Звіт про проходження практики в брокерській конторі

к) вести реєстр договорів, укладених з особами, яких він  представляє або яким надає послуги, та подавати ці договори митниці на її вимогу;

л) надавати консультації власникам (володільцям) вантажів щодо вимог митного законодавства  України;

м) забезпечувати відповідність  знань осіб, уповноважених на декларування, які зараховані до штату підприємства, що здійснює декларування на підставі договору, до вимог, передбачених митним законодавством України.

Вчиняючи дій передбачені  правами та обов’язками, митний брокер несе відповідальність, встановлену законом.

ДМСУ веде реєстр митних брокерів і забезпечує його періодичну публікацію. Інформація, отримана митним брокером та його працівниками від  особи, яку вони представляють у  процесі здійснення митних процедур, може використовуватися виключно для цілей цих процедур. За розголошення інформації, що становить комерційну таємницю або є конфіденційною, митний брокер несе відповідальність згідно з законом.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ

 Основи зовнішньоекономічної діяльності в Україні

У забезпеченні нормального  функціонування будь-якої сучасної економічної  системи важлива роль належить державі. Держава протягом всієї історії  свого існування поряд із задачами підтримки порядку, законності, організації  національної оборони, виконувала певні функції в сфері економіки. Включення національної економіки в систему світових господарських процесів позитивно впливає на розвиток економіки країни, сприяє підвищенню технічного рівня виробництва, раціональному використанню природно-сировинних ресурсів, ліквідації дефіциту окремих товарів, а відтак і підвищенню рівня життя населення.

Зовнішньоекономічна діяльність — це заснована на взаємовигідних економічних відносинах діяльність у галузі міжнародної торгівлі, руху капіталів, міграції робочої сили, передачі технологій. У всіх країнах, а особливо в країнах із перехідною економікою, де сталася широка лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, її державне регулювання є об'єктивною необхідністю. Таке регулювання спрямоване на забезпечення захисту інтересів країни та суб'єктів її зовнішньоекономічної діяльності, створення для останніх рівних можливостей розвивати всі види підприємницької діяльності та напрями використання доходів і здійснення інвестицій, на розвиток конкуренції та ліквідацію монополізму.

До головних цілей державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні належать:

· забезпечення збалансованості  економіки та рівноваги внутрішнього ринку країни;

· створення найбільш сприятливих умов для залучення  національної економіки в систему світового поділу праці;

· наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.

Регулювання такої діяльності здійснюється за допомогою законів  України, актів тарифного та нетарифного  регулювання, економічних заходів  оперативного регулювання (валютно-фінансових, кредитних та ін.), рішень недержавних органів управління економікою, які ухвалюються відповідно до їхніх статутних документів, договорів, що укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності. Основними видами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є зовнішня торгівля, фінансово-кредитні операції, підприємницька діяльність, науково-технічна кооперація з іноземними підприємцями, надання їм різноманітних послуг. Ці напрями діяльності регулюються, з одного боку, державою в особі її органів, а з іншого — недержавними органами управління економікою (біржами, торговельними палатами, спілками тощо) та самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі укладених між ними координаційних угод[8].

Органи державного управління, що здійснюють свої функції на макрорівні, поділяються на: загальнодержавні структури, які регулюють діяльність усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності та територіального розміщення. До них належать Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк, Державний митний комітет, Антимонопольний комітет.

У компетенцію Верховної  Ради України входить ухвалення  та зміна законів, затвердження основних напрямів зовнішньоекономічної політики та структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, укладання міжнародних угод, установлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Кабінет Міністрів України  визначає методи здійснення зовнішньоекономічної політики країни, координує діяльність міністерств та комітетів з регулювання зовнішньоекономічної діяльності, ухвалює нормативні акти з питань такої діяльності, укладає міжнародні угоди та ін.

Національний банк регулює курс національної валюти, проводить розрахунки за отриманими державними кредитами та боргами, здійснює використання золотовалютного резерву країни.

Міністерство економіки забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики, координує зовнішньоекономічну  діяльність суб'єктів підприємництва та контролює додержання ними умов міжнародних угод, уживає заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Державний митний комітет здійснює митний контроль в країні, а Антимонопольний  комітет контролює додержання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності антимонопольного законодавства.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за допомогою  адміністративних та економічних методів[13].

- Адміністративні методи безпосередньо впливають на господарські відносини. Застосовуються за умов економічної нестабільності, зростання дефіциту та інфляції. Ними користуються, як правило, протягом короткого терміну з метою захисту економіки країни або її відродження через мобілізацію та оптимальне використання ресурсів.

- Економічні — діють через ринковий механізм. Економічні методи регулювання займають провідне місце в період стабілізації економіки. До них належать митні тарифи, збори, імпортні депозити (в галузі імпорту), пільгові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від сплати податків тощо (в галузі експорту).

Важливу роль з-поміж економічних  методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності відіграють валютні обмеження, які спрямовано на розширення або  отримання розвитку зовнішньоекономічних зв'язків країни. Валютні обмеження охоплюють сферу зовнішньої торгівлі, рух капіталів та кредитів, переказ прибутків, податкових та інших платежів. У галузі зовнішньої торгівлі валютні обмеження вважають опосередкованим фактором стримування імпорту, оскільки використання валюти на закупівлю іноземних товарів дозволяється лише після отримання на це спеціального дозволу. Регулювання залучення та вивозу капіталу в цілому спрямовується на підвищення ефективності іноземного інвестування в економіку країни.

Міжнародна торгівля послугами охоплює міжнародний туризм, транспортні послуги, страхові операції, банківські, біржові та посередницькі послуги, ярмарки та ін.

