Особливості укладення та розірвання трудових договорів

На стороні роботодавця згідно зі ст. 21 КЗпП України виступає власник або уповноважений ним орган чи фізична особа. Під роботодавцем розуміється фізична або юридична особа.

На стороні роботодавця можуть виступати громадські організації. Релігійна організація має право приймати на роботу громадян, умови праці встановлюються за угодою між релігійною організацією і працівником та визначаються трудовим договором, і який укладається у письмовій формі й підлягає обов'язковій реєстрації. У такому ж порядку реєструються умови оплати праці священнослужителів, церковнослужителів та осіб, котрі працюють у релігійних організаціях на виборних посадах. На громадян, котрі працюють у релігійних організаціях за трудовим договором, поширюються трудове законодавство, соціальне страхування і забезпечення нарівні з працівниками державних і громадських підприємств, установ і організацій.

Будь-який громадянин як фізична особа має право використовувати найману працю і виступати роботодавцем, для чого не потрібно реєстрації його як підприємця. Трудовий договір у такому разі укладається обов'язково у письмовій формі й підлягає реєстрації у державній службі зайнятості. [11, с. 97]

Слід розрізняти роботодавця як сторону трудового договору і керівника підприємства, який є уповноваженим органом такої юридичної особи та укладає трудові договори з громадянами. У разі звернення працівника до суду за захистом порушених трудових прав позов вчиняється до юридичної особи, а не до керівника підприємства. Керівник також є найманим працівником і особисто не відповідає за майновими зобов'язаннями юридичної особи перед іншими суб'єктами, в тому числі й у трудових правовідносинах. Якщо буде встановлено вину керівника підприємства, наприклад у незаконному звільненні, то він, у свою чергу, буде відповідати перед юридичною особою, з якою укладено трудовий договір.

У всіх випадках роботодавець зобов'язаний забезпечити найманому працівникові умови праці, їх безпеку, а також соціально-трудові гарантії, що передбачені законодавством, а у разі заподіяння шкоди працівникові в зв'язку з виконанням ним трудових обов'язків роботодавець несе майнову відповідальність перед працівником. За шкоду, заподіяну здоров'ю працівника при виконанні ним своїх трудових обов'язків, відповідальність за чинним законодавством несе не безпосередній роботодавець, а Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

Роботодавець також несе майнову відповідальність перед іншими фізичними та юридичними особами за шкоду, заподіяну його працівником при виконанні останнім трудових обов'язків.

У свою чергу працівник несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну роботодавцеві. [13, с. 67]

 

1.3. Форми та види трудового договору

 

У законодавстві про працю розрізняють загальну правову модель трудового договору і її модифікації в залежності від терміну, особливостей характеру роботи, що виконується, кількості трудових функцій, що виконуються, порядку виникнення трудових правовідносин та інші. [6, с. 16]

Розрізняють такі форми трудового договору:

1) письмову;

2) усну;

3) контракт.

Згідно з ч. 1 ст. 24 КЗпП України трудові договори, як правило укладаються в письмовій формі. З такого законодавчого закріплення випливає, що допускається укладення трудового договору і в усній формі. Що стосується контракту, то відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору.

У письмовій формі трудові договори мають укладатися в обов’язковому порядку в таких випадках:

1. при організованому наборі працівників;

2. при укладені трудового договору про роботу в районах з особливими природними геологічними і географічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров’я;

3. при укладені трудового договору з неповнолітніми;

4. при укладенні трудового договору з роботодавцем – фізичною особою;

5. при укладенні контракту;

6. у випадках коли працівник наполягає на укладенні трудового договору в письмовій формі;

7. в інших випадках, передбачених законодавством (наприклад при прийнятті на роботу пов’язану з державною чи комерційною таємницею).

При укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними, географічними і геологічними умовами підвищеного ризику для здоров'я необхідно керуватися списком виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота на яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах підвищеного ризику для здоров'я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. № 1290.

