Виховна робота з особовим складом у період підготовки до несення служби військ

До основних методів вивчення особистості підлеглого (його особливостей, поведінки, домінуючих переконань, думок, намірів, здібностей та ін.) відносяться:

1. Метод вивчення та аналізу документів.
2. Метод спостереження.
3. Метод діагностичної бесіди (дод. № 31 ).
4. Метод психолого-педагогічного експерименту.  
5. Метод анкетування
6. Метод опитування. В процесі його проводяться різні дослідження та соціометричні опитування.
7. Професійне тестування, під час якого визначається рівень професійних якостей, інтелектуальних здібностей військовослужбовців, стійкості (під час профвідбору), проводиться спеціалістами відповідних відділів (підрозділів) виховної роботи за участю медичних працівників. Отримання різної інформації про військовослужбовця
8. Метод узагальнення незалежних характеристик.
9. Метод аналізу результатів діяльності.

Командир  взводу спільно з командирами  відділень після закінчення періоду  служби повинен дати характеристику кожному підлеглому, яка вкладається до особливої справи.

У підрозділі має бути створена струнка система індивідуальної роботи з усіма військовослужбовцями. Основою її організації мас бути принцип: "Кожен начальник працює зі своїми підлеглими".

Основні обов'язки командирів усіх ступенів щодо проведення індивідуальної роботи визначені Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України.

Командир  батальйону повинен: знати ділові та психологічні якості офіцерів, прапорщиків, сержантів батальйону, постійно вести роботу з виховання і вдосконалення фахової підготовки.

Командир  роти повинен: знати військове звання, прізвище, строк служби, посаду чи фах, родинний стан, фахові та психологічні якості кожного військовослужбовця роти, постійно вести з ними індивідуальну виховну роботу.

Командир  взводу повинен: знати кожного підлеглого: військове звання; прізвище, ім'я та по батькові; число, місяць і рік народження; віросповідання; моральні та психологічні якості; захоплення, заняття перед військовою службою; родинний стан, адресу батьків та рідних; успіхи та недоліки на службі; постійно вести індивідуальну роботу з виховання, складати іменний список особового складу взводу (групи, башти).

Старшина  роти повинен: знати солдатів і сержантів роти: військове звання і прізвище, строк служби, посаду чи фах, особисті якості, родинний стан і турбуватися про підлеглих.

Заступник командира взводу повинен: знати кожного підлеглого: військове звання; прізвище, ім'я та по батькові; рік народження; особисті якості; заняття перед військовою службою; родинний стан; успіхи та недоліки в бойовій підготовці.

Командир  відділення повинен: знати кожного підлеглого: військове звання; прізвище, ім'я та по батькові; день народження; віросповідання; особисті якості і захоплення; заняття перед військовою службою; родинний стан, успіхи та недоліки на службі.

Таким чином, індивідуальна робота це невід'ємна частина системи виховання та навчання, що дозволяє вирішувати широке коло завдань під час підготовки військовослужбовців.               

Основні форми, методи  і прийоми

індивідуально-виховної роботи в процесі

навчання  та  виховання військовослужбовців  

Під час  організації індивідуально-виховної роботи треба пам'ятати про те, що усі воїни багато в чому схожі: за своїм положенням, за загальною освітою (9-11 класів середньої школи), за віком (18-20 років); за загальним розвитком, за деякими солдатськими бажаннями, потребами тощо.  Але вони й різні: за інтелектом, за психікою (пам'ять, увага, уявлення, мислення, мова та інше), за здібностями, за цілями життя, за станом здоров'я, за походженням, за досвідом життя, за вихованням, тощо.

На  що потрібно звертати особливу увагу в індивідуально-виховнійроботі?

1. 1.    На свідому сферу  (раціональну та інтелектуальну).
2. 2.    На емоційно-почуттєву сферу (патріотичні та моральні почуття).
3. На вольову сферу (поведінкову, що відповідає за вчинки воїна).

При цьому  слід  враховувати конкретну особистість з її індивідуальними рисами та конкретні обставини життя, служби та побуту воїна.   

Індивідуально-виховна  робота – це вид діяльності командира з отриманням певного  результату по відношенню до підпорядкованої особи з метою формування у неї необхідних якостей та властивостей, при застосуванні певних заходів та педагогічних методів впливу  з урахуванням категорії, специфічних умов, періоду служби підлеглого та певної спрямованості в організації його побуту і відпочинку  

Методи  індивідуально-виховної  роботи:

• переконання;
• заохочення;
• примус;
• особистий приклад.

Форми індивідуально-виховної роботи:

• індивідуальна бесіда;
• конкретні доручення;
• спонукання до прийняття і виконання зобов’язань;
• індивідуальний контроль;
• критичні зауваження;
• надання допомоги воїну;
• налагодження   зв'язків   з   рідними   та   близькими   воїна   з   метою опосередкованого впливу на нього (дод. №  32 );
• спільна  діяльність  з   воїнами   (службова,   побутова,   господарська, 
  спортивна);
• спільне вирішення з підлеглим його проблем;
• залучення військовослужбовця до нового виду діяльності, яка буде 
  йому корисна.

Прийоми індивідуально-виховної роботи

1.  Поради та рекомендації воїну.

1. Прояв до воїна співчуття, уваги, доброти.
2. Прохання до воїна.
3. Схвалення, як елемент заохочування.

