Контрольна робота з «Господарське право»

   - списання податкового  торгу (всієї заборгованості по  сплаті податків і зборів), який  виник у строк, що передував  трьом повним календарним рокам  до дня подання заяви про  порушення справи про банкрутство;

   - прощення (списання) частини заборгованості, що виникла  протягом трьох останніх років  перед поданням заяви про порушення  справи про банкрутство, або  на розстрочку (відстрочку) цієї  заборгованості.

   Зміст мирової  угоди:

   - обов'язкові положення:  про розміри, порядок і строки  виконання зобов'язань боржника; про відстрочку чи розстрочку  або прощення (списання) боргів чи  їх частини;

   - факультативні положення:  про виконання зобов'язань боржника  третіми особами; про обмін  вимог кредиторів на активи  боржника бо його корпоративні  права боржника; про задоволення  вимог кредиторів іншими способами,  що не суперечать закону.

   Мирова угода набирає  чинності з дня її затвердження  господарським судом і є обов'язковою  для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних  черг. З дня затвердження мирової  угоди боржник приступає до  погашення вимог кредиторів відповідно  до умов мирової угоди. Винесення  господарським судом ухвали про  затвердження мирової угоди є  підставою для припинення провадження  у справі про банкрутство і  відповідно - припинення повноважень арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

   У разі незатвердження господарським судом мирової угоди (якщо було порушено порядок укладення мирової угоди або мирова угода містить умови, що суперечать закону) така угода вважається неукладеною.

   За заявою будь-кого  із конкурсних кредиторів мирова  угода може бути визнана господарським  судом недійсною, якщо існують  підстави для визнання угоди  недійсною, передбачені цивільним  законодавством України.

   Мирова угода може  бути розірвана за рішенням  господарського суду у разі  невиконання боржником умов мирової  угоди щодо не менш як третини  вимог кредиторів.

   У разі невиконання  мирової угоди кредитори можуть  пред'явити свої вимоги до боржника  в обсязі, передбаченому мировою  угодою.

5. Ліквідаційна процедура у справі про банкрутство:

Ліквідаційна процедура  у справі про банкрутство - це така судова процедура, основним призначенням якої є ліквідація визнаної судом  заборгованості банкрута шляхом продажу  майна банкрута та проведення розрахунків  по його боргах. Тривалість ліквідаційної  процедури - дванадцять місяців, яка  може бути продовжена арбітражним судом  ще на шість місяців.

   Ліквідатор - фізична  особа, яка організовує здійснення  ліквідаційної процедури та забезпечує  задоволення визнаних судом вимог  кредиторів. Порядок його призначення  та вимоги до кандидата ті  ж самі, що передбачені щодо  керуючого санацією.

   Ліквідаційна комісія  (її склад) призначається господарським  судом за клопотанням ліквідатора,  погодженим з комітетом кредиторів.

   Ліквідатор виконує  такі повноваження:

   - здійснює функції  органів управління (керівника) банкрута;

   - приймає до свого  відання майно банкрута, управляє  та розпоряджається ним;

   - здійснює інвентаризацію  та оцінку майна банкрута;

   - вживає заходів  щодо виявлення та повернення  майна банкрута, що знаходиться  у третіх осіб (включаючи дебіторську  заборгованість);

   - очолює ліквідаційну  комісію та формує ліквідаційну  масу (усі види майнових активів  банкрута, які належать йому на  праві повного господарського  відання на дату відкриття  ліквідаційної процедури та виявлені  в ході ліквідаційної процедури);

   - звільняє працівників  банкрута згідно з трудовим  законодавством;

   - заявляє в установленому  порядку заперечення щодо заявлених  до боржника вимог поточних  кредиторів за зобов'язаннями, які  виникли під час провадження  у справі про банкрутство і  є неоплаченими;

   - подає до господарського  суду заяви про визнання недійсними  угод боржника, укладених до порушення  провадження у справі про банкрутство,  не виконаних повністю чи частково, за наявності передбачених Законом  підстав (якщо: виконання договору  завдає збитків боржникові; договір  є довгостроковим (понад рік); виконання  договору створює умови, що  перешкоджають відновленню платоспроможності  боржника);

   - вживає заходів,  спрямованих на пошук, виявлення  та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб;

   - реалізує майно  банкрута в установленому порядку  (оповіщення через засоби масової  інформації про погоджений з  комітетом кредиторів порядок  продажу майна банкрута, склад,  умови та строки придбання  майна; застосування, як правило,  конкурентних способів продажу  майна; акумуляція коштів, отриманих  від продажу майна банкрута, на  основному рахунку боржника) та  здійснює інші повноваження.

