Порядок укладення трудових договорів

На неповнолітніх поширюються також інші норми, що регулюють укладення трудового договору. Так, ст. 22 КЗпП забороняє необгрунтовану відмову в прийнятті на роботу. Дане положеня закріплене також конституційно.

Всі особи, мо­лодші вісімнадцяти років, приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому до досягнення 21 року щороку підлягають обов'язковому медичному огляду (ст. 191 КЗпП).

Розгладаючи особливості укладення трудового договору з неповнолітніми, слід зупинитися на учнівському трудовому договорі. На думку Є.Монастирського і Д.Карпенка чинне законодавство про працю не містить чіткої вказівки, кого слід вважати учнем. Це утруднює визначення меж між трудовими і учнівськими трудовими правовідносинами, розмежування яких має як теоретичне так і практичне значення [27].

Раніше за ст.121 КЗпП УРСР 1922 р. учнями вважались особи, які навчалися у школі учнівства, навчальних бригадах і майстернях або індивідуально у процесі виробництва під керівництвом кваліфікованих працівників.

Деякі автори вважають учнями осіб, які поступили на роботу без певної професії, спеціальності і зобов’язані протягом обумовленого  строку оволодіти ними у процесі роботи, поєднуючи виробничу працю з набуттям відповідних знань (Н.Александров, А.Пашков). На мою думку це не досить чітке визначення. Мені здається, що більш вдалим є визначення, дане  Ю.Орловським. Він відносить до учнів всіх осіб, які оволодівають новою спеціальністю безпосередньо на виробництві, незалежно від того чи прийшли вони на підприємство вперше, перейшли з іншого або працювали на даному підприємстві [27].

Важливе значення має також чітке визначення поняття “учнівський трудовий договір”, його сутнісних елементів. А.Пашерстник підкреслював, що учнівські правовідносини мають характер трудових. У зв’язку з цим одна група вчених (В.Андєєв, Ю.Орловський, В.Прокопенко) вважають, що учнівський договір є різновидом трудового, і тому учнівські відносини тісно пов’язані з трудовими і є невіддільні від них. А інша – що такий договір не є різновидом трудового, а має самостійне значення (А.Пашков, О.Смирнов).

На думку дослідників, учнівський договір слід вважати трудовим, оскільки він є угодою між учнем (працівником) і власником підприємства або уповноваженим ним органом чи фізичною особою і за яким учень (працівник) зобов’язується виконувати роботу, визначену даною угодою з  підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник зобов’язується виплачувати учню (працівнику) заробітну плату і забезпечувати умови праці, що необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін [27].

Враховуючи, що наведені думки вчених не відбивають нинішнього становища учнів на підприємстві за наявності трьох форм власності, а також того, що якщо раніше учень мав можливість одержувати заробітну плату на підприємстві під час навчання, то сьогодні виникла необхідність зворотного зв’язку з оплатою навчання учнем викладачеві. Тому пропоную визначити учнівський трудовий договір як угоду між учнем і власником підприємства або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою учень зобов’язується виконувати роботу, визначену даною угодою, а власник зобов’язується організувати навчання, створити сприятливі умови для успішного оволодіння учнем відповідною професією, спеціальністю безкоштовно чи за винагороду, відповідно до чинного законодавства, а у разі домовленості виплачувати йому винагороду за виконану роботу і надати після закінчення навчання роботу за наявності вакансій за набутою спеціальністю чи кваліфікацією [27].

3.2. Особливості укладання трудового договору із іноземцями.

Укладання трудового договору в Україні з іноземцями або особами без громадянства має свої особливості.

Відповідно до Порядку оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.99 р. № 2028, підприємці можуть використовувати працю таких осіб лише за наявності в них дозволів на працевлаштування, якщо іншого не передбачено міжнародними договорами України.

