Правові акти органів виконавчої влади

    За характером компетенцiї органiв, що видають акти, останнi подiляються на акти: загального, мiжгалузевого, галузевого управлiння.

    За органами, що видають акти, це — акти, що видаються Президентом України, Кабiнетом Мiнiстрiв України, центральними та мiсцевими органами виконавчої влади.

    Президент України на основi i на виконання Конституцiї та законiв України в межах своєї компетенцiї видає укази i розпорядження, якi є обов’язковими до виконання на територiї країни.

    Кабiнет Мiнiстрiв України уряд Автономної Республiки Крим видають постанови i розпорядження на основi i на виконання законiв, постанов вищого органу законодавчої влади та уряду. Постанови з важливих питань державного управлiння приймаються в колегiальному порядку. Вони є нормативними актами вищої юридичної сили. Для них обов’язкова письмова форма. З метою надання Їм широкого розголосу публiкуються в офiцiйних виданнях. Розпорядження — акт управлiння, що видається одноособово прем’єр-мiнiстром, першим вiце-прем’єром з метою вирiшення питань оперативного характеру, якi не вимагають колегiалъного обговорення. Норм права цi акти не встановлюють, набирають чинностi з моменту прийнятгя. Розпорядження КМ України не публiкуються.[5]

    У вiдповiдностi з Указом Президента України вiд 10 червня 1997 року “Про порядок офiцiйного оприлюднення нормативно-правових актiв та набрання ними чинностi”, нормативно-правовi акти Верховної Ради України i Президента України набирають чинностi через десять днiв з дня їх офiцiйного оприлюднення, а акти Кабiнету Мiнiстрiв України — з моменту їх прийняття.

    Мiнiстри, голови державних комiтетiв, керiвники вiдомств вiддають накази, iнструкцiї, правила, положения в межах своєї компетенцiї, на пiдставi i на виконання дiючих законiв, а також урядових постанов i роэпоряджень.

    Голови мiсцевих державних адмiнiстрацiй видають розпорядження. Серед нормативних актiв мiсцевих органiв виконавчої влади особливе мiсце займають рiшення, що передбачають адмiнiстративну вiдповiдальнiсть за їх порушення.

    Вiдповiдно до Положення про обласну, Київську, Севастопольську мiську державну адмiнiстрацiю та Положення про районну, районну у мiстах Києвi та Севастополi державну адмiнiстрацiю, вказанi органи державної виконавчої влади приймають вiдповiдно до законодавства рiшення, що передбачають за їх порушення адмiнiстративну вiдповiдальнiсть, з питань боротьби iз стихiйним лихом i епiдемiями, також рiшення з питань боротьби з епiзоотiями, за порушення яких встановлено вiдповiдальнiсть Кодексом України про адмiнiстративнi правопорушення.

    Крiм цього, обласнi Кивська i Севастопольська мiськi державнi адмiнiстрацiї затверджують правила, за порушення яких передбачено адмiнiстративну вiдповiдальнiсть ст. 152 (порушення правил благоустрою територiй мiст та iнших населених пунктiв), ст. 159 (порушення правил торгiвлi на ринках), ст. 182 (порушення тишi в громадських мiсцях) Кодексу України про адмiнiстративнi правопорушення.

     У таких рiшеннях завжди чiтко визначений орган, на який покладається обов’язок здiйснення контролю за його виконанням. У бiльшостi випадкiв такi контролюючi функцiї покладаються на мiлiцiю, що виступає контролюючою iнстанцiєю чи самостiйно, або спiльно з iншими органами державного управлiння (наприклад, з органами охорони здоров’я з питань дотримання санiтарних правил, органами торгiвлi — з питань дотримання правил торгiвлi).

    Вони в обов’язковому порядку публiкуються у мiсцевiй пресi для загального ознайомлення населения, а тексти деяких з них вивiшуються, крiм цього, у найдоступнiших для населения мiсцях. 

    Виконавчi комiтети мiсцевих рад приймають рiшення, тобто правовий акт, що приймаеться в колегiальному порядку, а також роэпорядження.

    Керiвники вiддiлiв, управлiнь виконкомiв, керiвники пiдприємств, установ, органiзацiй видають накази, розпорядження, iнструкцiї.

