Конституційна характеристика форми української держави

     Автономна Республіка Крим має відповідні органи влади і місцевого самоврядування, які здійснюють визначені Конституцією України, Конституцією АРК та Іншими законами України функції і повноваження АРК.

     Верховна  Рада Автономної Республіки Крим є  представницьким органом, повноваження, порядок формування і діяльності якого визначаються Конституцією України, Законом України "Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим" від 10 лютого 1998 р., Конституцією Автономної Республіки Крим (глава 6, статті 21-33). В Конституції АРК, на відміну від попередніх законодавчих актів, визнано Верховну Раду як представницький, а не законодавчий орган влади, що відповідає ст. 75 Конституції України, за якою єдиним органом законодавчої влади в Україні є виключно парламент України - Верховна Рада України [6].

     Верховна  Рада АРК складається зі 100 депутатів. які відповідно до Закону України "Про вибори депутатів Верховної Ради АРК, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 10.07.2010 № 2487-VI. зі змінами і доповненнями.

     Вибори  депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах рад проводяться за  змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою, за якою:

1. половина від кількості депутатів (загального складу) відповідної  ради  обирається за виборчими списками кандидатів у депутати від місцевих організацій політичних партій у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідно Автономної Республіки Крим, області,  айону,  міста, району в місті;
2. половина від кількості депутатів (загального складу) відповідної ради обирається за мажоритарною  истемою ідносної більшості в  дномандатних  иборчих округах (далі - одномандатні мажоритарні виборчі  круги), на які поділяється територія відповідно Автономної Республіки Крим, області, району,  міста, району в місті.
3. вибори сільських, селищних, міських голів проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в єдиному одномандатному виборчому окрузі,  межі якого збігаються з межами відповідно  села (кількох сіл, жителі яких добровільно об'єдналися  у сільську громаду), селища, міста згідно з існуючим адміністративно-територіальним устроєм.
4. участь громадян України у місцевих виборах є добровільною. Ніхто не може бути примушений до участі або неучасті у виборах. (ст. 2 Закону).

     Верховна  Рада АРК працює сесійно. Для ведення  нормотворчої роботи, підготовки та подальшого розгляду рішень і постанов з питань, віднесених до повноважень Верховної  Ради АРК, з числа її депутатів  утворюються постійні комісії [2].

     Конституцією  АРК (п. 2 ст. 26) до повноважень Верховної Ради віднесено, зокрема, прийняття Конституції АРК, призначення чергових виборів депутатів її Верховної Ради АРК, прийняття рішення про проведення республіканського (місцевого) референдуму, затвердження бюджету АРК та ін [6].

     Органом виконавчої влади АРК, який самостійно здійснює виконавчі функції і  повноваження, віднесені Конституцією України, Конституцією АРК і законами України до відання АРК, є уряд - Рада міністрів Автономної Республіки Крим. Відповідно до ст. 136 Конституції України, Голова Ради міністрів АРК призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою АРК за погодженням із Президентом України [4].

     З питань виконання державних функцій  і повноважень Рада міністрів  АРК, Голова Ради міністрів АРК. його заступники, керівники відповідних міністерств і республіканських комітетів АРК підзвітні і підконтрольні Кабінету Міністрів України, а керівники місцевих державних адміністрацій - Раді міністрів АРК (п. 5 ст. 35 Конституції АРК).

     Конституцією  АРК встановлено, що правосуддя здійснюється судами, що належать до єдиної системи судів України (ст. 39-40 Конституції АРК). Тобто суди загальної юрисдикції, що знаходяться на території АРК є невід'ємною складовою системи судів загальної юрисдикції України [6]/

     Місцеве самоврядування АРК має здійснюватись у повному обсязі відповідно до Конституції України (розділ XI "Місцеве самоврядування"). Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та законів України з певними особливостями, що передбачені Конституцією АРК (розділ IV "Місцеве самоврядування в Автономній Республіці Крим").

     Статтею 139 Конституції України передбачено, що в АРК діє представництво Президента України, статус якого визначається законом України. Через цей орган  Президент України здійснює контрольну функцію щодо органів влади АРК.

     Закон України "Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим" було прийнято в 1993 році, але  з часом він застарів. Нова редакція цього Закону була ухвалена Верховною  Радою України 2 березня 2000 р.

     Відповідно до положень цього Закону Представництво Президента України в АРК є державним органом, створеним Президентом України відповідно до Конституції України з метою сприяння виконанню в АРК повноважень Президента України і підпорядкованим йому у своїй діяльності. До функцій Представництва, зокрема, належать: вивчення стану виконання в АРК Конституції та законів України, указів і розпоряджень Президента України, актів Кабінету Міністрів України, вжиття заходів із забезпечення належного виконання актів законодавства України Верховною Радою АРК, Радою міністрів АРК, районними державними адміністраціями і органами місцевого самоврядування АРК та ін [6].

