Понятие вини по уголовному праву и ее формы

                                                       СОДЕРЖАНИЕ

 

Введение………………………………………………………………………………………………………………  

РАЗДЕЛ 1 Понятие вини по уголовному праву и ее формы........................

РАЗДЕЛ 2 Прямой умысел его интеллектуальный и волевой момент.............

РАЗДЕЛ 3 Непрямой умысел его интелектуальный  и волевой момент............

РАЗДЕЛ 4 Отличие косвенного умысла от преступной самоуверенности........

Выводы...................................................................................................................

СПИСОК  ИСПОЛЬЗУЕМОЙ ЛИТЕРАТУРЫ.......................................................

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                      ВСТУП

 

Розбудова демократичної, соціальної, правової держави  України передбачає якісно нове формування сучасної правової системи. Таке формування має ґрунтуватися на загальновизнаних правових принципах, таких, зокрема, як верховенство права, гуманізм, презумпція невинуватості, відповідальності лише за наявності вини тощо. Останні  два принципи нерозривно пов’язані  з визначенням правового змісту умислу як форми вини. Розуміння  форм вини як правової категорії є  загальнотеоретичним питанням, що має  велике значення для різних галузей  права. Особливе значення таке розуміння  має для кримінального права.

Основним  джерелом кримінального права України  є Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. Однією з його особливостей є те, що в ньому вперше в історії національного кримінального права дається законодавче визначення поняття вини. У минулі роки питання умислу як форми вини піддавались ґрунтовному дослідженню, що породжувало існування великої кількості цікавих та цінних думок, окремих кримінально-правових теорій. В останні роки питання умислу в основному розглядаються лише на рівні науково-практичних коментарів до КК України, підручників та навчальних посібників. Однак аналіз відповідних положень КК України та кримінальних кодексів окремих зарубіжних держав свідчить про те, що ці питання потребують нових досліджень, в яких могли б бути використані ідеї, сформульовані вченими-криміналістами в ХІХ-ХХІ століттях.

В юридичній  літературі питанням умислу в кримінальному  праві приділялась увага в працях таких українських вчених-криміналістів як: М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, В.І. Борисова, Я.М. Брайніна, Ф.Г. Бурчака, Ю.А. Валової, П.А. Воробея, С.В. Гончаренка, В.П. Ємельянова, М.Й. Коржанського, О.М. Костенка, І.П. Лановенка, П.С. Матишевського, С.І. Нежурбіди, А.О. Пінаєва, О.Я. Светлова, В.В. Сташиса, С.А. Тарарухіна, В.Я. Тація, М.І. Хавронюка, Н.Н. Ярмиш, С.С. Яценка та інших відомих вчених. Окремі праці названих вчених стали класичними. Водночас ціла низка питань щодо розуміння умислу як форми вини залишаються спірними. Вони вимагають подальшого дослідження, в тому числі із використанням окремих нових підходів з урахуванням новел, закріплених КК України.

Метою курсової роботи є комплексне дослідження змісту ст. 24 КК України як окремого елемента (норми-дефініції) змісту кримінального права України.

У зв’язку  з цим курсова робота була зорієнтована на постановку і розв’язання наступних  задач:

1) дослідити  особливості визначення поняття  умислу в кримінальному праві;

2) визначити  співвідношення видів умислу  та їх значення;

3) вирішити питання характеристики інтелектуального і вольового моментів прямого та непрямого умислу тощо.

Об’єктом дослідження є окремі норми Конституції України, КК України, КПК України, положення науки кримінального права, що стосуються дослідження умислу як форми вини, характеристики його видів.

Предметом дослідження є умисел як форма вини в теорії кримінального права України, види умислу та їх особливості.

 

 

 

 

 

РАЗДЕЛ 1 Понятие вини за кримінальним правом та її форми

 

         Основною й обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони складу злочину є вина. Принцип, відповідно до якого кримінальна відповідальність можлива лише за наявності вини, сформульований у ст. 62 Конституції України. Так у даній статті Конституції України закріплено важливий принцип, відповідно до якого кримінальна відповідальність настає лише тоді, коли буде доведено вину особи у вчиненні злочину. Це конституційне положення втілено в КК України [ 9, с. 156].

Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину  і не може бути піддана кримінальному  покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ч. 2 ст. 2 КК України). Законодавче закріплення цього положення є важливою гарантією додержання законності в діяльності правоохоронних органів і суду. Положення ст. 2 КК дістали своє подальше закріплення в ст. 23 КК, де вперше в нашому законодавстві наведено загальне визначення поняття вини – в статтях 24 і 25, що визначають поняття умислу та необережності та називають їх види. Це свідчить про недопустимість у нашому праві об’єктивного ставлення у провину, тобто відповідальності особи за вчинене суспільно небезпечне діяння і його наслідки без встановлення вини. Таким чином, чинне законодавство України закріплює форми вини і вказує на те, що їх конкретний прояв можливий лише у вчиненні суспільно небезпечного діяння. Отже, вина – це не тільки обов’язкова ознака суб’єктивної сторони, а й передумова кримінальної відповідальності та покарання.

