Види підприємницької діяльності в туризмі

     Кожна організація прагне фінансувати  діяльність за рахунок власних джерел фінансування. Якщо власних коштів недостатньо, то туристська організація  звертається до комерційного банку  або до іншого власника вільних грошових коштів за отриманням кредиту. Можна обрати й інший шлях - отримання факторів виробництва в кредит. Однак у будь-якому випадку туристська організація повинна буде повернути кредитору грошову суму, отриману в кредит або рівну вартості взятих у кредит факторів виробництва плюс відсотки за користування кредитом.

     Грошові субсидії, як правило, на пільгових  умовах можуть бути надані туристській організації, особливо молодій, державними структурами. Однак на практиці суб'єктам турбізнесу не виділяють навіть тих коштів, які закладені у державному бюджеті на ці цілі.

     Придбані  на різних умовах фактори виробництва  дозволяють туристській організації приступити до процесу виробництва послуг. Організація споживає ресурси визначеного виду, щоб у результаті виробничого процесу отримати продукт і далі виручку від його реалізації.

     Різниця між виторгом і витратами становить  прибуток туристської організації. Розрізняють валовий (балансовий) і  залишковий (чистий) прибуток. Валовий прибуток являє собою грошову суму, яка залишається в організації після відшкодування витрат на виробництво і реалізацію послуг, але до виплати податків. Залишковий прибуток визначається відніманням з валового прибутку податків, штрафів і являє собою кінцевий підсумок діяльності туристської організації.

     Загальну  фінансову оцінку діяльності туристської  організації визначає показник рентабельності, який визначається як відношення залишкового прибутку до повних витрат виробництва. Практика показує, що для турбізнесу найбільш характерна рентабельність у розмірі 15%. [1]

ВИСНОВОК

     Підприємництво  є стрижнем будь-якої соціально-економічної  системи, заснованої на засадах приватної  власності і конкуренції. Підприємець-власник, центральна фігура в цивільному і  торговому обороті. Підприємець  не тільки організовує виробництво  товарів, а й сам бере безпосередню участь в цьому процесі. Далі він організує весь рух товарних мас і доводить їх за посередництвом ринку до кінцевого споживача, пов'язуючи, таким чином, економічне життя суспільства в єдине ціле.

     Підприємництво  в кожного може проявлятися по-своєму, але в процесі дослідження  було виявлено такі основні чинники  підприємництва:

     - діяльність в умовах підвищеного ризику;

     - швидка зміна напрямків діяльності;

     - при необхідності швидка зміна місця здійснення діяльності;

     - інвестування в нові, що не випускалися раніше, види товарів.

     Наявність у суспільстві умов для підприємництва, існування в такому суспільстві  підприємницького корпусу - це не тільки данина моді.

     Це  і показник рівня економічної  свободи громадян, і відображення розуміння прогресивного характеру  підприємництва з боку представників  владних структур, що визначають, які  розробляють і реалізують економічну політику, в тому числі і щодо підприємництва.

     Кожен підприємець повинен знайти себе в господарському просторі - часу, знайти свою господарську нішу. Іншими словами  підприємцю потрібно володіти інформацією  про «загальний клімат підприємництва»: умови і можливості вкладення грошей в різних галузях або регіонах, державна підтримка підприємництва, стан ринку (попит та пропозиція), міра насичення галузей або регіонів підприємницькою ініціативою і діяльністю. Все це «зовнішні» умови підприємницької діяльності, вони як би заздалегідь задані, і самими підприємцями не визначаються. Роблячи свій вибір на цих умовах, підприємець знаходить прийнятну середовище проживання.

     Основною  метою діяльності підприємств соціально-культурного  сервісу і туризму в умовах ринку є задоволення громадських  потреб, отримання прибутку і забезпечення своєї фінансової стійкості.

     Для досягнення поставленої мети підприємства повинні:

     - випускати високоякісну продукцію, оновлювати її у відповідності з попитом;

     - раціонально використовувати виробничі ресурси з урахуванням їх взаємозамінності;

     - розробляти стратегію і тактику поведінки підприємства і коригувати їх відповідно до наявних обставин;

     - впроваджувати все нове і передове у виробництво, в організацію праці та управління;

     - піклуватися про працівників, зростанні їх кваліфікації, підвищення життєвого рівня, створення сприятливого соціально-психологічного клімату в трудовому колективі;

     - забезпечувати конкурентоспроможність підприємства.

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Виноградова  М. В., Паніна З. І. Організація  і планування діяльності підприємств  сфери сервісу: Навчальний посібник - М.: Видавничо-торгова корпорація  «Дашков і Ко», 2008. - С. 7-8

2. Гуляев  В. Г. Организация туристической  деятельности: Учебное пособие. - М.: Нелидж, 2008. - с. 5

3. Дмитрієв М. М., Забаєва М. М. Економіка і підприємництво в соціально-культурному сервісі і туризмі: Підручник. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2006. - С. 25-29, 153-160

4. Дядечко Л. П. Економіка туристичного бізнесу. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 224 с.

5. Квартальнов В. А. Туризм: теория и практика. Избранные труды: В 5 т. Т. 1. Гуманитарные проблемы развития туризма: история и современность. - М.: Финансы и статистика, 2000. - С. 192

6. Купер К., Флетчер Д., Гильберт Д., Ванхилл С., Богданов Е. Экономика туризма: теория и практика: Учебное пособие, т. 1. - СПб., Изд-во "Омега", 2007. - с. 5