Загальнотеоретична соціологія

    Таким чином, доцільніше говорити не просто про класову, а про класово-верствову  структуру суспільства.

    Соціальні верстви, в свою чергу, також мають  внутрішні структурні підрозділи, якими  є малі соціальні групи.

    Мала  соціальна, група – невелика за чисельністю група людей, які об'єднані спільною діяльністю і перебувають у безпосередньому стійкому соціальному контакті між собою.                   

    Отож, головними ознаками малих соціальних груп е те, що вони невеликі за чисельністю (від двох до кількох десятків осіб), та їх члени знаходяться у безпосередньому  і стійкому контакті один з одним.

    Незважаючи  на малочисельність своїх членів, малі соціальні групи відіграють значну роль в соціально-класовій структурі, оскільки завдяки безпосередньому  спілкуванню своїх членів між  собою, вони мають можливість доносити норми, цінності та інтереси свого класу  чи верстви до всіх членів цього  класу або верстви. 

ТЕОРІЯ  СОЦІАЛЬНОЇ СТРАТИФІКАЦІЇ 

    Детальніше  уявити соціально-класову структуру  суспільства допомагає теорія соціальної стратифікації.

    Ця  теорія була розроблена на початку 40-х  років XX ст. американськими соціологами П. Сорокіним, Т. Парсонсом, Р. Мертоном, К. Девісом та іншими, які вважали, що між соціальними верствами існують істотні відмінності, що проявляються в характері власності, якою вони володіють, рівні доходів, престижі, авторитеті, пільгах, обсягові влади.

    Соціальна стратифікація – це соціальний процес, в ході якого соціальні верстви виявляються нерівними між собою і відрізняються за правами, пільгами, авторитетом, престижем.

    Таким чином, соціальна стратифікація  означає і процес розшарування суспільства  на верстви, нерівні між собою  і саме це розшарування. Соціальне  нерівні верстви називаються  стратами, звідти і назва теорії – теорія стратифікації.

    Слід  зазначити, що страти існують в будь-якому  суспільстві, де є соціальна нерівність, Тому існування страт в колишньому СРСР свідчило про наявність в  ньому соціальної нерівності. Щоправда, межі між стратами визначити іноді  буває дуже складно, і, як правило, тим  складніше, чим більше страт в  суспільстві існує.

    За  роки існування теорії були зроблені спроби розробити загальну стратифікаційну  модель суспільства. Наприклад, німецький  соціолог Ф. Вурм запропонував таку модель:

    Інша  модель соціальної стратифікації може мати такий вигляд:

11. Найвищий клас:

    • вища верства (правляча верхівка, адміністратори);

    • велика (олігархічна, монопольна) буржуазія.

11. Вищий клас

    • верства комерсантів;

    • дрібна буржуазія.

11. Середній клас

    • середня верства;

    • верства робітників-професіоналів, що виконують керівні функції.

    4. Нижчий клас

    • кваліфіковані робітники.

11. Найнижчий клас

    • некваліфіковані робітники.

    Наведена  вище модель приблизно відображає стратифікацію  сучасного українського суспільства.

    Теорія  соціальної стратифікації дещо нагадує  теорію класів, оскільки обидві досліджують  соціальне розшарування, проте між  ними існують істотні відмінності, передусім це фактори, які впливають  на формування класів та страт.

    СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ ТА ЇЇ ВИДИ

    В нашому суспільстві постійно відбуваються певні соціальні рухи, зміни. Ці соціальні  переміщення призводять до змін у  соціальній структурі суспільства, а також зміни соціальної стратифікації  суспільства. Ці соціальні переміщення  в соціології називають соціальною мобільністю.

    Соціальна мобільність (лат. mobile – рух, рухливість) – це перехід людей з одних соціальних груп і верств в інші.

    Соціальна мобільність буває як індивідуальною, яка пов'язана з соціальним переміщенням одного індивіда, так і масовою, що пов’язана з соціальним переміщенням соціальної спільності.

    Розрізняють також горизонтальну і вертикальну мобільність.

    Горизонтальна мобільність – це просування соціального суб'єкта в межах одного класу або верстви.

    До  горизонтальної мобільності відноситься  перехід з одного місця роботи на інше, зміна професії, переїзд  на постійне проживання з одного міста  до іншого, зміна сім'ї тощо. Головною відмінністю горизонтальної мобільності  є те, що вона не веде до зміни соціального  становища суб'єкта, що її здійснює. Суб'єкт, як правило, змінює лише одну малу соціальну групу на іншу, залишаючись  в межі класу чи верстви. Це означає, що його місце в суспільстві, рівень доходів, престиж, права, авторитет  залишаються незмінними. Отже, горизонтальна  мобільність – це ще й переміщення в межах однієї страти.

    Вертикальна мобільність – це перехід людини з одного класу до іншого, або з однієї верстви до іншої.

    Вертикальна мобільність, на відміну від горизонтальної, призводить до зміни соціального  становища суб'єкта, переводить його з однієї страти до іншої.

    Вертикальна мобільність буває двох видів: рух  з нижчої страти до вищої називається соціальним прогресом, або соціальним сходженням (вона, надає суб'єктові більше влади, більше авторитету, більше матеріальних статків); рух з вищої страти до нижчої – соціальною деградацією.

    Також вирізняють ще й міжпоколінну мобільність, суть якої полягає у зміні соціального положення дітей по відношенню до їхніх батьків, а також в межах одного покоління, яка пов'язана з особистими успіхами індивіда або з його падінням соціальними «сходинками».

    Виділяють також два шляхи соціального  сходження: аскрипцію і досягнення.

    Аскрипція – це просування соціальними   «сходинками» завдяки зовнішнім, незалежним від індивіда, групи властивостям, – випадковостям, особистим знайомствам тощо.

    Досягнення – здобуття індивідом, групою певного статусу завдяки безпосередньо власним успіхам.     

 

 

Використана література:

1. Городяненко   В.Г. Соціологія. – К.: Академія, - 2002.

2. Піча  В.М. Соціологія.: загальний курс. – К.: Каравела, 2000.

3. Марчук  П.П. Соціологія: навчальний посібник. – Т., 1998.

4. Погорілий  О.І. Соціологічна думка ХХ  ст.: навчальний посібник. К.: Либідь, 1996.