Умисне вбивство

Момент виникнення умислу у матері вбити новонароджену дитину на кваліфікацію злочину, що розглядається, не впливає.

Суб'єктом цього злочину може бути тільки мати. Співучасники у вбивстві матір'ю новонародженої дитини несуть відповідальність за статтями 27 і 115 КК. Обставини, що пом'якшують відповідальність матері, на співучасників не поширюються.

Покарання за злочин: за ст. 117 КК— обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк.

Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборо­ни або у разі перевищення заходів, необхідних для затри­мання злочинця (ст. 118 КК). Заподіяння смерті нападаючому при захисті від суспільне небезпечного посягання виключає кримінальну відповідальність, якщо при цьому не були перевищені межі необхід­ної оборони. Вбивство при перевищенні меж необхідної оборони не виключає такої відповідальності, але пом'якшує її. Так само вирі­шується питання і при затриманні злочинця.

Перевищенням   меж   необхідної   оборони,   відповідно  до   ч.   3 ст.  36 КК,  визнається умисне заподіяння тому,  хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обста­новці захисту. Так само перевищенням заходів, необхідних для за­тримання злочинця при умисному заподіянні йому смерті згідно з ч. 2 ст. 38 КК визнається явна невідповідність вчиненого небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця. Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 червня 1991 р. (з наступними до­повненнями та змінами) у справах, пов'язаних із застосуванням за­конодавства про необхідну оборону, виходить з того, що при роз­в'язанні питання про наявність перевищення меж оборони необхід­но враховувати не лише відповідність або невідповідність знарядь і засобів захисту та нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил нападаючих і тих, хто захищається, а саме: міс­це і час; раптовість нападу; неготовність до його відвернення; кіль­кість нападаючих, і тих, хто захищається; їх фізичні дані (вік, стать, інвалідність, стан здоров'я) та інші обставини.

Ті ж фактори слід враховувати і при розв'язанні питання про пе­ревищення заходів із затримання злочинця (тяжкість злочину, об­становку, в якій відбувається затримання і т. д.).

При цьому слід мати на увазі, що особа, яка захищається, як і особа, яка затримує злочинця, внаслідок сильного душевного хви­лювання, викликаного суспільне небезпечним посяганням (що часто виникає раптово), не завжди може точно оцінити відповідність запо­діяної шкоди (в цьому випадку позбавлення життя нападаючого чи злочинця) небезпечності посягання чи вчиненого затриманим злочи­ну або точно оцінити обстановку захисту чи затримання. У цьому випадку відповідальність за перевищення меж необхідної оборони або заходів із затримання злочинця виключається (ч. 4 ст. 36 КК).

З суб'єктивної сторони злочин, який розглядається, може бу­ти вчинений тільки умисно.

Вбивство, вчинене з перевищенням меж необхідної оборони, а також у разі перевищення заходів, необхідних для затримання зло­чинця, за наявності обставин, передбачених ч. 2 ст. 115 КК (наприклад способом, небезпечним для життя багатьох осіб, повторно) має ква­ліфікуватися не як умисне вбивство за обтяжуючих обставин, а за ст. 118 КК.

Покарання за злочин: за ст. 118 КК — виправні роботи на строк до двох років або обмеження волі на строк до трьох років, або по­збавлення волі на строк до двох років.

Вбивство через необережність (ст. 119 КК) — може бути вчине­не як внаслідок злочинної самовпевненості, так і внаслідок злочин­ної недбалості.

Для застосування ст. 119 КК необхідно встановити наявність необе­режної вини щодо злочинного наслідку — смерті іншої людини. Са­ме ж діяння, яке заподіяло такий результат, може бути як необе­режним, так і умисним.

У частиш 2 ст. 119 КК встановлена відповідальність за необережне вбивство двох або більше осіб.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 119 КК — обмеження волі на строк від трьох до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 119 КК — позбавлення волі на строк від п'яти до вось­ми років.

Доведення до самогубства (ст. 120 КК). Об'єктом злочину, який розглядається, є життя людини.

Об'єктивна сторона (ч. 1 ст. 120 КК) злочину виражається в до­веденні особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до про­типравних дій або систематичного приниження її людської гідності.

Жорстоке поводження — це безжалісну грубі дії, що спричи­няють потерпілому фізичні та психічні страждання (нанесення ті­лесних ушкоджень, побоїв, позбавлення коштів для існування, жит­ла, їжі, одягу, необгрунтовані стягнення, несправедливе позбавлен­ня заохочень, різного роду знущання).

