Видовий склад фауни. Характеристики основних видів

Видовий  склад фауни. Характеристики основних видів.

Наземні безхребетні у  межах області заселяють різноманітні біотопи як природні, так і антропогенні: як зональні (лісові, степові), так і  азональні з реліктовою фауною (крейдяні відсолення, піски, солончаки).

Тваринне населення водної біоти Харківської області налічує  понад 2000 видів і представлене різними  систематичними групами (найпростіші, губки, олігохети, п`явки, молюски, ракоподібні, водяні кліщі й павуки, водяні комахи), які заселяють різноманітні біотопи (річки, стариці, водосховища, озера, ставки, болота різних типів, струмки, степові поди, джерела типу реокрена чи гелокрена). Рідкісні види тварин виступають індикаторами фауністичного різноманіття. Аналіз розподілу рідкісних видів безхребетних Харківщини за систематичним складом свідчить, що до класу комахи належить понад 97 % вивченого біорізноманіття (із 229 видів – 223), по 2 види відносяться до класів п`явки та ракоподібні, по 1 виду до класів дощові черви і молюски. Ареал рідкісних степових видів має стрічкових характер і охоплює крутосхили правих берегів річкових долин приурочені до піскових ґрунтів. Незначну долю складають види, що віддають перевагу крейдяним біоценозам – 5 видів (2,2%). Це – польська кошеніль, сивянець мелеагр, с. сріблястий, с. піренейський, пилкоїд алтайський. Особливу групу складають рідкісні прибережні види: турун блискучий і омофон облямований, які мешкають по берегах приточних водойм – 2 види (0,8%). Таким чином, переважна більшість рідкісних видів із багатьох екологічних груп безхребетних (за винятком деяких реліктових видів) сконцентрована у долинах річкових систем.

Водойми Харківської області  населяють близько 40 видів риб, що в систематичному відношенні належать до 9 родин та 6 рядів. Фонову групу  складають представники ряду Коропоподібних (сазан, карась золотий, гірчак звичайний, пічкур звичайний, лящ, гунтера, сом  звичайний), ряду Окуневих (судак звичайний, окунь, йорж, бичок-пісочник, бичок-цуцик, підкамінщик звичайний) та ряду Лососеподібних (щука). Одним видом (минь) представлений ряд Тріскоподібних. Інші види – товстолоб білий, товсто лоб строкатий та амур білий є важливими промисловими рибами, які були штучно розведені.

Лящ звичайний (Abramis brama) – представник родини карпових. Відрізняється стислим з боків високим тілом (висота близько 1/3 довжини), довгим анальним плавником (початок його лежить спереду від спинного). Глоткових зубів по п'ять з кожного боку. Голова невелика, рот маленький.   У дорослого ляща спина сіра або бура, боки сріблисто-сірі або бурі, черево брудно-білувате, всі плавники сірі. Довжина 40—70 см, вага 5—6 кг; попадаються екземпляри до 71 см завдовжки, 36 см заввишки і вагою 9—11 кг. У молодих лящів (підлящиків) тіло вже більш довгасте, очі більші; вони декілька схожі на густеру, але легко відмітні по темних плавниках. Важать до 700 г. Забарвлення біло-сріблястого кольору, потім сіріють, плавники темніють, а на горлі і череві з'являється червонуватий відтінок. Трирічні набувають вже жовто-золотистого відтінку з темнішою спиною; найкрупніші лящі золотисті. Колір залежить і від властивості води.

Сом звичайний (Silurus glanis L.). За своїми зовнішніми ознаками сом легко відрізняється від усіх інших риб. У нього величезна тупа голова, велика  паща, від якої відходять два великі  вуса і чотири вусики на  підборідді. Вуса є своєрідними  щупальцями, за допомогою яких сом відшукує їжу навіть у темряві. Очі — дуже маленькі, як для таких габаритів. Хвіст — довгий і мало схожий на риб'ячий. Забарвлення тіла мінливе — зверху майже чорного кольору, черево ж звичайно брудно-біле. Тіло у нього голе, без луски. Їжа сома найрізноманітніша, він годується молюсками, черв'яками, раками та іншої живністю. Основний же раціон складає риба, на яку він нападає з укриттів і засад,маскуючись під фон дна (до тривалих переслідувань своїх жертв він нездатний). Якщо зазіхається водоплавний птах або звір, то і вони можуть стати його жертвою. Особливо охоче сом ласує жабами.

