Правові основи військового будівництва

Нова редакція Воєнної доктрини України містить оновлені керівні принципи та цільові настанови щодо забезпечення воєнної безпеки України, у тому числі й визначені політичним керівництвом держави завдання Збройних Сил. Ці завдання прямо впливають на рішення щодо складу, чисельності й структури військ і оснащення їх озброєнням та військовою технікою.

Важливою рисою нової Воєнної доктрини є її спрямованість на запобігання воєнним конфліктам. В основу політики воєнної безпеки України покладено насамперед концепції воєнно-політичного партнерства та стримування можливої агресії.

Стратегічною метою зовнішньої політики України, визначеною в Воєнній доктрині, є інтеграція до європейських і трансатлантичних структур безпеки. Особливу роль у цьому процесі відіграють:

активна участь України в роботі Ради Євроатлантичного Партнерства та в заходах Програми "Партнерство заради миру";

розвиток співпраці з Європейським Союзом у рамках реалізації ним спільної політики в галузі безпеки й оборони;

поглиблення міжнародного співробітництва в політичній, воєнній, військово-технічній та інформаційній сферах, а також у галузі озброєнь і цивільно-військових відносин.

У разі загрози агресії чи здійснення акту агресії Україна вживатиме заходів для її відсічі і звертатиметься до Ради Безпеки ООН, європейських організацій безпеки та до країн (коаліцій держав) згідно з Меморандумом про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Негайно буде застосовано консультативний кризовий механізм відповідно до положень Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО.

Для визначення зовнішньополітичних орієнтирів державної політики надзвичайно важливим є положення нової Воєнної доктрини, згідно з яким Україна, користуючись невід'ємним правом кожної держави на індивідуальну та колективну оборону в разі збройної агресії, не виключає можливості отримання військової допомоги від інших держав.

Здійснюючи військове будівництво, держава спирається на основоположні начала , керівні ідеї і положення , які закріплені в Конституції та законах України (іншими словами принципи військового будівництва).

Основні принципи військового будівництва закріплені у воєнній доктрині, яка є документом, що закріплює основний воєнно -політичний курс нашої держави. Основні принципи військового будівництва :

-проведення оперативно -психологічної підготовки особового складу з урахуванням законів воєнного мистецтва.

-комплектування їх на основі загального військового обов*язку і за контрактом з поступовим переходом до професійної армії.

-військово-патріотичне виховання допризовників та призовної молоді , особового складу на національно -історічних традиціях.

-соціальний захист військовослужбовців.

-повна департизація /заборона військовім приймати участь у діяльності політичних партій і рухів/.

Структурно принципи поділяються на :

1) Соціально -політичні ;

2) організаційні ;

3) навчання та виховання.

З них соціально-політичні:

а) демократія і гуманізм (право брати участь у референдумі, обирати і бути обраним до представницьких органів влади, право оскаржити в суд незаконні дії військових посадових осіб та організацій тощо, військовослужбовці мають рівні права з іншими громадянами ).

б) гласність і збереження військової таємниці ( життя і діяльність ЗСУ , що не становлять державної або військової таємниці повинні висвітлюватись у ЗМІ).

в) позапартійність (заборона військовім приймати участь у діяльності політичних партій і рухів).

г) гарантованість соціально-правової захищенності військовослужбовців (законодавче закріплення відповідних пільг , гарантій соціального та правового захисту).

Організаційні:

а) верховенство закону (будівництво ЗСУ відбувається тільки на підставі і у суворій відповідності до законів України).

б) підзвітність конституційним органам законодавчої та виконавчої влади

в) єдиноначальність та колегіальне вироблення рішення (побудова військової ієрархії таким чином , щоб кожна ланка вертикальної структури відповідала такому співідношенню: начальник відповідного рівня-штаб).

г) загальна військова повинність громадян України

д) добровільний вступ на кадрову військову службу

є) дотримання військової дисципліни

Отже, теорія військового будівництва як галузь воєнної науки, що досліджує питання складу, організаційної структури й технічного оснащення Збройних Сил у мирний і воєнний час, а також комплектування, мобілізації та розгортання Збройних Сил, підготовки резервів та організації військової служби, набула в Україні свого самостійного розвитку в умовах виваженої державної політики, спрямованої на забезпечення власної воєнної безпеки передусім через активну участь у міжнародних системах колективної безпеки та в заходах з підтримання стабільності в регіоні. її висновки й рекомендації реалізуються в процесі планомірного розвитку Збройних Сил, на певних етапах якого здійснюється реформування Збройних Сил - суттєва зміна в бажаних напрямах їх основних кількісних і якісних параметрів.

2.2 Планування військового будівництва в Україні.

