Предмет трудового права як галузі права

Вопрос1 Предмет трудового права як галузі права.

 

Трудове право займає одне з провідних  місць серед галузей сучасного  права України. Його значення визначається роллю праці в суспільстві. Кожній людині, котра реалізує закріплене в ст. 43 Конституції України право  на працю, доводиться стикатися з  нормами трудового права. Саме найменування трудового права свідчить про те, що зміст відносин, що регулюються цією галуззю права, складає трудова діяльність людей. Однак не всі відносини, пов'язані з працею, включаються в сферу дії трудового права, а ті відносини, які входять в предмет - неоднорідні за своїм змістом, цільовим призначенням і суб'єктним складом. У сучасних умовах у систему суспільних відносин, що становлять предмет трудового права, входять індивідуальні відносини щодо застосування найманої праці й колективні трудові відносини.

 Основу (ядро) предмета трудового  права складають індивідуальні  відносини трудового найму. Приступаючи  до обґрунтування цього висновку, необхідно брати до уваги наступні положення.

 Україна здійснює перехід  від адміністративно-планової економіки  до ринкових відносин. У сфері  застосування праці це відображається  в функціонуванні різних форм власності - державної, комунальної, приватної, причому всі вони є рівнозначними. Такі підприємства як роботодавці мають однакові загальні права й обов'язки стосовно працюючих на них працівників. Трудове право за своєю суттю є правом захисту інтересів людини праці, захисту працівника від експлуатації з боку роботодавця. Метою норм трудового права є регламентація триваючих трудових відносин в процесі праці (а не разових завдань), встановлення мінімальних гарантій (наприклад, мінімальної відпустки, мінімальної зарплати), захисних процедур (наприклад, підстави і порядок звільнення з ініціативи власника). Основним принципом трудового права є положення про те, що правовий стан працівника не може бути погіршений стосовно встановленого законодавством рівня, однак може бути поліпшений шляхом встановлення додаткових соціально-трудових пільг роботодавцем. Всі трудові відносини, що становлять предмет трудового права, утворюють складну систему, в якій виділяється система індивідуальних відносин трудового найму і система колективних трудових відносин. Критерієм для виявлення всіх елементів в цій системі виступає структура трудової діяльності, що склалася в суспільстві.

 Індивідуальні трудові відносини  характеризуються безпосереднім  зв'язком між працівником і роботодавцем. Головна їх мета - виконання працівником певної трудової функції. Елементами цих відносин виступають усі ланки суспільних зв'язків, без яких індивідуальні трудові відносини не можуть нормально функціонувати. Потрібно відмітити, що не всі елементи є однопорядковими, зв'язки між ними носять складний, супідрядний характер. Особливе місце в цій системі займають відносини, що опосередковують трудовий договір між працівником і роботодавцем. Ці відносини можна розглядати як у вузькому, так і в широкому значенні. У широкому значенні трудовий договір є базою, основою всіх інших індивідуальних трудових відносин - щодо оплати праці, робочого часу, дисципліни праці тощо. Всі названі відносини виникають і протікають тільки в рамках дії трудового договору, з його припиненням припиняються і всі елементи, що його становлять. Навіть випадки невчасного розрахунку з працівником, трудові спори про незаконне звільнення пов'язані з минулими трудовими відносинами в рамках трудового договору. Розглядаючи трудовий договір у вузькому значенні, потрібно обмежитися відносинами щодо його укладення, зміни і припинення. Це - ядро всіх індивідуальних відносин трудового найму.

 До індивідуальних трудових  відносин, на нашу думку, належать  відносини щодо: професійної орієнтації  і професійного добору кадрів, що здійснюється роботодавцем; укладання,  зміни та припинення трудового  договору;  відсторонення працівників  від роботи роботодавцем; нормування праці у рамках трудового договору; оплати праці;  робочого часу; часу відпочинку; охорони здоров'я працівників у процесі праці; дисципліни праці; оцінки результатів праці та атестації працівників; професійного навчання працівників і підвищення їхньої кваліфікації; дисциплінарної відповідальності працівників;  матеріальної відповідальності сторін трудового договору.

Відносини між підприємствами і державною службою зайнятості є адміністративно-правовими, оскільки служба зайнятості наділена владними повноваженнями по відношенню до підприємства. Підприємство зобов'язане: виділяти певну кількість робочих місць у рахунок броні, працевлаштовувати на ці місця працівників за направленням служби зайнятості; обладнати спеціальні робочі місця для інвалідів і забезпечити їх реальне введення в дію шляхом працевлаштування інваліда. За недотримання таких обов'язків на підприємство накладаються штрафні санкції: у разі відмови в прийнятті на роботу раніше заявлених фахівців - відшкодувати службі зайнятості всі витрати по працевлаштуванню, профпідготовці, перепідготовці, виплаті допомоги по безробіттю такому фахівцю. А також підприємство зобов'язане надавати службі зайнятості всю інформацію про наявність вакантних місць, вивільнення працівників, простої підприємства, використання працівників з неповним робочим часом.

