Автор: Пользователь скрыл имя, 29 Октября 2013 в 20:59, курсовая работа
Розбудова демократичної, соціальної, правової держави України передбачає якісно нове формування сучасної правової системи. Таке формування має ґрунтуватися на загальновизнаних правових принципах, таких, зокрема, як верховенство права, гуманізм, презумпція невинуватості, відповідальності лише за наявності вини тощо. Останні два принципи нерозривно пов’язані з визначенням правового змісту умислу як форми вини. Розуміння форм вини як правової категорії є загальнотеоретичним питанням, що має велике значення для різних галузей права. Особливе значення таке розуміння має для кримінального права.
Введение………………………………………………………………………………………………………………
РАЗДЕЛ 1 Понятие вини по уголовному праву и ее формы........................
РАЗДЕЛ 2 Прямой умысел его интеллектуальный и волевой момент.............
РАЗДЕЛ 3 Непрямой умысел его интелектуальный и волевой момент............
РАЗДЕЛ 4 Отличие косвенного умысла от преступной самоуверенности........
Выводы...................................................................................................................
СПИСОК ИСПОЛЬЗУЕМОЙ ЛИТЕРАТУРЫ..........................................
Особливість вольової ознаки при непрямому умислі полягає у відсутності бажання настання суспільно небезпечного наслідку. Незважаючи на передбачення такого наслідку, особа не відчуває потреби в його досягненні, він не потрібний їй ні як основний, ні як проміжний наслідок. Тут має місце ситуація, за якої особа, не спрямовуючи свою волю на досягнення наслідку, все ж таки свідомо допускає його настання. Найчастіше таке свідоме допущення полягає в байдужому ставленні до наслідків. Інакше кажучи, особа, не будучи зацікавленою у настанні суспільно небезпечного наслідку свого діяння, все ж допускає таку можливість.
Наприклад, Таниченко постійно пиячив, часто сварився з дружиною та її двома синами, погрожував підпалити свій будинок. Під час чергової сварки він запропонував усім залишити будинок, а коли вони відмовились, взяв цеберку бензину і вилив його на підлогу кухні біля плити. Від плити, що була розтоплена, бензин загорівся, і вогонь охопив усе приміщення, де були люди. Дружина і син Юрій померли в лікарні від сильних опіків, а другий син і сам винний одержали незначні опіки. Суд дійшов висновку про відсутність у Таниченка умислу на вбивство і про винність його лише в умисному підпалі будинку, що спричинило людські жертви. Однак вища судова інстанція зазначила, що небажання в цьому разі смерті потерпілих не виключає умисної вини підсудного. Усі обставини справи свідчать про те, що Таниченко усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій і передбачав настання їх суспільно небезпечних наслідків. Коли Таниченко вилив біля плити бензин, він створив обстановку, яка призвела до загибелі двох людей, і тим самим свідомо допускав можливість таких наслідків. А саме свідоме допущення наслідків виявилося в його байдужому ставленні до настання смерті. Т. учинив убивство з непрямим умислом [ 8, с. 119].
В окремих випадках свідоме допущення суспільно небезпечних наслідків може виявитися в безпідставному розрахунку на їх ненастання. Воля особи нібито спрямована на недопущення наслідків свого діяння, проте її розрахунок і надії абстрактні, ні на чому конкретному не ґрунтуються. У подібних випадках говорять про розрахунок на «навмання».
РАЗДЕЛ 4 Отличие косвенного умысла от преступной самоуверенности
Неправильное разграничение преступной самоуверенности от косвенного умысла может повлечь ошибку в установлении формы вины. Различие между ними следует проводить как по интеллектуальному элементу, так и по волевому.
По своему интеллектуальному элементу преступная самоуверенность имеет некоторое сходство с косвенным умыслом. Но если при косвенном умысле виновный предвидит реальную (т.е. для данного конкретного случая) возможность наступления общественно опасных последствий, то при самоуверенности эта возможность предвидится как абстрактная: субъект предвидит, что подобного рода действия вообще могут повлечь за собой общественно опасные последствия, но полагает, что в данном конкретном случае они не наступят.
