Конституційна характеристика форми української держави

     Унітарність держави підтверджує низка ознак:

     – територія України у межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою;

– єдине громадянство;

     – єдині органи держаної влади: Верховна Рада України – вищий законодавчий орган влади; Президент України – голова держави, виступає від її імені, представляє Україну в міжнародних відносинах, Кабінет Міністрів України – вищий орган виконавчої влади, судові органи на чолі з Верховним Судом України;

     - систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, 24 області, м. Київ та м. Севастополь, які мають спеціальний статус (ст. 133 Конституції України).

     Таким чином, особливістю України як унітарної  держави, є існування її у складі АРК як невід’ємної складової частини України (ст. 134 Конституції), межі повноважень якої визначені Конституцією України. Автономна Республіка Крим має органи влади – Верховна Рада АРК, Рада міністрів АРК (призначається Верховною Радою АРК за погодженням з Президентом України). Правосуддя в АРК здійснюється судами, що належать до єдиної системи судів України [1].

     У 1991 р. учасники президентських перегонів  Леонід Кравчук і Левко Лукьяненко виступали за унітарну форму державного устрою. Щоб зрозуміти, чому на різних етапах історії нашої держави (спроба створення Української держави в 1917 р. і утворення суверенної України в 1991 р.) її майбутній державний устрій представлявся однаковим вельми різним політичним діячам, повернемося до витоків.

     Після розпаду СРСР Україна стала незалежною, єдиною, централізованою державою зі своєю невідчужуваною територією, кордони  якої закріплені в Конституції і  законодавстві країни і визнані  світовою спільнотою, що, втім, було механічним зліпком з форми державного устрою СРСР. Розподіл України на адміністративно-територіальні одиниці стався, коли ще вона була союзною республікою. 

     Багато  політологів вважаєють що найкращою для України є саме така система – унітарної територіальної організації. Додатковий аргумент, як він каже, полягає в тому, що федеральні держави є винятками у сучасному світі, а переважна більшість держав таки унітарні [14].

     Також більшість населення України  підтримує унітарну форму правління. 58% українців і в майбутньому  хочуть бачити Україну унітарною державою. Про це свідчать результати соціологічного дослідження “Територіально-адміністративний устрій України”, проведеного Київським інститутом проблем управління імені Горшеніна, що були оприлюднені на прес-конференції в УНІАН. Підтримку унітарному устрою держави люди виказують насамперед тому, що побоюються розпаду України, а також у зв’язку з недієздатністю місцевої влади виконувати свої функції. Про невміння місцевої влади керувати, частіше за інших, говорять жителі Криму. Водночас, згідно з результатами дослідження, 22% опитаних хотіли б, аби в державі був федеративний устрій.

     Опитування  проводилось з 15 по 30 квітня 2008 року у 129 населених пунктах України (63 міста і 66 сіл), всього було опитано 2006 респондентів.

     Оскільки  Україна не має у своєму складі інших держав, їй притаманні єдина національна система законодавства, єдиний орган законодавчої влади – парламент України, єдина система органів виконавчої влади, судових органів, єдине громадянство, єдина грошова, податкова система тощо [8].

     Україна як незалежна суверенна унітарна держава пройшла складний шлях від  існування її у складі Федерації (СРСР) до утворення власної унітарної  держави. Принцип Унітарності нашої  держави означає її єдність, соборність в політичному, економічному, соціальному, культурному, духовному та інших відношеннях. Вузловим моментом єдності держави є її територіальна єдність. Існуючий поділ України є адміністративно-територіальним поділом і не має політичного характеру. Окремі адміністративно-територіальні одиниці мають адміністративну автономію і певні атрибути держави (АРК) або спеціальний статус міст республіканського значення (міста Київ і Севастополь) [17]. 

     2.2. Статус АРК як територіальної Автономної у складі України.

     Україна, будучи унітарною державою, має складний територіальний устрій, оскільки до її складу входить територіальна автономія - Автономна Республіка Крим. Під автономією (від грец. "автономія" - "незалежність") в юридичній науці прийнято розуміти відносно самостійне у здійсненні державної влади або місцевого самоврядування територіальне утворення у складі держави.