Варто зазначити, що існують випадки, коли одержувати дозвіл на працевлаштування іноземця немає необхідності. Так, нарівні з громадянами України право на працевлаштування мають тільки іноземці, які постійно проживають в Україні (ст. 8 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 04.02.1994), тобто які одержали у встановленому порядку посвідку на проживання в Україні (ст. 1 Закону України “Про імміграцію” від 07.06.2001).

Згідно зі ст. 3 Закону „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” іноземці та особи без громадянства, які іммігрували в Україну на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, одержують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання. Таким чином [22]:

- якщо іноземець або особа без громадянства має посвідку на постійне проживання в Україні, йому не потрібно дозволу на працевлаштування (у цьому разі для в'їзду в Україну оформляється віза ІМ-2). З такою особою підприємець може укласти трудовий договір на тих же умовах, що й з громадянином України, зареєструвавши його в районному державному центрі зайнятості (за своїм місцем проживання). При цьому іноземні громадяни та особи без громадянства мають право на відпочинок нарівні з громадянами України (тобто право на 40-годинний робочий тиждень, право на відпустку не менше 24 календарних днів). Але на деякі посади не можна призначати осіб, які не є громадянами України (так, іноземці не можуть, наприклад, займатися нотаріальною діяльністю);

- якщо ж іноземець або особа без громадянства має посвідку на тимчасове проживання в Україні, йому необхідно одержати дозвіл на працевлаштування. Він оформляється іноземцеві, який має намір займатися в Україні трудовою діяльністю, за умови, якщо в країні (регіоні) відсутні працівники, здатні виконувати цей вид робіт, або є достатнє обґрунтування доцільності використання праці іноземних фахівців, якщо іншого не передбачено міжнародними договорами України (Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні).

Відповідно до зазначеного Порядку дозвіл на працевлаштування оформлюється іноземцю органами державної служби зайнятості на період до одного року і за умови, якщо в країні (регіоні) відсутні працівники, які спроможні виконувати цей вид роботи, або є достатні обґрунтування доцільності використання праці іноземних фахівців, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України.

Умови щодо обов’язкової наявності дозволу на працевлаштування стосуються й іноземців, які направлені іноземним роботодавцем в Україну для виконання певного обсягу робіт або послуг на основі контрактів, укладених між українським та іноземним суб’єктами господарювання [18].

Дозвіл на працевлаштування оформляється і видається Державним центром зайнятості Мінпраці або за його дорученням відповідними центрами зайнятості Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Відповідно до зазначеного Порядку передумовою наймання іноземців на роботу є також факт реєстрації українського роботодавця у місцевих центрах зайнятості як платника страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

Порядок установлює правила для одержання дозволу на працевлаштування тільки для працедавців – підприємств, установ, організацій, тобто для юридичних осіб.

Для працедавців – приватних підприємців правил для одержання дозволів на працевлаштування іноземних громадян і осіб без громадянства, які прибули в Україну на тимчасове проживання, не встановлено. У зв'язку з цим вищезгадані вповноважені центри зайнятості не мають правової можливості видати дозвіл на працевлаштування іноземця працедавцеві – приватному підприємцеві.

А за відсутності зазначеного документа районні центри зайнятості відмовляють у реєстрації трудових договорів між приватними підприємцями та працівниками – іноземними громадянами або особами без громадянства (крім випадків, коли в іноземця є посвідка на постійне проживання в Україні).

Отже, на сьогодні в Україні немає механізму одержання дозволу на працевлаштування тимчасово прибулого в Україну іноземця в працедавця – приватного підприємця. Висновок: приватний підприємець не зможе прийняти на роботу іноземця, який тимчасово проживає в Україні [22].

За використання праці іноземців без одержання дозволу державної служби зайнятості на фізосіб-підприємців накладається штраф в 50-кратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожну таку особу (ст. 8 Закону України “Про зайнятість населення” від 01.03.1991). Іноземець, оформлений на роботу без дозволу на працевлаштування, підлягає депортації з України.