     Конституція АРК також закріплює гарантії статусу і повноважень АРК (розділ V), тобто нормативно- і організаційно-правові умови і засоби організації і діяльності АРК, П органів, посадових і службових осіб.

     До  нормативно-правових гарантій організації  та діяльності АРК відносяться Конституція  України, Конституція АРК, закони України, нормативно-правові акти Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, а також нормативно-правові акти органів влади АРК - Верховної Ради АРК, Ради міністрів АРК і органів місцевого самоврядування в АРК.

     До  того ж Конституцією АРК запроваджені спеціальні нормативно-правові механізми захисту правових актів, що визначають правовий статус АРК і регулюють її повноваження. Пропозиції про зміни, які стосуються обмежень статусу і повноважень АРК та її органів, розглядаються Верховною Радою АРК на підставі рішення консультативного республіканського (місцевого) референдуму. Зміни до Конституції АРК приймаються Верховною Радою АРК і затверджуються Законом України [7].

      РОЗДІЛ ІІІ. ХАРАКТЕРИСТИКА ФОРМ ПОЛІТИЧНОГО РЕЖИМУ В УКРАЇНІ.

     3.1. Поняття та види  безпосереднього народовладдя.

     Визнання  Конституцією України у статті 5 народу носієм суверенітету та єдиним джерелом влади та закріплення можливості здійснювати владу народом безпосередньо  і через органи державної влади  та органи місцевого самоврядування стало важливим кроком у формуванні в Україні правової та демократичної держави. Подальший свій розвиток дані принципи правової держави знайшли у ст. 69 Конституції України, згідно з якою народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдуми та інші форми безпосереднього народовладдя. Виходячи з даного положення, в Україні на конституційному рівні закріплено можливість існування необмеженого кола форм безпосереднього народовладдя, оскільки не дано вичерпного їх переліку. Вся система форм безпосереднього народовладдя в Україні потребує законодавчого врегулювання. В Україні найбільш врегульованими є інститути виборів та референдумів. Правове регулювання інших форм здійснено несистемно, хаотично або ж взагалі відсутнє. Однією з причин такого незадовільного регулювання стала відсутність наукового підґрунтя до визначення форм безпосереднього народовладдя. В науці конституційного права не розроблено єдиної концепції форм безпосереднього народовладдя [16].

     Сучасна наука конституційного права  характеризується існуванням широкого та вузького підходів до визначення форм безпосереднього народовладдя. Так, В.В. Комарова до форм безпосередньої демократії (народовладдя) відносить референдум, вибори, загальні збори населення, мітинги, походи демонстрації, пікетування, народну ініціативу, діяльність політичних партій, відкликання обраного народного представника. Аналогічні форми співвідносно до системи місцевого самоврядування, доповнюючи їх зверненнями громадян, виділяє Л.А. Нудненко. Розширює перелік форм безпосередньої демократії В.Ф. Погорілко, включивши у нього, крім вище перерахованих, ще й виявлення громадської думки, плебісцити, народні обговорення, а також такі виняткові, немирні форми, як революції, повстання, громадянські війни, національно — визвольні рухи та політичні страйки, протести, акції громадської непокори, голодування, пікетування тощо. В сучасній науці конституційного права існує також і вузький підхід до визначення форм безпосереднього народовладдя. Зокрема, представником цього підходу виступає В.Н. Руденко, який до них відносить референдум, народну правотворчу ініціативу, народне вето, загальні збори (сходи) громадян за місцем проживання, вибори, відкликання депутата або обраного народного представника, розпуск виборного органу влади. Даний підхід полягає у тому, що заперечується існування консультативних, дорадчих форм безпосереднього народовладдя або таких форм, що не тягнуть за собою як результат прийняття населенням обов'язкових публічно— владних рішень [7].

