Культура, освіта, релігія України

Післядипломна освіта ( спеціалізація, стажування, клінічна ординатура, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів) сприяє одержанню нової кваліфікації, нової спеціальності та професії на основі раніше здобутої у закладі освіти і досвіду практичної роботи, поглибленню професійних знань, умінь за спеціальністю, професією. До закладів післядипломної освіти належать: академії, інститути, (центри) підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення, навчально-курсові комбінати; підрозділи вищих закладів освіти ( філіали, факультети, відділення та інші); професійно-технічні заклади освіти; відповідні підрозділи в організаціях та на підприємствах.

Центральним органом державного управління освітою  в Україні є Міністерство освіти і науки. Його повноваження визначено законом України “Про освіту” та “Положенням про Міністерство освіти України”. Міністерство бере участь у виробленні державної політики в галузі освіти та втіленні її в життя, визначенні основних напрямків розвитку освіти, здійснює координаційні, науково-методичні, контрольні функції та державне інспектування, забезпечує зв’язок з іншими державами, організовує впровадження в практику досягнень науки і передового педагогічного досвіду, проводить атестацію та акредитацію навчально-виховних закладів республіканського значення.

При Міністерстві освіти та науки функціонує Вища атестаційна комісія, яка здійснює атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів. Міністерству підпорядковані вищі навчальні заклади, Академія педагогічних наук та її науково-дослідні інститути.

Центральні  органи державного управління освіти також беруть участь у виробленні та втіленні в життя державної  політики в галузі освіти, професійної  підготовки кадрів, у визначенні перспектив та напрямів розвитку освіти, вимог  до її змісту, рівня й обсягу, нормативів матеріально-технічного, фінансового  забезпечення навчально-виховних закладів.

Управління освіти, з одного боку, підпорядковане Міністерству освіти в області, а з другого – обласній державній адміністрації. Воно здійснює керівництво освітою в області. Йому підпорядковані обласний інститут післядипломної освіти, обласні станції юних техніків, натуралістів, туристів, загальноосвітні навчально-виховні заклади інтернатного типу, інші освітні установи.

Управління  освіти обласної державної адміністрації  аналізує стан освіти в області, організовує  розробку і виконання регіональних програм розвитку освіти національних меншин, забезпечує розвиток мережі навчально-виховних закладів області, проводить їх ліцензування та атестацію. До його функцій входить  і впровадження затверджених Міністерством  освіти і науки нових освітніх технологій, здійснення контролю за діяльністю відділів освіти в районах, містах, організаціях державного інспектування  підпорядкованих установ та закладів освіти, в тому числі післядипломної.

Управління  освіти укладає і припиняє контракти  з керівниками закладів освіти, що знаходяться в його підпорядкуванні, аналізує виконання умов контракту  керівниками вищих навчальних закладів ІІІ рівня акредитації, професійно-технічних  закладів, формує замовлення на методичну, педагогічну літературу, навчальні  програми, посібники, бланки суворої  звітності та інше.

Відділ освіти підпорядкований, з одного боку, управлінню освіти обласної держадміністрації, а з другого – районній ( міській ) державній адміністрації. Він здійснює безпосереднє керівництво навчально-виховними закладами (загальноосвітніми школами, ліцеями, гімназіями, дошкільними закладами, позашкільними установами), а також районними (міським) методичним кабінетом, аналізує стан освіти в районі (місті), подає пропозиції місцевим органам влади щодо зміцнення навчально-матеріальної бази закладів освіти, сприяє створенню різних типів закладів освіти, організовує навчання обдарованих дітей, а також дітей, які мають вади у фізичному і розумовому розвитку, сприяє влаштуванню до інтернат них закладів дітей-сиріт і дітей, які залишилися без батьківського піклування, організовує роботу психологічної служби, соціально-педагогічного патронажу в закладах освіти, визначає потребу закладів освіти у педагогічних кадрах і задовольняє її, проводить атестацію педагогічних працівників району, аналізує використання бюджетних коштів на освіту та інше.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3 СУЧАСНИЙ СТАН РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

3.1. 20 років незалежності України зміни та виникнення нових релігій

За 20 років незалежності України відбулися  значні зміни в суспільстві, не оминули  вони і релігійні погляди громадян України. За цей час більше ніж 60% населення не вважає себе віруючими  взагалі.