Трудовий договір обов'язково укладається в письмовій формі також в інших випадках, передбачених законодавством. Зокрема, укладення трудового договору у письмовій формі передбачено для працівників, робота яких пов'язана з державною таємницею, з громадянами, які працюють у релігійних організаціях; з громадянами, які проходять альтернативну (невійськову) службу; які залучаються до оплачуваних громадських робіт; працюють на умовах трудового договору у фермерському господарстві тощо. [11, с. 99]

Трудовий договір як відповідна позиція взаємовідносин працівника з підприємством щодо виконання певної діяльності є визначальною категорію для трудового договору. Як родове поняття трудовий договір відповідно до чинного законодавства класифікується за окремими ознаками: залежно від специфіки змісту, форми договору, строку дії, порядку укладення. [12, с. 43]

 

         Специфічний зміст мають трудові договори про державну службу. Державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах ті їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.       

 

         При прийнятті на державну службу службовцю присвоюється ранг у межах відповідної категорії посад. [9, с. 116]

 

         Окремим видом трудового договору є контракт. Під контрактом сучасна теорія права розуміє угоду, що викликає виникнення, зміну або припинення правових відносин. Частина 3 ст. 21 КЗпП України визначає контракт як особливу форму трудового договору.

 

         Письмова форма не є «особливою формою» договору. Це окремий вид трудового договору, що укладається на певний строк для виконання роботи, яка носить, як правило, постійний або в будь-якому випадку тривалий характер. Тому не можна вважати контрактом такі договори про працю, які  спрямовані не для вирішення окремих поточних питань, що виникають у ході реалізації трудових завдань.

 

         Терміни «договір» і «контракт» не завжди тотожні.

По-перше, дія контракту завжди обмежена певним строком.

По-друге, контракт завжди повинен містить, крім основних, факультативні (додаткові) зобов’язання сторін.

По-третє, контракт завжди укладається у письмовій формі, тоді як трудовий договір може бути укладений усно.

 

         Сфера застосування контракту визначається законодавством України.

 

         Перевага контракту перед звичайним трудовим договором проявляється у тому, що контракт дозволяє  максимально індивіалізувати кожну конкретну угоду про працю, наповнити її специфічним змістом. Тому контракт повинен бути дійовим засобом поліпшення у договірному порядку правового статусу працівника порівняно із законодавством і колективним договором. Фактично ж він досить часто укладається з протилежною метою, як черговий спосіб порушення трудових прав і свобод людини, обмеження прав працівника в часі.

Сфера застосування контракту визначається законами України. Примірний перелік законів, які дозволяють укладання трудового договору у формі контракту, наведено у табл. 1.

 

         Контракт може якийсь час існувати без породження трудових відносин. Це можливо тоді, коли він укладається із студентами, які ще навчаються, про те, що, закінчивши у вузі, випускник працюватиме на підприємстві, яке оплачувало  його навчання повністю чи частково.

 

         Розрив між днем укладання контракту і днем, коли працівник приступить до роботи,  може бути викликаний  також необхідністю оформити розірвання трудового договору за попередньою роботою. На такі випадки слід поширити положення ч. 5 ст. 24 КЗпП України про те, що особі, з якою попередньо було укладено контракт, не може бути відмовлено в наданні роботи. [7, с. 57]

 

         На певний строк можуть укладатись трудові договори з тимчасовим і сезонними працівниками.

Тимчасовими вважаються працівники, яких прийнято на роботу на строк до двох місяців, а для заміщення тимчасово відсутніх працівників, за якими  зберігається їх місце роботи (посада), – до чотирьох місяців.

 

         При оформленні трудового договору з тимчасовим  працівником в наказі чи розпорядженні  про прийняття на роботу обов’язково повинно бути зазначено, що даний працівник приймається на тимчасову роботу або вказується конкретний строк роботи.

