Споживна вартість страхової послуги та її ціна

 

 

 

 

 

 

 

 

Схема 2.1. Система взаємозв’язків між страхувальником і страховиком.

Ризик
Страховий ризик 1)Імовірний характер 2)Випадковість 3)Можливість вартісної оцінки ризику та збитку
Страху- вальник			відшкодування			Страхо-вик

 

Потреба у страховому захисті

Страховий інтерес Страхувальник      Страховик

 

Страховий договір

Страховий фонд (резерв)

 

Реалізований ризик (страхові випадки)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Споживча вартість страхової  послуги та її ціна.

 

Страхова  послуга – це документально засвідчений комплекс заходів з надання страхового продукту юридичним та фізичним особам,  обумовлений договором страхування,  відповідно до якого страхувальниками сплачуються страхові платежі,  а страховиками виплачується страхове відшкодування або страхова сума в разі настання страхового випадку.

Економічна  сутність страхової послуги найбільш повно проявляється через специфічні властивості, основними з яких є: нематеріальність, неподільність від джерела,  непостійність якості,  неможливість резервування,  невизначеність продажу, неможливість відчуження, споживання впродовж певного часу.

Нематеріальність  страхової послуги означає неможливість страхувальника відчути,  побачити або в інший спосіб випробувати її на собі,  тобто покупець страхової послуги має покладатися або на власні знання,  інтуїцію,  або користуватися досвідом та порадами інших людей,  яким він довіряє,  чи на імідж, престиж і надійність обраної страхової компанії [2].

Неподільність від джерела страхової компанії,  що реалізує продукт, полягає у встановленій законодавством забороні продавати  страхові продукти, вироблені іншими страховиками.

Непостійність якості страхової послуги визначається професіоналізмом співробітників компанії і обслуговуванням клієнтів.

Невизначеність  продажу страхової послуги пояснюється  невизначеністю

 страхувателів використати придбаний продукт повною мірою,  тобто через настання страхового випадку.

Неможливість  резервування робить страхову послугу  нечутливою до коливань попиту та пропозиції на ринку страхування, що негативно впливає на певні види страхування та страхові послуги.

Споживання  впродовж певного часу є однією зі специфічних особливостей страхової компанії,  оскільки для неї економічно вигідніше мати відкладені зобов’язання, ніж поточні.

Неможливість  відчуження страховика щодо третіх осіб характеризується

 тим,  що він як власник не має можливості здійснити продаж або подарувати страховий поліс, обміняти на інший товар або послугу.

Саме  через ці властивості досить важко  підібрати уніфікований підхід до регулювання торгівлі послугами,  зокрема у міжнародній торгівлі,  тому що непросто встановити факт продажу та споживання послуги.  Тому процес реалізації страхових послуг має бути підтверджений договором страхування і страховим полісом. Від того, наскільки якісно надаються ці послуги, залежить ефективність, повнота страхового захисту, виплати страхового відшкодування.

Відповідно  до умов договору, оплата страхової  послуги може здійснюватися один раз в момент укладення договору страхування або частинами.  При разовій сплаті страховик нараховує повну суму страхової премії за договором страхування, що приводить до зростання поточних активів у формі дебіторської заборгованості.  Якщо за умовами договору страхові платежі сплачуються частинами,  страхова компанія має право відображати тільки певну частину страхової премії.  При цьому досить вагомим аспектом з позиції як юридичного права, так і обліку є порядок виконання взятих на себе зобов’язань страховика з відшкодування збитків у разі настання страхової події. Залежно від умов договору в момент надходження першого внеску пропорційно зменшується обсяг прийнятих на себе зобов’язань страхової компанії або відповідно зменшується термін дії договору при повному збереженні зобов’язань страховика.

