Фінансовий облік отриманих і виданих авансів

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ  ЗАСАДИ ОБЛІКУ ОТРИМАНИХ І ВИДАНИХ  АВАНСІВ

 

1.1 Економічна  сутність, визнання та види авансів

 

Аванс - це грошова сума чи майнова цінність, передана покупцем продавцю до відвантаження товару в  рахунок виконання зобов'язань  по контракту [7,с.10-11].    

У ряді випадків підприємства під поставку матеріальних цінностей  або під виконання робіт (послуг), а також при оплаті продукції  і робіт, прийнятих від замовників за частковою готовністю, можуть видавати аванси.  

Аванс може бути наданий в грошовій і товарній формах. Останній передбачає передачу покупцю сировинних матеріалів чи комплектуючих виробів, необхідних для виготовлення замовленого обладнання. Аванс в грошовій формі передбачає виплату покупцем узгоджених в контракті сум в рахунок платежів за умовами договору до відвантаження товару (надання послуг), а інколи навіть до початку виконання контракту. 
 Аванс є грошовою сумою або іншою майновою цінністю, яка передається в рахунок виконання договірного зобов’язання. Це повний або частковий платіж. Здійснюючи авансовий платіж, покупець фінансує продаж за деякий час до надходження товару [10,с.12-13].  

Аванс може надаватися як на повну вартість, так і в вигляді  певного відсотку від неї. Його величина залежить від мети авансу, характеру товару, його новизни, вартості і строків виготовлення. В світовій практиці авансові платежі зазвичай складають 10-30% суми контракту. 
Погашається аванс шляхом заліку при поставці товару. Ця умова повинна бути зафіксована в контракті.

Для обліку грошових розрахунків за авансами передбачено субрахунки 681 “Розрахунки за авансами одержаними” і 371 “Розрахунки за виданими авансами” при отриманні (здійсненні) передоплати. Інструкцією № 291 передбачено використання цих субрахунків для чіткого розмежування дебіторів та кредиторів підприємства.  

Аванс є доказом, що засвідчує факт наявності зобов’язання (доказова функція – підтверджує факт укладання договору), а також зараховується в рахунок майбутніх платежів (платіжна функція).

Проте, аванс  не може бути завдатком, який визнано одним із способів забезпечення виконання зобов’язання (забезпечувальна функція). Після виконання продавцем (виконавцем) своїх зобов’язань перед покупцем (замовником) – поставки матеріальних цінностей або виконання робіт чи надання послуг – сума авансу зараховується в рахунок остаточної сплати за відповідним договором на поставку матеріальних цінностей або виконання робіт чи надання послуг.

Передоплата (попередня  оплата) – оплата за матеріальні цінності, які фактично є в наявності у продавця, але не передані покупцю, або за вже виконані виконавцем, але не передані замовнику роботи чи послуги. Передоплата є своєрідною гарантією платоспроможності покупця (замовника). Вона відкидає сумніви продавця (виконавця) у можливості покупця (замовника) розрахуватися з ним, на відміну від авансу, який перш-за-все виступає не гарантією, а фінансуванням витрат продавця (виконавця), пов’язаних з виконанням зобов’язань перед покупцем (замовником).

Часто буває  складно відрізнити аванс від  передоплати, тому що межа між ними – умовна, нечітка. Для питань бухгалтерського та податкового обліку різниця між цими поняттями не має принципового значення.    

Авансові платежі постачальникам та іншим підприємствам оформлюють платіжними дорученнями, в яких міститься посилання на укладений договір. Підтвердженням проведених платежів є виписка банку. Зарахування оформлюється розрахунком (довідкою) бухгалтерії . 

Отже, аванси –  це грошова сума, отримана продавцем  від покупця (замовника) відповідно до договору, для поставки матеріальних цінностей, виконання робіт чи надання послуг, фактично – під зобов’язання продавця (виконавця), які ще не почали виконуватися, в рахунок майбутніх платежів.

У ст.4 Закону України  «Про бухгалтерський облік та фінансову  звітність в Україні» розкрито сутність одного з основних принципів бухгалтерського обліку – принципу нарахування та відповідності доходів і витрат, за яким для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження грошових коштів.

У п.5 П(С)БО 15 «Дохід»  зазначено, що дохід визнається під  час збільшення активу або зменшення зобов’язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання власного капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінку доходу може бути достовірно визначено. Отже, збільшення активу внаслідок надходження коштів чи зменшення зобов’язання внаслідок виконання робіт, надання послуг, чи відвантаження товарів можна визнати доходом та збільшити власний капітал лише в тому періоді, в якому відбувається фактична передача результатів робіт чи відвантаження товарів.

Таким чином, отримані аванси не визнаються доходами. У п.6.3 та 6.4. П(С)БО 15 «Дохід» зауважено, що не визнаються доходами такі надходження  від інших осіб, як сума попередньої  оплати продукції (товарів, робіт, послуг) та сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг).

Одержані від  замовника аванси  до складу доходів  підрядчика не включаються, а обліковуються у складі його зобов’язань. Відповідно до п.11 П(С)БО 11 «Зобов’язання» поточну заборгованість за розрахунками з одержаних авансів включають до поточних забов’язань. Під зобов’язаннями розуміють заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій, і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють економічні вигоди [3].