   Наявні та отримані  від продажу майна та інші  кошти банкрута спрямовуються  на задоволення вимог кредиторів  відповідно до черговості.

   В першу чергу  задовольняються:

   а) вимоги, забезпечені  заставою;

   б) виплата вихідної  допомоги звільненим працівникам  банкрута, у тому числі відшкодування  кредиту, отриманого для цієї  мети;

   в) витрати Фонду  гарантування вкладів фізичних  осіб, що пов'язані з набуттям  ним прав кредитора щодо банку, - у розмірі всієї суми відшкодування  за вкладами фізичних осіб;

   г) витрати, пов'язані  з провадженням справи про  банкрутство в господарському  суді та роботою ліквідаційної  комісії.

   У другу чергу  задовольняються вимоги, що виникли  із:

   а) зобов'язань  банкрута перед своїми працівниками (за винятком повернення внесків  членів трудового колективу до  статутного фонду підприємства);

   б) зобов'язань,  що виникли внаслідок заподіяння  шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних  платежів у встановленому законом  порядку;

   в) вимоги громадян-довірителів  (вкладників) довірчих товариств  або інших суб'єктів підприємницької  діяльності, які залучають майно  (кошти) довірителів (вкладників).

   У третю чергу  задовольняються вимоги щодо  сплати податків та інших обов'язкових  платежів, а також вимоги центрального  органу виконавчої влади, що  здійснює управління державним  резервом.

   У четверту чергу  задовольняються всі включені  до реєстру вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у т.  ч. і вимоги кредиторів, що виникли  із зобов'язань у процедурі  розпорядження майном боржника  чи в процедурі санації боржника.

   У п'яту чергу  задовольняються вимоги щодо  повернення внесків членів трудового  колективу до статутного фонду  підприємства.

   У шосту чергу  задовольняються інші вимоги.

   Юридичне значення  черговості задоволення вимог  кредиторів: вимоги кожної наступної  черги задовольняються після  повного задоволення вимог попередньої  черги; у разі недостатності  коштів банкрута для задоволення  всіх вимог кредиторів однієї  черги вимоги задовольняються  пропорційно сумі вимог, що  належать кожному кредиторові  однієї черги. Вимоги, не задоволені  за недостатністю майна, вважаються  погашеними.

   Після завершення  усіх розрахунків з кредиторами  ліквідатор складає звіт та  ліквідаційний баланс, які з врахуванням  думки членів комітету кредиторів  затверджуються господарським судом.  Наслідки затвердження ліквідаційного  балансу: а) якщо за результатами  ліквідаційного балансу після  задоволення вимог кредиторів  не залишилося майна банкрута  або майна, що залишилося, не  вистачає для функціонування  банкрута відповідно до вимог  законодавства, - виноситься ухвала  про ліквідацію юридичної особи-банкрута; б) якщо після розрахунків по  боргах у банкрута залишилося  майно, достатнє (згідно із законодавством) для його функціонування, він  вважається таким, що не має  боргів, і може продовжувати свою  підприємницьку діяльність.

   Незатвердження звіту ліквідатора може мати місце у разі, якщо господарський суд дійшов висновку, що ліквідатор не виявив або не реалізував усі наявні майнові активи ліквідаційної маси, необхідні для задоволення вимог кредиторів. В такому випадку виноситься ухвала про призначення нового ліквідатора, який очолює ліквідаційну комісію і забезпечує виконання покладених на нього функцій.

   Зазначений порядок  відновлення платоспроможності  боржника або визнання його  банкрутом є загальним. Особливості  процедури банкрутства встановлені  Законом для окремих категорій  суб'єктів підприємницької діяльності - містоутворюючих підприємств, особливо небезпечних підприємств, страховиків, сільськогосподарських підприємств, професійних учасників цінних паперів, індивідуальних підприємців, селянського (фермерського) господарства, відсутнього боржника та боржника, що ліквідується власником, а також передбачені особливості провадження санації боржника його керівником.

Питання №2

 Державне регулювання ринку цінних паперів.

