Кримінально правові наслідки: загальна характеристика

    Чинний КК конкретизує зміст суспільної небезпечності (як „соціальної ознаки загального визначення поняття злочину”) у ч. 2 ст.11, згідно з якою „не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, цим Кодексом, але через малозначність не ставить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі”. В тому випадку законодавець визнає, що малозначні діяння позбавлені суспільної небезпечності у зв’язку з тим, що названа дія або бездіяльність: а) заподіяла охоронюваному КК об’єкту посягання шкоду, як не є істотною, або б) створила загрозу заподіяння вказаному об’єкту шкоди, яка на є істотною. Тому вказівка в законодавчому визначенні на характеристику (її конкретизації) соціальної сутності суспільної небезпечності злочину (злочинного діяння) – властивості заподіювати істотну шкоду об’єктам, взятим під охорону держави, - зумовлює (не виключає) можливість визнання суспільно небезпечними й тих (окремих) діянь, які (не будучи злочинними) заподіяли або створили (здатні заподіювати або створювати) реальну загрозу заподіяння шкоди, що не є істотною (неістотної шкоди). Адже вказівка у ч. 2     ст. 11 КК на істотну шкоду фізичних чи юридичних осіб, суспільству або державі не виключає її використання як „засобу” конкретизації суспільної небезпечності. Не вдалість такого законодавчого формулювання (законодавчої конкретизації) відмічалась Є. В. Фесенком передусім у зв’язку з його (формування,   передбаченого ч.2 ст. 11 КК) неузгодженість з іншими кримінально-правовими нормами.

    Отже, можна акцентувати увагу  на обґрунтованому і логічно  послідовному висловлюванні А.  Е. Жалінського про виділення  у змісті ознаки суспільної  небезпечності (цей зміст науковець ще навиває складом суспільної небезпечності) таких елементів, як: охоронюване правове благо та його ознаки: соціальна цінність, можливість урахування та охорони цього блага; посягання, як об’єктивна сторона діяння та його ознаки: насильство, обман, нехтування обов’язками; порушення соціальних благ й інтересів та його ознаки: реальна небезпека благом, загроза, шкода різного змісту та інтенсивності. Лише тобі буде в складі суспільної небезпечності виражена її суспільна природа, яка визначається зразком цієї небезпечності з суспільством, його збалансованими інтересами, потребами, цінностями, та юридична складова небезпечності, тобто ступінь потенціального чи реального порушення правових благ, які захищаються кримінальним законом.²⁴ На думку А. Е. Жалінського, в юридично-технічному плані даний підхід зобов’язує, з одного боку, дослідити такі різні правові феномени як об’єкт кримінально-правової охорони та об’єкт злочинного посягання, а з іншого - побудувати і дослідити ієрархічну характеристику порушень охоронюваних благ: загроза, небезпечність, шкода – з подальшим поділом і диференціацією кожного із цих понять – елементів складу суспільної небезпечності. З огляду на це, видається правильним при осмисленні взаємозв’язку наслідків та суспільної небезпечності діяння враховувати зміст об’єкта кримінально-правової охорони, поняття та співвідношення його основних різновидів. Оскільки ж поєднання у змісті діяння об'єктивізованого назовні психічного ставлення особи та зазначених вище цінностей, які охороняються кримінальним законом, набуває характеру посягання і позначає певний його результат, то воно має впливати на розуміння змісту таких цінностей, що зазнали певних змін. При цьому визначення конкретних характеристик соціальних цінностей, що зазнали таких змін, необхідно пов’язувати з соціальною сутністю, змістом та структурою останніх. На цій підставі, уникаючи будь-яких розпоряджень між розумінням соціальної цінності, змісту і структури суспільної небезпечності діяння та таких „негативних змін” в охоронюваних кримінальним законом соціальних цінностях, на які спрямовується суспільно небезпечне діяння, на які спрямовується суспільно небезпечне діяння, доцільно перейти до вирішення більш конкретних питань стосовно особливостей врахування об’єкта кримінально-правової охорони, об’єкта посягання та/або об’єкта злочину при визначенні поняття наслідків як результату вчиненого суспільно небезпечного діяння особи (тобто суспільно небезпечних наслідків), їх основних різновидів та значення у кримінальному праві. 

