Аудиторський ризик: поняття, методика визначення, управління

Аудиторські фірми в ході проведення перевірок не повинні встановлювати достовірність фінансової звітності з абсолютною точністю, але зобов'язані встановлювати її достовірність у всіх суттєвих відношеннях.

Під достовірністю фінансової звітності у всіх суттєвих відношеннях розуміється такий ступінь точності показників звітності, при якому кваліфікований користувач цієї звітності спроможний зробити на її підставі правильні висновки і прийняти правильні управлінські рішення.

Аудитор зобов'язаний приймати до уваги дві сторони суттєвості в аудиті: якісну і кількісну.

З якісної точки зору аудитор повинен використовувати свої професійні судження для того, щоб визначити, чи носять суттєвий характер відмічені в ході перевірки відхилення порядку здійснених клієнтом фінансових і господарських операцій від вимог чинного законодавства.

З кількісної точки зору аудитор повинен оцінити, чи перевищують окремо або в сумі виявлені відхилення (з урахуванням прогнозованої величини невиявлених відхилень) кількісний критерій, тобто рівень суттєвості.

Під рівнем суттєвості розуміється те граничне значення похибки фінансової звітності, починаючи з якої кваліфікований користувач цієї звітності з великим ступенем вірогідності не в змозі зробити на її підставі правильні висновки та прийняти правильні управлінські рішення.

Відповідно до МСА 320 «Суттєвість в аудиті» інформація є суттєвою, якщо її відсутність або перекручення може впливати на економічні рішення користу­вачів, які приймаються на підставі даних фінансової звітності підприємств. Суттєвість залежить від розміру статті або похибки, що оцінюються в конкретних умовах їх пропуску або перекручення. Таким чином, суттєвість швидше визначає порогове значення або точку відліку і не є основною якісною характеристи­кою, якою повинна володіти інформація для того, щоб бути корисною.

Суттєвість — це відносний показник. Сума в 1000 грн. може бути абсолютно несуттєвою в звітах великого підприємства, в той час, як для малого підпри­ємства вірогідно буде суттєвою. Окрім того, ця сума повинна розглядатися по відношенню до:

―                  статей на рівні всього фінансового звіту;

―                  статей на рівні окремих залишків рахунків або операцій;

―                  законодавчих та нормативних вимог по розкриттю, відповідно яких таке розкриття необхідне незалежно від величини (зарплата директорів);

―                  відповідної суми за попередні роки.

При вирахуванні абсолютного значення рівня суттєвості аудитор повинен приймати за основу найбільш важливі показники, що характеризують достовір­ність фінансової звітності. Вони можуть бути різними в залежності від галузевих особливостей, інших показників. Як правило, на підприємствах харчової про­мисловості це може бути дохід від реалізації, в торгівлі — валовий дохід, на транспорті — вартість основних засобів, в фінансово-інвестиційних інститутах — прибуток до оподаткування, на малих підприємствах — валюта балансу, в бюджетних установах — сума фінансування.

При плануванні аудиторської перевірки аудитор зобов'язаний враховувати чинники, що можуть викликати суттєві перекручення фінансової звітності. На підставі аналізу того, яке значення рівня суттєвості приймає аудитор для перевірки і які особливості залишків та оборотів по рахунках бухгалтерського обліку, аудитор повинен вирішити, які статті обліку він буде вивчати особливо уважно і в яких випадках буде застосовувати аналітичні процедури для зниження загального аудиторського ризику.

Аудитор зобов'язаний прийняти до уваги, що між рівнем суттєвості і аудиторським ризиком має місце обернений зв'язок:

―                  чим вищий рівень суттєвості, тим нижчий аудиторський ризик;

―                  чим нижчий рівень суттєвості, тим більший аудиторський ризик.

В випадках, якщо під час перевірки аудитор приймає рішення про використання більш низьких значень рівня суттєвості, він зобов'язаний вжити заходів до зниження аудиторського ризику, або:

―                  знизити, якщо це можливо ризик контролю, для чого необхідно передбачи­ти в ході перевірки додаткові аудиторські процедури;

―                  знизити ризик невиявлення помилок.