5.  Прояв довіри.

1. Психологічна   підтримка   (шляхом   створення   умов   психологічного 
   комфорту для військовослужбовця).
2. Вияв засмучення, гіркоти.
3. Авансування особистості (термін А.С.Макаренка -- завищення оцінки 
   людини).

Неможливо визначити однакову для усіх військовослужбовців  систему індивідуальної роботи. Індивідуальний підхід тому і є індивідуальним, що навчаючи та виховуючи реальних підлеглих у реальній дійсності, ви всяк раз до кожного з них  будити шукати та підбирати в кожному  конкретному випадку методи, форми  та прийоми.

«Не може бути встановлено  ніяких абсолютно  вірних педагогічних заходів і систем. Усяке догматичне положення, яке виходить з обставин і вимог  даної хвилини, даного етапу, завжди буде хибним.»                                     

                                           С.Макаренко

Наприклад, у чому може полягати індивідуальний підхід під час використання основних методів навчання воїнів? У підборі  найбільш ефективних, виходячи з особливостей схильності до навчання кожного військовослужбовця. Підлеглому з розвинутою самостійністю  мислення під час пояснення порядку  виконання тих чи інших дій  можна обмежитися простою розповіддю. Іншому, хто не має достатньої самостійності  мислення, доцільно розповідь замінити на докладне пояснення, яке б бажано супроводити за допомогою засобів  зображення.

Треба пам'ятати, що під час використання будь-яких форм і методів навчання в армійських умовах слід врахувати усі індивідуальні особливості воїнів. В першу чергу на ті їх риси, які є важливими для інтересів служби, оволодіння військовою спеціальністю.

Крім того, реально враховуються не тільки строго індивідуальні риси кожного військовослужбовця, а й груп військових, що мають  спільні особливості.

Відношення  військовослужбовців  до навчання залежить від багатьохобставин, серед яких:

• § характер самого процесу навчання;
• § специфіка предметів бойової підготовки;
• § стиль спілкування між офіцерами і підлеглими;
• § засоби організації навчальних занять;
• система оцінювання результатів навчання;
• вікові особливості мотивації;
• § особливості, що пов'язані зі строком проходження служби, тощо.

В  процесі  навчання  слід визначити  групу  воїнів,  що  відстають,  і проводити з ними додаткову індивідуальну роботу:

• § спеціально добирати додаткові завдання;
• § надавати індивідуальні рекомендації;
• § опитувати на заняттях повільнішим темпом із урахуванням особли-востей психічних реакцій);
• § організовувати  самостійну роботу з  індивідуальними  картками-завдан-нями та (або) індивідуальними планами;
• § організувати   допомогу   військовим,   що   відстають,   за   рахунок 
  досвідченого солдата (сержанта) у якості наставника;
• § частіше    контролювати    процес    засвоєння    знань,    оволодіння 
  військовою спеціальністю.

Які  індивідуальні прийоми може використовувати офіцербезпосередньо в процесі занять з підлеглими? У відношенні до військовослужбовців, що погано встигають, рекомендується:

1. Не ставити їх у ситуацію  несподіваного  питання,  що потребує 
   швидкої відповіді. Треба надати достатньо часу для обміркування і 
   підготовки. Якщо можливо, то опитувати по вивченому матеріалу таких солдат потрібно на початку заняття .
2. Шляхом правильної тактики опитування і заохочування формувати 
   впевненість у власних силах.
3. Обов'язково заохочувати  військовослужбовця  (особливо  перших 
   місяців    служби)    за    старанність,    навіть    коли    результат    не 
   повністю задовольняє.
4. Обережно, з максимальним тактом оцінювати невдачі військово-службовців, бо вони самі дуже болісно на них реагують.
5. Мінімально відлучати воїнів від навчального процесу.
6. Терпляче навчати підлеглих вмінню переносити невдачу, для  цього необхідно   поясняти,   що   невдачі   у  житті   трапляються,   що   це нормально, а головне – це прагнення досягнути мети, не зважаючи 
   на перешкоди.
7. Намагатися з перших днів служби залучати підлеглих до службових 
   обов'язків,   бойового   навчання,   суспільного  життя,   щоб   надати 
   можливість молодому воїнові відчувати впевненість та інше.

В процесі навчання військовослужбовців  з розвинутими  здіб-ностями до навчання можна використовувати наступні педагогічні прийоми: 
1. Під час   монотонної  течії   навчального   процесу,   що позбавлений емоційних відтінків, їм необхідно частіше надавати можливість для зміни засобів навчальної роботи, чергування завдань різних типів, дозволяти короткі перерви.

2. З   метою  тренування   посидючості   використовують   методи поетап-ного входу до праці, чергування відпочинку і роботи.

3. У ситуаціях,  коли треба здійснити якісь  поетапні дії, необхідно контролювати  виконання ними вимог поступовості, послідовності, спеціально тренувати сильних у такого роду діяльності, допомагати їм виховувати терпіння.

4. Під час  виконання навчальних завдань,  що пов'язані з необхідною систематизацією,  плануванням та перевіркою виконаного, офіцеру необхідно заохочувати  підлеглих робити це самостійно, тим більш що, як відмічають  психологи, люди з сильною нервовою  системою мають   необхідні   вольові   якості.   Основна  ж   задача  офіцера переконати їх у необхідності цього.