Правові основи військового будівництва

Урядовий комітет виконує такі завдання:

розглядає і схвалює концепції проектів відповідних нормативно-правових актів та інших документів, що підлягають розробленню;

розглядає і врегульовує розбіжності у проектах відповідних нормативно-правових актів; схвалює ці проекти та інші документи, що подаються на розгляд Кабінету Міністрів України;

розглядає інші питання, пов'язані з формуванням і реалізацією державної політики у сфері оборони.

Урядовий комітет формується з числа членів Кабінету Міністрів України; очолює його Прем'єр-міністр України.

Для подальшого удосконалення експертно-аналітичного, консультативного, інформаційного та організаційного забезпечення виконання Президентом України — Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України своїх повноважень у грудні 2001 р. створено Головне управління з питань діяльності військових формувань і правоохоронних органів Адміністрації Президента України.

Важливо, що зазначена система державного управління у сфері оборони функціонує в мирний час і не потребує суттєвих змін в особливий період.

Щодо системи військового управління, то за Законом "Про оборону України" головним військовим органом з планування оборони держави, управління застосуванням Збройних Сил України, координації та контролю за виконанням завдань у сфері оборони органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, військовими формуваннями та правоохоронними органами є Генеральний штаб Збройних Сил України. Встановлено також механізм реалізації повноважень Генерального штабу.

Передбачено створення в разі необхідності Ставки Верховного Головнокомандувача як вищого колегіального органу воєнного керівництва обороною держави.[12]

Для забезпечення належної ефективності застосування Збройних Сил та інших військових формувань у війні (збройному конфлікті) Генеральний штаб Збройних Сил України вживає заходів щодо забезпечення тісної взаємодії органів управління та військ під час спільного виконання завдань оборони.

Саме в інтересах такої взаємодії створено концепцію оперативного командування як постійного оперативно-стратегічного об'єднання Збройних Сил України, призначеного для виконання оперативних і мобілізаційних завдань та завдань територіальної оборони у встановлених межах. На оперативне командування покладаються також завдання матеріально-технічного, медичного та інших видів забезпечення військ (сил), що розміщені на його території, незалежно від їх підпорядкованості.

Зважаючи на швидкоплинність сучасних воєнних конфліктів, у складі оперативних командувань вже за мирного часу створюється на умовах оперативного підпорядкування необхідний для ведення бойових дій комплект військових частин, з'єднань і об'єднань різних видів Збройних Сил.

В особливий період очевидною є потреба в підпорядкуванні оперативним командуванням сил інших центральних органів виконавчої влади України, насамперед Міністерства внутрішніх справ, Держкомкордону, Украероруху, певних структур Міністерства транспорту, Держкомзв'язку тощо. Таке підпорядкування можливе на основі чинного Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в разі затвердження Положення про оперативне командування, яке розробляється. Це дасть оперативному командуванню змогу практично автономно виконувати оперативні, а інколи й стратегічні завдання.

Збалансований розвиток організаційної структури Збройних Сил має ґрунтуватися на чіткому розподілі відповідальності за кожну сферу збройної боротьби. Це зумовлює приведення нинішньої чотиривидової структури Збройних Сил до тривидової. Крім того, з метою підвищення відповідальності та розширення повноважень командувань видів Збройних Сил України Указом Президента України вони перетворені на Головні командування.      Формування і проведення військової політики держави,  законодавче регулювання сфери оборони і військового  будівництва, здійснюється виключно Верховною Радою України.[13]

До повноважень Верховної Ради України належить: 1) оголошення за поданням Президента України  стану  війни  і укладення  миру,  схвалення  рішення  Президента    України    про використання Збройних Сил України та інших військових формувань  у разі збройної агресії проти України; 2) затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій  Збройних  Сил  України,  Служби  безпеки  України,  інших утворених відповідно до законів України  військових  формувань,  а також Міністерства внутрішніх справ України; 3) схвалення рішення про надання військової  допомоги  іншим державам, про направлення  підрозділів  Збройних  Сил  України  до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших  держав на територію України; 4) затвердження  протягом  двох  днів  з  моменту  звернення Президента України указів про введення воєнного  чи  надзвичайного стану в Україні або в окремих її  місцевостях,  про  загальну  або часткову мобілізацію, про оголошення  окремих  місцевостей  зонами над звичайної екологічної ситуації; 5) Формування і проведення воєнної політики держави, законодавче регулювання  питань  сфери  оборони  та  військового   будівництва здійснюються виключно Верховною Радою України.