Зовсім інакше трактування авансів у податковому  обліку. У ст.11.3.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що датою збільшення валового доходу вважається дата, що припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

-або дата  зарахування коштів від покупця  (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу за готівку – дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої – дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

-або дата  відвантаження товарів, а для  робіт (послуг) – дата фактичного  надання  результатів робіт  (послуг) платником податку. Отже, аванси одержані відносяться до валового доходу у податковому обліку.

Особливим є  порядок віднесення до складу валового доходу авансів і передоплат, отриманих виконавцем довгострокового договору (контракту). Під терміном «довгостроковий договір» розуміють будь-який договір на виготовлення, будівництво, установку або монтаж матеріальних цінностей, що входитимуть до складу основних фондів замовника або складових частин таких основних фондів, а також на створення нематеріальних активів, пов’язаних з таким виготовленням, будівництвом, установкою або монтажем (послуг типу «інжиніринг», науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт та розробок), за умови, якщо такий контракт не планується завершити раніше ніж через 9 місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати) [2].

Аналітичний облік за рахунком 371 «Розрахунки за авансами виданими» ведеться в розрізі  окремих одержувачів грошових коштів у вигляді авансових платежів (за кожним дебітором) [5,с.10].  

Суб’єкти малого підприємництва, котрі сплачують єдиний податок, не є платниками податку на прибуток підприємств (ст.6 Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва»), отже, вони можуть володіти основними засобами, але не основними фондами. Таким чином, якщо замовником виступає платник єдиного податку, то підрядна організація не може застосовувати довгостроковий порядок оподаткування і зобов’язана отримані аванси у повному обсязі відносити до валового доходу.

Аванси, перераховані замовником підрядчику, відображаються в обліку замовників за схожою методикою. У п.6 П(С)БО 16 «Витрати» зазначено, що витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Згідно з п.9 даного П(С)БО попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг не визнається витратами й не включається до звіту про фінансові результати.

На противагу  положенням (стандартам) бухгалтерського  обліку, у ст.11.2.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

• або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку – день їх видачі з каси платника податку;
• або дата оприбуткування платником податку товарів а для робіт (послуг) – дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг). Отож, аванси сплачені замовниками відносяться до їх валових витрат.

Можна зробити висновок, що аванс є грошовою сумою або іншою майновою цінністю, яка передається в рахунок виконання договірного зобов’язання. На рахунку 371 «Розрахунки за авансами виданими» ведеться облік розрахунків за виданими авансами під поставку матеріальних цінностей (виконання робіт, надання послуг), а також з оплати продукції та робіт, прийнятих замовником за частковою готовністю. А на рахунку 681 “Розрахунки за авансами одержаними” ведеться облік одержаних.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Нормативне забезпечення фінансового обліку отриманих і виданих авансів

Порядок та форми фінансового обліку отриманих та виданих авансів визначаються в господарських договорах. Це найбільш розповсюджена і важлива підстава виникнення авансів, основна форма реалізації товарно-грошових відносин в ринковій економіці. При купівлі товарів укладається договір купівлі-продажу.

Основними джерелами  інформації щодо ведення фінансового обліку отриманих і виданих авансів є:

Облік авнсів регламентується Законами України, національними П(С)БО, наказами, положеннями, постановами, інструкціями та іншими нормативними документами, які забезпечують законне ведення обліку. Законодавчо-нормативні акти, які регулюють облік авансів та їх короткий зміст наведені у таблиці 1.

 

Таблиця 1

Законодавчо–нормативне  регулювання обліку авансів

№	Назва нормативного акту	Короткий зміст
1	2	3
1	Податковий Кодекс України  від 3 грудня 2010 р.	Регулює відносини, що виникають  у сфері справляння податків і  зборів, зокрема, визначає вичерпний  перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
2	Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996.	Визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського  обліку та складання фінансової звітності  в Україні.
1	2	3
3	Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999р. №87.	Цим Положенням (стандартом) визначаються мета, склад і принципи підготовки фінансової звітності та вимоги до визнання і розкриття її елементів.
4	Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999р. №87.	Визначає зміст і форму балансу  та загальні вимоги до розкриття його статей.
5	Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 «Звіт про рух грошових коштів», затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999р. №87.	Цим Положенням (стандартом) визначаються зміст і форма звіту про  рух грошових коштів та загальні вимоги до розкриття його статей
6	Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов’язання», затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000р. №20.	Це положення (стандарт) визначає методологічні  засади формування в бухгалтерському  обліку інформації про зобов’язання та розкриття її у фінансовій звітності.
7	Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999р. №290.	Визначає методологічні засади формування інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності. У ньому зазначено, що дохід відображається в бухгалтерському обліку в сумі справедливої вартості активів, що отримані або підлягають отриманню. А основні засоби і є активами підприємства.
8	Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999р. №318.	Визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності. У пн.15 зазначено, що основні засоби входять до складу загальновиробничих витрат.
1	2	3
9	Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку». Затверджене наказом Мінфіну від 24.05.95 р. №88.	Це положення регламентує порядок запису господарських операцій в облікових реєстрах.
10	Інструкція про застосування Плану  рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських  операцій підприємств і організацій  № 291 від 09.12.2011р. № 1591	Встановлює призначення і порядок  ведення рахунків бухгалтерського  обліку для узагальнення методом  подвійного запису інформації про наявність  і рух активів, капіталу, зобов’язань  та факти фінансово-господарської  діяльності підприємств, організацій  та інших юридичних осіб (крім банків і бюджетних установ) незалежно від форм власності, організаційно-правових форм і видів діяльності.