ЗМІСТ 

      Вступ

     Характер  може виявлятися більшою або меншою мірою. Це саме стосується також й  рис характеру, кожна з яких має  різний кількісний ступінь вияву. Надмірний вияв окремих рис характеру та їх поєднань, крайні варіанти норми в психології називають акцентуаціями характеру.

     У людей, акцентуації яких відхиляються від середньої норми, іноді можуть виникати деякі проблеми і труднощі в спілкуванні з оточуючими, що призводить до емоційного напруження, неадекватної поведінки, конфліктів тощо. Для запобігання неправильних вчинків, перевантажень та ускладнень на роботі, у навчанні і в побуті кожній людині належить знати слабкі місця свого характеру.

     Актуальність  теми дослідження. В даний час багато областей трудової діяльності людини пов'язані з нервово-психічним напруженням. Урбанізація, прискорення темпу життя, інформаційні перевантаження, підсилюючи це напруження, часто сприяють виникненню і розвитку прикордонних форм нервово-психічної патології, що виводить питання психогігієни і психопрофілактики в ряд найважливіших завдань охорони психічного здоров'я людини. Рішення цих проблем пов'язане, перш за все, з необхідністю ранньої діагностики субклінічних проявів такого роду станів, зокрема, невротизації, психопатизації і схильності до них. Важливу роль грає і діагностика акцентуації характеру, яка під впливом психотравмуючих чинників здатна переходити в патологічний стан.

     Спроби  побудови типології характерів неодноразово робилися впродовж всієї історії психології. Однією з найбільш відомих і ранніх з них стала запропонована ще на початку нашого століття німецьким психіатром і психологом Е.Кречмером, а також нашим співвітчизником В.М. Бехтєрєвим. Дещо пізніше аналогічну спробу зробили психологи П.Б. Ганнушкін,        М.Фрамер, О.В. Кербіков, У. Шелдон, а в наші дні – Е. Фромм, К. Леонгард, Г.К. Ушаков, А.Є. Личко і ряд інших учених.  

     Метою курсової роботи є дослідження взаємозв’язку між акцентуаціями характеру і схильностями до девіантної поведінки.

     Мета  роботи передбачає виконання таких  завдань: визначити поняття характеру, його структуру і типи акцентуації та їх вплив на поведінку людини; провести дослідження акцентуацій характеру на прикладі конкретної групи; провести обробку та аналіз результатів дослідження.

     Рішення заявленої проблеми може використовуватися  для вирішення наступних практичних завдань:

• складання коректувальних програм;
• профорієнтація і профвідбір;
• проведення судово-медичної експертизи;
• виявлення групи ризику (осіб, схильних до правопорушень, наркоманії, суїцидів) з метою соціально-психологічної підтримки;
• виявлення осіб, схильних до депресивних станів і афектних реакцій і т.д.

     Об’єктом  дослідження курсової роботи є схильність молоді до девіантної поведінки.

     Предмет дослідження – взаємозв’язок між акцентуаціями характеру і схильностями до девіантної поведінки.

     Дана  курсова робота складається з  двох розділів (теоретичного та практичного), в кожному з яких виділяється два підрозділи, висновків та списку використаної літератури.

      1. Теоретичні  підходи дослідження  взаємозв’язку між  акцентуаціями характеру  і схильністю до  девіантної поведінки

     1.1. Характер, його структура  і вплив на поведінку  людини

     1.1.1. Поняття характеру  та його структури

     Кожній  людині крім динамічного боку дій, що виявляється в темпераменті, властиві істотні особливості, які позначаються на її діяльності та поведінці. Про  одних говорять, що вони працьовиті, дисципліновані, скромні, чесні, сміливі, колективісти, а про інших – лінькуваті, хвалькуваті, неорганізовані, честолюбні, самовпевнені, нечесні, егоїсти, боягузи. Ці й подібні до них риси виявляються настільки виразно й постійно, що становлять собою типовий вид особистості, індивідуальний стиль її соціальної поведінки. Такі психологічні особливості особистості називаються рисами характеру. Ці риси характеризують і цілі, до яких прагне людина, і способи досягнення цілей. Знати це важливо, оскільки особистість характеризується не тільки тим, що вона робить, а й тим, як вона це робить. Сукупність таких стійких рис становить характер особистості.

     Отже, характер – це сукупність стійких індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу, до інших людей, праці, навколишньої дійсності та самої себе.

     Термін  «характер» (від грецьк. Character – «риса», «прикмета», «відбиток») був введений для позначення цих властивостей людини другом Аристотеля Теофрастом, який у «Характеристиках» описав з позицій мораліста 31 тип людських характерів – людей хвалькуватих, базік, нещирих, нудних у розмові, улесливих та ін.

     Характер  найбільше пов’язується з темпераментом, який, як відомо, визначає зовнішню, динамічну форму його вираження. Характер людини можна зрозуміти тільки в її суспільній діяльності, суспільних відносинах. Про характер людини судять і за тим, як вона мислить і поводить себе в різних обставинах, якої думки вона про інших та про саму себе, які манери їй властиві.

     Знати характер людини дуже важливо. Це дає можливість передбачати, як людина буде поводити себе за певних умов, чого від неї можна чекати, як вона виконуватиме дані їй доручення. Художня література дає прекрасні описи поведінки людей з різними характерами. Історія знає багатьох політичних, громадських і військових діячів, які завдяки силі позитивних рис свого характеру сприяли прогресу суспільства, натомість особи з негативними рисами характеру або слабохарактерні спричинили його занепад [9].

