три підсистеми мотивів, кожна з яких спрямована на досягнення певних цілей підприємства, а саме: мотиваційного механізму високоякісної продуктивної праці; мотиваційного механізму науково-технічного розвитку виробництва; 
мотиваційного механізму підприємництва.

Мотиваційний механізм високоякісної продуктивної праці спрямований на раціональне використання виробничих ресурсів, підвищення продуктивності праці, бездефектне виготовлення продукції, скорочення термінів освоєння виробництва нової конкурентоспроможної продукції. Як показують численні соціологічні дослідження, переважним є мотиваційний механізм праці, в якому схильність особистості до праці має більшу мотиваційну цінність, ніж спонукання до праці, а останнє — більшу цінність, ні примушення до праці.

Мотиваційний механізм науково-технічного розвитку виробництва спрямований передусім на підвищення науково-технічного рівня підприємства, створення та освоєння нових видів продукції.

Мотиваційний механізм підприємництва спрямований на виживання  та досягнення успіху в умовах конкуренції  в коротко- і довгостроковому періодах. Функціонування цього механізму забезпечують мотиви конкуренції і кооперації при створенні нової продукції і технології, підприємницькі стратегії, мотиви підприємницького ризику, мотиви підприємницьких реакцій на зміну зовнішнього оточення, мотиви внутрішньофірмового підприємництва, які забезпечують гнучкість управління і сприйняття нововведень [23, 228].

Таким чином, особливості  кожної з наведених складових  внутрішнього економічного механізму  визначають характер діяльності підприємства як системи та створюють умови для досягнення поставлених цілей.

На ТзОВ «Агротехніці»  безумовно дотримуються всіх цих  складових для досягнення своїх  цілей, для ефективного функціонування підприємства і одержання відповідних  результатів. Також, особливу увагу приділяють такій складовій як мотивація своїх працівників. Адже максимально ефективне і точне виконання своїх обов’язків працівником забезпечує приблизно 30% досягнення максимально високих результатів діяльності підприємства за мінімальний термін.

Як будь-яка система, внутрішній економічний механізм підприємства будується при дотриманні чітко  визначених та науково обґрунтованих  принципів.

Принцип цільової сумісності та зосередженості передбачає створення  цілеспрямованої системи управління, в якій усі її ланки складають єдиний механізм, спрямований на вирішення загального завдання. Робота окремих цехів, виробничих дільниць, лабораторій, відділів будується таким чином, щоб у кінцевому підсумку у визначений термін було вироблено саме ту продукцію, на яку у даний момент є попит споживача.

 Принцип безперервності  і надійності виявляється у  створенні таких організаційно-господарських  та технічних умов, за яких  досягається стійкість і безперервність  заданого режиму виробничого  процесу. Вирішення цього завдання забезпечується: надійністю та злагодженістю функціонування як самої управляючої системи та її органів, так і об’єкта, яким управляють; наявністю зворотного зв’язку між усіма компонентами управляючих органів та об’єктів управління; визначеними процедурами та конкретними заходами усунення відхилень, що виникають в процесі роботи.

Принцип планомірності, пропорційності та динамізму означає, що система управління має бути націлена на вирішення не тільки поточних, а  й довгострокових завдань розвитку підприємства. Система господарського управління пов’язує у часі дії людей, кількість, ассортимент і якість ресурсів, що витрачаються.

Демократичний принцип  розподілу функцій управління ґрунтується  на методах і правилах суспільного  поділу праці. Підготовка управлінського рішення та відповідальність за його реалізацію на практиці повинні покладатися на той орган, який: краще за інших інформований про стан справ на відповідному об’єкті; найбільше заінтересований у реалізації та високій ефективності прийнятого рішення; може нести матеріальну, юриди-

чну, адміністративну відповідальність за якість прийнятого рішення і повноту його реалізації. 

Принцип науковості та обґрунтованості  методів управління виходить з того, що методи, форми та засоби управління мають бути науково обґрунтовані та перевірені на практиці.

Проаналізуємо показники  фінансової діяльності підприємства для  відображення результатів функціонування ТзОВ «Агротехніка» за 2008, 2009, 2010 роки. Для цього зробимо аналіз ліквідності  підприємства, аналіз ділової активності підприємства та аналіз рентабельності підприємства.

Потрібно зазначити, що ТзОВ «Агротехніка» у 2008 році мала назву  ТзОВ «Агрокоміндустрія». У 2009 році вона перейменувалася на ТзОВ «Агротехніка». У зв’язку з цим і була змінена  вся фінансова звітність підприємства. тому показники, які будуть розраховуватись на основі 2008, 2009, 2010 років матимуть певні неточності, що пов’язані зі зміною даних фінансової звітності підприємства.

Під ліквідністю активу розуміється його здатність до трансформації у грошові засоби. Ступінь ліквідності активу визначається проміжком часу, необхідним для його перетворення у грошову форму. Чим менше потрібно часу для інкасації певного активу, тим вища його ліквідність [7].

Таблиця 2.1

Фактори впливу на ліквідність підприємства

Фактори, що впливають  на збільшення ліквідності	Фактори, що впливають  на зменшення ліквідності
одержання довгострокового кредиту	погашення довгострокових позик
інвестування капіталу	грошові виплати
прибутки	збитки
амортизаційні відрахування	податки на дохід від дооцінки активів
скорочення дебіторської заборгованості	інвестиції в основні засоби
скорочення запасів	збільшення дебіторської заборгованості
повернення наданих позик	погашення короткострокових кредитів
продаж необоротних активів	використання резервних фондів

 

Для визначення ліквідності  ТзОВ «Агротехніка» визначемо такі показники: коефіцієнт покриття, коефіцієнт швидкої ліквідності, коефіцієнт абсолютної ліквідності та чистий оборотний капітал.

 

 

 

Таблиця 2.2

Аналіз ліквідності ТзОВ «Агротехніка» 2008-2010 рр.

Показник	2008 р.	2009 р.	2010 р.	Нормативне значення показника
Коефіцієнт покриття	1,71	2,39	1,12	>1
Коефіцієнт швидкої ліквідності	0,8	1,55	0,67	0,6-0,8
Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0,04	0,82	0,04	>0 збільшення
Чистий оборотний капітал, тис. грн.	11231	22118	2229	>0 збільшення