Захист авторських прав на твори, розміщенні в Інтернеті

Правова охорона  авторського права починає діяти  з дати створення твору і діє  протягом усього життя автора і 70 років  після його смерті.

Автор або правовласник, зацікавлений у захисті своїх авторських прав, повинен здійснювати ряд захисних заходів з охорони свого твору. Так, правовласник для оповіщення своїх прав може використовувати знак охорони авторського права (знак копірайту), що складається з трьох інформативних елементів: знака ©, найменування (імені) правовласника, року першого випуску. Але такий знак несе суто декларативну функцію.

Звернемо  увагу, що сучасні інформаційні технології, застосовувані в Інтернеті дозволяють використовувати знак копірайту  в іншій якості. А саме, реалізувати  можливість накласти на нього реальні  захисні та інформативні функції  на основі легальної процедури електронного документування з використанням  технології електронно-цифрового підпису, що забезпечує юридичну силу електронних  документів. Це забезпечить високу ступінь аутентифікації та ідентифікації  таких документів.

Але що заважає  плагіатчіку позбутися від значка копірайту в процесі редагування  тексту? Нічого. Для того, щоб не виникало неприємних для обох сторін ситуацій, за законом необхідно укладати авторський договір. Офіційне формулювання поняття «авторський договір» виглядає наступним чином: це договір між автором (або його спадкоємцями) і видавництвом, театром, кіностудією і т. п. про використання твору літератури, науки чи мистецтва (видавничий, постановочний, сценарний та ін. авторський договір ).

Зміст авторського договору повинен відображати ряд обов'язкових інформаційних реквізитів і об'єктивно фіксувати юридичні дії автора. До складу цих реквізитів повинні входити:

1. повне ім'я  автора, (за наявності) ім'я або  найменування правовласника (його  ІПН);

2. вид твору (об'єкт авторського права);

3. назву твору; 

4. країна  походження;

5. дата створення  або оприлюднення твору; 

6. джерело  опублікування; 

7. адресу  електронної пошти (E-mail) автора та / або правовласника;

8. реферат  твору; 

9. примітка (побажання) автора, правовласника;

10. дата розміщення твору на веб-сайті мережі Інтернет;

11. IP адреса  домену хост-сервера Інтернет, на  яке надіслано для розміщення та розміщено авторський твір;

12. унікальний  номер комп'ютера, з якого запущена  процедура встановлення знака  копірайту і електронно-цифрового підпису;

13. відкритий  ключ автора (відкритий ключ - відкрита  послідовність символів, призначена  для аутентифікації електронно-цифрового  підпису.);

14. запис  "Документ підписаний особисто (ПІБ власника закритого ключа  - послідовності символів, призначена  для вироблення електронно-цифрового  підпису і відома тільки виключно  правомочному особі.), дата підписання  документа, найменування і №  версії програмного забезпечення  застосованої легальної процедури  підписання документа електронно-цифровий  підпис" .

 

Серед способів захисту авторського права та суміжних прав у мережі Інтернет окремо можна казати на обмеження доступу  до матеріалів, що розміщені в Інтернеті, надаючи доступ до Інтернет ресурсу  за попередню плату. Можливе також  застосування ”цифрових конвертів”, що передбачають укладання угоди  із власниками тих або інших ресурсів у мережі. Окрім того, можна застосувати  методи криптографічного перетворення матеріалів такі, як шифрування, використання якого дозволяє обмежити або повністю виключити можливість копіювання творів (наприклад, система SCMS, що дозволяє виготовити одну копію документа й унеможливлює подальше копіювання цього примірника).

Ще одним  способом захисту творів від неправомірного використання в Інтернеті є створення web-депозитаріїв, що дозволяють фіксувати  об’єкти інтелектуальної власності  у мережі Інтернет і закріплювати їх правовий статус, інакше кажучи, які  визначають, що та кому належить.

