-дрібні вкладники, значна частка яких належить до соціально незахищених верств населення, неспроможні самостійно правильно оцінити стан справ на ринку банківських вкладів і фінансову стійкість банків, а отже, прийняти економічно виважені рішення.

     Важливе місце в системах страхування  вкладів відведено джерелам формування коштів, необхідних для страхових виплат. Існує два способи формування таких коштів: перший пов’язаний із заздалегідь створюваним страховим фондом, з якого здійснюються платежі за вкладами в разі їх недоступності; другий передбачає, що страховий фонд не створюється, а кошти починають акумулюватися лише за виникнення потреби у страхових відшкодуваннях вкладів. В останньому випадку суттєвим є те, щоб надходження таких коштів було гарантованим і достатнім для покриття зобов’язань банку (чи банків), у якого вклади стали недоступними.

     Попереднє створення фонду страхування  сприяє підвищенню довіри до системи  страхування загалом. Це, зокрема, пояснюється  оперативнішим порядком відшкодування системою страхування вкладникам втрат. Більше того, суттєво знижується рівень витрат, пов’язаних з формуванням фонду страхування та питанням банкрутства банків.

     Вирішуючи питання про джерела формування фонду страхування, слід ураховувати таке. По-перше, вони повинні бути достатніми, щоб забезпечити відшкодування втрат за вкладами. По-друге, потрібно зважати на ступінь ризику конкретного банку, оскільки чим ризиковіша діяльність конкретного банку, тим більша вірогідність появи у нього проблем із виконанням зобов’язань перед вкладниками. З огляду на це такі банки повинні сплачувати вищі страхові внески, ніж банки, що ведуть зважену ризикову політику. Однак на практиці досягти взаємозв’язку між розміром страхових внесків і ризиковістю діяльності конкретного банку дуже важко. Це пов’язано зі складністю об’єктивного визначення ступеня ризиковості діяльності конкретного банку, значною трудомісткістю та наявністю висококваліфікованих фахівців. Тому доцільно, на наш погляд, використовувати економічні нормативи, застосовувані органами банківського регулювання та нагляду, зокрема, норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив платоспроможності банку).

     Диференціація розміру страхового внеску залежно  від рівня ризиковості банку  дає змогу зменшити розміри субсидіювання проблемних банків фінансово стійкими, однак не ліквідує прагнення банків до проведення занадто ризикових операцій. Запобігання занадто ризиковим операціям має досягатися комплексом заходів, серед яких, зокрема, —участь у системі страхування лише фінансово стійких банків та ефективність банківського регулювання і нагляду.

     Отже, за визначення джерел формування та розміру  страхових внесків необхідний зважений підхід. Як доводить практика, без участі держави жодна система страхування вкладів (особливо країн з перехідною економікою) не здатна відшкодувати втрати, пов’язані з неспроможністю банків виконати свої зобов’язання перед вкладниками. Початковий внесок держави стає основою для створення фонду страхування вкладів. В Україні початковий внесок держави становив 20 млн грн. і був зроблений Національним банком України. Комерційні банки сплатили початковий збір до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в розмірі 1 % від зареєстрованого статутного капіталу. Нарахування регулярного збору до фонду здійснювалося банками до 24 жовтня 2001 р. раз на рік у розмірі 0,5 % від загальної суми вкладів за станом на 31 грудня року, що передує звітному. В разі недостатності коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб для виконання ним у повному обсязі своїх зобов’язань перед вкладниками передбачено сплату банками до нього спеціальних зборів, максимальний розмір яких не повинен перевищувати розміру щорічного регулярного збору.

     Визначення  початкового збору у процентах  від зареєстрованого статутного капіталу викликає зауваження, оскільки згідно з економічною сутністю та законодавчим визначенням він має принципово інше призначення, а його розмір ніяк не залежить від розміру залучених банком вкладів. Окрім того, видається неправомірною норма, за якою Адміністративна рада фонду приймає за погодженням з НБУ рішення щодо запровадження внесення спеціального збору банками. Адже відповідно до чинного законодавства встановлення податків і зборів є прерогативою Верховної Ради України.

