Болонский процесс ступени, циклы

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДОНБАСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

Кафедра: "Машин металлургійного комплексу та прикладної механіки" 
 
 
 
 
 

РЕФЕРАТ  

                       з предмету : "Вища освіта в Болонському процессі"

на тему: "Болонський процесс цикли, ступені, кредити" 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                                          Виконав: ст.гр. ММК-06-мз

Кайдановська  О.С.

                                                                                         Перевірив: канд.техн.наук

Ізюмов  Ю.В. 
 
 
 
 

Алчевськ, 2011

Зміст

Вступ................................................................................................................................3

1. Ступені і  цикли вищої освіти....................................................................................4

1.1. Структура  ступенів "бакалавр-магістр-доктор". ................................................10

1.2. Визначення  ступенів..............................................................................................13

2. Система кредитів. І кредитно-модульна система.  .................................................15

2.1. Кредити ECTS і кредитно-модульна система......................................................15

Висновки.........................................................................................................................19

Література.......................................................................................................................20 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

      Болонський процесс, який розпочався у 29 країнах у 1999 році, і зараз охоплює вже 40 європейських держав, це - процес створення Європейського простору вищої освіти на засадах цілей, сформулбованних міністрами, відповідальними за вищу освіту, у Болонській декларації (1999) та подальших офіційних документах Болонського процесу - Празькому (2001) та Берлінському (2003) комюніке.

      Освітні системи країн-учасниць  Болонського процесу настільки  відрізняються, що не тільки процесс створення Європейського простору вищої освіти, а й навіть зближення цих систем викликає серьйозні труднощі, хоча майже за п'ять років прогрес позначився. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Ступені і цикли  вищої освіти.

      Ініціатори розбудови Європейського простору вищої освіти (ЕНЕА) намітили ряд цілей (зобов‘язань), які, на їх думку, є першорядними і мають бути досягнуті наприкінці поточного десятиріччя. Зобов‘язання, сформульовані у Болоньї (1999), об‘єднувалися головною метою – підвищенням привабливості і конкурентоспро-

можності європейської вищої освіти, спроможної приймати провідну участь в побудові Європи знань – більш досконалої Європи з її величезними інтелектуаль-ними, культурними, науковими і технологічними ресурсами. Система вищої освіти, яка склалася в Європі наприкінці минулого тисячоліття, вимагала змін, в тому числі і в плані доступності вищої освіти для всіх. Довгі одноциклічні про-

грами вищої  освіти спонукають велику кількість студентів припиняти навчання, не отримавши кваліфікації. Це є проблемою багатьох європейських країн. Пози-тивний досвід деяких країн, де запроваджена двоциклічна система вищої освіти (Велика Британія, США), свідчить про її переваги перед унітарною вищою осві-тою. Тому у Болоньї міністри прийняли зобов‘язання щодо запровадження дво-циклічної системи.

      Прийняття системи, заснованої на двох головних циклах: undergraduate and graduate. Доступ до другого циклу навчання повинен вимагати успішного завершення першого циклу тривалістю мінімум 3 роки. Ступінь, що здобувається після першого циклу, повинна відповідати європейському ринку праці, підтверд-жуючи певний рівень кваліфікації. Другий цикл повинен закінчуватися ступін-

ню магістра і / або ступінню доктора, як в багатьох європейських країнах.

      Експерти відзначають ще один суттєвий недолік освітніх систем європейських країн – недолік порівнянності структур кваліфікацій, що є вагомою перешкодою для працевлаштування випускників в інших країнах. З цього приводу у Болоньї міністри зобов‘язалися діяти у напрямі створення сумірних ступенів. Прийняття системи порівнянних ступенів, зокрема, за допомогою додатку до диплома, з метою полегшення працевлаштування громадян Європи і міжнародної конкурен-тоспроможності європейської вищої освіти. Проблеми циклів і ступенів є настільки взаємопов‘язаними, що їх важко розглядати окремо одну від іншої. І на самміті в Берліні (2003) міністри частково поєднують розгляд цих двох проблем.

Структура ступенів: прийняття системи, яка заснована  на двох основних циклах

     Звернемо увагу на три моменти – кількість циклів вищої освіти– два, їх назву – undergraduate and graduate, та назву кваліфікації, що здобувається після другого циклу: магістр і / або доктор.

      Якщо з назвами першого та другого циклів міністри не визначилися й досі, то з кількістю циклів, та назвою кваліфікації, що здобувається після завершального циклу вищої освіти міністри дійшли згоди на самміті у Берліні (2003).

      Міністри вважають потрібним вийти за межі сьогоднішнього усвідомлення двох циклів вищої освіти й додати докторський рівень, як третій цикл у

Болонському процесі. Як бачимо, у 2003 році дещо змінилося уявлення про

систему двох циклів: якщо у Болоньї ступінь доктора згадувалася лише як один з двох можливих здобутків другого циклу (магістр і / або доктор), то у Берліні

міністри погодилися, що ступені другого циклу (зауважте: множина!) лише дава-тимуть доступ до здобуття докторського звання. У підсумковому комюніке Бер-лінського самміту міністри ще раз підтвердили свої зобов‘язання виробити

загальну систему кваліфікацій для Європейського простору вищої освіти, у якій ступені першого циклу мають давати доступ, за Лісабонською конвенцією, до програм другого циклу, а ступені другого циклу даватимуть доступ до здобуття докторського звання. Усі міністри зобов‘язалися почати реалізацію системи двох циклів до 2005 року.

     Розбіжності у системах освіти європейських країн, як з‘ясувалося, є настільки суттєвими, що і через чотири роки після Болоньї, автори офіційних документів уникають давати назви ступенів першого циклу та відмовились від погоджених у Болоньї назв ступенів другого циклу, а реалізацію системи двох циклів планують

лише розпочати  через два роки.