Ось таблиця на якій показано співвядношення віруючих і не віруючих громадян ,а  також які саме релігії переважаюсь  в Україні:

Ліва  діаграма  

 Не вважають себе  віруючими або не належать  до жодної церкви

Права діаграма  

 Українська православна  церква — Київський патріархат   

 Українська автокефальна  православна церква  

 Українська греко-католицька  церква  

 Римо-католицька церква   

 Протестантські християнські  церкви  

 Іудаїзм  

 Іслам  

 Буддизм  

 Інші церкви та конфесії   

 Важко відповісти  

 Українська православна  церква (Московський патріархат)

Багату  духовність українського народу складає  також релігійний світогляд. Без  перебільшення можна сказати, що населення нашої землі в усі  часи особливу увагу приділяло релігійним питанням і наділене було духовними  прагннями пошуку істини. Географічне  розташування України у точці  зустрічі Азії та Європи, призвело до зустрічі мусульманського Сходу і християнського Заходу, східного православ’я та захіного католицизму.

   Крім того, в силу історичних причин, а саме панування чужих народів (урядів, політичних сил) протягом сотень років над українськими землями та українським народом, призвело до виникнення великої кількості релігій на теренах України, оскільки кожен народ намагався насадити свої вірування або спричиняв переселення на Україну представників інших народів, які зі собою привозили і свою релігію. Україна — багатонаціональна держава, а відповідно — полірелігійна.

  Найбільша релігійна активність припадає на західні області України, зокрема Львівську, Закарпатську, Івано-Франківську, Тернопільську, Чернівецьку. Тут зареєстрована найбільша кількість релігійних організацій. Досить активними є Волинська, Рівненська, Хмельницька, Київська, Вінницька області, і найменш активними є Дніпропетровська, Полтавська та Харківська області. У всіх решта проявляється помірна активність.

  Більше 97% зареєстрованих на сьогодні релігійних громад в Україні є християнськими. Приблизно половина з них є православної традиції. Решту майже порівну поділяють католики та протестанти. До категорії “традиційних” (за неофіційною термінологією) Церков належать православні церкви, Українська Греко-Католицька та Римо-Католицька Церкви, вірменські громади, такими можна вважати деякі протестантські конфесії – лютеран, баптистів, п’ятидесятників.

Цікаво також розглянути інші існуючі релігії в Україні:

  Протестантство в Україні з'являється у 30-40 рр. ХVІ ст. Перша протестантська громада (анабаптистів) з'являється у Володимирі-Волинському у 1536 р. У 40-х рр. насамперед серед шляхти свою діяльність розпочинають лютерани, згодом кальвіністи та антитринітарії; у першій половині ХVІІ ст. розгортається діяльність соціан. У ХVІІ ст. протестантизм із Волині, Підляшшя, Холмщини і Галичини поширюється на Поділля, Київщину, Закарпаття.

  Протестантські громади в Україні розгортають широку видавничу, просвітницьку діяльність. Видавалися книги Святого Письма національними мовами, збірки проповідей і повчань. Тоді ж з'являються нові протестантські течі: меннонітство, баптизм, методизм. В радянський час більшість протестантських деномінацій переслідували, а тому вони не могли активно розвиватися. Від часу встановлення незалежності України вони отримали рівні з іншими конфесіями права на розвиток. До найчисельніших протестантських конфесій належать лютерани, баптисти, п'ятидесятники, адвентисти, харизмати та інші.

Іудаїзм, поряд з індуїзмом та конфуціанством, належить до найвідоміших національних релігій, у цьому випадку – євреїв. Його витоки сягають ІІ тисячоліття до нашої ери.

  Єдиним храмом в іудаїзмі був Єрусалимський Храм, зруйнований римлянами 70 року н.е. З того часу найбільшою святинею юдеїв залишилась Західна стіна (Стіна плачу) – одна з підпірних стін високої платформи цього храму. Місце храму зайняла синагога (бейт-кнессет, дім зборів), яка відіграє суттєву роль в житті єврейського населення. Це не тільки будинок молитви, а й місце зібрання єврейської людності.

Основними напрямками іудаїзму є: ортодоксальний, реформований (прогресивний), консервативний та реконструктивістський.

  На території сучасної України іудаїзм з’явився у ІХ ст., коли його прийняли тюрки-хазари. Тоді ж сюди прибули і караїми, релігія яких є різновидом юдаїзму. Пізніше, у середньовіччі, євреї потрапляли в Україну (що перебувала у складі Речі Посполитої) через Західну Європу, зокрема Німеччину, де на основі івриту та німецької склалася їх друга мова – ідиш. Згодом, зайнявши більшість України та Білорусі, Російська імперія дозволила їм проживати лише на цих землях, у т. зв. „смузі осілості”. У Галичині євреї вперше згадуються 1030 року. 3 2-ї пол. XIV ст. вони перебували під опікою польських королів i магнатства. Дуже значним було єврейське населення Галичини та Буковини у складі Австро-Угорської імперії, складаючи бл. 5% світового єврейства. Слід зазначити, що загальноприйнятим для означення цього народу тут було слово жиди (від латинського кореня iud), яке лише з другої половини ХХ ст., під впливом прибулих євреїв з СРСР, набуло образливого відтінку.

