Динамічний розвиток вітчизняного страхового ринку

- консультування;

- експертно-інформаційні послуги;

 - підготовка, укладення та супровід договорів страхування (перестрахування), в тому числі щодо врегулювання збитків у частині одержання та перерахування страхових платежів, страхових виплат та страхових відшкодувань відповідно із страхувальником або перестрахувальником;

- посередницькі послуги у страхуванні та перестрахуванні за переліком, встановленим Уповноваженим органом.

Страхові агенти - громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком.

Страхові брокери - громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності і здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку за винагороду від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика. Страхові брокери громадяни, які не мають права отримувати та перераховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати страхового відшкодування.

У деяких країнах через страхових брокерів здійснюється переважна більшість усіх видів страхування, в інших тільки страхування великих, нових та маловідомих ризиків. Найбільшого розвитку інститут брокерів досяг у Великій Британії.

Посередницька діяльність страхових агентів і страхових брокерів на користь іноземних страховиків на території України не допускається, крім договорів перестрахування (див. ст. ЗО Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування").

Перестрахувальні компанії- організації, які не виконують прямих страхових операцій, а приймають у перестрахування ризики інших страховиків.

Перестрахові брокери -- юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди із страховиком, який має потребу у перестрахуванні як посередник.

Уповноважений орган може здійснювати й інші функції, необхідні для виконання покладених на нього завдань.

Права Уповноваженого органу у справах нагляду за страховою діяльністю (cm. 37):

1. одержання в установленому порядку від страховиків звітності про страхову діяльність, інформації про їх фінансовий стан та необхідні пояснення щодо звітних даних, а від підприємств, установ і громадян -- інформації, необхідної для виконання покладених на нього завдань;

2)проведення перевірки стосовно правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність та достовірності їх звітності за показниками, що характеризують виконання договорів страхування; не частіше одного разу на рік призначати проведення за рахунок страховика додаткової обов'язкової аудиторської перевірки з визначенням аудитора;

3)видача приписів страховикам про усунення виявлених порушень вимог законодавства про страхову діяльність, а у разі їх невиконання призупинення чи обмеження дії ліцензії цих страховиків до усунення виявлених порушень або прийняття рішення про відкладення ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків;

4) проведення тематичних перевірок діяльності страховиків у разі необхідності перевірки фактів, викладених у скаргах, заявах, зверненнях страхувальників, достовірності показників звітності, виконання вимог раніше наданих приписів, за дорученням правоохоронних органів державної влади, зустрічних перевірок достовірності і правильності укладених договорів страхування та перестрахування та у разі надходження інформації від страхувальників про порушення;

5) одержання від страхових та перестрахових брокерів установленої звітності про їхню діяльність та інформації про укладені договори, а також необхідних пояснень стосовно даних;

6) видача приписів страховим посередникам про усунення виявлених порушень законодавства, а у разі їх невиконання прийняття рішення про виключення страхового або перестрахового брокера з державного реєстру страхових і перестрахових брокерів;

7) одержання в установленому порядку від аварійних комісарів інформації, необхідної для виконання покладених на нього завдань, в тому числі інформації про обставини і причини настання страхового випадку та заподіяну шкоду.

8)створення комісій та робочих груп для проведення перевірок діяльності страховика та страхових посередників;

9)здійснення контролю за достовірністю та повнотою інформації, що надається учасниками страхового ринку;

10)отримання безоплатно від органів виконавчої влади інформації та статистичної звітності, необхідної для виконання покладених на нього завдань;

11)звернення до суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика (перестраховика) або страхової посередника у випадках, передбачених законом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.Внутрішня система та зовнішнє середовище страхового ринку

До внутрішньої структури страхового ринку відносять:

-   страхові продукти (послуги за конкретними видами договорів страхування);

-  систему організації продажів страхових полісів та формування попиту на страхові продукти;

- гнучку систему тарифів (ціни, пільги, знижки ,націнки, штрафи, пеня);

- власну інфраструктуру страховика (агентства, контори, філіали, представництва, канали комерційного зв'язку);

- матеріальні та фінансові ресурси, що визначають становище страховика;

- людські ресурси страхової компанії;

- фінансове становище страхової компанії та довіру до неї з боку фінансових інститутів;

- ліквідність страхового фонду. 
Страхові продукти - специфічні послуги, що пропонуються на страховому ринку. Ціна їх відображається у страховому тарифі. Формується вона на основі конкуренції при порівнянні попиту і пропозиції. Нижня межа ціни визначається умовами рівноваги між надходженнями платежів до страхового фонду та виплатою страхового відшкодування і страхових сум, верхня потребами страховика.

Ціна послуги конкретного страховика залежить від величини і структури його страхового портфеля, якості інвестиційної діяльності, величини управлінських витрат та очікуваного прибутку. Якщо ціна його страхової послуги виявиться надмірно високою, страховик може опинитися у невигідному становищі порівняно зі своїм конкурентом і втратити клієнтів Купівля-продаж страхових послуг оформляється страховим договором, а підтвердженням цього акту є страхове свідоцтво (поліс), виданий покупцеві (страхувальнику) продавцем (страховиком).

Власна внутрішня структура страховика:

представництва - підрозділи страхової компанії, які не мають статусу самостійної юридичної особи і займаються, як правило, збиранням інформації, рекламою, репрезентаціями, пошуком клієнтів, але не здійснюють комерційної діяльності;

агентства - підрозділи, які мають право виконувати всі функції представництва, а також здійснювати операції з укладання та обслуговування договорів;

Філіали (відділення) страхової компанії  підрозділи, які теж не мають права юридичної особи і здійснюють свою діяльність, керуючись законодавством, нормативними актами, статутом та рішеннями загальних зборів акціонерів, ради директорів та президента компанії. Результати роботи філіалу (відділення) відображаються у послідовному балансі страхової компанії. Управління системою страхування здійснюється страховиком.