Страхова  послуга,  як і будь-який товар  має свою споживчу вартість і ціну.  Споживна вартість страхової послуги грунтується на об’єктивній потребі у страховому захисті, що її відчувають громадяни і суб’єкти господарювання (особливо в умовах ринкової економіки). Але разом з тим вона залежить від багатьох чинників. Розуміння характеру впливу цих чинників (на макроекономічному та мікроекономічному рівнях) є дуже важливим, бо від того, наскільки корисно виглядає в очах страхувальника та чи інша страхова послуга, залежить її доля як товару. Якщо вона дістане суспільне визнання, її будуть купувати. І навпаки.

Вартість страхової послуги відображає витрати страхової компанії на її надання. Також вона виражається в страховому внеску (тарифі, премії), яку страхувальник сплачує страховикові.

Страховий тариф (тарифна ставка) — це ставка страхової премії з одиниці страхової суми з врахуванням об'єкту страхування і характеру страхового ризику.

Ціна страхової послуги, як і  всяка ринкова ціна, коливається під впливом попиту і пропозиції. Нижній кордон ціни визначається рівністю між надходженням платежів від страхувальників і виплатами страхового відшкодування, а також страховими сумами за договорами плюс витрати страхової організації. Верхній кордон ціни страхової послуги визначається 
розмірами попиту на неї та величиною банківського відсотка по вкладах.

При досить високому попиті на певну страхову послугу (число організацій невелике, і всі вони пропонують приблизно однакові умови страхування) є можливість протягом деякого часу підтримувати високий рівень страхових премій. Проте, у міру насичення страхового ринку з боку пропозиції страхових послуг це стає небезпечним. Зіткнувшись із завищенням тарифів в одній організації, клієнт піде в іншу, тому на страховому, як і на будь-якому товарному ринку, існує тенденція вирівнювання рівнів страхових тарифів.

Банківський відсоток робить істотний вплив на страхову діяльність по двох напрямах:

• по-перше, цілком можливо, що позика, узята в банку, або накопичення в нім грошей для самофінансування можуть бути вигідніше за страхування. З цієї причини страхові організації вимушені порівнювати розміри страхових тарифів з банківським відсотком;
• по-друге, тимчасово вільні страхові резерви можуть і повинні використовуватися страховиком в комерційних цілях, інвестуватися в цінні папери, в нерухомість, надаватися в кредит, тобто приносити інвестиційний дохід. Частина цього доходу може надаватися страхувальникам у вигляді певного відсотка або тарифної ставки, що заздалегідь зменшується з врахуванням передбачуваної норми прибутковості по інвестиціях.

Ціна послуги, пропонованої страховою організацією, залежить також від стану справ у конкретного страховика (від величини і структури страхового портфеля, управлінських витрат, доходів організації від вкладення тимчасово вільних засобів). Сильні у фінансовому відношенні організації можуть дозволити собі збереження в своєму портфелі відносно низькорентабельних видів страхування за наявності дуже вигідних. Прибутковість різних видів страхування не може бути величиною постійною, вона залежить від фази життєвого циклу, на якій знаходиться даний страховий продукт.

Основні стадії життєвого циклу  конкретної страхової послуги в  принципі ті ж самі, як і в будь-якого  іншого товару: впровадження, зростання, ріст або зрілість, спад продажів і рівня прибутковості та витіснення з ринку. 
             Життєвий цикл страхової послуги характеризується показниками обхвату «страхового поля», тобто ризикового співтовариства, і динамікою числа укладених договорів. Коли страхове поле близьке до стану насичення, зростання відсотка обхвату потенційних клієнтів договорами різко сповільнюється. 
              Ціна страхової послуги досягає максимуму на другій стадії життєвого циклу, на третій стабілізується, а на четвертій виникає необхідність її зниження або модифікації даного вигляду страхування.

Оскільки різноманітність страхових  послуг поступається товарам, то конкуренція на страховому ринку носить досить жорсткий характер. Головним засобом в конкурентній боротьбі стає пропозиція нового виду страхування, що відображає виникнення нових потреб. Зокрема, пропонується страхування специфічних ризиків, наприклад, титулу власності по договорах купівлі-продажу нерухомості.