     Важливим  є питання щодо визначення умов, за яких має здійснюватися відшкодування вкладів. Ними можуть бути: визнання вкладів недоступними; оголошення банку банкрутом; відкликання центральним банком ліцензії у разі визнання неспроможності банку виплатити розміщені у ньому вклади.

     В умовах України здійснювати виплати  за вкладами після оголошення банку банкрутом недоцільно. Це пов’язано, зокрема, з тим, що процедура ліквідації може затягнутися на декілька років. Законодавство України про банкрутство низку питань залишає поза межами правового регулювання. Інше важливе питання — це черговість задоволення вимог кредиторів. Справа в тому, що ст. 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не встановлює першочергове задоволення вимог кредиторів за банківськими вкладами. Тому, на нашу думку, доцільним було б у першу чергу спрямовувати кошти від реалізації активів банку-банкрута на задоволення вимог вкладників — фізичних осіб. Мова йде про надання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб особливого статусу — переважного і безумовного права задоволення вимог перед іншими кредиторами однієї черги.

     В Україні система страхування  вкладів починає діяти з дня, коли вклади стають недоступними, тобто у разі неможливості одержання вкладу вкладником відповідно до умов договору, яка настає з дня призначення ліквідатора банку—учасника. Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Однак недоступність вкладів, як правило, виникає задовго до відкриття ліквідаційної процедури та визнання боржника банкрутом. Тому доцільною вбачається пропозиція законодавчо передбаченого права вимоги вкладниками коштів з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відразу після припинення банком виконання своїх зобов’язань. Це сприятиме підвищенню довіри вкладників — фізичних осіб до банківської системи, а також збільшить приплив коштів на банківські рахунки.

Висновки

     Отже, з викладеного випливають такі пропозиції та висновки:

     надати  Фонду гарантування вкладів фізичних осіб право переважного і безумовного задоволення вимог до банку-банкрута перед іншими кредиторами однієї черги;

     система страхування вкладів повинна  охоплювати всі фінансово-кредитні установи, які мають ліцензію на здійснення операцій із залучення коштів фізичних осіб;

     сьогодні, виходячи зі світового досвіду, слід страхувати лише вклади фізичних осіб, але з урахуванням економічних  і соціальних реалій України;

     підвищити максимальний розмір відшкодування  за вкладом і прив’язати його до курсу вільно конвертованої валюти та/або до мінімальної заробітної плати;

     законодавчо обмежити частку державних цінних паперів  в активах Фонду страхування. Розміщувати частину коштів Фонду  у вільно конвертовану валюту та в  короткострокові й довгострокові  надійні та ліквідні активи (навіть низькодохідні), які б забезпечили можливість формувати стабільну дохідну частину його вкладень;

     запровадити гнучку систему встановлення розміру  регулярних зборів до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб шляхом диференціації цього розміру залежно від ступеня ризиковості діяльності конкретного банку, використовуючи для цього економічні нормативи, що регулюють діяльність банків;

     відшкодовувати  й депозити в іноземній валюті, допоки не забезпечено стабільність гривні, що сприятиме повнішій мобілізації валютних коштів населення на потреби економічного розвитку України

     ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України  «Про банки і банківську діяльність»  від 7 грудня 2000 р. № 2121-ІІІ // Урядовий кур’єр. — 2001. — 17 січня. — С. 5—13.
2. Закону  України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 25 жовтня 2011р. № 9342 – C. 10-12.
3. Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб : закон України від 20 верес. 2001 р. № 2740-ІП // Відомості Верховної Ради України. - 2002. – № 5. - Ст. 30.
4. Мазур Т. «Діяльність фонду гарантування вкладів фізичних осіб: зарубіжний досвід і пропозиції для України» ПГІП 2007 №2 стр. 95-98
5. Шахов В.В. Страхування: Підручник для вузів. - М.: Страховий поліс, ЮНИТИ, 2001.
6. Худяков А.І.  Теорія страхування. - "Статус", 2009.
7. Коломін Є.В. До закону "Про страхування". 2007. // "Банківська справа.2006 .- № 5 .- С. 18-24.