План відповіді:

1. Ринок цінних паперів як складова частина фінансового ринку;
2. Особливості ринку цінних паперів;
3. Державне регулювання ринку цінних паперів;
4. Забезпечення розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів;

Відповідь:

1. Ринок цінних паперів як складова частина фінансового ринку;

Фінансово-економічна криза  на сучасному етапі розвитку економіки  призводить до гострої потреби у  додатковому капіталі необхідного  для подальшого виробництва. Одним  із джерел цього капіталу є інвестиційний  капітал. Його джерелами є власні і чужі кошти. Власні кошти можуть прямо перетворюватись у інвестиції, а чужі повинні пройти певний опосередкований  шлях, який лежить через фінансовий ринок.

Поняттям «фінансовий  ринок» охоплюються різноманітні ринки, якими є ринки матеріальних та фінансових активів, ринки грошей, кредитних  зобов'язань, ринки капіталів, ринки  споживчого кредиту. Поняття «фінансовий  ринок» є дуже широким, адже воно охоплює  фінансові зв'язки й значну кількість  кредитних відносин.

Власне фінансовий ринок  – це сукупність правових відносин грошового характеру, які виникають  між його учасниками в процесі  купівлі-продажу фінансових активів  під впливом попиту та пропозиції на позичковий капітал, рух якого  втілюється в цінних паперах. Складовою  частиною фінансового ринку є  ринок цінних паперів.

Ринок цінних паперів –  це сукупність відносин цивільно-правового  характеру, що опосередковують рух  капіталів у формі цінних паперів.

Ринок цінних паперів є  серцевиною ринкових економічних відносин, оскільки він забезпечує вільне переміщення  капіталу між різними секторами  економіки, сприяє її структуризації і  надає можливість реально оцінювати  фінансовий стан держави. Його синонімом  є фондовий ринок.

2. Особливості ринку цінних паперів;

Ринок цінних паперів почав формуватися в Україні на початку 1990-х років. Перші роки його існування зі всією очевидністю показали, що дана сфера ринкових відносин є не тільки важливою та складною, але в деякій мірі й унікальною. Важливими відносини являються тому, що по-перше, являють одну з областей фінансової сфери, а без існування останньої немислиме існування економічних механізмів як таких. По-друге, ступінь розвитку економічного механізму багато в чому залежить від ступеня розвитку фінансової сфери, а остання тим вища, чим більш розвиненим є ринок цінних паперів.

На відміну від деяких інших ринків, наприклад, ринків товарів  народного споживання, побутових  послуг, для ринку цінних паперів  властиві ряд особливостей.

Він характеризується високим  ступенем державної врегульованості. Тобто велика кількість важливих аспектів ринкових відносин впорядковується державою шляхом встановлення процедур, стандартів та критеріїв, обов'язкових для учасників цього ринку. Це стосується порядку випуску цінних паперів, інформаційних обов'язків емітента при випуску цінних паперів, інше.

Другою відмінною рисою  є широке застосування в процесі  регулювання реєстраційних і  ліцензійних режимів, реєстрація випуску  цінних паперів, реєстрація фондових бірж та саморегулівних організацій, ліцензування посередницької діяльності.

Наступна особливість  ринку цінних паперів полягає  в тому, що визначне місце в упорядкуванні  ринкових відносин з цінними паперами займає інституційно-правове регулювання. Такі організації, як фондові біржі, асоціації брокерів та дилерів мають  вплив на ринок цінних паперів  більший, ніж саморегулівні організації.

Ще одну специфічну рису ринку цінних паперів надає здійснення державою достатньо жорсткого контролю за процесами, які мають місце  на цьому ринку.

3. Державне регулювання ринку цінних паперів;

Ринок цінних паперів повинен  приваблювати інвесторів своїми законністю, чесністю на порядком. Цього можна  досягти лише шляхом державного регулювання  індустрії цінних паперів у тісній взаємодії з її представниками. Основні  функції щодо його регулювання фондового  ринку. в країні належать державі. Функції  регулювання і контролю за ринком цінних паперів здійснюються державою шляхом формування спеціальних структур, потреба в яких зумовлюється специфікою способів регулювання, пов'язаних з  контролем за розкриттям обширних масивів інформації, видачею великої кількості ліцензій та спеціальних дозволів; необхідністю постійної адаптації законодавства та підзаконних норм в індустрії цінних паперів, яка швидко розвивається і змінюється.