Надзвичайне поширення торговельної діяльності потребує законодавчого  встановлення певних умов і правил її функціонування. При цьому метою державного регулювання зовнішньоторговельних операцій є встановлення найбільш сприятливих умов для вітчизняних виробників, заохочення вивезення національних товарів на ринки інших країн та обмеження ввезення іноземних товарів до своєї країни. Залежно від масштабів втручання держави в міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньої торговельної політики: вільна торгівля і протекціонізм.

Політика вільної  торгівлі не передбачає втручання держави в зовнішню торгівлю. За цих умов експортно-імпортні відносини регулює не держава, а ринок на підставі співвідношення попиту та пропозиції. Саме вільна торгівля стимулює конкуренцію, примушує національні підприємства підвищувати якість своєї продукції та знижувати ціни. Протекціонізм — це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції через систему певних обмежень.

Регулювання зовнішньоторговельної  діяльності здійснюється за допомогою  економічних та адміністративних методів. Економічні методи, у свою чергу, поділяються  на тарифні й нетарифні. Центральне місце в державному регулюванні  зовнішньої торгівлі належить тарифному регулюванню, яке в Україні спирається на Закон “Про єдиний митний тариф”.

 

Митно-тарифне  регулювання ЗЕД

Державне регулювання  ЗЕД здійснюється за допомогою широкого кола засобів, кількість яких постійно зростає.

ГАТТ/ВТО не забороняє  захист національної економіки. Згідно з принципами ГАТТ/ВТО вона повинна будуватися в цілому на митних тарифах, а не на інших комерційних заходах. Мета цього правила - чітке визначення об'єму захисту і зведення до мінімуму пов'язаного з ним захисту торгівлі.

Митно-тарифне регулювання виконує дві функції:

1 .Протекціоністську  (захист вітчизняних товарів від  іноземної конкуренції).

2.Фіксальну (поповнення  державного бюджету).

Крім того, може впливати на приплив валюти, розвиток регіонів країни, особливо, якщо мова йде про  вільні економічні зони та ін.

Митні тарифи можуть бути:

- простими (одноколонними), тобто мати єдину ставку для  одного товару чи товарної  групи незалежно від країни  походження;

- складними (багатоколонними), коли встановлюються дві і  більше ставок по кожному товару в залежності від країни походження.

Ставки підрозділяються  на:

- максимальні - діють  для країн, з якими відсутні  торгові угоди;

- мінімальні - встановлюються  по відношенню до країн, яким  надається режим найбільшого  сприяння;

- префенціальні - встановлюються по відношенню ввозу окремих товарів з окремих країн, в тому числі тих, що розвиваються.

Основним елементом  митного тарифу являється мито. По своєму змісту і характеру впливу вони теж відносяться до економічних  регуляторів.

Мито являє собою  грошовий збір чи податок, який бере держава з товарів, власності та інших цінностей при перетині кордону. В Україні використовуються експортні, імпортні і транзитні види стягнень. В свою чергу вони поділяються[4]:

1 .По методу нарахування  на:

- адвалорні (нараховуються у відсотках до митної вартості);

- специфічні - (нараховуються  в твердій сумі до одиниці  виміру ваги, площі, об'єму і  т.д.);

- змішані - об'єднують  і адвалорні, і специфічні.

2.По характеру походження  на:

- автономні - вводяться  тією чи іншою державою в односторонньому порядку, без згоди з іншою країною;

- конвенційні - встановлюються  в процесі угоди чи домовленості  з іншою стороною і фіксуються  в одному із цих документів.

3. Особливі види мита. До них відносяться:

- спеціальне. Використовується  для захисту вітчизняних виробників від імпортних конкурентних товарів; для попередження недобросовісної конкуренції; у відповідь на дискримінаційні дії з боку інших держав. Ставка соціального мита встановлюється в кожному окремому випадку;

- антидемпінгова. Демпінг полягає в проникненні товарів на зовнішній ринок за рахунок зниження експортних цін нижче середнього рівня в даних країнах. ГАТТ/ВТО з метою захисту від демпінгу вітчизняних виробників може вводити антидемпінгове мито. Останнє використовується у випадку виявлення факту демпінгу, тобто імпорту на територію України товарів по ціні значно нижче їх конкурентної ціни в країні-експортері при тому, що даний імпорт наносить шкоди вітчизняним виробникам аналогічних товарів.

- компенсаційне - встановлюється  у випадку ввозу на територію України товарів, при виробництві чи експорті яких використовувались субсидії;у випадку експорту з території України товарів, при виробництві чи експорті яких використовувались субсидії; якщо експорт протирічить інтересам держави. Ставка даного мита не може перевищувати розмір виділеної субсидії.

Митний тариф — це систематизований перелік товарів із зазначенням мита, яким вони обкладаються під час перетину митного кордону країни. Митні тарифи розробляються за товарним класифікатором. Найпоширенішим класифікатором, що діє в міжнародній торгівлі, є так звана Гармонізована система опису та кодування товарів, яку Україна почала застосовувати з 1991 р.

Митні тарифи складаються  з конкретних ставок мита. Мито —  це податок, який стягується митними органами з товарів, що вивозяться або ввозяться на територію країни. Запровадження мита сприяє захисту національних виробників від іноземної конкуренції, забезпечує надходження коштів до державного бюджету, поліпшує умови доступу національних товарів на зарубіжні ринки. У міжнародній практиці застосовується експортне, імпортне, транзитне, антидемпінгове, компенсаційне та інші види мита. В Україні з метою поповнення державного бюджету певний час застосовувалось експортне мито на шкіряну сировину й кольорові метали[11].

Антидемпінговим митом  може обкладатися й експортна  продукція, якщо її ціна суттєво менша  за ціну інших експортерів подібних товарів.  
РОЗДІЛ ІII