  На сьогодні значна частина євреїв України не є релігійними. Більшість віруючих євреїв становлять ортодокси, тобто ті, що сповідують давні приписи юдаїзму. Велике число громад згуртовані в Об'єднання юдейських релігійних організацій України на чолі з головним рабином Києва і України Яковом дов Блайхом. Значно меншим є Всеукраїнський конгрес іудейських релігійних організацій, який очолює Моше-Реувен Асман, рабин Центральної синагоги Бродського у Києві.

  Мусульманcтво – одна із трьох головних релігій, представлених в Україні.

Історично центром поширення мусульманства  в Україні став Крим. У середині ХV ст. тут утворилось Кримське татарське  ханство, яке незабаром потрапило  у васальну залежність до Османської імперії. Кримські татари були сунітами; вища духовна особа – муфтій, на чолі релігійних громад стояли імами. У Бахчисараї, столиці ханства, у  ХVІІІ ст. було 18 мечетей, численні мусульманські  освітні заклади (медреси і мектеби). Завоювавши Крим, Російська імперія  в кінці ХVІІІ ст. розпочала  переслідування мусульманського населення  півострова, в результаті чого в  другій половині ХІХ ст. Крим залишило понад 161 тис. мусульман. На 1917 р. мусульмани в Криму складали менше третини  населення, а в містах – близько 11% мешканців.

  За радянської влади переслідування кримських татар тривало. За звинуваченнями у співпраці з нацистами в травні 1944 р. з Криму було виселено 188 626 татар. З часу проголошення України незалежною розпочався процес репатріації татарського населення Криму. Сьогодні мусульманські громади різного національного складу діють у всіх областях України; вони об'єднані у три структури: Духовне управління мусульман України, Духовний центр мусульманських громад України і Духовне управління мусульман Криму, незначна частина громад не входить до жодної зі згаданих структур.

  Таким чином можна сказати що Україна зазнала великих релігійних змін, дуже вагомим фактором є те що більшість українців не вважають себе віруючими, а також те що все більше і більше пошируються такі релігійні течії як протестанство, іудаїзм, мусульманство, буддизм і тд. які також роблять свій внесок у світогляд українського народу.

3.2 Зміни у системі навчання за 20 років незалежності української держави

Сфера освіти за роки незалежності зазнала кардинальних змін. З'явилися  приватні навчальні заклади, розширилася  кількість напрямів підготовки фахівців. Однак питання якості освіти стоїть як ніколи гостро

  За роки незалежності в Україні швидко збільшилася кількість університетів та інститутів, при цьому колосальними темпами зменшилась кількість ПТУ, технікумів та дошкільних установ. Саме система дитячих садків найменше змогла адаптуватися до нових реалій незалежної України.

Діти є, садків немає.

Масове  закриття промислових підприємств, впровадження нових ринкових правил гри в економіці, вкрай негативно  позначилися на функціонуванні дошкільних навчальних закладів.

  Згідно з даними Держкомстату, якщо в 1991 році в Україні налічувалося 2,3 тис. дитячих садків, то в 2000 році вже 1,2 тис. установ, а в 2010-му - 1,1 тис. Самим критичним став 2005 рік, коли в Україні працювало лише 1040 дошкільних закладів.

  На сьогодні брак місць в дитячих садках становить понад 580 тис. Це колосальна цифра, впевнена Елла Лібанова, директор інституту демографії та соціальних досліджень НАН України.

"Кількість  дітей дошкільного віку більш  ніж на півмільйона більше, ніж  місць у дитячих дошкільних  установах. Багато дітей не  можуть відвідувати садки навіть  не через те, що у батьків  немає грошей, а через те, що  вільних місць просто не існує", - говорить експерт.

Особливо  гостро ця проблема відчувається у  селах і невеликих містах, в  яких дитсадків просто немає. "Навіть найосвіченіші батьки не завжди можуть дати дитині той рівень дошкільної підготовки, який дають професійні викладачі", - впевнена Елла Лібанова.

  Середня школа

  Як і для інших бюджетних сфер, 90-ті роки були дуже складними для вітчизняної середньої школи. Такі проблеми, як постійне недофінансування галузі, низький рівень заробітної плати вчителів, брак підручників та іншої навчальної літератури, низький рівень матеріально-технічного забезпечення шкіл залишаються актуальними і на сьогоднішній день.

Бурхливі 90-ті не могли не позначитися на рівні  народжуваності в Україні, а значить, і на кількості школярів. За даними Міністерства освіти і науки, молоді та спорту, за 20 років незалежності кількість учнів у школах скоротилася  майже на 40%.