Матеріальна вітповідальність сторін трудового договору

Повна матеріальна відповідальність посадових осіб, винних у незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу (п.8 ст. 134 КЗпП України). Згідно зі ст. 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації в зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або виконання нижче оплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник або уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Повна матеріальна відповідальність керівників підприємств, установ, організацій, винних у несвоєчасній виплаті заробітної плати. Законом України «Про внесення змін і доповнень до статей 41 і 134 Кодексу законів про працю України» від 8 листопада 2002 р. JST92081 стаття 134 КЗпП України доповнена п.9, згідно з яким повну матеріальну відповідальність несе керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством. Отже, для настання повної матеріальної відповідальності за вказаною підставою необхідна наявність таких факторів: 1) затримка виплати заробітної плати понад один місяць; 2) вина керівника в такій затримці; 3) відсутність заборгованості перед підприємством Державного бюджету України та місцевих бюджетів, юридичних осіб державної форми власності; 4) виплата компенсаційних виплат працівникам внаслідок порушення строків виплати заробітної плати.

Підвищена (кратна) матеріальна відповідальність працівника. Стаття 135 чинного Кодексу регулює межі матеріальної відповідальності у випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.

Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність — форма повної матеріальної відповідальності певної групи працівників на підставі письмового договору.

Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність регулюється ст. 1352 КЗпП України та іншими нормативно-правовими актами. При спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, пов'язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника й укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність[10].

4. Визначення розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню працівником. Можливість зменшення розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню

Закон України «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей» від 6 червня 1995 року передбачає, що шкода відшкодовується у кратному розмірі вартості цінностей за відпускними цінами, що діють на день виявлення завданих збитків. Це положення слід привести у відповідність з частиною 2 статті 1353 КЗпП України. Розмір шкоди повинен визначатися за цінами, які діють на день відшкодування шкоди, а не на день виявлення завданих збитків. Це дасть можливість відшкодувати вартість втрачених цінностей.

Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, недостачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року «Про затвердження порядку визначення розміру збитків від розкрадання, недостачі, знищення (псування) матеріальних цінностей»1, встановлює механізм визначення розміру збитків від розкрадання, недостачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, крім дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей.

Розмір збитків у таких випадках, згідно із затвердженим Порядком визначення розміру збитків від розкрадання, недостачі, знищення (псування) матеріальних цінностей визначається за балансовою вартістю цих цінностей (з вирахуванням амортизаційних відрахувань), але не нижче 50 відсотків від балансової вартості на момент встановлення такого факту з урахуванням індексів інфляції, які щомісячно визначає Міністерство статистики України, відповідного розміру податку на додану вартість та розміру акцизного збору.

У розмірі подвійної вартості продукції відшкодовується і шкода, заподіяна розкраданням, недостачею, знищенням (псуванням) продукції, що виготовляється підприємствами для внутрішньовиробничих потреб, а також продукції, виробництво якої не закінчено. Вартість такої продукції визначається, виходячи із собівартості її виробництва з нарахуванням середньої по підприємству норми прибутку на цю продукцію із застосуванням коефіцієнта 2.

Шкода, заподіяна розкраданням, недостачею, знищенням, псуванням спирту етилового питного, спирту етилового ректифікованого, спирту етилового сирцю, спирту, що використовується для виготовлення вин, шампанського, коньяків оброблених, спирту коньячного, соків спиртових, зброджено-спиртових та спиртових настоїв, відшкодовується у розмірі потрійної вартості (ціни) цієї продукції.

Вартість плодово-ягідних соків, консервованих з використанням сірчаного ангідриду або бензокислого натрію, визначається, виходячи з оптових цін підприємства-виробника і податку на додану вартість із застосуванням коефіцієнта 2. Отже, шкода у даному випадку відшкодовується у подвійному розмірі.

У разі розкрадання чи загибелі тварин сума збитків визначається за закупівельними цінами, які склалися на момент відшкодування збитків, із застосуванням коефіцієнта 1,5.

Отже, Закон України «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей» від 6 червня 1995 року і Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, недостачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року, передбачають кратний розмір відшкодування шкоди — у подвійному, потрійному розмірі вартості цінностей, продукції.

Згідно зі ст. 137 КЗпП України суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ті конкретні обставини, за яких шкоди було заподіяно. До конкретних обставин, за яких було заподіяно шкоду, слід віднести обставини, що перешкоджали працівникові виконувати належним чином покладені на нього обов'язки, зокрема, відсутність належних умов зберігання матеріальних цінностей, неналежна організація праці тощо. Разом з тим, необхідно враховувати, чи вжив працівник залежних від нього заходів до запобігання шкоді. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, а й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття шкоди повинен бути відповідно зменшений. Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою[11].