Висновок

У вітчизняній і західній науковій літературі трудовий договір розглядається як головний інструмент трудового права, навколо якого будуються трудові відносини. У науці трудового права, укладення трудового договору розглядається як юридичний факт, який є підставою виникнення, зміни та припинення трудових правовідносин.

Трудовий договір вважається укладеним, коли сторони досягли згоди з усіх умов трудових відносин. Договір може укладатись з особою, що досягла шістнадцяти років.

Чинний Кодекс законів про працю передбачає дві форми укладення трудового договору: усна та письмова.

Правильне оформлення трудового договору потрібно визначити як внесення власником або уповноваженим ним органом у відповідні документи, що мають правове значення для працівника, точних відомостей про нього і його роботу відповідно до чинного законодавства і досягнутої угоди, а також у встановлені терміни.

Трудовий договір не може існувати в неоформленому вигляді. У випадку такого їх існування процес їх встановлення або доказування значно ускладнюжться або навіть стає неможливим, а відповідно це ставить під сумнів законність настання наслідків такого трудового договору.

Способи оформлення укладення трудового договору не є чітко визначені в законодавстві. З цього приводу виникають однотипні труднощі. Існують суперечності щодо визначення сутності і значення наказу чи розпорядження власника або уповноваженого ним органу в укладенні трудового договору.

П.Пилипенко зазначає,що законодавець передбачає кілька юридичних фактів, з настанням яких пов’язується укладення трудового договору:

а) видання наказу або розпорядження про зарахування на роботу;

б) фактичного допуску працівника до роботи.

Про видання наказу П.Пилипенко зазначає, що він є оформленням укладення трудового договору, а не самим укладенням трудового договору.

Законодавство України про працю встановлює гарантії при укладенні трудового договору, які забезпечують неухильне виконання законів, створення умов для найбільш повного здійснення наданих демократичних прав і свобод працівникам. Гарантії спрямовані на  реалізацію прав і свобод громадян, на усунення можливих причин і перешкод їх неповного або неналежного здійснення й захист прав від порушень.

На мою думку, в законодавство мають бути внесені зміни, які б чітко врегульовували порядок і процедуру укладання трудового договору, а також форму трудового договору та момент з якого трудовий договір вважати укладеним. Проект Трудового договору більш детально регламентує порядок укладання трудового договору, що є позитивним, проте, і в ньому не повністю виключена можливість зловживань з боку роботодавця при укладанні трудового договору, тому і він потребує подальшого удосконалення.

Список використаної літератури

1.      Кодекс законів про працю. Затверджений Законом УРСР від 10 грудня 1971р., із змінами, внесеними ВР станом на 28.12.2007.

2.      Закон України “Про зайнятість населення” від 01.03.1991

3.      Закон України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 04.02.1994

4.      Закон України “Про імміграцію” від 07.06.2001

5.      Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.99 р. № 2028

6.      Про затвердження Інструкції про порядок і умови передачі державним податковим інспекціям інформації для реєстрації фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів, затв.Наказом Мінфіну та ГДПІ України вiд 31.07.1995  № 66

7.      Постанова Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 № 170 Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору

8.      Порядок реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 8 червня 2001 року N 260.

9.      Лист ДПА України №164/П/17-0516 від 14.01.2002 Щодо використання печаток та укладання трудових договорів при здійсненні підприємницької діяльності. – http://uazakon.com/document/spart19/inx19565.htm

10. Постанови Пленуму Верховного суду „Про практику розгляду судами трудових спорів” №9 від 06.11.1992

11. Трудовий кодекс України: Проект від 27.07.2004. // Праця і зарплата. – 2004. – №42 (спецвипуск). 

12. Бердычевский В.С. Трудовое право. Учебное пособие. – Ростов-на-Дону, 2002. - http://pravoznavec.com.ua/books/258/38/#chlist

13. Коваленко-Кужольна З. Поняття та зміст трудового договору у проекті трудового кодексу України. // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – №4. – с.39-42.