 Відносини між підприємствами і державною службою зайнятості щодо бронювання робочих місць для працевлаштування осіб за направленням служби зайнятості; спеціального обладнання робочих місць для інвалідів і їх працевлаштування; надання інформації службі зайнятості про рух і використання робочої сили; виплати штрафу за порушення законодавства про зайнятість - є адміністративно-правовими і регулюються нормами адміністративного права.

Відносини між підприємствами і Державним фондом сприяння зайнятості щодо страхування від безробіття працівників підприємства, а також відносини між службою зайнятості й громадянами щодо надання послуг з працевлаштування, профорієнтації, підшукування відповідної роботи, профнавчання, перенавчання, підвищення кваліфікації, надання статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю, а також матеріальної допомоги в період профпідготовки за рахунок коштів Державного фонду сприяння зайнятості є соціально-забезпечувальними і входять у предмет права соціального забезпечення. Третя група відносин у сфері зайнятості й працевлаштування складається між працівником і підприємством щодо укладення трудового договору на основі направлення служби зайнятості. Сюди також входять відносини з використання працівників на сезонних, громадських роботах за направленням служби зайнятості. У таких випадках укладається трудовий договір і на працівника поширюється трудове законодавство. Вказані відносини складають предмет трудового права.

 У предмет трудового права  також входять відносини, що  витікають з укладення колективного  договору і колективних угод, щодо створення додаткових робочих  місць всередині підприємства для працівників, котрі потребують соціального захисту - інвалідів, жінок з малолітніми дітьми, багатодітних сімей, молодих працівників, з організації навчання і перенавчання за рахунок коштів підприємства працівників, що вивільнюються; з поділу одного робочого місця (посади) між двома працівниками з метою недопущення скорочення працівників.

 У сучасний період відбувається "реконструкція" відносин, тісно пов'язаних з трудовими. Передусім з цих відносин виділилася і за новим соціальним змістом, і за законодавчим забезпеченням група колективних трудових відносин. На нашу думку, цю групу складають відносини: соціального партнерства; з участі трудових колективів у встановленні колективних умов праці; з участі трудових колективів в управлінні організаціями; щодо укладення і виконання колективного договору і колективних угод на галузевому, регіональному і національному рівнях; щодо діяльності професійних спілок та інших органів представництва трудових колективів у соціально-трудових відносинах та із застосування трудового законодавства; з приводу утворення об'єднань роботодавців та їхньої діяльності; з вирішення індивідуальних і колективних трудових спорів.

Предмет трудового права  можемо сформулювати як комплекс суспільних відносин, основу якого складають  трудові відносини, що виникають  у результаті укладення трудового  договору, і до якого входять також  відносини, тісно пов'язані з трудовими  відносинами та які існують для  забезпечення функціонування останніх. Такими є: відносини працевлаштування; відносини з приводу навчання на виробництві, підвищення кваліфікації і перекваліфікації; відносини щодо вирішення трудових спорів та відносини соціального партнерства і встановлення умов праці.

 

 

 

Особливості та основні ознаки сучасного метода трудового права.

Залежно від специфіки суспільних відносин, які регламентуються в  теорії права, прийнято тепер виділяти два методи правового регулювання: ^

1)метод децентралізованого, автономного регулювання, який ґрунтується на координації цілей та інтересів сторін суспільних відносин і застосовується для регламентації відносин громадянського суспільства, у яких суб'єкти задовольняють найперше свої приватні інтереси, тобто у сфері галузей приватноправового характеру;

2) метод централізованого, імперативного регулювання, що ґрунтується на відносинах субординації учасників суспільних відносин і використовується у публічно-правових галузях (конституційному, адміністративному, кримінальному праві)2.

На комплексний характер методу трудового права вказує і р. 3. Лівшиць. У таких інститутах, як колективний  договір, трудовий договір, заробітна плата, учасники трудових відносин мають значну свободу у встановленні своїх прав та обов'язків, регулювання відбувається найчастіше за погодженням сторін, а втручання держави та її директиви досить обмежені. В інших інститутах — дисциплінарна відповідальність, матеріальна відповідальність, охорона праці, трудові спори — поведінка учасників трудових відносин передбачена, свобода їх поведінки обмежена, втручання держави і законодавства значне³.