5. Порядок відшкодування шкоди, заподіяної працівником

Розрізняють адміністративний та судовий порядок покриття заподіяної працівником шкоди. Адміністративний порядок покриття шкоди передбачає відшкодування працівником шкоди за розпорядженням роботодавця. За розпорядженням власника або уповноваженого ним органу здійснюється покриття шкоди працівником у розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку відрахуванням із заробітної плати працівника. Покриття шкоди, заподіяної керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками, провадиться ними за розпорядженням вищого в порядку підлеглості органу.

Розпорядження власника або уповноваженого ним органу або вищого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові.

Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, під час ревізії або перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.

Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством. Згідно  з  п.8  постанови  Пленуму Верховного  Суду України від 1 листопада 1996 р. №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»1 працівник за вирішенням цього спору може звернутися не тільки в комісію з розгляду трудових спорів, а й безпосередньо до суду.

У решті випадків згідно з ч. З ст. 136 КЗпП України покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного (міського) суду. Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищого в порядку підлеглості органу або за заявою прокурора (ч.4 ст. 136 КЗпП України). Отже, судовий порядок відшкодування шкоди застосовується у випадках: 1) коли власником або уповноваженим ним органом порушено передбачені ст. 136 КЗпП України строк давання розпорядження про стягнення з працівника заподіяної шкоди та строк звернення такого розпорядження до виконання; 2) коли розмір заподіяної працівником шкоди перевищує середній місячний заробіток працівника[12].

6. Підстава, умови і види матеріальної відповідальності підприємства, установи, організації за шкоду, заподіяну працівникові

У чинному КЗпП України в главі «Гарантії при покладенні на працівника матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації» передбачена лише відповідальність однієї сторони трудового договору — працівника і немає самостійного інституту, який знаходив би відображення в окремій главі Кодексу, де врегульовувалися б питання матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником. Підстави та умови настання матеріальної відповідальності власника (роботодавця) у КЗпП України не встановлено. Окремі норми, які визначають матеріальну відповідальність власника перед працівником за порушення трудового законодавства, що призвело до заподіяння шкоди, розпорошені по всьому Кодексу. Недосконалість правового врегулювання матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником, а з багатьох питань відсутність такого врегулювання не сприяє дотриманню роботодавцями норм трудового законодавства, призводить до труднощів вирішення трудових спорів у суді, а часто і до неможливості відшкодування працівникові заподіяної йому роботодавцем шкоди. Так, за даними статистичної звітності про роботу органів державної виконавчої служби (Ф.-4) станом на 1 квітня 2000 року на виконанні у відділах державної виконавчої служби України знаходилося 13 266 виконавчих документів по стягненнях, що виникають із трудових правовідносин про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної працівникові підприємством, установою, організацією на загальну суму 38 млн 499 тис. 324 грн.

Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове правопорушення, що полягає у протиправному, винному невиконанні або неналежному виконанні роботодавцем обов'язку з управління працею, в результаті чого заподіяна майнова і/або немайнова шкода працівникові.

Матеріальна відповідальність роботодавця — це перетерпіння ним негативних наслідків майнового характеру при відшкодуванні у встановленому законом порядку і розмірі матеріальної і/або немайнової шкоди, заподіяної працівникові трудовим правопорушенням (невиконанням або неналежним виконанням обов'язку з управління працею)[13].

Розглянемо ті випадки притягнення до матеріальної  відповідальності  роботодавця,  які  врегульовані чинним трудовим законодавством. Аналізуючи чинне законодавство про працю, залежно від характеру трудових відносин, можна визначити три групи порушень трудових прав, коли роботодавець несе матеріальну відповідальність перед працівником.

Перша група можливих порушень трудових прав працівника охоплює період виникнення трудових правовідносин, друга — змінення і третя — розірвання трудових правовідносин. Отже, матеріальна шкода працівникові в разі порушення його права на працю може бути заподіяна роботодавцем при укладенні трудового договору (прийнятті на роботу), реалізації трудових правовідносин та припиненні трудового договору (звільненні).

Матеріальна відповідальність роботодавця перед працівником на етапі виникнення трудових правовідносин може стосуватися двох випадків: 1) відмови укласти трудовий договір; 2) несвоєчасного укладення трудового договору з працівником, запрошеним на роботу в порядку переведення за погодженням між керівниками роботодавця.

У цих двох випадках розмір відшкодування визначається судом. Матеріальна відповідальність роботодавця настає не при будь-якій відмові в укладенні трудового договору з працівником, а лише у випадках, коли працівникові за чинним трудовим законодавством не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Так, згідно з ч.2 ст. 232 КЗпП України не може бути відмовлено в укладенні трудового договору: 1) працівникам, запрошеним на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації; це закріплено також у ч.5 ст, 24 КЗпП України, згідно з якою особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору; 2) молодим спеціалістам, які закінчили вищий навчальний заклад і в установленому порядку направлені на роботу на дане підприємство, в установу, організацію;