Важливим  моментом є визначення місця державної  системи страхування: як повинна  вона функціонувати — самостійно чи у складі діючих наглядових або  регулювальних органів? Перевага останнього варіанта полягає у тому, що він дає змогу уникнути дублювання функцій, спростити контроль за банками та зменшити витрати, пов’язані зі здійсненням страхування вкладів. Однак завдання наглядових чи регулювальних органів нерідко суперечать цілям, які стоять перед системою страхування вкладів. Потрібно враховувати можливості країни, її традиції тощо. У більшості країн органи нагляду чи регулювання банків не здійснюють страхування вкладів. Слід зважати й на стан правового забезпечення діяльності судової системи та органів банківського нагляду, здатність їх протидіяти некоректній поведінці окремих банків і/або зацікавлених осіб. Не рідкою є ситуація, коли у проблемних банків протягом тривалого строку не відкликають ліцензію і вони продовжують залучати кошти під підвищені проценти.

     В умовах сучасної України страхування  вкладів фізичних осіб без участі держави проблематично. Тому Фонд гарантування вкладів фізичних осіб має статус юридичної особи, створений і функціонує як державна, економічно самостійна, спеціалізована організація, яка не має на меті отримання прибутку.

     Слід  визначитися й з колом кредитних установ, охоплюваних системою страхування вкладів. В більшості країн страхування вкладів поширюється на депозити в усіх фінансових установах, однак в деяких країнах — лише в банківських установах або навіть в окремих видах банків. На наш погляд, система страхування вкладів має охоплювати всі фінансово-кредитні установи, які мають ліцензію на здійснення операцій із залучення коштів фізичних осіб, оскільки:

     -це випливає зі світового досвіду, зокрема Директиви про гарантування депозитів Європейського Союзу від 30 травня 1994 р.;

     -відбувається зближення за характером діяльності банків та окремих небанківських фінансових установ;

     -створюються загальні умови конкуренції для різних складових фінансової системи, що позитивно впливатиме на ефективність залучення коштів населення різними фінансовими посередниками;

     -системою страхування вкладів охоплюється все ширше коло дрібних вкладників.

     Зауважимо, що чинним законодавством України не повністю врегульовано питання функціонування небанківських фінансових установ, що робить практично неможливим поширення вимог системи страхування на такі установи. В Законі України «Про Національний банк України» дається загальне визначення фінансової установи як юридичної особи, яка проводить одну або кілька операцій, що можуть виконуватися банками, за винятком залучення вкладів. У Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р. поняття «фінансова установа» визначається як юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом. Саму ж фінансову послугу законодавець визначає як операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, — і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Разом з тим Закон не регулює особливості функціонування видів фінансових установ. Діяльність одних фінансових установ регулюється чинними законодавчими актами, а інших залишається не врегульованою. Тому нагальним є законодавче забезпечення функціонування всіх фінансових установ, зокрема довірчих товариств, ломбардів.

     Відшкодування вкладів у всіх банках і включення  до системи страхування банків, які  здійснюють високоризикову політику, є недоцільним, оскільки це зменшує  вплив фінансових обмежень на проблемні  банки та створює загрозу фінансовій стабільності системи страхування вкладів. Водночас виключення банку з системи страхування вкладів може спровокувати паніку серед вкладників. Тому страхування вкладів передбачає наявність ефективної системи регулювання банківської діяльності та нагляду. Остання повинна постійно відслідковувати фінансовий стан банків, здійснюючи оперативне відкликання банківської ліцензії у проблемних банків.

     В Україні страхування вкладів  є обов’язковим для банків —  юридичних осіб, розташованих на її території, які зареєстровані в Державному реєстрі банків і мають ліцензію НБУ на право здійснювати банківську діяльність, за винятком банків, у яких відкликано банківську ліцензію, та Державного ощадного банку України. Невключення Ощадного банку до системи страхування вкладів пояснювалося, зокрема, гарантуванням державою збереження вкладів в його установах, можливостями банку сплачувати внески, а також тим, що в ньому знаходилася значна частка вкладів. Зауважимо, що у 1997 р. в Ощадному банку знаходилося 33,4 % усіх вкладів населення в комерційних банках України, в 1998 р. — 26,3 %, у 1999 р. — 21,8 %, у 2000 р. —19,4 %, у 2001 р. — лише 18,9 %.

     Важливим  є питання про види вкладів, що підлягають страхуванню, та про рівень страхового відшкодування. Перелік видів вкладів, що підлягають страхуванню, визначається внутрішнім законодавством чи правилами кожної країни, може включати як усі види вкладів, так і бути обмеженим. Так, в окремих країнах виключаються з системи страхування міжбанківські депозити, сертифікати та інвалютні рахунки. Таку позицію відносно міжбанківських депозитів пояснюють інформованістю банків на ринку міжбанківських операцій і можливістю враховувати ризики при розміщенні коштів. Виключення вкладів в іноземній валюті пояснюється тим, що іноземна валюта не входить до складу внутрішньої грошової маси. Однак в деяких країнах, навпаки, першочергово розраховуються з іноземними кредиторами, що пов’язано з необхідністю збереження доступу до міжнародного ринку капіталів. Для прикладу можна згадати Швецію та Норвегію, уряди яких надавали повний захист власникам інвалютних рахунків і субординованого боргу в місцевих проблемних банках, або Чілі та Мексику, де банкам надавалася фінансова допомога з метою покриття їх зобов’язань перед іноземними кредиторами. Якщо розглянути всі 68 схем системи страхування, що існують на теперішній час, то в 27 з них страхуванням не охоплено всі або більшість депозитів в іноземній валюті, в 45 страхування не поширюється на міжбанківські депозити, в 16 гарантуються виключно або в основному вклади приватних осіб [214, c. 20, 21].