 

         Трудовий договір з тимчасовим працівником вважається продовженим на невизнаний строк, якщо він попрацював понад два чи  чотири місяці, і жодна з сторін не зажадала припинення трудових відносин, або якщо його було звільнено і знову ж прийнято на ту ж саму роботу після перерви тривалістю не більше одного тижня, а загальний стаж його роботи до і після перерви перевищує в сукупності відповідно два чи чотири місяці.

 

         Сезонними вважаються роботи, котрі внаслідок  природних і кліматичних умов виконується протягом певного періоду року – сезону, що не перевищує шести місяців.

 

         Особи, які приймаються на сезонні роботи, мають бути попереджені про це при укладенні трудового договору, про що зазначається у наказі чи розпорядженні.

 

           До сезонних галузей віднесені лісова промисловість і лісове господарство, переробні галузі промисловості, санаторно-курортні  галузі і заклади відпочинку. В кожній з цих галузей визначені певні види робіт, які вважаються сезонними.[6, с. 17]

 

         Законодавство про працю надає громадянам право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах (ч. 2 ст. 21 КЗпП України). Зайняття працівником, крім основної, іншої регулярно оплачуваної роботи називається сумісництвом.

 

         Для роботи за сумісництвом  потрібні лише бажання і згода працівника. Згода власника або уповноваженого ним органу, а також профспілкового комітету за основним місцем роботи не вимагається.

 

         Суміщенням професій (посад) вважається виконання роботи по декількох професіях (спеціальностях) на одному і тому ж підприємстві чи організації протягом робочого дня нормальної тривалості.

 

         Робота по декількох професіях (спеціальностях) може бути дозволена власником або уповноваженим ним органом на підприємствах усіх галузей народного господарства, де кількість видів робіт, необхідних для виробництва, більше професій, внаслідок чого працівник недостатньо завантажений роботою протягом нормативної тривалості робочого часу.

 

         Для застосування суміщення професій обмежень не встановлено. Необхідно лише одержати згоду працівника, що може бути обумовлено як при прийнятті на роботу, так і під час роботи.

 

         Таким чином, при сумісництві працівник укладає два або більше трудових договорів: за основою і суміщенні роботи.  В разі суміщення професій укладається  один трудовий договір.

 

         Крім того, робота за сумісництвом виконується працівником понад нормальну тривалість робочого часу, у вільній від основної роботи часу. При суміщенні професій (посад) робота виконується в межах нормальної тривалості робочого    часу. [10, с. 55]

 

         Різновидом укладання трудового договору є організований набір робітників, що здійснюється органом зайнятості населення. Особи, які укладають  такий договір, як правило, направляються на фізичні роботи. Тому перед прийняттям їх на роботу вони приходять медичний догляд.

 

         У порядку організованого набору  трудові договори укладаються тільки з особами, що досягли вісімнадцятирічного віку. Це обмеження викликане тим, що такі договори переважно укладаються на роботи поза постійним місцем проживання. Договори можуть  укладатись з чоловіками не старше 55 років і з жінками не старше 50 років, які  придатні за станом здоров’я виконувати фізичні роботи, на які вони направляються.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                   

 

         Особливістю цих договорів є те, що вони укладаються не з підприємствами або будівництвами, де робітники працюватимуть, а зі службами зайнятості населення, що виступають від імені цих підприємств або будівництв.

 

         Працівник  може укласти трудовий договір з підприємством на роботу особистою працею з матеріалів і з використанням знарядь та засобів праці, що виділяються підприємством або набуваються за рахунок цих роботодавців. Такі працівники вважаються надомниками.

 

         Власник або уповноважений ним орган може дозволити надомнику виготовляти вироби з власних матеріалів і з використанням особистих механізмів та інструментів.

 

         Переважно право на укладення трудового договору на дому надається жінкам, які мають дітей до п’ятнадцяти років; інвалідам і пенсіонерам, незалежно від виду призначеної пенсії; особам які досягли пенсійного віку тощо.