2.
Основні завдання,
принципи та
методи індивідуально-виховної
роботи
- Індивідуально-виховна
робота – це систематичний цілеспрямований,
узгоджений по напрямках педагогічний
вплив командирів, офіцерів органів з
гуманітарних питань на свідомість, почуття
і поведінку конкретної особи з урахуванням
психологічних, соціальних та інших особливостей,
умов служби, побуту і відпочинку в інтересах
її всебічного розвитку і підготовки до
виконання завдань військової служби.
Основна
мета індивідуально-виховної
роботи :
- глибоке
та всебічне знання особистості воїна,
його здібностей, особливостей протікання
нервово-психічних процесів, психічних
утворень, рис темпераменту, характеру,
рівня розвитку емоційно-вольових характеристик
протягом всієї служби.
- Формування
у воїнів усвідомленого ставлення до військової
служби, спрямування зусиль кожного військовослужбовця
на підтримання високої бойової і мобілізаційної
готовності, розвиток якостей особистості,
необхідних для сумлінного виконання
службового обов'язку.
В
процесі організації
та проведення
індивідуальної
виховної роботи
вирішуються наступні
завдання:
- 1. Глибоке
і всебічне вивчення життєвого
досвіду, індивідуальних і психофізіологічних
особливостей особистості військовослужбовця,
оцінка ступеня їх розвитку.
- 2. Визначення
і оцінка результатів службової діяльності
воїна.
- 3. Підняття
рівня професійних навичок командного
складу, озброєння його сучасними методами
управління підлеглими.
- 4. Визначення
форм і способів індивідуально-виховного
впливу на військовослужбовців, охоплення
повсякденним систематичним і
цілеспрямованим виховним впливом всіх
офіцерів, прапорщиків, сержантів та солдатів.
- 5. Формування
необхідних для службової діяльності
соціально-психологічних характеристик
воїнів, ціннісно-мотиваційних основ
їх діяльності, установок на
досягнення конкретних її результатів,
попередження на основі знання
індивідуальних особливостей військовослужбовців
негативних вчинків, порушень
військової дисципліни.
- 6. Найбільш
доцільне використання військовослужбовців
за фахом, який відповідає їх можливостям
та здібностям, надання допомоги при адаптації
воїнів до різноманітних видів бойової
діяльності, умов військової служби, для
зняття стресових станів, психологічного
розвантаження після виконання навчально-бойових
завдань.
- 7. Правильна
організація виховного впливу військового
колективу на особистість кожного воїна.
Не
підміняючи, а доповнюючи
колективні форми
і методи виховання,
індивідуально-виховна
робота дає такі
можливості:
- 1. Охоплювати
повсякденною увагою усіх без
винятку військовослужбовців підрозділу.
- 2. Вивчити
та знати характер, звички, настрій, потреби
та запити кожної людини, без урахування
яких неможливий ефективний вплив на процес
формування її ідейних переконань та моральних
цінностей.
- 3. Правильно
визначати форми, методи та прийоми впливу
на кожну людину, попереджати, а не фіксувати
помилки та зрив у її поведінці, порушення
військової дисципліни.
- Методика
індивідуально-виховної
роботи – це сукупність форм, методів
і засобів, за допомогою яких реалізуються
її основні функції – вивчення військовослужбовця
з метою визначення найбільш ефективного
виливу на нього, планування, організація,
проведення, контроль і оцінка досягнутого.
- Досвід
свідчить, що робота з вивчення особистих
властивостей військовослужбовців дає
позитивні результати тоді, коли дотримуються
принципів індивідуально-виховної
роботи.
Основні
принципи індивідуально-виховної
роботи:
- зв'язок
виховання підлеглого
з життям держави,
завданнями бойової
і гуманітарної
підготовки, з колективом;
- поєднання
індивідуального і колективного
впливу на особистість
воїна;
- дотримання
почуття міри у критиці
недоліків військовослужбовця
та опора на його позитивні
якості;
- конкретність,
спрямованість на певного
воїна;
- цілеспрямованість
у досягненні визначених
завдань виховання;
- оперативність,
можливість проведення
виховної роботи в будь-яких
умовах,
- швидке
реагування на поведінку
воїна у різноманітних
ситуаціях;
- повсякденна
увага до кожного військовослужбовця,
яка поєднується з високою
вимогливістю і турботою
про його життя, побут,
відпочинок;
- заздалегідь
продумана система індивідуального
впливу на кожного
військовослужбовця
Система
індивідуально-виховної
роботи включає
в себе:
- визначення
мети і завдань системи виховання;
- планування;
- визначення
того, хто з ким індивідуально працює;
- навчання
практиці індивідуально-виховної роботи;
- вивчення
і врахування індивідуальних особливостей
військовослужбовців, застосування найбільш
ефективних форм, методів, засобів впливу;
- організація
оперативного інформування про настрій,
зацікавленість, запити
- особового
складу;
- аналіз,
узагальнення передового досвіду, контроль
та корекція плану.
Основні
методи індивідуально-виховної
роботи:
1.