У традиційних видах страхування  конкуренція розвивається в інших  напрямах: розробка договорів страхування з різними комбінаціями ризиків на користь страхувальників; зниження страхових тарифів порівняно з іншими страховими організаціями; поліпшення якості обслуговування страхувальників. 
 
Чим вище рівень конкуренції на страховому ринку, тим ефективніша діяльність страхових організацій з точки зору страхувальників і суспільних інтересів. 
             Так само як ціна страхової послуги страхова премія має певну структуру. ЇЇ окремі елементи повинні забезпечувати фінансування всіх функцій страховика. Економічно обгрунтована структура страхової премії має важливе значення для ефективної діяльності страхових організацій, що обумовлене наступними моментами:

1) вона служить основою складання фінансового плану страхової організації;

2) дозволяє прогнозувати граничні  розміри окремих видів фактичних  витрат страховика; 
3) служить підставою для правильного встановлення бази оподаткування для сплати податку на прибуток;

4) правильно встановлена доля  нетто-премії гарантує страхові  виплати страхувальникам у зв'язку  з настанням страхових випадків.

             Нетто-премія призначена для виконання фінансових зобов'язань страховика перед страхувальниками.

Специфіка страхування в обгрунтуванні  цієї частини премії полягає в  тому, що у момент калькуляції ціни величина збитку не визначена. На основі даних про збитки за минулий період можна розрахувати їх частоту (вірогідність настання), визначити їх середню величину і розподіл. Відповідно до принципу еквівалентності як мінімальна премія за ризик виступає очікувана величина збитку, яку називають власне нетто-премією за ризик.

Проте цієї суми недостатньо для  забезпечення з високою вірогідністю страхового покриття в необхідних розмірах. Доведено, що навіть при дуже хорошій  інформації реальний збиток перевершує його очікувану величину в 50% випадків, унаслідок чого страховики в середньому кожні два роки несуть втрати, обумовлені так званою технікою страхування. Аби  гарантувати клієнтам страховий  захист, до нетто-премії за ризик роблять страхову надбавку.

Призначення страхової надбавки полягає у фінансуванні випадкових відхилень реального збитку над очікуваними показниками. Крім того, страхова надбавка має велике значення для скорочення іншого компоненту страхового ризику, пов'язаного з інформаційними помилками. Неправильна оцінка випадкового розподілу збитку може істотно понизити гарантію страхового захисту. Введення страхової надбавки знижує дані ризики до прийнятного рівня.

Частина страхової премії, надбавка для покриття витрат і формування планового прибутку страхової організації, в практиці страхування називається навантаженням.

Навантаження страхового тарифу є  елементом премії, призначеним для  покриття витрат страхової організації. При цьому податки, пов'язані з  витратами, наприклад податок на майно, мають бути включені в калькуляцію  премії. У деяких країнах існує  податок па операції страхування, який сплачується страхувальнико. Податок не носить витратного характеру, але може бути врахований при калькуляції прибутку як особлива надбавка.

У розрахунку страхової премії як знижка може враховуватися частина  прибутку, отримуваній від інвестиційної  діяльності страхової організації, що робиться далеко не завжди. Дохід від вкладень капіталу може розглядатися як джерело покриття витрат всіх видів, а також як самостійне джерело прибутку.

Числення нетто-премії за ризик традиційно відноситься до області страхової математики, визначення інших елементів премії — до економіки страхової організації. При всій очевидній відмінності між цими двома частинами ціни існує певний зв'язок (наприклад, між витратами на відшкодування збитку і витратами по його врегулюванню та обробці).

Найважливіше завдання в обгрунтуванні  страхової премії — калькуляція  нетто-премії за ризик. Головна проблема полягає в невизначеності збитку у момент калькуляції. Калькуляція має бути виконана так, щоб з високою вірогідністю покрити можливі витрати в майбутньому для забезпечення гарантій виконання страхових зобов'язань.

Таким чином, при формуванні вихідної бази для тарифних розрахунків використовують три види інформації: дані індивідуальних витрат по одиничних ризиках, витрати по тарифних групах і дані по всьому ризиковому співтовариству.