     Наявність автономії у складі унітарної  держави є досить поширеним явищем у світовій практиці державного будівництва. Автономії існують у складі таких  унітарних держав, як Велика Британія, Данія, Іспанія, Італія, Китай, Португалія, Фінляндія та Ін. Наприклад, у Данії статус автономії мають такі її адміністративно-територіальні одиниці, як Гренландія і Фарерські острови; у Іспанії - Андалузія, Галіція, Каталонія, Країна Басків та ін.; у Китаї - Тибет, Синьцзянь, Внутрішня Монголія та ін.; у Португалії - Азорські острови та Мадейра. Автономії існують у федеративних державах, наприклад, у Російській Федерації.

     Як  правило, статус автономій надається  окремим частинам держави, які суттєво  відрізняються від інших адміністративно-територіальних одиниць історичними, географічними, економічними, національними, мовними, соціальними, культурними умовами, побутом, звичаями, традиціями тощо. За таких умов держава з метою вирішення проблем децентралізації державного управління чи національного питання або для уникнення проблем сепаратизму, за ініціативи населення щодо утворення автономії, проголошує або сприяє проголошенню автономії певної адміністративно-територіальної одиниці або території.

     Залежно від походження автономії поділяються на національні, територіальні та змішані. Визначальним чинником сутності та змісту автономії є домінуючий чинник, що призвів до її утворення. У Автономній Республіці Крим традиційно проживали представники багатьох національностей - українці, росіяни, татари, греки, караїми, гагаузи та інші, тому утворенню автономії на території Кримського півострову сприяли переважно територіальні чинники-Історичні, географічні, економічні, побутові тощо [13].

     Автономна Республіка Крим є територіальною автономією у складі України, невід'ємною частиною України, складовою системи адміністративно-територіального устрою нашої держави.

     Надання АРК відповідного статусу також  має свою Історію. Вперше статус автономії  Крим отримав у першій половині XX ст., коли 18 жовтня 1921 р. було утворено Кримську Автономну Радянську Соціалістичну Республіку у складі РРФСР, яка проіснувала до 1945 року і була перетворена на Кримську область у складі РРФСР. Цьому передувала примусова депортація з півострова кримських татар та жителів інших національностей у віддалені регіони СРСР.

     У 1954 році Кримську область було передано до складу УРСР. На підставі ст. 14 чинної на той час Конституції СРСР від 26 квітня 1954 р. Верховна Рада СРСР прийняла Закон СРСР, яким затвердила Указ Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 р. про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР. Це відбулося на підставі рішень Президії Верховної Ради РРФСР від 5 лютого 1954р. та Президії Верховної Ради УРСР. Крім того. Законом СРСР від 26 квітня 1954 р. були внесені зміни до статей 22,23 Конституції СРСР. за якими Кримська область була виведена зі складу РРФСР І віднесена до складу Української РСР. Відповідні зміни були внесені й до інституцій РРФСР І УРСР. Таким чином, у 1954 році на законних підставах був встановлений статус Кримської області як української території та адміністративно-територіальної одиниці. У цьому статусі Кримська область проіснувала до початку 90-х років XX ст.

     З розпадом колишнього СРСР виникло питання визначення адміністративно-правового статусу Криму. 20 січня 1991 p ., за ініціативи жителів Криму, відбувся загальнокримський референдум щодо поновлення автономії Криму. Більшість жителів Криму підтримала питання референдуму. За результатами загальнокримського референдуму Верховна Рада Української РСР прийняла Закон України "Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки" від 12 лютого 1991 p.. за яким Кримській області було надано статус автономної республіки, а Кримська обласна Рада народних депутатів набула статусу Верховної Ради Кримської Автономної Республіки [10].

     Верховною Радою України були також внесені  відповідні зміни до чинної на той  час Конституції України (ст. 75) та прийнято 29 квітня 1992 р. Закон України  "Про статус Автономної Республіки Крим". Ці документи законодавчо визначили новий конституційно-правовий статус Криму як автономної республіки у складі України [4].