Власники  авторського права можуть контролювати використання об’єктів в мережі Інтернет з допомогою:

– обмеження  функціональності. За такого підходу, власник авторського права надає  користувачеві примірник твору, який має функціональні обмеження. Такий підхід є одним із шляхів впровадження в життя таких бізнес-моделей  як ”спробуй, перед тим, як купити”  та ”продавай поліпшені версії”;

– використання кодових слів. Оригінальний метод  контролю за використанням об’єктів авторського права. Полягає у  введенні у текст рідкісних та екзотичних слів за якими можна відстежити використання власного твору;

– встановлення так званого ”таймеру”. Аналогічно до прийому з функціональними обмеженнями, за цього підходу власник авторських прав розповсюджує функціонально повноцінний об’єкт інтелектуальної власності, але встановлює дату, після якої доступ до нього буде неможливим;

– захисту  від копіювання. За цього підходу  продавець обмежує кількість  разів, коли комп’ютерний файл може бути скопійований. Захист від копіювання був нормою в 1980-х роках, але пізніше  вийшов з ужитку значною мірою  тому, що користувачі скаржилися на незручність, а також тому, що захист копії можна було досить легко  ”зламати”;

– криптографічних конвертів. Криптографічні конверти – це програмне забезпечення, яке зашифровує твори так, що доступ до них може бути отриманий лише із застосуванням належного ключа до шифру. Власники прав можуть захищати свої права на твори, розповсюджуючи їх у криптографічних конвертах і вимагаючи від користувачів плати за ключі, за допомогою яких твір можна ”вийняти” з ”конверта”.

Отже, як ми бачимо, авторам доступне широке коло технічних засобів для захисту  авторського права та суміжних прав в мережі Інтернет. Вибір того чи іншого способу залежить від характеру  твору, об’єктивної форми існування  та встановлених автором меж використання. Однак варто зазначити, що жоден  із способів не є повністю ефективним, оскільки зростання комерційної  цінності створеного продукту призводить до створення нових способів незаконного  копіювання об’єктів авторського права  та суміжних прав розміщених в Інтернеті.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

Виникнення  і розвиток мережі Інтернет сприяло  різкому розширенню інформаційних  можливостей особистості і суспільства. Зараз мережа Інтернет являє собою  осередок всілякої інформації. Це величезне  поле для інтелектуальної творчості, для спілкування людей, він породив  нові форми авторських творів. І  хоча розвиток глобальної мережі Інтернет йде бурхливими темпами, єдиного  нормативно-правового акту, який би регулював відносини, що виникають  у даній сфері, в українському законодавстві поки не існує. Причин цього - безліч, але, як відзначають дослідники даної проблеми, основними є як недостатня теоретична опрацювання окремих фундаментальних нормативних положень, так і суб'єктивно насторожене ставлення до Інтернету з боку правозастосовних органів і працюючих у них осіб.

Авторське право  передбачає захист майнових і немайнових прав автора. Причому немайнові права, а саме право на авторство, на ім'я, на відкликання, на оприлюднення і на захист репутації, дозволяють безпосередньо  задовольнити моральні інтереси автора і не мають прямої економічної  вигоди. Майнові права (копірайт) захищають  виключні права автора на твір - його інтелектуальну власність. Автор завжди зацікавлений у тому, щоб його твір не стало джерелом доходу третіх осіб або об'єктом плагіату. Але надмірне обмеження доступу до авторських творів, в тому числі обмеження  економічного характеру, гальмує розвиток суспільства, стримує економічний  розвиток країни, що не завжди в інтересах  держави і самого автора.

І доводити порушення своїх авторських прав повинен сам автор. Такий стан обумовлений нематеріальної інформаційної  сутністю твору як об'єкта права, яке  об'єктивно існує незалежно від  матеріального носія і дати першої публічної публікації або першого  публічного виконання. Слід зазначити, що серед наукової громадськості проблема дотримання майнових прав не стоїть так гостро, тут як раз важливіше пріоритет, так як він в науковому світі визначає багато в чому престиж і професійний статус вченого.