1.3 Суспільно небезпечні наслідки як ознака об’єктивної сторони складу злочину

    Питання про співвідношення понять  „об’єкт кримінально-правової охорони”, „об’єкт злочину” та  „об’єкт посягання”, як і про те що є об’єктом злочину взагалі, та про безпосередні об’єкти конкретних злочинів, видові та родові об’єкти окремих груп злочинів, за висловлюванням П. П. Андрушка, були, є і, очевидно, залишатимуться одними з найбільш спірних у теорії кримінального права. Власну позицію з питання про поняття об’єкта злочину в тій чи іншій мірі висловив, очевидно, кожен вчений в галузі кримінального права, оскільки об’єктивно це і має бути, зокрема при кримінально-правовій характеристиці будь-якого складу злочину, передбаченого в Особливій частині КК.²⁵ При цьому, залежно від мети і характеру досліджень і публікацій, одні з них просто висловлюють свою позицію щодо об’єкта того чи іншого складу злочину, зокрема в науково-практичних коментарях до конкретних статей Особливої частини КК, підручниках та навчальних посібниках, інші – обґрунтовують свою позицію критикою позиції з цього питання інших дослідників. Останнє особисто характерне (властиве) дисертаціям та монографіям дослідженням, а також навчальним посібникам з питань кримінальної відповідальності та окремі (конкретні) види злочинів, передбачених Особливою частиною КК.

    Як уявляється, підставою таких  суджень слід вважати: а) відображення  у змісті об’єкта злочину та об’єкта посягання характеру суспільної небезпечності вчиненого діяння, яке враховує „здатність” (в кримінально-правовому розумінні) такого діяння бути спрямованим на права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадську безпеку, довкілля, конституційний устрій України, а також мир і безпеку людства, охорона яких безпосередньо забезпечується кримінальним законом; б) визнання цих об’єктів, взятих під охорону держави, найважливішими та найзначнішими для окремої особи, їх груп, суспільства чи держави соціальними цінностями. Отже, звідси висловлюються дві протилежні позиції: одні вчені вважають ці поняття тотожними, а інші – різними за змістом. При цьому в окремих випадках вченими використовується й різна термінологія (зокрема, В. Я, Тацій вживає поняття „об’єкт злочинного впливу”, яке, на його думку, є тотожним з поняттями „об’єкт кримінально-правової охорони”, „об’єкт злочину” та „об’єкт злочинного посягання” (останні поняття також є, на його думку, тотожними за змістом)²⁶. В. М. Смітієнко веде мову про „об’єкт правового впливу”, а І. Тимошенко – про „об’єкт кримінального посягання”, яким визнається те, чому злочином завдається чи створюється загроза завдання шкоди (оскільки явище, якому злочином не може бути завдано шкоди не потребує охорони). Крім того, і серед тих вчених, які розмежовують поняття „об’єкт кримінально-правової охорони” та „об’єкт злочину”, також немає єдності. „об’єктом кримінально-правової охорони, - пише Є. В. Лащук, - є ті блага, що забезпечуються кримінально-правовою охороною. Про такі блага, зокрема, йдеться у ст. 1 КК: права і свободи людини та громадянина, власність, громадський порядок і громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України, мир та безпека людства. Об’єктом кримінально-правової охорони визнаються, наприклад, суспільно-корисні дії особи, яка перебуває в стані необхідної оборони, хоча при цьому заподіюється шкода потерпілому. але ця шкода є правомірною і необхідною”. Схожа думка висловлюється В. Р. Мопсиком і В. І. Михайловим. Так, В. Р. Мопсик визнає, що об’єктом кримінально-правової охорони є соціальні цінності, правове забезпечення охорони яких є завданням закону про кримінальну відповідальність. Об’єктом як елементом юридичного складу злочину слід вважати, на його думку, конкретні соціальні цінності (складовою частиною яких в окремих випадках можуть виступати соціальні зв’язки), які охороняються кримінальним законом, проти яких спрямоване злочинне діяння і яким воно може заподіяти або спричинити шкоду. Об’єктом же злочину посягання вчений вважає порядок (механізм) забезпечення зазначених цінностей або реалізації соціальних зв’язків, які виникають з їх приводу. Не вдаючись в особливості концептуального підходу В. Р. Мопсика щодо визнання соціальних цінностей об’єктом злочину, можна констатувати, що він у принципі дозволяє вважати розмежувальними ознаками об’єкта кримінально-правової охорони та об’єкта як елемента юридичного складу злочину спрямованість „злочинного діяння” на конкретні соціальні цінності та можливість „заподіянні або спричинення шкоди” таким цінностям.²⁷ Проте поєднання у названій дефініції поняття „об’єкт як елемент юридичного складу злочину” слів „злочинне” і „діяння” очевидно не дає можливості відповісти на питання про визнання чи невизнання злочинним такого діяння, але може заподіяти або заподіює шкоду названим цінностям.