Поєднання у трудовому праві  диспозитивного та імперативного методів  відбувається з деякою перевагою на користь децентралізованого правового регулювання. Це пояснюється насамперед тим, що основу трудових відносин складають відносини, які регулюються на договірному рівні. Навіть відносини трудової дисципліни, внутрішнього трудового розпорядку, а отже, і субординація при цьому є результатом добровільно взятих на себе працівником зобов'язань щодо дотримання встановлених роботодавцем правил.

Отже, метод трудового права  характеризується сукупністю відповідних  прийомів, що виражаються у комплексному поєднанні централізованих (імперативних) та децентралізованих (автономних) засад  регулювання трудових і тісно пов'язаних з ними суспільних відносин.

. Способи правового  регулювання виражаються через  характер припису, зафіксованого  у нормі права. У теорії права  їх виділяють три:

1)спосіб, який виражається  у наданні учаснику правовідносин  можливостей (дозволів) діяти на  власний розсуд. Свобода поведінки  суб'єктів правовідносин практично  нічим не обмежується;

2)спосіб заборон,  тобто покладення на учасників  відносин обов'язку утримуватися  від певних дій. Можна робити  все, що не заборонено;

3)спосіб припису.  Учасники правовідносин зобов'язуються  до вчинення чи утримання від  певних дій. Цей спосіб виражається  формулою: все, що не дозволено,  заборонено.

Перші два способи  характерні для децентралізованого, автономного методу правового регулювання. Вони відображають свободу і рівність сторін у правовідносинах. У трудовому  праві ця рівність найбільш повно  виявляється у колективно-трудових відносинах, де сторони (роботодавці  та виборні органи первинних профспілкових  організацій (профспілкові представники) перебувають у партнерських стосунках  і мають право діяти у межах  наданих їм прав, як на стадії укладення  колективних договорів (угод), так  і в подальшому, в процесі їх реалізації, а також у випадках встановлення ними умов праці на локальному рівні.

Такою характерною  рисою методу трудового права  є локальне правове регулювання  трудових відносин. Цей спосіб встановлення прав і обов'язків суб'єктів простежується  у межах децентралізованого, автономного  методу і досить поширений у трудовому  праві.

На державному (централізованому) рівні визначають тільки основні  засади правового регулювання найманої праці, які покликані забезпечити  єдиний підхід в охороні трудових прав громадян, що укладають трудовий договір незалежно від форми власності і виду підприємництва. Це можуть бути норми щодо максимальної тривалості робочого часу, визначення мінімуму відпусток, гарантій мінімальної плати та ін. Основну ж масу суспільно-трудових відносин можна забезпечувати з допомогою локального (децентралізованого) правового регулювання. Враховуючи особливості і специфіку праці в окремих галузях і на окремих підприємствах, уповноважені на те суб'єкти трудових правовідносин самі приймають норми, за допомогою яких досягається повнота правового забезпечення їх прав та обов'язків. Критерієм законності таких локальних норм стає принцип погіршуватися внаслідок їх конкретизації на рівні підприємств.

Ще однією рисою  методу трудового права можна  назвати наявність специфічних  способів захисту порушених трудових прав учасників правовідносин.

На відміну від деяких інших  галузей права (сімейного, земельного та ін.) для трудового права характерна наявність самостійних, властивих  лише йому юридичних санкцій. їх застосовують для забезпечення виконання суб'єктами правовідносин своїх прав і обов'язків. До_таких санкцій належать,'передусім заходи дисциплінарної та матеріальної відповідальності.

 

Метод трудового права полягає у комплексному поєднанні централізованого (імперативного) та децентралізованого (автономного) правового регулювання трудових та тісно пов'язаних з ними відносин на основі координації дій суб'єктів правовідносин, локального правовстановлення та можливості застосування спеціальних юридичних санкцій для забезпечення належного виконання учасниками цих правовідносин своїх прав та обов'язків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вопрос1 Предмет трудового права как отрасли права.

 

Трудовое право занимает одно из ведущих мест среди отраслей современного права Украины. Его значение определяется ролью труда в обществе. Каждому  человеку, реализует закрепленное в  ст. 43 Конституции Украины право  на труд, приходится сталкиваться с  нормами трудового права. Само наименование трудового права свидетельствует  о том, что содержание отношений, регулируемых этой отраслью права, составляет трудовая деятельность людей. Однако не все отношения, связанные с работой, включаются в сферу действия трудового  права, а те отношения, которые входят в предмет - неоднородны по своему содержанию, целевому назначению и  субъектным составом. В современных  условиях в систему общественных отношений, составляющих предмет трудового  права, входят индивидуальные отношения  по применению наемного труда и коллективные трудовые отношения.