Предвидение общественно
опасных последствий при
Следует отметить, что в уголовно-правовой литературе имелись различные суждения относительно того, сознает ли виновный общественную опасность совершаемого им деяния (действия или бездействия) при преступной самоуверенности. Одни авторы исходили из того, что «при самоуверенности субъект, несмотря на предвидение возможности наступления общественно опасных последствий, не сознает общественной опасности совершаемого им деяния»[17], в то время как другие придерживались иной точки зрения. По мнению Б.А. Куринова и А.И. Рарога, авторов «Курса советского уголовного права» (ЛГУ), отсутствие в законе указания на осознание виновным характера совершаемых им действий не дает основания делать вывод о том, что лицо не сознает их. «В действительности субъект предвидит возможность общественно опасных последствий, он обязательно сознает общественную опасность и самих действий, ибо предвидение опасности последствий возможно лишь при понимании действий».[18]
Основное, главное отличие самоуверенности от косвенного умысла заключается в содержании волевого элемента. Если при косвенном умысле виновный сознательно допускает наступление общественно опасных последствий, то есть одобрительно относится к ним, то при самоуверенности отсутствует не только желание, но и сознательное допущение этих последствий, и, наоборот, субъект стремится не допустить их наступления, относится к ним отрицательно.
Примером преступления с
косвенным умыслом может
При преступной самоуверенности,
в отличии от косвенного умысла,
сознание и воля не безграничны к
возможным отрицательным
Совершая преступление с
преступной самоуверенностью, субъект,
предвидя в весьма абстрактной форме
возможность наступления
Примером может служить дело М., который был осужден за умышленное убийство подростка при следующих обстоятельствах. В целях предупреждения кражи рыбы из мереж он сделал сигнализацию, для чего к мосткам, с которых мережи ставились в реку, провел из своего дома провода и подключил их к электросети напряжением 220 В, а в доме установил звонок. При попытке разъединить провода от сигнализации с целью кражи мереж ночью несовершеннолетний похититель был убит электротоком. М. предвидел возможность наступления тяжких последствий и с целью их предотвращения оповестил односельчан о существовании сигнализации под значительным напряжением и просил соседей не допускать детей к этому месту, а также показывал сигнализацию пастухам. Кроме того, он принял целый ряд технических мер по предупреждению случайного поражения электротоком, к тому же подключал сигнализацию к электросети лишь в ночное время и только тогда, когда он сам находился дома. Поэтому в приговоре по этому делу Суд с полным основанием указал, что «в данном случае М. проявил преступную самоуверенность , поскольку он знал об опасности, которую представляет для человека электроток напряжением 220 В, но легкомысленно надеялся на предотвращение тяжких последствий. При этом он рассчитывал не на случайность, а на такие объективные факторы, которые, по его мнению, исключали возможность наступления тяжких последствий». При такой ситуации содеянное М. содержит состав не умышленного, а неосторожного убийства.
Расчет, хотя и необоснованный,
самонадеянный, но конкретные факторы,
способные, по мнению виновного, предотвратить
наступление общественно
Таким образом, правильное установление
формы и вида вины необходимо для
квалификации содеянного, определение
степени вины при индивидуализации
наказания, установления круга обстоятельств,
подлежащих доказательству, надлежащего
воспитательного воздействия
ВИСНОВКИ
На закінчення хотілося б ще раз підкреслити, що завдання юридичній науці полягає не в тому, щоб не помічати виникають суперечності між нормативно закріпленими правилами поведінки і тієї соціальною дійсністю, для врегулювання якої і створюються дані правила, а в тому, щоб дати цим протиріччям розгорнуту правову характеристику і намітити конкретні заходи щодо їх усунення.
Вивчення умислу має для мене як для майбутнього правознавця має велике значення, наприклад, в питаннях кваліфікації злочину, тому що щоб встановити умисну форму вини необхідно виявити ознаки прямого чи непрямого умислу. Ряд злочинів здійснюється лише з прямим умислом, обов'язковою ознакою яких є мета злочину. У цьому випадку відсутність ознак прямого умислу не дозволяє притягнути особу до кримінальної відповідальності. Приготування і замах на злочин можливо при наявності прямого умислу.
Таким чином, підводячи короткий підсумок вищевикладеного можна сказати що, умисел є найбільш поширеною і в законі і на практиці формою вини. Відповідно до ч. 1 ст. 24 КК України " умисел поділяється на прямий і непрямй ". Розрізняються прямий і непрямий умисел між собою за змістом інтелектуального і вольового елементів (ознак).
Прямий
умисел має місце у випадку, якщо
особа, яка його вчинила, усвідомлювала
суспільно небезпечний характер
своїх дій (бездіяльності), передбачала
можливість чи неминучість настання
суспільно небезпечних
Информация о работе Понятие вини по уголовному праву и ее формы