На сьогодні в Україні сформовано основи системного процесу державного планування військового будівництва, насамперед в інтересах реформування та розвитку Збройних Сил. Цей процес охоплює три види планування: довгострокове, середньострокове та поточне (короткострокове).

Довгострокове планування (на 10-15 років) стосується визначення генеральної лінії та основних напрямів військового будівництва, змісту найбільш важливих завдань розвитку Збройних Сил та послідовності їх виконання.

Базовим вихідним документом для довгострокового планування є Концепція (основи державної політики) національної безпеки України [3], яка, з-поміж іншого, окреслює коло можливих воєнних загроз для України та визначає головні напрями політики національної безпеки у воєнній сфері.

Керівні принципи державної політики у сфері воєнної безпеки та погляди на їх реалізацію викладені у Воєнній доктрині України [4].

На основі зазначених документів з урахуванням прогнозних видатків Державного бюджету України на потреби оборони в період до 2010 р. відпрацьовано Концепцію моделі Збройних Сил України зразка 2010 р., основні положення якої схвалені Указом Президента України.

Серед інших документів, що стосуються довгострокового планування військового будівництва, слід відмітити Державну програму розвитку озброєння та військової техніки на період до 2010 р., а також концепції й державні програми щодо переходу Збройних Сил України до комплектування військовослужбовцями контрактної служби, реформування органів військового управління, кадрової політики, військової освіти, виховної роботи, соціальної політики, міжнародного співробітництва, створення єдиної автоматизованої системи управління Збройними Силами, програми розвитку видів Збройних Сил та ін.

Ці документи, у свою чергу, впливають на інші сторони державного будівництва, у тому числі на програми розвитку оборонно-промислового комплексу та інших військових формувань і правоохоронних органів, на зміст мобілізаційного плану держави тощо.

Середньострокове планування (на 5 років) передбачає конкретизацію до рівня практичних заходів і послідовне виконання етапних комплексних завдань, які на концептуальному рівні передбачені довгостроковим плануванням.

Пріоритети державної політики у сфері оборони та шляхи її реалізації й ресурсного забезпечення визначаються також програмами діяльності, які розробляються Урядом України. Зокрема, до проекту Програми діяльності Уряду України, очолюваного А. Кінахом, вперше введено окремий розділ "Забезпечення зміцнення обороноздатності держави та національної безпеки", у якому визначено завдання Уряду щодо розвитку Збройних Сил та оборонно-промислового комплексу, підвищення рівня мобілізаційної готовності національної економіки, приведення мобілізаційних потужностей і резервів у відповідність до мобілізаційних завдань та оборонних потреб.

Основним документом середньострокового планування на цей час є Державна програма реформування та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 р., виконання якої розпочалося в 2001 р. Стан реалізації цієї Програми щорічно обговорюється на засіданнях Ради національної безпеки і оборони України.

Корегування й уточнення завдань розвитку та підготовки Збройних Сил здійснюються, в разі потреби, директивою Міністра оборони України.

Короткострокове планування (на 1 рік) уточнює завдання програми військового будівництва з огляду на стан її виконання та реальні видатки Державного бюджету на наступний рік (передбачаються окремим рядком). Це планування знаходить відображення в уточнених річних заходах Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил, на основі яких розробляються організаційні директиви Міністра оборони України, накази начальника Генерального штабу Збройних Сил України стосовно завдань Збройних Сил на навчальний рік, плани підготовки Збройних Сил України та інші документи.

Отже, створена в Україні система планування військового будівництва загалом відповідає потребам підтримання обороноздатності держави на достатньому рівні. Проте результативність її функціонування може бути задовільною лише за умови необхідного ресурсного забезпечення, яке залежить від раціональності встановлення пріоритетів загальнодержавної політики воєнної безпеки.

Розділ 3. Повноваження органів державної влади у сфері військового будівництва.

За період незалежності в Україні створено досить чітку організаційну структуру державного управління у сфері оборони. її основу становлять конституційно визначені інститути:

Президент України - Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України;

Рада національної безпеки і оборони України - постійно діючий координаційний орган з питань національної безпеки та оборони;

Кабінет Міністрів України.

Взагалі органи державної влади з керівництва ЗСУ поділяються на : а) органи державного керівництва б) органи безпосереднього керівництва військами.

Центральним органом виконавчої влади, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, є Міністерство оборони України. Міністерство оборони України є органом державного  управління Збройними Силами України  і  несе  повну  відповідальність  за  їх розвиток та підготовку до виконання завдань оборони.