    За формою вираження юридичнi акти управлiння подiляються на:

    • словеснi (письмовi i уснi);

    • конклюдентнi.

    До актiв управлiння ставляться певнi вимоги, якi можна подiлити на:

    • вимоги загального характеру;

    • спецiально-юридичнi;

    • органiзацiйно-технiчнi.

    Серед загальних вимог чiльне мiсце посiдає застосування системного пiдходу до вироблення (конструювання) приписiв юридичних актiв управлiння. При цьому сфера управлння має розглядатись як система (суб’єкт управлiння, його об’єкти, вiдповiднi зв’язки, їхня структура, режим вiдповiдальностi тощо). Системний пiдхiд до того ж передбачає врахування при опрацюваннi, прийняттi акта iснування та впливу рiзних чинникiв — полiтичних i економiчних, технiчних та органiзацiйних, матерiально-речових i фiнансових, кадрових та соцiально-побутових, етнiчних i моральних, багатьох iнших. Системний пiдхiд побудований на тому, що складну проблему подiляють на певну кiлькiсть дрiбнiших пiдпроблем, оптимальним шляхом їх вирiшують, i синтезують цi частковi рiшення у загальне вирiшення проблеми.

    До загальних вимог, що висуваються до актiв управлiння, вiдносять також їх об’єктивну необхiднiсть, актуальнiсть, стабiльнiсть.

    Юридичнi акти управлiння мають бути об’єктивно необхiдними на даний iсторичний момент. Очищення законодавства вiд застарiлих норм, законоданчих та нормативних актiв — це закономiрний процес, бо правовi регулятори мають створювати умови для безпосереднього розвитку продуктивних сил країни, становлення виробничих вiдносин нового типу, їх захисту.[1 1.с.142]

     З iншого боку, не можна без нагальної потреби створювати, змiнювати, виправляти, скасовувати акти управлiння. Нестача юридичних регуляторiв є такою ж небезпечною, як i їх надмiрнiсть.

     Акти управлiння мають також вiдповiдати вимозi iнформацiйної мiсткостi: маї забезпечуватись повнота, оперативнiсть, вiрогiднiсть i актуальнiсть iнформацiї, що включаїться до акту управлiння.

    Спецiальнi юридичнi вимоги щодо актiв управлiння витiкають iз приписiв Конституцi та законодавства України. Це, по-перше, пiдзаконнiсть актiв управлiння. Вона виявляє себе в тому, що юридична сила акта управлiння передається йому законом або нормативним актом органiв виконавчої влади вищого рiвня. Тому управлiнський акт має точно й повнiстю вiдповiдати метi, приписам, вимогам законодавчого акту, на виконання якого його видано. Лише пiдзаконнi акти є дiйсними актами, тобто такими, що здатнi виявляти свою юридичну дiю.

    Iнший аспект пiдзаконностi — це видання актiв управлiння у межах компетенцiї державного органу. Порушення меж правового регулювання, яке визначене органу законоданчим актом, робить акти цього органу незаконними, а отже — недiйсними.

    Гарантiєю дiєвостi актiв управлiння  є презумпцiя правильностi актiв — вони дiють доти, доки їх не скасовано (або зупинено) у порядку, передбаченому законодавством.

    Органiзацiйно-технiчнi вимоги полягають в дотриманнi правил оформлення актiв управлiння.

   Дотримання форми актiв — одна з перших умов їхньої правомiрностi та дiєвостi.Правовi форми актiв управлiння подаються у Конституцї, законоданчих актах, у єдинiй державнiй системi дiловодства.

    Правова форма акта управлiння — це спосiб зовнiшнього вираження приписiв органiв управлiння. Це також спосiб викладення правового матерiалу в письмових актах.

    Зовнiшнiй вияв (форма вираження) актiв управлiння може бути письмовий та усний. Письмова форма для актiв обов’язкова, коли саме така форма зазначена у Конституцiї, iнших законодавчих актах. Така ж форма обов’язкова для актiв управлiння з фiнансових, матерiально-технiчних та кадрових питань. 

    Таким чином, юридичний акт управлiння — це пiдзаконне офiцiйне рiшення, прийняте органом виконавчої влади або його посадовою особою в межах їх компетенції в односторонньо-владному порядковi з дотриманням належної процедури i встановленої форми, яке викликає юридичнi наслiдки.