Судак звичайний (Sander lucioperca). Риба крупних розмірів. За офіційними даними зустрічаються особини завдовжки більше метра і масою до 10—15 кг, ймовірно, існують зразки і крупніших розмірів. Характерною особливістю є наявність на щелепах крупних кликоподібних зубів, які у самців зазвичай більше, ніж у самок. По способу життя, судак — типовий хижак. Харчується рибою, а дрібні особини, також поїдають водні безхребетні. Вельми чутливий до концентрації кисню у воді і наявності суспензій, тому не зустрічається в заболочених водоймищах. У теплу пору року тримається на глибинах 2-5 м. Активний як вдень, так і вночі, причому вночі виходить на мілководді, а вдень відкочовує в глибші місця. Зазвичай вважає за краще піщане або галькове дно, особливо якщо там є крупні об'єкти (корчі, камені і так далі ), які можна використовувати як укриття, оскільки судак в основному хижак засідки.

Окунь звичайний (Perca fluviatilis). Забарвлення окуня звичайно досить яскраве: темно-зелена спина, зеленувато-жовті боки з 5-9 темними вертикальними смугами; хвостовий, анальний та черевні плавці яскраво-червоні, грудні плавці жовті. Перший спинний плавець сірий з великою чорною плямою в задній частині, другий – зеленувато-жовтий; очіоранжеві. Втім, залежно від водойми (мають значення ступінь прозорості води, колір ґрунту, переважаюча рослинність) забарвлення окуня може змінюватись. Одні окуня ведуть себе як істині планктонофаги, відгодовуючись на пелагіалі, інші притримуються прибережних заростей, харчуючись там безхребетними або виступаючи в ролі хижаків. Окунь може переходити на хиже харчування при довжині 2-4 см, але звичайно стає хижаком, досягши довжини 10см або більше. Харчується дрібною рибою, молоддю великих риб, а також власною. На приріст 1кг маси окуня витрачається 5.5кг іншої риби в живій вазі. Статевої зрілості окунь досягає рано: самиці – в 1-2 роки, самиці – в 3-4. Залежно від розміру самиці відкладають від 12 до 300 і навіть 900 тисяч ікринок. Нерест відбувається при температурі води від 1 до 15°С. Ікру відкладають на тогорічну рослинність, карчі, корені, гілки верб, а подекуди навіть на ґрунт.

Звичайна щука (Esox lucius) — вид м'ясоїдних риб роду щук (Esox). Звичайна щука може досягати в довжину більш ніж 1.5 метра, ваги — 35 кг (за деякими свідченнями навіть більше), самиці завжди більші за самців. Забарвлення тіла плямисто-смугасте, світлі смуги проходять вздовж та поперек тіла. Залежно від характеру та ступеню розвитку рослинності прибережної зони щуки можуть мати сірувато-зеленуватий, жовтуватий або сіро-бурий колір, спина темна, черево білувате, з сірими крапинами; в деяких  озерах  зустрічаються сріблясті щуки.  Спинний, анальний та хвостовий плавці бурі, з чорними плямками, грудні та черевні — жовтувато-червоні. Самців та самок ззовні можна відрізнити за формою статево-сечового отвору, котрий у самців має вигляд вузької довгастої щілини, забарвленої в колір черева, а у самок — овального поглиблення, облямованого валиком рожевого кольору. Тіло щуки має видовжену, стріловидну форму. Голова сильно видовжена, нижня щелепа видається вперед. Зуби на нижній щелепі мають різний розмір і слугують для захвату жертви. Зуби на інших кістках ротової порожнини дрібніші, спрямовані гострими кінцями в глотку і можуть занурюватись в слизову оболонку, що встеляє ротову порожнину та глотку. Завдяки цьому здобич легко проковтується, а якщо вона намагається вирватись, глоткові зуби підіймаються та утримують жертву.

Фауна земноводних Харківської області представлена 9 видами, що належить до 6 родин і 2 рядів.

Ряд Хвостаті включає 2 види тритонів: тритон звичайний, тритон гребінчастий (зустрічається в північних районах).