Шантаж — це загроза розголосити про потерпілого відомості, які останній бажає зберегти в таємниці (наприклад, відомості про тяжку хворобу тощо). Ці відомості можуть бути також помилкови­ми, такими, що не відповідають дійсності. Важливо, що вони носять такий характер, що потерпілий не хоче їх розголошувати.

Примус до протиправних дій — це загроза фізичним насиль­ством, залякування, заподіяння побоїв тощо з метою примусити по­терпілого, наприклад, брати участь у злочині.

Систематичне приниження людської гідності — цс різного роду тривале принизливе ставлення до потерпілого (образи, наклеп, анонімні обвинувачення, знущання над честю жінки, цькування, не­справедлива критика). Судова практика не відносить до такого роду обставин розірвання шлюбних відносин одним із подружжя, відмову від укладання шлюбу, припинення співжиття, подружню зраду, як­що при цьому не здійснювалися інші дії, що принижують людську гідність. Не можуть також кваліфікуватися за ст. 120 ККвипадки само­губства внаслідок вчинення щодо особи будь-яких законних дій (на­приклад, правомірного звільнення з роботи), а також внаслідок по­відомлення хоча й таких, що принижують гідність особи, але вірних, таких, що відповідають дійсності, відомостей (за умови, що вони по­відомлялися не в образливій чи цинічній формі).

У частині 2 ст. 120 КК передбачена відповідальність за доведення до самогубства або замаху на нього особи, яка перебувала в матеріаль­ній або іншій залежності від винного, або такі самі дії, вчинені щодо двох або більше осіб, а в ч. 3 ст. 120 КК— щодо неповнолітнього, тобто особи, якій не виповнилося 18 років.

Під матеріальною залежністю слід розуміти випадки, коли по­терпілий отримує від винного істотну матеріальну підтримку або знаходиться на його утриманні (наприклад, залежність непрацездат­ної жінки від чоловіка, неповнолітніх дітей від батьків, підопічних від опікунів і т.д.).

Під іншою залежністю слід розуміти залежність підлеглого від начальника, учня від викладача, одного родича від іншого та ін.

Стаття 120 КК застосовується лише при настанні самогубства або замаху на самогубство. Між вказаною в ст. 120 КК поведінкою винного і самогубством потерпілого чи замахом на нього має бути причин­ний зв'язок.

Суб'єктивна сторона злочину, який розглядається, може вира­жатися як в умислі, так і в необережності.

Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 120 КК, можуть бути особи, які досягли 16-річного віку. Для притягнення до відповідальності за ч. 2 ст. 120 КК необхідно, щоб суб'єктом була особа, від якої потерпі­лий знаходився в матеріальній або іншій залежності.

Оскільки самогубство або замах на нього кримінальної відпові­дальності не тягне, підбурювання до самогубства і пособництво в са­могубстві також не караються законом. Підбурювання до самогуб­ства або пособництво в самогубстві особи, яка через вік або стан психіки не могла усвідомлювати свої дії чи керувати ними, кваліфі­кується як умисне вбивство за умови, що самогубство мало місце Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 120 КК — обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 120 КК — обмеження волі на строк до п'яти років або позбав­лення волі на той самий строк; за ч. 3 ст. 120 КК — позбавлення волі від семи до десяти років.

Погроза вбивством (ст. 129 КК). Погрожуючи посягнути на жит­тя, винний викликає у людини почуття тривоги і неспокою, заважає її нормальній роботі та відпочинку.

З об'єктивної сторони під погрозою вчинити вбивство слід ро­зуміти виявлений зовні намір позбавити іншу людину життя. Це мо­же бути вчинене словесно, письмово, за допомогою різного роду дій (жестів, міміки, демонстрації зброї тощо).

Погроза має бути реальною, тобто сприйматися потерпілим як така, що може здійснитися. Реальність її встановлюється судом у кожному окремому випадку, виходячи з конкретних обставин спра­ви. При цьому необхідно враховувати як суб'єктивний (сприйняття потерпілим), так і об'єктивний (спосіб і інтенсивність вираження, особа винного, характер відносин між ним і потерпілим і т. д.) кри­терії. Погроза має бути звернена до конкретної особи і висловлена особисто потерпілому або через третіх осіб. Злочин вважається за­кінченим з моменту, коли погроза була доведена до відома потерпі­лого.

Суб'єктивна сторона злочину, який розглядається — прямий умисел. При цьому не має значення, чи збирався винний реалізува­ти свою погрозу, досить того, щоб у потерпілого були реальні підс­тави побоюватися її виконання.

Суб'єктом злочину може бути особа, яка досягла 16-річного віку.