    Разом з цим тотожність понятті  „об’єкт кримінально-правової охорони” та „об’єкт злочину”, на думку П. П. Андрушка, можна говорити при визнанні об’єктом злочину саме суспільних відносин, а не особистих благ чи інтересів особи, соціальних цінностей. При цьому, „об’єкт кримінально-правової охорони”, „об’єкт злочину” та „об’єкт злочинного впливу” є різними за змістом і їх ототожненням не є обґрунтованим, П. П. Андрушко констатує, що на рівні конкретної кримінально-правової норми та вчиненого факту діяння, відповідальність за яке передбачена нею, об’єкт кримінально-правової охорони є більш широким поняттям, ніж об’єкт злочину. Кримінально-правовою нормою під охорону може бути поставлено альтернативно декілька видів соціальних цінностей, а конкретним злочином шкода може бути заподіяна лише одній чи декільком із них. На цій підставі вчений вважає, що на рівні юридичного складу злочину, „специфічна” частина якого сформулювала у статті (її частини) Особливої частини КК з урахуванням загальних ознак складу кожного конкретного злочину, викладених у статтях Загальної частини КК, мова може йти про об’єкти кримінально-правових норм, якими передбачені відповідні склади злочину, але не про об’єкт злочину чи про об’єкт злочинного посягання. Про поняття „об’єкт злочину” можна говорити лише щодо діяння, фактично вчинених особою які містять склад конкретного злочину. Тому об’єкт злочину, за його твердженням, - це ті соціальні цінності (чи то суспільні відносини, правовідносини, правові блага тощо з позиції інших концепцій (об’єкта злочину), яким фактично заподіяна шкода чи які поставлені під загрозу заподіяння шкоди)²⁸.

    Врахування наведеного вище розуміння „ураження” компонентів об’єкту злочину дозволяє зробити низку конкретних зауважень і висновків щодо поняття наслідків як кримінально-правового явища.

1. З’ясовуючи співвідношення термінів, зміст явищ позначає поняття наслідків, що є характеристиками певних кримінально-правових категорій, не треба намагатися охопити одне поняття іншим, як це робиться іноді в літературі. наприклад, визначаючи конструктивні ознаки поняття наслідків як результату поведінки особи, переважна більшість авторів обмежується ототожненням наслідків, які настають в результаті злочинного діяння, із змінами у навколишньому світі. Саме такого роду зміни і становлять, за їх твердженням, сутність злочинних наслідків, у зв’язку з чим для позначення їх поняття і використовується характеристика змін в об’єкті злочину як злочину і як змін у навколишньому світі. І не зважаючи на слушність переважної більшості підходів до визначення змісту (характеру, обсягу) таких змін (в об’єкті злочину і в навколишньому світі), не вирішеним й досі залишається питання про підставу визнання змін в об’єкті злочину його наслідками (злочинними та суспільно небезпечними), а також про можливість утворення таких наслідків (у вигляді згаданих змін) в об’єкті кримінально-правової охорони. Утім, слід все ж таки врахувати, що позначене співвідношення має більш складний характер і може бути з’ясоване з урахування взаємозв’язку (взаємодії) окремих елементів механізму кримінально-правового регулювання.
2. При визнанні особливостей такого співвідношення слід уникати позначення одним і тим самим терміном „наслідки” різних за своїм змістом кримінально-правових явищ. Кожне із цих явищ має позначатися окремим терміном, лексична форма якого, по можливості, має хоча б частину відображувати відповідний правовий зміст²⁹.
3. У теорії кримінального права термін „наслідки” доцільно вважати  в кількох різних значеннях:

а) як найбільш загальний за своїм змістом, що позначає результат суспільної небезпечної  поведінки (діяння);зміст такої поведінки  позначає результат об’єднання всіх виділених різновидів суспільно небезпечного діяння з іншими фактичними обставинами (юридичними фактами);

б) як такий, що позначає результат певного типу суспільно небезпечної поведінки, який визначений законом як злочин певного виду; тобто позначає результат поєднання того типу суспільно небезпечної поведінки, який визнаний законом як злочин певного виду з іншими фактичними обставинами.

