Умисне вбивство

2

Курсова робота

Кримінальне право України

«Умисне вбивство»

Потебенько

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………..3
Розділ 1. Поняття вбивства …………………………………………………6

1.1. Об’єктивна сторона злочину…………………………………………….8

1.2. Суб’єктивна сторона злочину……………………………………………9

Розділ 2. Правова кваліфікація умисного вбивства відповідно до статей

Кримінального кодексу України……………………………………………10
Розділ 3. Причини та умови умисних вбивств……………………………..25

Висновки……………………………………………………………………...35
Список літератури…………………………………………………………...36
 

                                                             Вступ
      Убивство із давен вважалося злочином проти людини й засуджувалося як мораллю, так і системою норм і правил, що мають чинність закону. Заборона на вбивство була одним з перших табу в людській культурі. Багато в чому це порозумівалося необхідністю продовження роду й зміцнення суспільства. Воля вбивства загрожувала людству винищуванням, тому спочатку вбивство було засуджено й заборонене в локальних співтовариствах - родах, племенах і т.д. У міру становлення більших людських співтовариств, аж до державних об'єднань,  табу на вбивство придбало форму закону, обов'язкового для всіх членів співтовариства. Відомо, що перші законовложення (які написані, систематизовані сукупності норм і правил поведінки, а також заборон) формуються на основі загальноприйнятих норм моралі, формалізуємих і закріплюються у законах.

Убивство трактується  як злочин практично у всіх законодавчих системах - древніх і сучасних. Зазіхання на чуже життя може бути виправдано мораллю й законом лише у виняткових випадках. Для різних суспільств, культур, політичних систем, ці випадки різні. Одна з перших заповідей Біблійного Моїсея, визнаних як іудеями, так і християнами, говорить: “НЕ УБІЙ!” Старозавітні правила, що мали для древніх іудеїв чинність закону, дуже конкретно визначають  убивство як антигромадське діяння. Якщо, відповідно до Біблії, перший убивця на Землі був Каїн покараний вічним вигнанням, то згодом за заподіяну іншому смерть покладалася смерть: “ Хто вдарить людину, так, що він умре, так буде відданий смерті... а якщо хто з наміром умертвить ближнього підступно (і прибіжить до жертовника), те й від жертовника мого бери його на смерть.”

У сучасних системах права вбивство розглядається як один із самих тяжких злочинів і передбачає суворе покарання, аж до страти в ряді країн,  у тому числі, і в Україні.

  Серед багатьох проблем, що постають перед державою, юридичною наукою на сучасному етапі складних економічних та політичних перетворень особливе місце займає розробка питань, пов’язаних з охороною особи та забезпеченням дотримання прав і свобод громадян. У статті 3 Конституції України зазначено, що людина, її життя i здоров’я, честь та гідність, недоторканність та безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини (ст. 27 Конституції України).

Актуальність теми курсової роботи полягає в тому, що побудова демократичної правової держави суттєво гальмується серйозним загостренням криміногенної обстановки, зростанням рівня злочинності.

Злочинність як соціальний феномен характеризує одну з граней життя суспільства, один з параметрів, що відображають стан життєдіяльності соціального організму на сучасному етапі історичного розвитку. Стан злочинності дозволяє продіагностувати протиріччя, диспропорції суспільного організму. Такі можливості з’являються при аналізі причин насильницької злочинності. Адже рівень насильницької злочинності, що виступає показником рівня цивілізованості суспільства, дозволяє оцінити ступінь ефективності існуючого у суспільстві соціального устрою, а також визначити рівень гуманності існуючої в суспільстві системи суспільних відносин.

Таким чином, за допомогою аналізу причин насильницької злочинності можна впливати на стан боротьби з цим явищем.

Важливість теми полягає в тому, що життя людини, відповідно до ст. 3 Конституції України, є найви­щою соціальною цінністю, а в ст. 27 Основного Закону наголошуєть­ся, що кожна людина має невід'ємне право на життя і ніхто не може свавільно позбавити людину життя. Тому злочини проти життя ста­новлять велику суспільну небезпеку. До них Кримінальний кодекс (надалі – КК) відносить різні види умисних вбивств (статті 115—118), вбивство через необережність (ст.119), доведення до самогубства (ст. 120), погрозу вбивством (ст. 129).

Мета данної курсової роботи - розкрити поняття умисного вбивства.

