Порядок укладення трудових договорів

Відповідно до ст. 31 Основ законодавства України про охорону здоров'я Кабінет Міністрів України затвердив перелік професій і видів діяльності, для яких є обов'язковим первинний (перед допуском до роботи) і періодичний профілактичний наркологічний огляд для певних категорій працівників. До них відносяться працівники підприємств, установ, організацій, які у час виконання своїх функціональних обов'язків повинні використати насичені й ненасичені вуглеводні (нафта, бензин), спирт етиловий; працівники фармацевтичних підприємств, аптечних установ незалежно від відомчої підлеглості й форм власності; анестезіологи, медичні працівники; працівники, що виконують роботи, пов'язані з використанням вибухових речовин; працівники підприємств, які для виконання своїх професійних обов'язків повинні отримати і використати вогнепальну зброю, в тому числі працівники воєнізованої охорони, незалежно від відомчої підлеглості; водії транспортних засобів; працівники цивільної авіації, пілоти-аматори; працівники, що забезпечують рух поїздів; плаваючого складу водного транспорту; особи, що поступають на службу до органів МВС, Державної податкової адміністрації, митні органи, СБУ, Збройні Сили, в тому числі такі, які закликаються на термінову військову службу (постанова Кабінету Міністрів України від 6 листопада 1997 р. №1238 "Про обов'язковий профілактичний наркологічний огляд і порядок його проведення").

У законодавстві України не визначено з якого часу трудовий договір вступає в силу. Трудовий договір набуває чинності, як правило, від дня його підписання працівником і роботодавцем або від дня фактичного допущення працівника до роботи з відома або за дорученням роботодавця або його представника.

Працівник зобов'язаний приступитися до виконання трудових обов'язків від дня, що визначений трудовим договором.

Якщо в трудовому договорі не застережений день початку роботи, то працівник повинен приступити до роботи на наступний рабочий день після набрання договором чинності [12].

1.2. Порядок укладання трудового договору із роботодавцем-фізичною особою.

Трудові відносини між фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності і громадянами регулюються Кодексом законів про працю України, та іншими нормативними актами з цього питання. Укладення трудових договорів фізичними особами, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи із громадянами передбачено також Господарським кодексом. Право цих фізичних осіб приймати працівників на роботу, укладати з ними трудові договори не обмежене. На таких працівників цілком поширюються законодавство України про працю. Інші фізичні особи також мають право укладати трудові договори з метою використання праці найманих працівників в споживчих цілях (шофер, повар, домашня працівниця тощо) [17; 119].

Щодо укладення трудового договору між працівником і фізичною особою слід зазначити, що фізична особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України. Це правило передбачене ст.24-1 КЗпП України.

Порядок реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 8 червня 2001 року N 260. Реєстрація цих договорів здійснюється державною службою зайнятості за місцем проживання фізичної особи-наймача. Для реєстрації в службу зайнятості подається трудовий договір, підписаний сторонами, у трьох примірниках.

Порядок реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою поширюється на фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму працівників та фізичних осіб, які використовують найману працю, пов’язану з наданням послуг (кухарі, няньки, водії тощо).

Відповідно до цього Порядку при реєстрації трудового договору сторони повинні подати такі документи:

• фізична особа, суб’єкт підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму працівників - паспорт, свідоцтво про реєстрацію підприємницької діяльності, довідку відповідної державної податкової адміністрації про ідентифікаційний код;

• фізична особа, яка використовує найману працю, пов’язану з наданням послуг, - паспорт, довідку відповідної державної податкової адміністрації про ідентифікаційний код;

• працівник, який влаштовується на роботу до фізичної особи, - паспорт, трудову книжку, довідку відповідної державної податкової адміністрації про ідентифікаційний код;

• особа, яка вперше шукає роботу і не має трудової книжки, - паспорт, довідку відповідної державної податкової адміністрації про ідентифікаційний код.