Тритон звичайний (Triturus vulgaris або Lissotriton vulgaris) 

Один з найдрібніших тритонів у фауні України. Загальна довжина тіла дорослих особин — близько 55-105 мм. Піднебінні зуби у вигляді двох ліній, що зближуються одна з одною у своїй дистальній частині. Шкіра гладенька, або малозерниста. Спина забарвлена в оливково-бурі або сірі тони, боки — в оливково-жовті з сріблястим тони. Зверху і по бокам тіла розвинені відносно великі темні плями (у самиць не такі виразні). Забарвлення черева жовто-помаранчевих тонів з добре розвиненими невеликими темними плямами. На голові помітні повздовжні темні смуги, дві з яких виглядають контрастніше і проходять через очі. Самці в сезон розмноження забарвлені яскравіше, у них на тілі й по боках хвоста розвиваються голубуваті смуги-плями. Водночас, на спинному боці в них розвивається гребінь, який на відміну від гребенястото тритона (Triturus cristatus), при переході на спинну частину не утворює перерви біля основи хвоста. Не виключено, що в цей час він може використовуватися як додатковий дихальний орган. Також у шлюбний період на пальцях задніх кінцівок з'являються перетинки. Статевий диморфізм виявляється у більших розмірах самців. Так, середня довжина тіла разом з хвостом у особин чоловічої статі в середньому коливається в межах 72,01-72,06 мм, а в самиць від 70,52 до 72,01 мм. Личинки оливково-бурі з темними крапками, знизу світлі.

Тритон гребенястий (Triturus cristatus) — вид земноводних роду тритонів (Triturus) родини справжніх саламандр (Salamandridae) ряду хвостатих земноводних (Caudata). Тритони середніх та великих розмірів, довжина тіла з хвостом самців і самиць складає 110–115 мм і 120–125 мм відповідно. Іноді довжина сягає 17 см. Лемішні зуби розташовані у вигляді двох подовжніх зігнутих ліній, що зближуються у передній частині й розходяться у задній. Передня частина морди дещо заокруглена, очі невеликі, голова відділена від тулуба незначним звуженням. Хвіст сплющений з боків. Плавальних перетинок на передніх кінцівках немає, на задніх — злегка розвинені біля основи пальців. Шкіра грубозерняста (на череві гладка), загальне тіло складається з брунатно-чорних тонів з темними цяточками зверху та білими по боках тулуба. Черево жовто-помаранчеве у темних плямах. У шлюбний період у самців на верхній стороні тіла розвивається зубчастий (фестончастий) гребінь, що тягнеться від голови до основи хвостової частини, де він переривається й потім продовжується на обох сторонах (зверху й знизу) хвоста. По закінченні шлюбного сезону гребінь різко зменшується у розмірах, але не зникає зовсім — наявністю гребеня, опуклішою клоакою та загальними розмірами тіла самець відрізняється від самиці у позашлюбний період. Тулубових хребців звичайно 15.

Ряд Безхвості. У водоймах різного типу живуть жаба озерна та жаба водяна. Кумка звичайна, або джерельдянка червоночерева – звичайний вид на всій території області, населяє різноманітні водойми із стоячою або мало стоячою водою, які добре прогріваються. Жаба земляна мешкає у соснових лісах, на відкритих просторах, на полях, городах з м`яким піщаним ґрунтом. Вона веде нічний спосіб життя, вдень заривається в грунт, весною зустрічається у водоймах. Ропуха зелена зустрічається на відкритих просторах, біля житла людини, весною тримається водойм. Ропуха сіра, або звичайна – рідкіснй вид, населяє зволожені, затемнені ділянки лісів, садів, парків, зарослі чагарниками балки.

Жаба озерна (Pelophylax ridibundus синонім Rana ridibunda) — вид земноводних, що входять до підроду зелених (водяних) жаб (Pelophylax Fitzinger), роду жаб (Rana), родини жаб'ячих (Ranidae) ряду безхвостих земноводних (Anura). Тварини середніх та великих розмірів, довжина тіла яких може досягати понад 100 (до 170) мм, у забарвленні спинної частини тулуба переважають різні відтінки зеленого кольору (інколи до коричневого), черевний бік тіла звичайно світлий з неясно виявленими невеликими сірими плямами, які часто створюють мозаїчномармурове тло. Характерною особливістю візерунка є розвиток світлої спинної поздовжньої смуги (яка може заходити на голову) та наявність округлих темних плям, розміри яких коливаються від великих (досягаючи приблизно розмірів ока), до середніх та дрібних. По боках морди в області очей може бути розташована темна смужка, що інколи може переходити на тулуб. На верхній частині передніх (передрамено) та задніх (гомілка та заплесноплеснева частина) кінцівок як правило, розвинені темні поперечні смуги. Є спинно-бокові складки. Позад очей містяться добре виявлені барабанні перетинки. Якщо стегна розташувати перпендикулярно серединній осі тіла, то надступаковогомілкові (скакові) зчленування заходять одне за одне. Пальці на задніх кінцівках з’єднані плавальними перетинками, внутрішній п’ятковий горбок невисокий. Cамці звичайно відрізняються від самиць розвитком на першому пальці передніх кінцівок темно-сірих шлюбних мозолів та наявністю в кутах рота темносірих звукових резонаторів.