При написанні курсової роботи поставлені наступні задачі: визначити поняття вбивства та визначити об’єктивні та суб’єктивні ознаки умисного вбивства; дати правову класифікацію умисного вбивства відповідно до статей Кримінального кодексу України; визначити причини та умови умисних вбивств.

Основними нормативно-правовим актом, який використовуватиметься при написання курсової роботи служитиме Конституція України, Кримінанальний кодекс України, Кримінально-процесуальний кодекс України.

Структура даної курсової роботи складається з: вступу, осноівної частини, яка состоїть з трьох глав, висновку, списку використаних джерел, загальна кількість роботи складає 37 сторінок.

Розділ 1. Поняття вбивства.

Життя - найважливіше, невід'ємне й недоторканне право й благо людини. Право на життя є невід'ємне право кожної людини. Ніхто не може бути довільно позбавленийі життя.

У нашому законодавстві зазіхання на життя зізнається злочином.

Убивство - це протиправна дія, що припускає навмисне або необережне позбавлення життя іншої людини, якщо позбавлення життя є єдиним, обов'язковим наслідком у відповідному складі злочину.

Позбавлення життя іншої людини є вбивством, біологічне життя людини є предметом зазіхання. Життя як предмет зазіхання існує тоді, коли людина народився й ще не вмер. Найбільше правильно вважати початком життя - початок фізичних пологів, коли з'являється можливість безпосереднього фізичного впливу на тіло дитини.

Для рішення питання про кримінальну відповідальність за вбивство значення мають ознаки жизнєнародженості, а не життєздатності. Навмисне вмертвіння дитини, що родились живим є злочином (вбивством) незалежно від того, чи була ця дитина життєздатною.

Питання про настання смерті вирішується по-різному, сучасна медицина усе далі відсуває її границі, а, отже, міняються визначення в науці кримінального права й наступної за нею судовою медициною.

Існує позиція, що смерть наступає з моменту припинення подиху, зупинки серця, припинення діяльності мозку, що підтверджується рівною лінією на енцефалограмі.

Однак у житті зустрічаються випадки, коли зупинка подиху не тягне за особою зупинку серця й припинення функціонування ЦНС (центральної нервової системи), мозок не функціонує, а серцева діяльність триває. Тому доцільно встановлювати факт смерті не по одному, а по сукупності ознак. “ В історії судової медицини момент закінчення життя визначається  по-різному, такими показниками є - припинення подиху, зупинка серця й припинення діяльності головного мозку.”[15, с.479-480]

Зазначені критерії біологічної смерті не поширюються на випадки зупинки серця, що наступила в умовах глибокого охолодження.

Ряд авторів розглядає біологічне життя людини як самостійний об'єкт зазіхання. Однак доцільно говорити про те, що зазіхання на людське життя є злочин не тільки й не стільки проти особистості кожної окремої людини, скільки проти соціальних підвалин і відносин, що  склалися із приводу цінності людського життя. Будучи соціальною цінністю, людське життя охороняється законом, яке стоїть на стражі суспільних інтересів. Право як соціальний інститут покликане захищати й охороняти від зазіхань різні цінності й блага, а, отже, ті відносини, які склалися в суспільстві із приводу цих цінностей і благ.

Право на життя є об'єктом права остільки, оскільки життя зізнається соціальною цінністю, праву людини на життя протистоїть обов'язок всіх інших людей утримуватися від зазіхання на життя іншої людини. На підставі цього в теорії кримінального права  біологічне життя людини зізнається об'єктом або предметом зазіхання.

Судові органи, приймаючи конкретні рішення по кримінальних справах, пов'язаним з убивством виходять із визнання об'єктом злочину не стільки конкретної людини як біологічної істоти, скільки соціальних відносин по охороні життя.

Убивство - діяння неправомірне, цим воно відрізняється від правомірного позбавлення життя, до яких ставляться знищення ворога на війні; приведення у виконання вироку про страту, позбавлення життя в результаті необхідної оборони, заподіяння смерті злочинцеві в момент його затримки.

У частині 1 ст. 115 дається поняття вбивства як умисного протиправного заподіяння смерті ін­шій людині. Крім того, в ст. 119 КК передбачена відповідальність за вбивство через необережність. Тому загальне поняття вбивства мо­же бути визначене як умисне або необережне заподіяння смерті ін­шій людині. Заподіяння смерті іншій людині — це позбавлення її життя [6, с.29].