Дуже важливо, щоб у найкоротші терміни держава  визначила правові рамки, в яких повинен існувати і розвиватися  Інтернет. Від цього багато в чому залежить, наскільки ефективно будуть захищені авторські права не тільки в Інтернет, а й взагалі в  комп'ютерних мережах. Саме відсутність  реального захисту прав нерідко  утримує авторів від розміщення в мережі своїх матеріалів. І якщо не вжити заходів, то Інтернет перетвориться  на чорну діру для інтелектуальної  праці, наслідки чого позначаться на відносинах не тільки у віртуальному світі, але й у світі реальному.

У той же час існує ряд технічних особливостей мережі, які істотно ускладнюють  захист авторських прав. Наприклад, легкість створення копій в необмеженій  кількості, і також легкість запису на жорсткий диск персонального комп'ютера  частин Інтернет - сайту (що є порушенням права на відтворення) робить кожного  користувача мережі потенційним  порушником законодавства. Саме тому в  цій галузі права так важливий рівень правової культури і правосвідомості  суспільства як, мабуть, ні в яких інших галузях права. Очевидна нескладність вчинення правопорушення, а також  зовнішня безкарність призводить до того, що найчастіше середній користувач навіть не віддає собі звіту, наскільки  часто він переступає межу правомірного використання об'єктів авторського  і суміжних прав.

У загальному випадку, поняття засоби масової  інформації принципово не застосовується до сайту в мережі Інтернет, оскільки існуючі норми законодавства  про засоби масової інформації дозволяють по-різному визначати межі та характер регулювання одних і тих же суспільних відносин в мережі Інтернет.

З метою захисту  інтересів особи, суспільства і  держави при розповсюдженні масової  інформації в мережі Інтернет доцільно, в першу чергу, розробити і створити механізми, що служать забезпеченню доказів розміщення тих чи інших відомостей на Інтернет-сайтах.

Власникам сайтів в мережі Інтернет слід оцінювати  характер поширюваної ними інформації на предмет її відповідності чинному  законодавству, а також у договірному  порядку визначати умови доступу  до неї різних суб'єктів права.

Інформаційним провайдерам слід визначати правила  розміщення та розповсюдження масової  інформації користувачами їх послуг; правила отримання та розгляду скарг  про порушення законодавства  та інтересів особи і суспільства  при розповсюдженні масової інформації, а також передбачити на рівні  договірних відносин можливість оперативного видалення або обмеження доступу  до інформації з фіксацією протизаконного або спірного змісту.

Проблеми  правового становища інтелектуальної  власності у сфері комп'ютерних  технологій та глобальної мережі Інтернет з'являються саме через зіткнення  інтересів правовласників і споживачів, ігнорування запитів кінцевих користувачів цього об'єкта цивільних прав і  через надання йому законодавцем спочатку некоректною правової оцінки. Відповідно держава і суспільство  підійшли до того рубежу, коли рішення  подібних проблем необхідно для  уникнення повної анархії і разрегулірованность відповідних процесів.

 

 

 

 

 

 

Список  літератури

 

1. Бабкін С.А. Інтелектуальна власність  в Інтернет. - М., 2007. - С.34
2. Підопригора О.А., Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності України: Навч. посібник для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 336 с.
3. Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146.
4. Положення про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва. Постанова Кабінету Міністрів України від 18 липня 1995 р. № 532 // Збірник постанов Уряду України. – 1995. – № 10. – Ст. 247.
5. Жаров В.О. Інтелектуальна власність в Україні: правові аспекти набуття, здійснення та захисту прав: Монографія. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2000. – 188 с.
6. Афанасьева К.О. Авторське право: Практичний посібник. – К.: Атака, 2006. – 224 с.
7. Романюк О.І., Фрейдліна А. Г. Авторське право в Інтернеті: проблеми захисту [Електронний ресурс]:  http://www.rusnauka.com/23_SND_2008/Pravo/26825.doc.htm
8. Іванов В. Правове регулювання Інтернет. Деякі аспекти // Свобода висловлювань і приватність. – 2002. – № 3. – С. 21‑27.
9. Пастухов  О.М.  Авторське право в Інтернеті /  О.  М.  Пастухов.  -  К.:Школа, 2004. – С. 144 – 159.
10. Дроб’язко Р. Договори Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право та про виконання і фонограми // Право України, 1998. – № 12. – С. 80.