     Таке  рішення було прийнято з урахуванням  історичного і культурного розвитку населення на території Криму, його багатонаціональності та багатоконфесійності.

     У 1995 році Верховна Рада України прийняла Закон України "Про Автономну  Республіку Крим", яким до повноважень  АРК були віднесені зокрема, такі питання, як прийняття, тлумачення законів  АРК та контроль за їх дотриманням; вирішення питань територіального поділу АРК, встановлення і зміна меж районів, населених пунктів, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування міст, районів, районів у містах, селищ міського типу, сіл; визначення повноважень і порядку діяльності республіканських органів та органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян; визначення структури і пріоритетних напрямів розвитку економіки республіки, забезпечення науково-технічного процесу, створення й функціонування вільних економічних зон відповідно до законодавства України тощо [1].

     Остаточне закріплення конституційного статусу  АРК відбулося після прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України, яка визначила, що АРК входить  до системи адміністративно-територіального устрою України (ст. 133) і залишається невід'ємною часткою України (ст. 134) з наданням їй особливих повноважень порівняно з іншими адміністративно-територіальними одиницями [4].

     21 жовтня 1998 р. Верховна Рада АРК  прийняла Конституцію АРК, а 23 грудня 1998 р. Верховна Рада України прийняла Закон України "Про затвердження Конституції Автономной Республіки Крим", який надав чинності Конституції АРК як законодавчого акта [1].

     Конституцією  України 1996року (ст. 138) до відання АРК віднесене широке коло питань політичного, соціально-економічного, екологічного, культурного та іншого характеру.

     У політичній сфері АРК сприяє реалізації політичних прав і свобод громадян України та вирішує інші питання  політичного характеру, зокрема, стосовно організації та проведення місцевих референдумів; призначення виборів депутатів Верховної Ради АРК, затвердження складу виборчої комісії АРК; участі у забезпеченні прав і свобод громадян, національної злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки; участі у розробленні та реалізації державних програм повернення депортованих народів.

     У соціально-економічній сфері управління майном, що належить АРК; розроблення, затвердження та виконання бюджету  АРК на основі єдиної податкової і  бюджетної політики України; розроблення, затвердження та реалізація програм АРК і питань соціально-економічного розвитку тощо.

     У культурній, екологічній та інших  сферах - забезпечення функціонування і розвитку державної і національних мов та культур на території АРК; охорона і використання пам'яток історії, розроблення, затвердження та реалізація програм АРК з питань культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля відповідно до загальнодержавних програм; визнання статусу місцевостей як курортів: встановлення зон їх санітарної охорони; ініціювання введення надзвичайного стану та встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації в АРК або в окремих її місцевостях [9].

     Конституцією  та законами України АРК можуть бути делеговані також інші повноваження.

     Крім  того, АРК має Конституцію АРК  та здійснює нормативне регулювання  низки питань соціального та господарського значення. Нормативно-правові акти Верховної Ради АРК та рішення  Ради міністрів не можуть суперечити Конституції АРК і законам  України.

     До  повноважень АРК також віднесено здійснення нормативного регулювання з таких питань; сільського господарства і лісів; меліорації і кар'єрів; мисливства і рибальства; санітарної та лікарняної служби; містобудування і житлового господарства; громадських робіт, ремесел та промислів, благодійництва; туризму, готельної справи та ярмарків; транспорту загального користування, автошляхів та водопроводів; музеїв, бібліотек, театрів, інших закладів культури та історико-культурних заповідників (ст. 137 Конституції України) [4].

     Нормативно-правові  акти Верховної Ради АРК та рішення  Ради міністрів АРК з цих питань не можуть суперечити Конституції і законам України і приймаються на їх виконання. Дія таких нормативно-правових актів Верховної Ради АРК з мотивів їх невідповідності Конституції та законам України може бути зупинена Президентом України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності.

     Зазначені питання становлять коло конституційних повноважень АРК, у межах яких представницькі та виконавчі органи здійснюють свою діяльність самостійно. Крім того, законами України та Конституцією АРК (розділ II) передбачаються деякі інші повноваження.