Об'єктом вбивства є життя людини. Початком життя при цьому слід вважати початок фізіологічних пологів. Посягання на плід людини до початку родового процесу не є посяганням на життя і може призвести до відповідальності за незаконне проведення абор­ту. Кінцевим моментом життя є біологічна смерть. Настання смерті - обов'язкова умова кваліфікації діяння як убивства незалежно від того, коли вона наступила - відразу або через якийсь час.

Закон рівною мірою охороняє життя будь-якої людини, незалеж­но від її життєздатності, віку, моральних якостей тощо. Вбивство — це позбавлення життя іншої людини. Самогубство або замах на са­могубство злочином не вважається.

З об'єктивної сторони вбивство може бути здійснене шляхом дії або бездіяльності. Для позбавлення людини життя може застосо­вуватися як фізичний вплив (удар ножем, задушення, отруєння тощо), так і психічний (заподіяння душевної травми, що викликала смерть, підбурювання до самогубства особи, яка не усвідомлює зна­чення цього акту тощо).

У разі вчинення вбивства шляхом бездіяльності йдеться про вчи­нення винним дій, що запобігли б настанню смерті за умови, що він зобов'язаний був і мав можливість їх вчинити. Наприклад, особа ме­дичного персоналу з метою заподіяння смерті хворому не застосо­вує необхідного лікування.

Обов'язковою ознакою закінченого складу вбивства є настання злочинного наслідку — смерті людини. При цьому необхідно вста­новити причинний зв'язок між діянням винного і настанням смерті потерпілого.

Вбивство — це протиправне позбавлення життя. Тому не є вбивством, наприклад, позбавлення життя людини в стані необхід­ної оборони. Навпаки, згода потерпілого на позбавлення його життя не виключає протиправності діяння.

З суб'єктивної сторони, вбивство може бути вчинене як з умислом (прямим або непрямим), так і через необережність (зло­чинну самовпевненість або злочинну недбалість). Правильна квалі­фікація умисного вбивства передбачає ретельне дослідження його мотивів і мети.

Суб'єкт вбивства — будь-яка особа, яка досягла 14-ти років за вбивства, передбачені статтями 115—117 КК, і 16-ти років — за вбивства, передбачені статтями 118 і 119 КК.

Розділ 2. Правова класифікація вбивства відповідно до статей Кримінального кодексу України.

За суб'єктивною стороною розрізняють вбивства умисні (статті 115—118 КК) і вбивства через необережність (ст. 119 КК). У свою чергу умисні вбивства розрізняються за ступенем своєї сус­пільної небезпеки (тяжкості) на три види: так зване просте вбивст­во, тобто вчинене без обтяжуючих чи пом'якшуючих обставин (ч. 1 ст. 115 КК); вчинене за обтяжуючих обставин, так зване кваліфіковане вбивство (ч. 2 ст. 115 КК) і вчинене за пом'якшуючих обставин, так зване привілейоване вбивство. Цей розподіл має дуже важливе практичне значення, оскільки у разі вчинення умисного вбивства за наявності як обтяжуючих, так і пом'якшуючих обставин, вчинення належить кваліфікувати як вбивство за пом'якшуючих обставин.

Умисне вбивство без обтяжуючих і пом'якшуючих обставин (просте вбивство) — ч. 1 ст. 115 КК — має місце в тих випадках, коли у вчиненому відсутні ознаки вбивств, передбачених ч. 2 ст. 115 КК, статтями 116—118 КК. За частиною 1 ст. 115 КК кваліфікуються вбивства, вчинені в бійці, з помсти, на грунті особистих взаємовідносин, з рев­нощів, зі співчуття (наприклад, за наявності прохання потерпілого) та деякі інші.

Покарання за таке вбивство передбачене ч. 1 ст. 115 КК — позбав­лення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.

Умисне вбивство за обтяжуючих обставин (кваліфіковане вбивство) — ч. 2 ст. 115 КК. Обтяжуючі обставини перераховані в пунктах 1 — 13 ч. 2 ст. 115 КК. Для застосування ст. 115 КК досить наяв­ності хоча б однієї з указаних в ній обтяжуючих обставин.

Умисне вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115 КК) перед­бачає, що позбавлення життя цих осіб було вчинене одночасно або протягом короткого проміжку часу і охоплювалося єдністю наміру винного. Дії винного не можуть кваліфікуватися за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК, якщо не доведено, що його намір був спрямований на позбавлення життя саме двох або більше осіб.