Верховна Рада України затверджує: 1) воєнну доктрину і концепцію військового будівництва; 2) обсяг бюджетних асигнувань на оборону, загальну структуру  та чисельний  склад Збройних Сил України; 3)основні напрями співробітництва України з іншими державами  у воєнній сфері; 4) кандидатури на посади Міністра оборони України і  начальника Генерального штабу Збройних Сил України; 5) військову присягу і військові статути,  символіку   Збройних Сил України; 6) державну програму  розвитку озброєння та військової техніки, її фінансування. 7) заслуховує Президента України про стан оборони України, звіти Прем'єр-міністра  України,  Міністра  оборони  України  та   інших посадових осіб з питань оборони; 8)визначає військові звання, свято - День Збройних Сил України, присвоює найменування кораблям першого і другого рангу.

Президент України: 1)призначає за  поданням  Прем'єр-міністра  України  членів Кабінету Міністрів України, керівників інших  центральних  органів виконавчої влади, а також голів місцевих  державних  адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах; 2) є Верховним  Головнокомандувачем  Збройних  Сил  України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань;  здійснює  керівництво  у сферах національної безпеки та оборони держави; 3) очолює  Раду національної безпеки і оборони України; 4) вносить до Верховної Ради України подання про  оголошення стану війни та  приймає  рішення  про  використання  Збройних  Сил України у разі збройної агресії проти України; 5)приймає відповідно до закону  рішення  про  загальну  або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в  Україні  або  в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки  державній незалежності України;

«Президент України як Верховний Головнокомандуючий Збройними  Силами   України  і Голова Ради оборони України  вживає необхідних заходів щодо забезпечення обороноздатності України та постійної  бойової готовності Збройних Сил України.Президент України як Верховний Головнокомандуючий Збройними Силами України: подає на затвердження Верховної Ради України проекти  воєнної доктрини, концепції військового  будівництва,  державної  програми розвитку озброєння та військової техніки, а також пропозиції  щодо загальної структури та чисельного складу Збройних Сил України, обсягу  бюджетних  асигнувань  на  оборону,  фінансування вказаної програми; пропонує на  затвердження Верховної Ради України кандидатури для призначення  ним  на  посади  Міністра   оборони   України   і начальника Генерального штабу Збройних Сил України; координує діяльність державних органів у галузі оборони; веде переговори і підписує міжнародні та міждержавні договори з військових питань; затверджує план розвитку та стратегічні  плани  використання Збройних  Сил  України,  плани  їх  дислокації  та   розташування, мобілізаційний план України на  особливий  період,  Положення  про мобілізаційну підготовку Збройних Сил  України,  інших  військових формувань, створених відповідно до законодавства України,  та  про порядок проведення мобілізації, а також положення про  Генеральний штаб Збройних Сил України; у разі воєнного нападу або загрози военного нападу на Україну приймає рішення про  оголошення  стану  війни,  введення  воєнного стану на  всій  території  України  чи  в  окремих її місцевостях, рішення про  їх  припинення  або   відміну,   укладення   миру   і невідкладно вносить  ці питання на розгляд Верховної Ради України, а також оголошує загальну або часткову  мобілізацію  на  території України у   разі   оголошеня  стану  війни,  приймає  рішення  про демобілізацію; приймає рішення та видає наказ  Збройним  Силам  України  про ведення бойових дій; призначає та звільняє вище командування Збройних Сил України, присвоює  вищі  військові звання; приймає рішення  про  призов  громадян  України  на  строкову військову  службу  та  звільнення  в  запас    військовослужбовців строкової служби; встановлює повноваження,  організацію  і  порядок  діяльності органів військового управління; встановлює  військові  свята.»[14]

Рада національної безпеки  і  оборони  України  є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Рада національної  безпеки  і  оборони  України  координує  і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Головою  Ради  національної  безпеки  і  оборони  України   є Президент України. Персональний  склад  Ради  національної  безпеки  і   оборони України формує Президент України. До складу Ради національної  безпеки  і  оборони  України  за посадою входять Прем'єр-міністр України, Міністр оборони  України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх  справ  України, Міністр закордонних справ України. У засіданнях Ради національної безпеки і оборони України може брати участь Голова Верховної Ради України.