Значення властивого ризику залишаються постійними і можуть змінитися лише у випадку виявлення під час перевірки фактів, не врахованих при плануванні перевірки.

Наявність аудиторського ризику ставить питання про страхування професійної відповідальності аудиторської фірми. В більшості країн з розвинутим ринком аудиторських послуг страхування відповідальності аудиторів є обов'язковим. На Україні кількість аудиторських фірм, що страхують свою відповідальність незначна. Це пояснюється, по-перше, відсутністю Закону про встановлення ступеня обов'язковості страхування професійної відповідальності і регулювання видів, порядку і умов такого страхування. По-друге, страхові компанії ставлять певні вимоги: факт настання страхового випадку повинен підтвердити арбітражний суд. Стає незрозумілим, як надавати суду інформацію, якщо в угоді з клієнтом обумовлена конфіденційність. Великі аудиторські фірми вступають до міжнародних асоціацій і оформлюють страхування через закордонні страхові компанії[4,c.54-57]

Аудиторський ризик можна класифікувати за такими ознаками:

1) контроль із боку аудитора;

2) час виникнення ризику;

3) ступінь ризикованості;

4) ставлення до підприємства, що перевіряється;

5) ставлення до аудиторського підприємства.

1. Контроль із боку аудитора. За цією ознакою ризик розподіляється на такий, що контролюється та не контролюється аудитором. Властивий ризик і контрольний ризик не підлягають перевірці з боку аудитора. Аудитор може лише оцінити їх, але не може ніяк  змінити.

Ризик невиявлення помилок може контролюватися аудитором шляхом вибору та проведення відповідних процедур. Але якщо аудитор працює з підприємством, що перевіряється тривалий час (5—6 років), то він спроможний частково контролювати властивий ризик і ризик контролю підприємства-клієнта. Це досягається постійними консультаціями щодо напрямів подальшого розвитку підприємства-клієнта.

2. За часом виникнення аудиторський ризик можна класифікувати як такий, що виник до початку аудиторської перевірки (ризик властивий та ризик контролю) і під час її проведення (ризик невиявлення).

3. Ступінь  ризикованості. Не існує підприємств, які б мали однаковий ступінь ризику під час проведення аудиторської перевірки. На кожному підприємстві рівень ризику завжди буде різним.

Його можна класифікувати:

―                  високий;

―                  середній;

―                  низький.

Проте така класифікація є дуже узагальненою і може бути значно розширена.

4. Стосовно підприємства, що перевіряється, ризик може бути внутрішнім, тобто таким, який  виникає на підприємстві, та зовнішнім. До внутрішнього належить ризик контролю і властивий ризик, до зовнішнього — ризик невиявлення викривлень.

5. Стосовно аудиторського підприємства ризик класифікується як протилежний за попередньою ознакою. Для нього властивим ризиком буде ризик невиявлення викривлень, а зовнішнім — ризик властивий та ризик контролю[7, c.27-33].

Таким чином, правильна оцінка ризику невиявлення є показником ефективності і якості роботи аудитора. Характерні риси ризиків показані в таблиці 2.2 [2, c.103-104].

Таблиця 2.2 - Характерні риси ризиків

РОЗДІЛ 3 МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ РОЗМІРУ АУДИТОРСЬКОГО РИЗИКУ

Оцінка аудиторського ризику є одним із головних показників ефективності і якості роботи аудитора. З метою поліпшення ефективності аудиторської перевірки та підвищення її якості необхідні розробка і впровадження в практику аудиторських перевірок відповідних методів та моделей для зведення помилкових  висновків до мінімуму.