Метод вивчення документів
- Робота
з документами – процес, який дозволяє
напрацювати попереднє уявлення про військовослужбовця.
- Аналізуються
документи особистої справи (автобіографії,
заяви, анкети, характеристики, карти професійного
психологічного відбору), різні довідки,
щоденники, листи, фотокартки, обліково-послужні
та службові картки, аркуші індивідуальних
співбесід, медичні книжки тощо.
2.
Метод спостереження
- Метод
спостереження
– це цілеспрямоване і систематичне
вивчення дій, вчинків, поведінки в цілому,
відношення до служби та різноманітним
явищам оточуючої дійсності з метою виявлення,
реєстрації та аналізу тих фактів, котрі
можуть характеризувати спрямованість,
характер, здібності й інші особистісні
якості військовослужбовців.
- При спостереженні
предметом вивчення є практичні дії (вчинки)
окремої людини. При цьому виявляються
відношення до військової служби, спрямованість
моральних, психологічних та інших якостей
військовослужбовця, які мають важливе
значення для успішного проходження військової
служби.
- Предметом
спостереження можуть
виступати міжособистісні стосунки
членів колективу, підрозділу, бойової
обслуги, екіпажу, відділення: їх кількість,
тривалість, характер, активність, пристосування,
ініціатива, домінування й інші показники
внутрішньо-групової взаємодії. Крім цього
спостереження допомагає вивчити індивідуальні
особливості військовослужбовців; спрямованість
особистості, організаторські, педагогічні,
комунікативні, лідерські, емоційні, вольові
й інші якості.
3.
Метод діагностичної
бесіди
- Індивідуальна
бесіда є одним
з найважливіших
і найбільш дієвих
методів вивчення
особистісних особливостей
військовослужбовців.
Слід пам'ятати, що
бесіда не повинна
зводитися до безпредметної
розмови. Вона є
цілеспрямованою
формою вивчення
військовослужбовців
і вимагає дотримання
певних умов проведення.
4.
Метод експерименту
- Командир
використовує цей
метод, створюючи
для ійськовослужбовця
ту ситуацію, де
в його діях
можуть виявитись
риси характеру, темперамент,
знання, навички, вміння,
морально-бойові
якості тощо.
5.
Метод опитування
- Варто
використовувати результати соціологічних
досліджень, які проводять відповідні
фахівці. Дають користь соціометричні
опитування. Професійне тестування,
при якому визначається рівень
професійної орієнтації, інтелекту,
нервово-психічної стійкості (при
профвідборі) проводиться спеціалістами
відповідних відділів (відділень) виховної
роботи частин (з'єднань) за участю
медичних працівників.
6.
Метод узагальнення
незалежних характеристик
- Даний
метод передбачає
узагальнення, даних
про того чи
іншого військовослужбовця,
які поступили
з різних джерел
або конкретних
посадових осіб
підрозділу, частини.
7.
Метод аналізу
результатів діяльності
- Всі
вищезгадані методи
вивчення індивідуальних
якостей особистості
воїна використовуються,
як правило, комплексно,
протягом всієї
служби, що надає
можливість командирові
постійно впливати
на кожного підлеглого,
на весь особовий
склад підрозділу.
Для
забезпечення високої
дієвості індивідуально-виховної
роботи необхідно
керуватися наступними
правилами, які слід
розглядати як
принципи організації
індивідуальної виховної
роботи:
- .
Охоплення індивідуальним
виховним впливом всіх
без винятку військовослужбовців
незалежно від посади,
поведінки, досягнень
та відношення до службових
обов'язків. При цьому
особливу увагу необхідно
звертати на військовослужбовців
групи ризику.
Узагальнюючи
існуючі в практиці
переліки осіб, яких
відносять до групи
ризику, визначимо, що
це особи:
- а) з
виявленою нервово-психічною нестійкістю
(НПН);
- б) з астенічним
розвитком;
- в) які
перебували до призову на обліку у нервово-психічних
диспансерах:
- перенесли
тяжкі травми головного мозку, інфекційні
і інтоксикаційні захворювання нервової
системи, мають дефекти мови, компенсовані
наслідки травматичних запалень нервової
системи;
- г) які
виховувались у неповних або неблагополучних
сім'ях;
- д) які
до призову притягались до карної відповідальності
або мали приводи в міліцію;
- е) з
адаптаційно-астенічними розладами;
- ж) схильних
до вживання алкоголю та наркотичних речовин;
- з) з відхиленнями
у поведінці (емоційно-збудливі, часто
скоюють проступки, конфліктні, замкнуті
у собі, мали суїцидні спроби).
Висновок
- Вміння
бачити в діяльності людини, у
виконанні нею свого військового
обов'язку основний засіб формування
особистості. Розвиток, виховання та
перевиховання здійснюється шляхом
організації відповідної діяльності
воїна. Ратна праця, якщо вона
добре організована, поєднується
з активною виховною роботою,
розумним дозвіллям, має велику
виховну силу.
Дякую за увагу!