     Існуванню таких різних підходів до визначення форм безпосереднього народовладдя багато в чому сприяла відсутність чітких критеріїв віднесення тих чи інших інститутів до форм безпосереднього народовладдя. Серед вітчизняних та зарубіжних авторів було ряд спроб визначити характерні ознаки безпосередньої демократії та її окремих форм. Досить цікавою щодо цього є робота В.В. Комарової, яка пропонує характерними ознаками безпосередньої демократії в цілому вважати: пряме волевиявлення громадян; єдність волі і суб'єкта її вираження; особливе коло суб'єктів політичних відносин; участь громадян в прийнятті рішень, у здійсненні влади від свого імені. З наведених ознак стає незрозумілим, чи у правових формах повинна здійснюватися безпосередня демократія. Що ж стосується форм безпосередньої демократії, то до них В.В. Комарова відносить тільки ті її прояви, які інституалізують безпосереднє владне волевиявлення володаря повноти державної влади — народу. На думку М.І. Ставнійчук, характерними рисами безпосередньої демократії обов'язково мають виступати: пряме волевиявлення народу, тобто участь громадян у прийнятті рішень, здійсненні влади від його імені; прийняття рішення обов'язкового, імперативного характеру. Досить вдало ознаки форм безпосереднього народовладдя визначає А.М. Шипілов. До них він відносить: волевиявлення народу; пряме (домінація елементу безпосередності) волевиявлення народу; з питань, що представляють суспільний інтерес; у формах, що не суперечать праву; така владна діяльність завжди має юридичні наслідки; на систему представницької ієрархії покладається обов'язок гарантування і втілення такого волевиявлення. Досить цікавою з цього приводу є і думка I.A. Старостиної, яка критеріями виділення форм безпосередньої демократії вважає спрямованість волевиявлення та правовий механізм здійснення такого волевиявлення. Отже, як бачимо серед українських та зарубіжних авторів немає єдності на ознаки форм безпосереднього народовладдя [12].

     Завданям даної роботи є визначення основних ознак форм безпосереднього народовладдя, їх тлумачення, та на їх основі формування визначення форми безпосереднього народовладдя. Дані основні ознаки форм безпосереднього народовладдя слугуватимуть критеріями відмежування останніх від інших форм участі громадян в управлінні державними справами. Чітке та однозначне визначення форм безпосереднього народовладдя дозволить у перспективі більш детально врегулювати процедуру проведення різноманітних форм безпосереднього народовладдя та розробити спеціальний кодифікований нормативно — правовий акт — Кодекс України про вибори, референдуми та інші форми безпосереднього народовладдя в Україні. Такий Кодекс, із одного боку, дозволив би уникнути переобтяження закону про вибори, референдуми процесуальними нормами, а з іншого здійснив би правове регулювання інших форм безпосереднього народовладдя, які на сьогодні є майже неврегульованими.

     На  мою думку, потрібно виділити основні ознаки форм безпосереднього народовладдя, які б чітко виокремлювали їх із усієї системи правових явищ.

     По—перше, формами безпосереднього народовладдя є лише ті, як передбачають пряме, безпосереднє волевиявлення громадян. Тобто діяльність політичних партій, громадських організацій не можна вважати власне формами прямого народовладдям. Вони лише виступають допоміжним інструментом, за допомогою якого формується і виражається політична воля громадян.

     По—друге, здійснення безпосереднього народовладдя у відповідних формах лише правомочними суб'єктами.

     При визначенні даних правомочних суб'єктів  можуть виникнути певні проблеми. Так, згідно із статтею 5 Конституції  України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, під яким у Преамбулі розуміються громадяни України всіх національностей.

     Однак дане конституційне положення деякі  автори тлумачать буквально. Так  український народ, будучи загальнодержавною  категорією, виступає єдиним суб'єктом  здійснення безпосередньої форми народовладдя, яка відповідно може мати лише загальнодержавний масштаб своєї дії. Територіальна громада ж, будучи легально умандатованою на це українським народом здійснює безпосередньо місцеву самоорганізацію, а ніяк не народовладдя . Як відомо, безпосереднє народовладдя може здійснюватися як на загальнодержавному рівні (наприклад, президентські та парламентські вибори, всеукраїнський референдум та інші), так і на місцевому рівні (вибори депутатів місцевих рад, сільського, селищного, міського голови, загальні збори, місцеві референдуми, мітинги, походи, демонстрації та інші), що не оскаржується. На місцевому рівні безпосереднє народовладдя здійснюється певною частиною народу України. Із прийняттям Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" важливим суб'єктом місцевої демократії виступає територіальна громада, під яку згідно з ст. 1 цього закону необхідно розуміти як жителів, об'єднаних постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Із даного визначення випливає, що до територіальної громади можуть входити не лише громадяни України, але й іноземні громадяни та особи без громадянства. У ст.ст. 7—9 закріплено право територіальних громад здійснювати такі форми безпосереднього народовладдя як місцеві вибори, місцеві референдуми, загальні збори громадян за місцем проживання та місцеві ініціативи. Стосовно місцевих виборів та місцевих референдумів, то існують спеціальні закони, які дещо обмежують коло суб'єктів здійснення даних форм, визнаючи ними вже не всю територіальну громаду, а лише громадян України, які володіють виборчим правом. Що ж стосується загальних зборів громадян за місцем проживання та місцевих ініціатив, то у їх здійсненні беззаперечно можуть брати участь всі члени територіальної громади. У даному випадку за допомогою вищезазначених форм вирішуються питання місцевого значення [5.7].