Міністерство оборони України: оцінює  військово-політичну  обстановку  та  визначає  рівень воєнної загрози; готує обгрунтування рішень Верховної Ради  України  з  питань оборони; бере участь у розробці проекту воєнної доктрини та формуванні оборонного бюджету  України; розробляє та подає  на  розгляд  Президента  України  проекти державних програм будівництва і  розвитку  Збройних  Сил  України, розвитку  озброєння  та  військової  техніки,   пропозиції    щодо загальної структури та чисельного  складу  Збройних  Сил  України, обсягу бюджетних асигнувань на потреби оборони; звітує перед Кабінетом  Міністрів  України  про  використання виділених  на  оборону коштів; здійснює  керівництво  бойовою,    оперативно-тактичною    та морально-психологічною підготовкою військ; керує воєнною наукою, організує і проводить військово-наукові дослідження; видає державне замовлення на створення, виробництво і  ремонт військової техніки та іншого військового майна, здійснює  контроль за  їх  розробкою,   випробуванням,    виробництвом    і    якістю виготовлення; організує  і  забезпечує   військово-патріотичне    виховання особового складу Збройних Сил України; визначає чисельність особового складу видів  і  родів  військ Збройних  Сил  України,  забезпечує  у  межах  своїх   повноважень підготовку та розстановку військових кадрів; бере участь в організації мобілізаційної підготовки народного господарства  України  та  контролі  за  підготовкою  підприємств, установ і організацій до виконання  визначених  їм  мобілізаційних завдань; розробляє і  подає   Кабінету   Міністрів   України   проект мобілізаційного  плану  Збройних  Сил  України та інших військових формувань; організовує розробку    схем    мобілізаційного   розгортання Збройних Сил  України  та  інших  військових  формувань,  а  також спеціальних галузевих і територіальних формувань; планує та  організовує  накопичення  озброєння  і  військової техніки  в  непорушному  запасі,  інших  матеріальних ресурсів - у мобілізаційному резерві Збройних Сил України,  а також мобілізацію та демобілізацію;  здійснює функції      щодо      координації,      планування, методологічного    і   методичного   забезпечення   мобілізаційної підготовки  у  Збройних  Силах   України   та   інших   військових формуваннях; контролює виконання чинного законодавства з питань підготовки громадян до військової служби; планує    і    організує    підготовку    і    перепідготовку військовозобов'язаних, призов громадян на строкову військову службу і звільнення в запас військовослужбовців, які відслужили визначені строки служби, призов військовозобов'язаних на збори, а також мобілізацію у воєнний час та демобілізацію; здійснює співробітництво зі збройними силами інших держав; у  випадках,  визначених  законодавством    України,    видає нормативні акти з військових питань і контролює їх виконання; організує  виконання  чинного  законодавства  України    щодо збереження навколишнього середовища під час діяльності  військових формувань і військових організацій.[10]

Законом "Про оборону України" в редакції 2000 р. визначено якісно новий статус Кабінету Міністрів України у сфері оборони. До найважливіших функцій, покладених цим Законом на Кабінет Міністрів України, належать:

забезпечення в межах визначеної Законом компетенції державного суверенітету України;

здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави;

виконання Конституції, Законів України та актів Президента України у сфері оборони держави;

визначення потреб в оборонних витратах;

забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою Державного бюджету України щодо фінансування у визначених обсягах заходів у сфері оборони;

організація розроблення й виконання державних програм розвитку Збройних Сил України та інших військових формувань і розвитку озброєння та військової техніки;

здійснення передбачених законодавством заходів щодо формування, розміщення, фінансування та виконання державного оборонного замовлення;

здійснення загальнодержавних заходів щодо забезпечення живучості об'єктів національної економіки та державного управління у воєнний час;

забезпечення комплектування особовим складом Збройних Сил України та інших військових формувань;

здійснення, згідно з законодавством України, заходів з мобілізаційної підготовки та мобілізації;

створення необхідних резервів для забезпечення потреб оборони держави;

організація підготовки населення і території держави до оборони;

розв'язання питань врегулювання діяльності місцевих органів військового управління (військових комісаріатів);

регулювання у визначених законом випадках господарської діяльності у Збройних Силах України та інших військових формуваннях;

здійснення передбачених законодавством заходів щодо цивільної оборони України;

надання військової допомоги іншим державам, направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав;

допуск та визначення умов перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України;

участь України в міжнародних миротворчих операціях.[11]

З метою підвищення ефективності державного управління у сфері оборони в Кабінеті Міністрів України створено Урядовий комітет з питань оборони, оборонно-промислового комплексу та правоохоронної діяльності (далі - Урядовий комітет). Основні функції Урядового комітету полягають у формуванні та проведенні державної політики у сфері оборони згідно зі стратегією, визначеною Кабінетом Міністрів України.