Загальне  поняття вини вироблено наукою кримінального  права і закріплено в КК 2001 р. Згідно з ст. 23 КК вина – це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Вина як обов’язкова ознака суб’єктивної сторони будь-якого складу злочину нерозривно пов’язана з його об’єктивними ознаками, її зміст відображують об’єктивні ознаки злочину, що характеризують його об’єкт, предмет і об’єктивну сторону. Тому не існує абстрактної вини, відірваної від конкретного суспільно небезпечного діяння. Саме це діяння і становить предметний зміст вини, її матеріальне наповнення [ 10, с. 131].

Зміст вини – перший найбільш важливий елемент у понятті вини. Однак сам по собі зміст не дає повної характеристики вини. Для цього необхідно виділити та проаналізувати інші її елементи. Серед них важливе значення має соціальна сутність. Вина – категорія соціальна. Ця властивість вини виявляється у негативному чи зневажливому ставленні особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, до тих інтересів, соціальних благ, цінностей (суспільних відносин), що охороняються кримінальним законом. Тому вина особи у вчиненні суспільно небезпечного діяння оцінюється негативно й засуджується правом.

Важливе значення в понятті вини мають  і такі її елементи, як форма і  ступінь вини. Форми вини – це зазначені в кримінальному законі сполучення певних ознак свідомості та волі особи, що вчиняє суспільно небезпечне діяння. У сполученні таких ознак і відбивається психічне ставлення особи до діяння і його наслідків. Чинне кримінальне законодавство виділяє дві форми вини – умисел (ст. 24) і необережність (ст. 25). Це узагальнені законодавцем поняття, які лише в загальних рисах характеризують ставлення особи до того діяння, що вчиняється нею, та його наслідків. Умисел і необережність мають свої види. Умисел може бути прямим і непрямим, а необережність існує у вигляді злочинної самовпевненості (самонадіянності) та злочинної недбалості. Поза цими конкретними видами вини немає. Ступінь вини – завершальний елемент поняття вини. Це оціночна, кількісна категорія. Вона багато в чому визначає тяжкість вчиненого діяння і небезпечність особи винного. Ступінь вини має практичне значення, оскільки реалізація кримінальної відповідальності та призначення конкретного покарання багато в чому залежать від того, з прямим чи непрямим умислом вчинено злочин, який вид умислу мав місце – заздалегідь обдуманий чи такий, що виник раптово, який вид необережності допустила особа і в чому це проявилося [ 12, с. 115].

Отже, вина особи – це не тільки обов’язкова суб’єктивна ознака, а й важлива соціальна категорія, зміст якої визначають як характер і тяжкість злочинного діяння, так і сама його наявність як такого. Відомо, що свідомість і воля певною мірою визначені зовнішнім середовищем, його об’єктивними умовами, проте ця залежність не є фатальною. Вона не визначає цілком асоціальну поведінку особи. У цьому головну роль відіграють її свідомість і воля. Саме вони – основні важелі, що визначають характер і форму поведінки людини в кожному конкретному випадку.

При встановленні вини та її змісту в кожному випадку  слід виходити із її об’єктивного існування  в реальній дійсності. Тому вина підлягає доказуванню на досудовому слідстві та в судовому розгляді на підставі аналізу всіх зібраних у справі доказів. Вона входить до змісту предмета доказування  по кожній справі. Суд пізнає вину так, як він встановлює і пізнає інші факти та явища об’єктивної дійсності, що існують або відбуваються у зовнішньому світі поза свідомістю окремої людини чи свідомістю суддів. Встановлення вини, її форми і виду – необхідна умова правильної кваліфікації злочину.

Вищі  судові інстанції неодноразово звертали увагу судів на необхідність ретельного дослідження доказів, що мають значення для з’ясування вини, її форми , виду і змісту. Наприклад, у постанові  Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я людини” від 7 лютого 2003 р. № 2 Пленум детально роз’яснив, що для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, питання про умисел, його вид і спрямованість необхідно вирішувати, виходячи з сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень, причини припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпілого, їх взаємовідносини. Визначальним при цьому є суб’єктивне ставлення винного до наслідку свого діяння: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а при умисному тяжкому тілесному ушкодженні, що спричинило смерть потерпілого, є ставлення винного до її настання необережним. Значення вини полягає і в тому, що наше кримінальне право виходить із принципу суб’єктивного ставлення за вину. Відсутність вини особи у вчиненні конкретного суспільно небезпечного діяння виключає суб’єктивну сторону, а відтак, склад злочину і підставу кримінальної відповідальності. Зміст вини, її форми і види істотно впливають і на визначення міри покарання за вчинене [ 3].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РАЗДЕЛ 2 Прямой умысел его интеллектуальный и волевой  момент.