Кабінет   Міністрів   України: здійснює   заходи  щодо  забезпечення  обороноздатності  і національної безпеки України,  громадського порядку,  боротьби  зі злочинністю; керує  діяльністю  усіх  підпорядкованих  йому  органів    та організацій щодо забезпечення  оборони,  оснащення  Збройних   Сил озброєнням, військовою технікою, іншими матеріальними  засобами; визначає    обсяги     матеріально-технічних        ресурсів, продовольства, речового та  іншого  майна  для  потреб  оборони  і Збройних Сил, чисельність громадян України, які підлягають призову на строкову військову службу, порядок проходження ними військової служби і ведення обліку військовозобов'язаних і призовників  та порядок проходження альтернативної служби; визначає джерела  і  порядок   фінансування   заходів   щодо мобілізаційної  підготовки  та  мобілізації,  а  також створення і збереження мобілізаційного резерву матеріальних ресурсів; керує    мобілізаційною    підготовкою    і    мобілізаційним розгортанням народного господарства та переведенням його на  режим роботи в умовах особливого періоду,  видає  відповідні  нормативні акти з цих питань; створює  та    ліквідує    військові    навчальні    заклади, науково-дослідні  організації  Збройних  Сил  України,   військові кафедри вищих навчальних закладів, визначає порядок  створення  та діяльності  військових  представництв  на  промислових  та   інших підприємствах і в організаціях; приймає рішення  з  питань  соціальних  і  правових  гарантій військовослужбовців, осіб, звільнених у запас або у відставку, їх сімей, а також сімей військовослужбовців.

Висновки

Військове будівництво - є централізована галузь державної діяльності. Це  обумовлено  перш  за все характером діяльності ЗС, їх кінцевим призначенням - ведення  збройної  боротьби, особливими методами та засобами,  в якій особливо необхідне єдність волі і дій.

    Військове будівництво опирається на всі галузі  народного господарства, науки і культури. Зосереджуючи зусилля народу на перетворення в життя стратегічного  курсу  по  зміцненню  економіки країни, держава приділяє невпинну увагу на забезпечення обороноздатності країни, зміцнення армії та флоту.

    Досягнення необхідного рівня боєготовності  і  боєздатності військ  не  можливо без постачання ЗС новітніми засобами збройної боротьби,  самими різноманітними технічними і  іншими матеріальними засобами,  необхідними  для забезпечення повсякденної діяльності,  а також життя і побуту  особового  складу, задоволення його особистих і духовних потреб.

     Таке забезпечення і задоволення опирається  на  економіку,  торкається  своєї соціальної сфери,  науки,  культури,  освіти. Дана особливість військового будівництва полегшує  його  перехід  переважно  на якісні параметри  в  відношенні як техніки,  військової науки, так і складу армії і військово-морських сил, їх розвиток в межах розумної  достатності для оборони у відповідності до вимог військової оборонної доктрини держави.

    Якісними ознаками  будівництва  ЗС  України  є  -  бойова здатність, бойова ефективність,  бойова стійкість, живучість, готовність до відмобілізування і виконання бойового завдання. проблеми військового будівництва, як галузі державної діяльності не може розглядатися поза правом, відокремлено від юридичних норм, завдяки яким держава закріплює ту чи іншу систему улаштування ЗС, визначає структуру та принципи військового управління, порядок комплектування військ, проходження військової служби, права та обовязки військовослужбовців та інші питання військового будівництва.

Список використаної літератури

1.      Конституція України / Офіційне видання Верховної Ради України. - К., 1996. -118 с.

2.      «Про оборону України» Закон України від 06.12.91 р.

3.      Про внесення змін до Закону України "Про оборону України": Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 2020-ПІ.

4.      Указ Президента України «Про Положення про Міністерство оборони України та Положення про Генеральний штаб Збройних Сил України» №406/2011.

5.      Указ Президента України 15.06.2004 р. «Про воєнну доктрину України »  №648/2004.

6.      Андресюк Б.П. Реформування збройних Сил України на сучасному етапі: Виступи,інтерв’ю, статті.- К.: Пульсари, 2002.-С.86.

7.      Антюшін С.С. Проблеми військової безпеки і майбутнього / / Безпека Євразії. 2005. № 1.

8.      Богайчук В. Діяльність політичних партій у сфері військового будівництва України в період гетьманату 1918 року // Політичний менеджмент. - 2005. - № 6 (15). - C.156-165.