в) як такий, що позначує законодавчу модель результату злочину певного виду (як елемент  об’єктивної сторони юридичного складу злочину);

г) як такий, що позначує систему конкретних заходів  кримінально-правового впливу який застосовується за відповідний тип  суспільної небезпечної поведінки.

    4. Поєднання діяння, вчинено осудною  чи обмежено осудною особою, особою, яка згодом захворіла на психічну хворобу до постановляння вироку чи під час відбування покарання або „перебуває” у стані уявної оборони. А також суспільно небезпечні активності особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, або є неосудною, з іншими фактичними обставинами обумовлює „ураження” відповідних компонентів (елементів) об’єкта злочину, об’єкта посягання, вчиненого особою, яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, або не осудною особою, передбачаючи взаємозв’язок з конкретними заходами кримінально правового впливу та визнання такого поєднання (системного уточнення) своєрідною „фактичною конституцією”. Це означає, що кожному конкретному випадку взаємозв’язку конкретних різновидів суспільно небезпечного діяння (або активності) та відповідних заходів кримінально правового впливу потрібна наявність (сукупність) не лише відповідного „набору” юридичних фактів та певних зв’язків між ними, а й „ураження” конкретних компонентів (елементів) фазних вище об’єктів, що є різновидами об’єкта кримінально-правової охорони, яке утворює в них відповідні зміни. Для найменування таких змін як результату взаємодії будь-якого із зазначених різновидів суспільно небезпечного діяння з відповідними заходами  кримінально-правового впливу, що є „специфічною частиною названої „фактичної конструкції”, доцільно вживати термінологічний зворот „суспільно небезпечні наслідки”. Зміст такого звороту пов’язаний з конкретними характеристиками суспільної небезпечності вчиненого діяння (або активності), що виділені вище.³⁰ 
 

Розділ 2     Класифікація та значення кримінально-правових наслідків злочину

2.1 Класифікація суспільно – небезпечних наслідків в кримінальному праві

   Будь-який злочин тягне за собою суспільно небезпечні наслідки, які виражаються у спричиненні шкоди об'єкту кримінально-правової охорони.

    Шкода може бути: а) фізичною (наприклад, при вбивстві (статті 115-119 КК), тілесному ушкодженні (статті 121-125 КК); б) майновою (зокрема, при грабежі (ст. 186 КК), умисному знищенні або пошкодженні майна (ст. 194 КК); в) моральною (скажімо, при незаконному позбавленні волі або викраденні людини (ст. 146 КК), нарузі над могилою (ст. 297 КК); г) політичною (наприклад, при посяганні на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. ПО КК), при посяганні на державного чи громадського діяча (ст. 112 КК)³¹.

    Шкідливі наслідки настають як від злочинів, що вчинюються шляхом активних дій, так і злочинів, які з об'єктивної сторони характеризуються бездіяльністю (наприклад, залишення людини в небезпеці утворює склад злочину, передбаченого ч. З ст. 135 КК, за умови настання в результаті такої бездіяльності смерті потерпілого або інших тяжких наслідків).

    Як уже зазначалось у главі VI, залежно від того, обов'язковими чи необов'язковими ознаками об'єктивної сторони є суспільно небезпечні наслідки, тобто залежно від конструкції складу злочину, всі злочини поділяються на злочини з матеріальним складом та злочини з формальним складом.

    У злочинах із матеріальним складом суспільно небезпечні наслідки передбачені в якості обов'язкової ознаки об'єктивної сторони складу злочину. У законі вони формулюються по-різному:

    а) називається сутність злочину, що свідчить про обов'язковість наслідку, наприклад, смерті людини при вбивстві (ст. 115 КК);

    б) наслідки перелічуються у диспозиції статті Особливої частини КК - наприклад, у ст. 264 КК (недбале зберігання вогнепальної зброї або бойових припасів) називаються загибель людей та інші тяжкі наслідки;

    в) вказується вид та (або) розмір спричиненої шкоди (наприклад, у ст. 227 КК йдеться про випуск або реалізацію недоброякісної продукції, якщо такі дії вчинені у великих розмірах; у ст. 367 КК (службова недбалість) - про істотну шкоду).

    Усі названі види наслідків мають свої особливості, а тому при розслідуванні і судовому розгляді кримінальних справ необхідно детально з'ясовувати їх характер і відповідність описаним у законі ознакам об'єктивної сторони.