Жаба ставкова (Pelophylax lessonae або Rana lessonae) — вид земноводних, що входять до підроду зелених (водяних) жаб (Pelophylax Fitzinger), роду жаб (Rana), родини жаб'ячих (Ranidae) ряду безхвостих земноводних (Anura). Жаба невеликих та середніх розмірів (порівняно з іншими видами зелених жаб України), довжина її тулубу рідко перевищує 80 мм. Спинний бік тіла звичайно яскраво-зеленого, зеленого або брунатного кольору, часто розвинена поздовжня спинна смуга та плямистість, черевний бік однотонно білого забарвлення. Трапляються особини без спинного візерунка та з дрібними плямами в області горла або передньої частини черева. Барабанні перетинки розвинені добре, на нижній частині ступні є високий п’ятковий горбок, наявні плавальні перетинки. Задні кінцівки відносно короткі і, якщо стегнові частини розташувати перпендикулярно поздовжній осі тіла, то надступаковогомілкові (скакові) зчленування звичайно не заходять одне за одне. По боках голови часто наявні смуги, що починаються від кінчика морди проходять через область ніздрів, очей, а інколи й барабанних перетинок. У самців на перших двох-трьох внутрішніх пальцях передніх кінцівок розвинені темно-брунатні шлюбні мозолі, а на обох боках голови є пара зовнішніх звукових резонаторів білого кольору. В розмноження тулуб може бути з жовтуватим відтінком.

Кумка червоночерева (кумка звичайна, джерлянка червоночерева) (Bombina bombina) — вид земноводних роду кумок (Bombina), родини круглоязикових (Discoglossidae) ряду безхвостих земноводних (Anura). Невеликі тварини, розміри тулуба найчастіше не перевищують 50–60 мм, спинна поверхня звичайно сіро-коричнюватих (інколи зелених) тонів з невиразними темнішими плямами неправильної форми. Самці червоночеревих джерелянок мають внутрішній резонатор, і в сезон розмноження на першому та другому пальцях передніх кінцівок розвиваються шлюбні мозолі. Плавальні перетинки розвинені слабко. Забарвлення черевного боку зазвичай представлене червоними або червоно-помаранчевими плямами неправильної форми на темному тлі. У деяких зовнішньоморфологічних ознак червоночеревої джерелянки існує певна специфіка. Так, у забарвленні її черевної поверхні інколи можуть траплятися елементи забарвлення іншого виду — жовточеревої джерелянки (жовте чи помаранчеве тло з великими темними плямами).

Часничниця звичайна (Земляна жаба, жабка бура) (Pelobates fuscus) — вид земноводних, що входять до роду часничниць (Pelobates), родини часничниць (Pelobatidae) ряду безхвостих земноводних (Anura). Тварини середніх розмірів, довжина тіла дорослих 40–80 мм, міжочний простір зверху виразно опуклий, внутрішній п’ятковий горб великий і зазвичай світло-жовтуватого забарвлення, зіниця вертикальна, шкіра гладка. Тіло коренасте, голова тупа, ноги короткі. Лоб між очима випуклий. У забарвленні спинного боку тіла переважають зеленкуваті або зеленкувато-коричневі тони з темнішими симетричними ділянками-смугами уздовж світлої серединної частини спини. На спині часто є також окремі дрібні червоні крапки, черевний бік світло-сірий, найчастіше без візерунка або з окремими дрібними плямами. На задніх кінцівках доволі добре розвинені плавальні перетинки. Статевий диморфізм виявлений у дещо коротших та потовщених передраменах самців та в їхніх дрібніших розмірах порівняно з самицями.