    Основними ознаками юридичного акта управлiння є те, що вiн має юридичну силу, носить державно-владний характер, видається в односторонньому порядку i обов’язковий для тих, кому адресований.

    Юридичне значення правових актiв органiв виконавчої влади полягає в тому, що вони встановлюють, змiнюють або вiдмiнюють норми права, покладають конкретнi обов’язки на об’єкти управлiння або надiляють їх певними правами.

    Юридичнi акти управлiння класифiкують за певними критерiями: за, юридичними властивосгями, за часом дiї, за територiсю дiї, за характером компетенцiї органiв, що видають акти управлiння, за органами, що видають акти, за формою вираження.

     До актiв управлiння ставляться певнi вимоги, якi можна подiлити на: вимоги загального характеру; спецiально-юридичнi та органiзацiйно-технiчнi. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2. Дiя правових актiв органiв виконавчоi влади. Порядок підготовки, видання, припинення, змiни, зупинення i вiдмiни актiв управлiння.

 

    Мета правових актiв — вiдповiдним чином впливати на суспiльнi вiдносини у сферi державного управлiння, на поведiнку учасникiв даних вiдносин. Це передбачае їх дiю, тобто фактичне застосування до рiзних конкретних обставин управлiнської дiяльностi закладених у їх змiстовi засобiв керуючого впливу. Мається на увазi виконання одностороннiх юридичновладних приписiв нормативного та iндивiдуального характеру, без чого саме прийняття правових актiв не має смислу.

     Оскiльки акти управлiння виходять вiд повноважних органiв виконавчої влади (посадових осiб) i в них виражаються державнi iнтереси, постiльки на них поширюсться презумпцiя їх дiйсностi (правильностi). Вона означає, що прийнятий в належному порядковi i з дотриманням усiх вимог правовий акт управлiння дiє на протязi певного строку або ж до його офiцiйної змiни або вiдмiни. Такий акт обов’язковий до виконання усiма, кому вiн адресований. 

     Пiдготовка акта управлiння має пройти такi стадiї:

    • пiдготовка проекту акта;

    • узгодження проекту (вiзування);

    • прийняття акта;

    • реєстрацiя акта;

    • доведення акта до виконавцiв.

    Державну реєстрацiю нормативних актiв мiнiстерств та iнших органiв виконавчої влади здiйснюс Мiнiстерство юстицiї та управлiння юстицiї на мiсцях. Вони не тiльки реєструють юридичнi акти управлiння, але й контролюють стан додержання законодавства про державну ресстрацiю нормативних актiв, вносять пропозицiї про усунення виявлених порушень i

недолiкiв  та притягнення до вiдповiдальностi посадових осiб, винних у

допущеннi порушень.

    Державна реєстрацiя нормативних актiв проводиться протягом 10, а якщо має великий обсяг — 15 робочих днiв з дня, наступного пiсля надходження його до реєструючого органу. [2]

    У державнiй реєстрацi буде вiдмовлено, якщо нормативний акт:

    а) не вiдповiдає Конституцiї України;

    б) видано з порушенням чинного законодавства, зокрема акт: порушує чи обмежує встановленнi законом права, свободи та законнi iнтереси громадян, пiдприємств, установ та органiзацiй;

    в) виходить за межi компетенцiї органу, що його видав;

    г) не вiдповiдає вимогам законодавства про мови;

    д) не узгоджено з зацiкавленими органами, якщо таке узгодження вiдповiдно до чинного законодавства є обов’язковим;

    е) викладено з порушенням правил правопису;

    ж) не узгоджусться з дорученням, даним органу, що видав акт.

    Слiд вiдзначити, що акти управлiння з питань, що зачiпають iнтереси мiсцевого населення, мають прийматись пiсля обговорення їх проектiв населениям.

    Акти, виданi з порушенням вимог, якi до них ставляться, є дефектними. В залежностi вiд характеру й ступеня дефектностi акти управлiння подiляються на:

    - акти первiсно недiйснi;

    - акти недiйснi в силу оспорювання;

    - акти вiдносно недiйснi (заперечнi).