Усі елементи внутрішньої структури страхового ринку взаємопов'язані. Вплив на один із них спричиняє дію в інших. Тому управлінському складу страхової компанії важливо враховувати взаємодію цих елементів і узгоджувати їх із зовнішнім середовищем.

Зовнішнє середовище страхового ринку - це система факторів, що взаємодіють, які оточують внутрішню систему ринку і впливають на неї.

Зовнішнє середовище страхового ринку складається з елементів, якими страховик може управляти, та з тих, на які він впливати не може, але повинен враховувати їх у своїй діяльності.

До складових, на які страховик може впливати, належать:

- ринковий попит;

- конкуренція;

- ноу-хау страхових послуг тощо;

- інфраструктура страхового ринку (правове і нормативне забезпечення, інформаційна та аудиторська мережа, наукове обслуговування, кадри, система організації професійної освіти, наукове обслуговування, професійна етика і мова).

Ліцензування - видача страховим організаціям ліцензій (дозволів) на право проведення тих чи інших видів страхування. В Україні ліцензування страхової діяльності здійснює спеціальний Уповноважений орган.

Для отримання ліцензії страховик повинен подати до Уповноваженого органу:

- заяву;

- копії установчих документів;

- копію свідоцтва про реєстрацію;

довідки банків або висновки аудиторських фірм (аудиторів), що підтверджують розмір сплаченого статутного фонду);

- довідку про фінансовий стан засновників страховика, підтверджену аудитором (аудиторською фірмою), якщо страховик створений у формі повного чи 
командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю;

- правила (умови) страхування;

- економічне обґрунтування запланованої страхової (перестрахувальної) діяльності;

- інформацію про учасників страховика, голову виконавчого органу та його заступників, копію диплома керівника про вищу освіту, інформацію про 
наявність відповідних сертифікатів у випадках, передбачених Уповноваженим органом у справах нагляду за страховою діяльністю.

У разі внесення страховиком змін у документи, необхідні для отримання ліцензії, він зобов'язаний повідомити у встановленому порядку Уповноважений орган у справах нагляду за страховою діяльністю в десятиденний термін з часу реєстрації цих змін.

Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами Ліцензії на проведення страхування життя видаються без зазначення в них строку дії.

Кабінет Міністрів України встановлює розмір плати за видачу ліцензій на проведення конкретних видів страхування. Керівниками страхової компанії мають бути дієздатні фізичні особи Голова виконавчого органу страховика або його перший заступник повинен мати вищу економічну або юридичну освіту, а головний бухгалтер страховика  обов'язково вищу економічну освіту.

Уповноважений орган у справах нагляду за страховою діяльністю може відмовити у видачі ліцензії.

Підставою для відмови у видачі юридичній особі ліцензії на проведення страхової діяльності може бути невідповідність документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства України.

Про відмову у видачі ліцензії Уповноважений орган у справах нагляду за страховою діяльністю повідомляє юридичну особу в письмовій формі із зазначенням причини відмови.

При виявленні порушень страховиком вимог законодавства України про страхову діяльність Уповноважений орган мусить видавати приписи про їх усунення, у разі невиконання яких приймається рішення про призупинення або обмеження дії ліцензії цих страховиків аж до відкликання ліцензії і вилучення таких страховиків та перестраховиків із державного реєстру. Спори про відкликання ліцензії розглядає суд або арбітражний суд.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

Досвід функціонування національного страхового ринку показав, що зростання кількості страхових компаній не означає якісних змін у страховій сфері. І перш за все в наявності конкуренції страхових послуг. Визначальними в умовах ринкової економіки для більшості страховиків стали проблеми їх адаптації до ринкової кон'юнктури і конкурентного середовища та можливості в забезпеченні фінансової стійкості як самих компаній, так і їх страхових операцій. В результаті цього кількість страхових компаній на початок 1998 р. зменшилася до 233 порти приблизно 800 різних страхових організацій, які функціонували в початковий період становлення національного страхового ринку. При цьому були і інші об'єктивні і суб'єктивні причини і перш за все загальна економічна і фінансова криза та пов'язані з цим проблеми збитковості галузей народного господарства, невиплатами заробітної плати і зубожіння населення та втрати довіри населення до здійснюваних економічних і ринкових перетворень, в тому числі і розвитку страхування як однієї з дієвих форм соціального захисту населення.

Економічні інтереси страховиків та страхувальників найбільш повно реалізуються на страховому ринку, який являє собою складну, багатофакторну, динамічну, відповідним чином структуровану систему економічних відносин, що виникають між суб'єктами ринку з приводу забезпечення потреби у страховому захисті.

Основні напрями розвитку і функціонування страхового ринку нерозривно пов'язані зі створенням конкурентного середовища і вдосконаленням організаційної структури ринку. В цілому національний страховий ринок представлений досить широким аспектом страхових компаній і товариств за статусом і організаційними формами, що є позитивним моментом в формуванні інфраструктури можливої їх участі в основних видах страхової діяльності на національному страховому ринку. Найбільшого розповсюдження набули закриті страхові акціонерні товариства  страхові  компанії (59,2%), страхові акціонерні товариства  страхові компанії (17,6%) і відкриті акціонерні товариства страхові компанії (9,9%), тобто ці три типи страхових організацій є домінуючими (86,7%) на страховому ринку, в тому числі в страхуванні майна. Практично страховий ринок структурований також за видами діяльності і чітко визначилися ринкові ніші за цією ознакою, тобто по суті виділилися страхові ринки по окремих видах страхових послуг.