     В Україні відшкодовуються вклади, включаючи проценти, у національній та іноземній валюті, які розміщені  фізичною особою на її іменних рахунках у банку. При цьому не має значення, чи то є вклад до запитання, чи строковий, залучений шляхом видачі іменного ощадного сертифіката чи відкриття вкладного рахунка з укладенням договору банківського вкладу і видачею вкладного документа. Не підпадають під відшкодування вклади юридичних осіб, анонімні вклади та вклади на пред’явника. Отже, розглядаючи питання про види вкладів, що підлягають страхуванню, слід виходити зі світового досвіду, але враховувати політичні, економічні та соціальні реалії України.

     Розвиток  економіки України має базуватися на повноцінній стабільній національній валюті, яка сприяла б підвищенню довіри громадян і суб’єктів господарювання до неї як засобу нагромадження. Ресурсний потенціал вітчизняних банків залежить від ступеня довіри населення до банківської системи, чиї грошові кошти, особливо заощадження, є основою інвестицій в економіку. Тому актуальним є питання доцільності страхування вкладів в іноземній валюті. Захист вкладів лише в національній валюті може підвищити їх привабливість для вкладників і таким чином сприятиме витисненню іноземної валюти з грошового обігу. Але якщо головною метою страхування вкладів є підвищення довіри до банківської системи, запобігання банківській паніці та захист дрібних вкладників, то страхування вкладів в іноземній валюті вбачається доцільним. Ураховуючи сучасний стан економіки України, структуру вкладів фізичних осіб за видом валюти , сьогодні в Україні слід вести мову лише про функціонування ефективної системи обов’язкового страхування вкладів фізичних осіб. У подальшому розвиток економіки та банківської системи приведе до перегляду та уточнення видів вкладів, які можуть покриватися страховими відшкодуваннями.

     Практично в усіх країнах діють ліміти відповідальності страхових фондів за вкладами. Вони можуть установлюватися як максимальна сума вкладу, що підлягає страхуванню, або як процентна частка покриття вкладу страхуванням, або як максимальна сума відшкодування на кожного вкладника. Відшкодування вкладів у повній сумі знижує зваженість підходу вкладників за вибору банку та їх стимули до вилучення коштів і таким чином дає змогу банку вижити за наявності фінансових проблем. Приймаючи на себе високі ризики без втрати вкладів, банки, з одного боку, збільшують вірогідність свого банкрутства, а з іншого — спричинюють зростання витрат, пов’язаних з компенсацією коштів своїм вкладникам. Останнє може підірвати стабільність системи страхування вкладів.

     Як  правило, обмеження на розмір відшкодування  встановлюються таким чином, аби дрібні вклади страхувалися майже повністю, а великі — частково, причому в окремих країнах частка компенсації визначається за принципом: чим більша сума вкладу, тим у меншій частці вона підлягає відшкодуванню. Директива ЄС рекомендує страхувати вклади у розмірі до 20 тис. ЄВРО, у США максимальний розмір страхового покриття становить 100 тис. доларів, у Великобританії — 75 % вкладу, але не більше 10 тис. фунтів стерлінгів. В Україні розмір відшкодування передбачався не більше 500 грн., або близько 200 дол. США . У 2000 р. цей розмір в доларовому еквіваленті знизився і становив близько 92 дол. США (за середнього курсу 5,4402 грн. за 1 дол.). Законом України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб», прийнятим у вересні 2001 р., максимальний розмір відшкодування на одного вкладника збільшено до 1200 грн.

     Варто наголосити, що девальвація гривні щодо до американського долара впливає не лише на зниження реального розміру відшкодування суми вкладів одного вкладника, а й на знецінення гривневих активів фонду. Явно занижений розмір страхового відшкодування не вирішує, на наш погляд, головного завдання страхування — забезпечення захисту інтересів фізичних осіб — вкладників банків. Для більшості солідних банків визначений Законом максимальний розмір відшкодування — це мінімальна сума вкладу, яку такі банки приймали і приймають від фізичних осіб. Тому, визначаючи оптимальний розмір відшкодування вкладів, слід ураховувати як інтереси вкладників, так й інтереси та можливості банківської системи. Було б доцільно, зокрема, підвищити максимальний розмір відшкодування за вкладом і прив’язати його до курсу вільно конвертованої валюти (долара США або ЄВРО) чи мінімальної заробітної плати. Можливе й сумісне використання цих показників: перший — у разі страхування вкладів в іноземній валюті, а другий — вкладів у національній валюті. Це сприятиме підвищенню довіри населення до банків, оскільки дасть змогу зменшити ризик знецінення вкладів унаслідок інфляції.

     Пріоритетне відшкодування дрібних вкладів  населення пояснюється, зокрема, такими причинами:

     -страхування вкладів вимагає від банків значних грошових коштів, у ряді випадків і бюджетних коштів, що змушує державу обмежувати граничні розміри відшкодування збитків вкладникам;

     -значна питома вага вкладів припадає на дрібних вкладників, тому страхування їх вкладів має велике значення з погляду забезпечення високої норми заощаджень і підтримування соціально-політичної стабільності в країні;