Відповідальна особа центру зайнятості в день подання фізичною особою трудового договору реєструє його у книзі реєстрації трудових договорів. Трудовому договору присвоюється номер, за яким він зареєстрований у книзі, і ставиться дата його реєстрації. На підставі запису про реєстрацію трудового договору, зробленого в книзі, відповідальна особа центру зайнятості робить на трьох примірниках трудового договору запис: „Трудовий договір зареєстрований” та вказується дата реєстрації, реєстраційний номер, найменування державної служби зайнятості, прізвище, ім’я, по батькові посадової особи служби зайнятості, яка провела реєстрацію та ставиться відбиток печатки служби зайнятості [8].

Згідно зі ст.48 Кодексу законів про працю України фізичні особи, поряд з підприємствами,  установами, організаціями, мають право ведення трудових книжок на всіх працюючих у них понад 5 днів працівників.

Укладений у письмовій формі трудовий договір між фізичною особою – суб'єктом підприємницької діяльності і працівником, що зареєстрований у держслужбі зайнятості за місцем проживання підприємця у порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України, у тижневий строк з моменту фактичного допущення  працівника до роботи є підставою для ведення фізособою - суб'єктом підприємницької діяльності трудової книжки найманого працівника. Наказами Міністерства праці та  соціальної політики України було розроблено та затверджено окремий механізм порядку  укладення трудового договору між працівником і фізособою - суб'єктом підприємницької  діяльності, форму трудового договору та порядок його реєстрації у держслужбі  зайнятості, а також внесено відповідні доповнення щодо ведення трудових книжок таких працівників до Інструкції про порядок ведення трудових  книжок  на підприємствах, в установах і організаціях [9].

Запис про реєстрацію трудового договору дають право фізичній особі внести записи до трудової книжки працівника про прийняття його на роботу.

Посадова особа центру зайнятості підтверджує особистим підписом записи, унесені фізичною особою до трудової книжки працівника, і засвідчує їх печаткою.

Доцільно також зазначити, що посадова особа центру зайнятості повинна ознайомити сторони під розпис щодо порядку реєстрації та зняття з реєстрації трудового договору, унесення відповідних записів до трудової книжки працівника та її зберігання [15].

1.3. Особливості укладання трудового контракту

Складовою правового механізму усунення економічних, юридичних та організаційних обмежень, що перешкоджають вільному продажу громадянами своєї робочої сили, є контрактна система найму працівників. Нині контрактна форма трудового договору широко застосовується на підприємствах і в організаціях різних форм власності, зокрема, в закладах освіти, науково-дослідних інститутах, засобах масової інформації тощо. Найбільш ефективно вона використовується на спільних підприємствах з участю іноземного капіталу. З метою усунення суперечностей і прогалин у чинному законодавстві Кабінет Міністрів України 19 березня 1994 р. прийняв постанову № 170 “Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору”. Нею затверджене Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, в якому визначений порядок укладення контрактів при прийнятті на роботу працівників на підприємства, в установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності, а також до громадян. Це Положення не поширюється на керівників підприємств державної форми власності, щодо яких діє постанова Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 р. №203 “Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у загальнодержавній власності”.

Аналіз чинної нормативно-правової бази дозволяє дійти висновку про можливість класифікації кола осіб, з якими можуть укладатися трудові контракти. Уявляється, що така класифікація матиме такий вигляд [14]:

        керівники підприємств;

        керівники структурних підрозділів, зокрема головні спеціалісти;

        інші категорії працівників, перелік яких прямо передбачено законодавством, а не підзаконними актами.

Укладення трудових контрактів має здійснюватись із дотриманням встановленого порядку і форми. Такі норми містяться, крім зазначених постанов, у таких правових актах: Указі Президента України від 19 червня 1995 р. №459 “Про забезпечення управління майном, що перебуває у загальнодержавній власності”; Типовій формі контракту з працівником, що затверджена наказом Мінпраці України від 15 квітня 1994 р. №23.

Трудовий контракт, як і трудовий договір – це вольовий двосторонній акт, угода двох суб'єктів, спрямована на встановлення взаємних трудових прав та обов'язків. Згідно із ч. 1 ст. 21 КЗпП трудовий договір укладається між працівником і власником або уповноваженим ним органом чи фізичною особою.