У сучасній науковій літературі існує широкий спектр методів оцінювання ризиків суб'єктів господарювання. Методи оцінювання ризику об'єднують у чотири групи:

1)                 експертні - дають змогу визначити рівень ризику в разі, якщо відсутня необхідна інформація для здійснення розрахунків або порівняння; грунтуються на опитуванні кваліфікованих спеціалістів з наступною статистично-математичною обробкою результатів даного опитування;

2)          економіко-статистичні - застосовуються лише за наявності достатньо великого обсягу статистичної інформації для отримання точної кількісної величини рівня ризику;

3)          розрахунково-аналітичні — призначені для розрахунку відносно точного кількісного вираження рівня ризику на основі внутрішньої інформаційної бази самого підприємства (переважно застосовують при оцінці ризику неплатоспроможності і ризику зниження фінансової стійкості);

4)          аналогові — дають змогу оцінити рівень ризику по окремих операціях на основі порівняння з аналогічними, вже багаторазово здійснюваними операціями. При цьому для порівняння використовують як власний, так і зовнішній досвід здійснення таких операцій.

Кількісна оцінка ризиків є одним з ключових етапів управління ризиками. Вона дає змогу визначити:

                  ймовірність досягнення кінцевої мети підприємства;

                  ступінь впливу ризиків на підприємство та обсяги непередбачених фінансових, матеріальних або трудових ресурсів, які можуть знадобитися;

                  ризики, які потребують негайного реагування і великої уваги, а також наслідки їх впливу на функціонування підприємства.

Універсальними та найпоширенішими методами є методи експертних оцінок, статистичний,аналітичний, побудови дерева рішень, аналогій.

На практиці використовують індивідуальні та групові експертні оцінки. Перевагою індивідуальної експертизи є оперативність отримання інформації для прийняття рішення і відносно невеликі витрати, недоліком — суб'єктивність і, як наслідок, зниження достовірності отриманих оцінок.

Групові експертизи, як правило, менш суб'єктивні, і рішення, прийняті на їх основі, є більш виваженими.

Різновидом групової експертизи є метод "Дельфі", який передбачає проведення кількох турів експертного опитування. Протягом кожного туру експерти повідомляють свою думку і дають оцінку ситуації. При обробленні інформації, отриманої від експертів, усі оцінки розміщують в порядку їх спадання, визначають медіану і кварталі.

Статистичний метод широко застосовується у тих випадках, коли при проведенні оцінки підприємство володіє значним обсягом аналітико-статистичної інформації з необхідних елементів аналізованої системи за певний період часу. Сутність статистичного методу оцінки ступеня ризику грунтується на теорії ймовірності розподілу випадкових величин. Це означає, що маючи достатню кількість інформації про реалізацію певних видів ризику в попередніх періодах для конкретних видів підприємницької діяльності, можна оцінити ймовірність реалізації їх у майбутньому. Дана ймовірність і буде ступенем ризику. Головними показниками статистичного методу є дисперсія, середньоквадратичне відхилення, коефіцієнт варіації тощо.

Останнім часом широко використовується метод статистичних випробувань "Монте-Карло". Основна його перевага — можливість аналізувати та оцінювати різноманітні варіанти розвитку підприємства з урахуванням різноманітних ризиків.

Аналітичний метод оцінювання ризику базується на використанні математичних методів та принципів експертного аналізу та включає такі основні етапи:

                  підготовка до аналітичної обробки інформації: визначення параметру, стосовно якого здійснюватиметься оцінка діяльності підприємства (величина прибутку, обсяг виробництва тощо), вибір факторів впливу на функціонування підприємства;

                  побудова діаграми залежності обраних результуючих показників від величини вихідних параметри. Зіставляючи їх, можна виокремити ті критерії, які найбільше впливають на обраний вид підприємницької діяльності;

                  визначення критичних значень ключових параметрів (точка беззбитковості, межа безпеки, мінімальна норма прибутку тощо);

                  аналіз на основі отриманих результатів можливості підвищення ефективності та стабільності роботи підприємства з огляду на отримані критичні значення параметри та факторів, які впливають на них.

                  метод аналізу доцільності виитрат дозволяє виявити критичний обсяг виробництва або продажу, тобто мінімальний розмір випуску продукції, при якому прибуток дорівнює нулю. Сутність цього методу полягає в тому, що в процесі підприємницької діяльності витрати з кожного конкретного напряму, а також за окремими елементами не мають однакового ступеня ризику.