     Отже, процес підготовки докторів, так би мовити, вивели за межі двоциклічної системи, надавши йому статусу третього циклу вищої освіти. Окрім того, у деяких документах Болонського процесу наголошується про можливість або необхідність введення у межах першого циклу введення попереднього освітнього циклу (без

надання кваліфікації вищої освіти). Введення подібного циклу суттєво сприятиме мобільності студентів. Про це мова йшла ще у документі Trehds-I, який підготувала група експертів до зустрічі міністрів у Болоньії 19.06.1999. До цієї проблеми міністри знов звернулися на Берлінському самміті (2003), доручивши експертам розглянути питання щодо того, яким чином і чи може більш коротка вища освіта бути зв‘язана з першим циклом структури кваліфікацій Європейсь-

кого простору вищої освіти. У вітчизняних публікаціях стосовно Болонського процесу, майже завжди, мова йде про "двоступеневу вищу освіту". В україн-

ській мові слово "ступінь" вживається як у своєму основному, так і переносному значеннях. В основному значенні слово "ступінь" застосовується для визначення певної кваліфікації – науковий ступінь (російською мовою – ученая степень, англійською – degree), а в переносному, як стадія, фаза. Якщо застосовувати переносне значення, то словосполучення "двоступенева вища освіта" не викликає заперечень. Але є велика вірогідність, що переважна більшість тих, хто є причетним до вищої освіти, зрозуміє цей термін в основному значенні. А це аж ніяк не кореспондується із зобов‘язаннями Болонської декларації щодо прийняття системи прозорих та порівнянних ступенів (множина) в системі двох циклів вищої освіти, які можуть зіставлятися за допомогою додатків до дипломів. Тому тре-

ба чітко розрізняти поняття циклу вищої освіти – бакалаврат, магістратура, докторантура (аспірантура) та ступенів (кваліфікацій) – бакалавр, магістр, доктор (PhD) тощо.

      Міністри освіти в Болоньї зобов‘язалися запроваджувати двоциклічну вищу освіту, а в Берліні доповнили структуру вищої освіти третім циклом, здобутком якого має бути докторський ступінь. Стосовно ж кількості або назв сту-

пенів (у межах  двоциклічної освіти), то з цього  приводу жодних

домовленостей не було.

     Таким чином, з урахуванням змін, які відбулися у розумінні двоциклічної системи, структуру вищої освіти можна представити так, як це показано на рис.1.1. 
 
 
 
 
 
 

Рис.1.1. "Болонська" структура системи вищої освіти з "Берлінськими"

доповненнями.

       

      Цікаво порівняти "Болонську" систему з чинною структурою вищої освіти України. Цю структуру важко зобразити на площині, оскільки вона дуже

перевантажна  наявністю паралельних гілок (доступ до аспірантури дає не тільки кваліфікація магістра, а й кваліфікація спеціаліста, причому спеціалісти мають доступ і до кваліфікації магістра), застосуванням таких понять, як “Освітній рівень”, “Освітньо-кваліфікаційний рівень”, наявністю чотирьох рівнів вищої освіти, чотирьох рівнів акредитації вищих закладів освіти, до яких віднесено технікуми, тощо.

      Навіть у спрощеному зображенні (рис.1.2), на якому не показа-

ні заклади  ІІ рівня акредитації та відмінності  закладів ІІI та ІV рів-

нів акредитації  структура вітчизняної системи  вищої освіти суттєво

відрізняється від "Болонської".

Рис. 1.2. Спрощений  вигляд структури вищої освіти України (без закладів ІІ та ІІІ рівнів акредитації):

БСО – базова середня освіта, ПСО – повна середня освіта, НВО – неповна вища освіта, БВО – базова вища освіта, ПВО – повна вища освіта. 

     Безумовно, чинну систему вищої освіти України у найближчий час чекають серйозні зміни. В першу чергу це стосується пошуку місця технікумів в її

структурі.

      Найпростіший шлях – перейменування технікумів у коледжі з наданням їм права підготовки бакалаврів – здається найпростішим лише на перший погляд. Технікуми були переведені до системи вищої освіти без жодних змін у системі підготовки техніків, яких перейменували у молодших спеціалістів. Але ж найважливішою ознакою вищого закладу освіти є поєднання навчання з наукови-

ми дослідженнями. Принцип нероздільності навчання з науковими дослідження-ми – один з фундаментальних принципів, проголошених Великою Хартією Університетів. А чи відбуваються наукові дослідження у технікумах? З певненіс-тю можна сказати – ні. І де-факто і де-юре, бо згідно зі статтею 47 Закону України «Про вищу освіту» викладачі технікумів - це педагогічні працівники – особи,

які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах першого і другого рівнів акредитації професійно займаються педагогічною діяльністю. Таким чином, якщо хтось з викладачів технікумів і займається науковими дослідженнями, це є його особистою справою, хоча й заслуговує схвалення і всілякої підтримки.

      Інша справа – викладачі університетів, академій тощо. Їх Закон іменує науково-педагогічними працівниками – особами, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації професійно займаються педагогічною діяльністю у поєднанні з науковою та науково-технічною діяльністю.

      Таким чином, технікуми не повинні бути у структурі вищої освіти, їх треба повернути до системи середньої професійної освіти, яка повинна надавати доступ до вищої освіти поряд з повною загальною середньою освітою. Якщо в Україні буде прийнята система ступенів "бакалавр –магістр – доктор (PhD)", то структуру національної системи вищої та спеціальної професійної освіти можна буде представити так, як це зображено на рис 1.3.