  

Прямий умисел – це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, за якого особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК) [ 24, с. 203].

Інтелектуальні  ознаки прямого умислу полягають в усвідомленні суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності) і передбаченні його суспільно небезпечних наслідків. Хоча ці поняття і належать до однієї інтелектуальної сфери психічної діяльності, але вони є різними за своїм змістом. Усвідомлення суспільно небезпечного характеру діяння містить не тільки розуміння фактичної сторони того, що вчиняється, всіх обставин, що характеризують об'єктивні ознаки складу злочину, в тому числі значущості об'єкта і предмета посягання, характеру діяння, місця, часу, способу його вчинення та інших обставин, а й розуміння соціального значення діяння, його соціальної шкідливості. Свідомість суспільно небезпечного характеру вчиненого діяння означає розуміння його фактичного змісту і суспільного значення. Відображення в свідомості винного характеру об'єкта злочину, діяння, за допомогою якого здійснюється посягання, а також фактичних обставин, при яких відбувається злочин, дає йому можливість усвідомити спрямованість діяння на захищаються соціальні блага, тобто його суспільну небезпеку. Так, свідомість суспільної небезпеки діяння при вчиненні незаконного обігу дорогоцінних металів і каменів полягає в тому, що особа усвідомлює, що не вимагає спеціального доказування по кожній кримінальній справі, оскільки здатність усвідомлювати соціальне значення своєї поведінки властива кожній людині у зв'язку з набутими життєвим досвідом і знаннями.

Не слід ототожнювати свідомість суспільної небезпеки  діяння з свідомістю його протиправності, забороненості кримінальним законом. У більшості випадків винні в умисних злочинах усвідомлюють їх протиправність. Але не виключається, що умисний злочин може бути скоєно і без знання тому, що воно заборонено кримінальним законом. Наприклад, не кожен знає про кримінальну караності жорстокого поводження з тваринами, але від цього діяння не перестає бути навмисним. Іноді в законі прямо вказується на явно незаконний характер вчиненого діяння як на умову кримінальної відповідальності. У таких випадках діяння є умисними тільки при свідомості їх протиправності. У зміст умислу включається усвідомлення протиправності діяння і тоді, коли діяння характеризується як порушення спеціальних правил (наприклад, правил здачі золота та ін.)  
Інтелектуальний критерій прямого умислу характеризується двома поняттями: свідомістю і передбаченням. Особа, яка вчиняє злочин з прямим умислом, усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачає неминучість або реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків. Свідомість суспільної небезпеки діяння означає розуміння його фактичної суті та суспільної значущості. Особа усвідомлює, де і яке саме злочин вона вчиняє, кому заподіює шкоду, яким способом, в який час і при якій обстановці [ 15, с. 131].

Передбачення означає, що у свідомості даної особи склалося певне уявлення про можливі або неминучі наслідки свого діяння. При цьому передбачення тут має конкретний характер. Особа чітко уявляє розвиток причинного зв'язку, тобто те, що саме від її конкретного діяння настануть або можуть настати конкретні суспільно небезпечні наслідки. Під передбаченням суспільно небезпечних наслідків слід розуміти уявне уявлення особи про ту шкоду, який завдасть його діяння суспільним відносинам, які захищаються кримінальним законом, тобто це відображення у свідомості особи, коїть злочин, тих подій, які відбудуться в майбутньому. Передбаченням злочинця охоплюється в загальних рисах ту шкоду (збиток), який настане від вчиненого ним діяння.

Передбачення  при прямому умислі включає: по-перше, уявлення про майбутні зміни в  об'єкті посягання, по-друге, розуміння  їх небезпеки, шкоду для суспільства, по-третє, усвідомлення залежності між  діянням і суспільно небезпечними наслідками як причини і наслідки. Прямий умисел передбачає два варіанти передбачення: неминучість або реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків. Конкретизація варіантів залежить від обстановки скоєного злочину, способу і ступеня підготовленості особи до його вчинення. Особа, навмисне заподіяти шкідливі наслідки, переконана в реальності здійсненні своїх намірів, представляє їх собі як неминучі (стріляючи впритул з належного, перевіреного зброї, винний передбачає неминучість смерті жертви). В окремих випадках вчинення злочину з прямим умислом суспільно небезпечні наслідки передбачаються не як неминучі, а як реально можливі (той же постріл на значній відстані від потерпілого створює лише реальну можливість позбавлення життя).