     Характер  як одна з істотних особливостей психічного складу особистості є цілісним утворенням, що характеризує людське «Я» як єдине ціле. Розуміння характеру як єдності його рис не виключає виокремлення в ньому окремих ланок з метою глибшого пізнання його сутності. І. Павлов, не заперечуючи цілісності характеру, відстоював необхідність виокремлення його структурних компонентів. Якщо ви аналізуєте особистість, – писав він, – ви повинні сказати, що за такими ось рисами її можна характеризувати як тиху, спокійну, химерну, ніжну тощо. Але якщо окремі частини уявити відокремлено, без їх взаємозв’язку, то характер людини, звичайно, визначити не можна. Потрібно брати систему рис і в цій системі аналізувати, які риси висуваються на перший план, а які ледве виявляються, затираються.

     Визначити структуру характеру означає виокремити в ньому провідні компоненти, без яких цілісність характеру уявити не можна.

     У структурі характеру необхідно  розрізняти зміст і форму. Зміст  характеру особистості визначається суспільними умовами життя та виховання. Вчинки людини завжди чимось мотивуються, на щось або на когось спрямовуються. Але за формою наміри, прагнення реалізуються по-різному. Це залежить і від обставин, ситуацій, у яких перебуває людина, і від особливостей її характеру, передусім від темпераменту.

     У структурі характеру виокремлюють такі його компоненти:

• спрямованість;
• переконання;
• розумові риси;
• емоції;
• волю;
• темперамент;
• повноту;
• цілісність;
• визначеність;
• силу [9].

     Спрямованість є провідною в структурі характеру  особистості. Вона виявляється у  вибірковому позитивному або  негативному оцінному ставленні до вчинків і діяльності людей і самої себе.

     Переконання – знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини, стають рисами її характеру й визначають ставлення  до дійсності, вчинки, поведінку. Переконання  виявляються в принциповості, непідкупності та правдивості, вимогливості до себе. Людина з твердими переконаннями здатна докласти максимум зусиль для досягнення мети, віддати, коли потрібно, своє життя заради суспільних справ. Безпринципним людям, кар’єристам ці риси характеру не властиві.

     Розумові  риси характеру виявляються в  розсудливості, спостережливості, поміркованості. Спостережливість і розсудливість  сприяють швидкій орієнтації в обставинах. Нерозсудливі люди легко хапаються  за будь-яку справу, діють під  впливом першого імпульсу. Розумова ж інертність, навпаки, виявляється в пасивності, байдужості, повільності у прийнятті рішень або у поверховому підході до справ без урахування їх важливості.

     Емоції  стають підґрунтям таких рис характеру, як гарячковість, запальність, надмірна або вдавана співчутливість, всепрощення або брутальність, грубість, «товстошкірість», нечутливість до страждань інших, нездатність співпереживати. Моральні, естетичні, пізнавальні, практичні почуття завдяки мірі вираженості в них емоцій можуть виявлятись або в екзальтації, або в спокійному, поміркованому ставленні до явищ природи, мистецтва, вчинків людей.

     Воля  в структурі характеру зумовлює його силу, твердість. Отже, воля, як вважають, є стрижневим компонентом сформованого характеру. Сильна воля робить характер самостійним, стійким, непохитним, мужнім, здатним досягати поставленої мети. Безвільні ж люди слабохарактерні. Навіть при багатстві знань і досвіду вони нездатні наполягати на справедливості, виявляють нерішучість, боязливість.

     Темперамент у структурі характеру є динамічною формою його прояву. Характер – це єдність типологічного і набутого за життя досвіду. Особливості умов життя, навчання та виховання формують різноманітне за змістом індивідуальне ставлення до явищ навколишньої дійсності, але форма прояву цього ставлення, динаміка реакцій особистості визначаються її темпераментом. Одні й ті самі переконання, погляди, знання люди з різним темпераментом виявляють своєрідно щодо сили, врівноваженості та рухливості дій.

     Виокремлюючи  в характері його структурні компоненти, треба мати на увазі, що характер – це сукупність усіх його структурних компонентів. Кожний структурний компонент характеру: спрямованість, інтелект, емоції, воля, темперамент виявляється певною мірою в кожній рисі характеру, як і в характері загалом. Тому не можна говорити про світоглядні, інтелектуальні, емоційні, вольові риси характеру. Характер як своєрідне стійке, цілісне ставлення особистості до різних аспектів дійсності може бути стійким або нестійким, повним, цілісним, визначеним або невиразним.

     Повнота характеру – це всебічний розвиток основних його структурних компонентів: розумових, моральних, емоційно-вольових. Розсудливість вчинків такої  людини завжди узгоджена з емоційною  врівноваженістю та самовладанням.

     Внутрішня єдність рис характеру визначає його цілісність. Вона виявляється в єдності слова та діла або в її відсутності у вчинках. У безхарактерних людей помітно виявляються розбіжність у поглядах, відсутність цілеспрямованості рис характеру, випадковість їх виявлення, залежність їх проявів від ситуацій, а не від внутрішніх установок особистості.

     Особливо  важливою в характері є його визначеність. Твердість і незалежність особистості  в її прагненнях і переконаннях, у боротьбі за досягнення окреслених цілей свідчать про визначеність її характеру. Визначеність характеру у людини як суб’єкта діяльності позначається на принциповості та сумлінності дій незалежно від важливості доручення. На людину з визначеним характером можна покладатися, доручаючи їй важливі справи – вона виконає доручення відповідно до його мети, змісту справи та способів виконання. Про людей з невизначеним характером важко сказати, добрі вони чи погані. Це люди безпринципні, без чітких позицій у політичному, трудовому житті, у побуті [9].

     Сила  характеру виявляється в енергійних діях, завзятті та активності в діяльності, боротьбі за доведення справи до кінця, незважаючи на жодні перешкоди. Такі люди не бояться труднощів, уміють їх долати. Це новатори в праці, ентузіасти, ініціатори.