Однією стороною всіх видів трудових договорів незмінно виступає громадянин, який реалізує своє право на працю шляхом укладення договору (ст. 2 КЗпП) і набуває статусу працівника. Останній повинен особисто виконувати взяті на себе трудові обов'язки. Їх не можна здійснювати через представника.

Якщо питання щодо працівника як сторони трудового договору (контракту) широко висвітлене і вивчене в юридичній літературі, то стосовно роботодавця як такої сторони вимагає дослідження. Для того щоб громадянин України став працівником, він має вступити в трудові відносини з власником засобів виробництва або заснованим ним підприємством чи з фізичною особою. Саме з власником засобів виробництва (майна підприємства), а не з власником підприємства, як це зафіксовано у ст. 21 КЗпП, адже підприємство як самостійний господарюючий суб'єкт включає в себе не тільки засоби виробництва, а й працюючих людей, що їх використовують. Підтвердженням тому може слугувати і сформульоване у п. 1 ст. 2 Закону “Про власність” поняття права власності [14].

На мій погляд, власник не завжди має право виступати стороною трудового контракту з наступних причин. Оскільки він наділений низкою повноважень у галузі трудового права, тобто може виступати як сторона трудового контракту в тому випадку, якщо він безпосередньо управляє своїми засобами виробництва, наймає працівників на роботу та керує виробничим процесом. Якщо ж власник самостійно чи спільно з іншими власниками створив підприємство або організацію, яким надається статус юридичної особи, тобто відповідно до п. 3 ст. 7 Закону “Про власність” власник не відповідає за зобов'язаннями створених ним юридичних осіб, а вони не відповідають за зобов'язаннями власника, крім випадків, передбачених законодавчими актами України [14].

Працівник під час прийому на роботу укладає трудовий контракт з юридичною особою, у разі створення власником підприємства зі статусом юридичної особи, тобто юридична особа (підприємство) виступає як сторона трудового договору (контракту). Згідно з ч. 2 ст. 2 КЗпП працівники реалізують своє право на працю шляхом укладення трудового договору на підприємстві чи з фізичною особою. Як бачимо, працівник укладає договір (контракт) не з власником майна підприємства, а з підприємством.

Контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі   матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці  працівника, умови розірвання договору можуть встановлюватись угодою сторін.

Прийняття (наймання) на роботу працівників шляхом укладання з ними контракту власником або уповноваженим ним органом може здійснюватись у випадках, прямо  передбачених  законами [7]. 

Умови контракту, що погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством, угодами і колективним договором, вважаються недійсними. Роботодавець зобов'язаний забезпечувати конфіденційність умов контракту [7].

Відповідно до ст. 24 КЗпП (п. 7 Положення) контракт укладається в письмовій формі і підписується роботодавцем і працівником, якого приймають на роботу. Контракт оформляється у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу і зберігаються у кожної із сторін. За згодою працівника копія укладеного з ним контракту може бути передана профспілковому чи іншому органу, вповноваженому працівником представляти його інтереси, для здійснення контролю за дотриманням умов контракту (пункти 7, 8 Положення).

Контракт набуває чинності з моменту його підписання або з дати, визначеної сторонами у контракті, і може бути змінений за згодою сторін, складеною у письмовій формі.

Контракт є підставою для видання наказу (розпорядження) про прийняття (найняття) працівника на роботу з дня, встановленого у контракті за угодою сторін.

Контракт має винятковий характер його застосування, на що вказує і загальна вимога законодавця про обмеження сфери застосування контрактів при наймі на роботу. Контракт як виняткова підстава виникнення трудових правовідносин має спрямовуватися на створення умов для виявлення ініціативи та самостійності працівника, враховувати його індивідуальні здібності й професійні навички, забезпечувати йому соціальний і правовий захист.

Отже, якщо розглядати контракт як виняток із загального правила, то закони, які встановлюють такі винятки, повинні чітко визначати відповідні категорії працівників, щодо яких в обов’язковому порядку здійснюється наймання на роботу за контрактом. Тобто у кожному конкретному випадку той чи інший громадянин, претендуючи на обіймання відповідної посади, має бути готовий до того, що прийом на роботу можливий тільки за контрактом [14].