У випадку, коли винний, не обмежившись погрозою, здійснює дії, які створюють умови для вбивства або безпосередньо спрямова­ні на його здійснення, відповідальність настає за приготування до вбивства чи замах на нього.

Якщо погроза вбивством є ознакою іншого, більш тяжкого зло­чину, ст. 129 КК не застосовується.

У частині 2 ст. 129 КК передбачена відповідальність за погрозу вбивством, вчинену членом організованої групи.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 129 КК— арешт на строк до шес­ти місяців або обмеження волі на строк до двох років; за ч. 2 ст. 129 КК — позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років.

Розділ 3. Причини та умови умисних вбивств.

Серед багатьох проблем, що постають перед державою, юридичною наукою на сучасному етапі складних економічних та політичних перетворень особливе місце займає розробка питань, пов’язаних з охороною особи та забезпеченням дотримання прав і свобод громадян. У статті 3 Конституції України зазначено, що людина, її життя i здоров’я, честь та гідність, недоторканність та безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини (ст. 27 Конституції України).

Побудова демократичної правової держави суттєво гальмується серйозним загостренням криміногенної обстановки, зростанням рівня злочинності.

Злочинність як соціальний феномен характеризує одну з граней життя суспільства, один з параметрів, що відображають стан життєдіяльності соціального організму на сучасному етапі історичного розвитку. Стан злочинності дозволяє продіагностувати протиріччя, диспропорції суспільного організму. Такі можливості з’являються при аналізі причин насильницької злочинності. Адже рівень насильницької злочинності, що виступає показником рівня цивілізованості суспільства, дозволяє оцінити ступінь ефективності існуючого у суспільстві соціального устрою, а також визначити рівень гуманності існуючої в суспільстві системи суспільних відносин [11, с.6-7].

Таким чином, за допомогою аналізу причин насильницької злочинності можна впливати на стан боротьби з цим явищем.

Боротьба зі злочинністю приречена на безрезультативність і не досягне своєї мети доти, доки вона не буде спрямована на боротьбу з причинами. Історичний розвиток доводить, що боротьба зі злочинністю тільки, наприклад, шляхом застосування покарань, до зменшення злочинності не призводить.

Знання обставин кримінологічного характеру виступає основною умовою результативності кримінально-правового попередження. Оскільки причини насильницьких злочинів міцно пов’язані з різноманітними явищами громадського життя – з соціальними, культурними, економічними, політичними та іншими відносинами, то вплив на них не може обмежуватися лише заходами кримінально-правового характеру [12, с.172-173].

Вже давно стало істиною твердження, що коли існує тип злочинця, то пояснення цьому потрібно шукати не в атавізмі, а у впливі соціального середовища, у впливі на людину цілого ряду умов, що оточують його з дня народження та під час його дитинства, юнацтва. Тому можна зробити висновок, що основні причини злочинності потрібно шукати не тільки і не стільки в особі самого злочинця, скільки у тій системі, в якій його було виховано, у суспільстві, що сформувало умови для реалізації злочинних поглядів індивіда. Сучасне суспільство має таку особливість, завдяки чому відбулася девальвація людського життя: міцно і надовго серед усіх верств населення закріпилась “установка на насильство”, під якою слід розуміти вияв ціннісної орієнтації у формі соціально детермінованої схильності особистості до раніше визначеного відношення – позиції, до вибору насильства як засобу реалізації своїх інтересів та задоволення своїх потреб. Свідченням чого може виступати статистика тяжкої насильницької злочинності, криваві сутички на міжнаціональному підгрунті, на основі релігійних поглядів та почастішавших актів вандалізму, розборок між злочинними угрупованнями.

Розглядаючи загальне визначення насильства, можемо стверджувати, що насильство – є рівнодіюча соціальних, біологічних, генетичних факторів. Його витоки знаходимо в далеких минулих часах, що відносяться до періоду відокремлення людини від тварини.

Можемо припустити, що у ті далекі часи існував єдиний фактор еволюції – біологічний, і тому умови виживання вимагали від людини цілого ряду властивостей, котрі були корисними з цією метою (наприклад агресивність).

Тому з переходом еволюції від органічного до надорганічного рівня такі властивості стали перешкодою на шляху об’єднання людей. з часом у зв’язку зі зростанням рівня культури, освіти, з піднесенням добробуту населення, зі зростанням ролі соціальної організації суспільства, у зв’язку з рухом суспільства шляхом цивілізації відбувається своєрідне “пом’якшення” моралі, звичаїв, покращання людської природи.