Загальнотеоретична соціологія

    Термін "соціальний контроль" був введений в науку французьким соціологом та кримінологом Габріелем Тардом. Він розумів під соціальним контролем  повернення злочинця до суспільної діяльності. Звичайно, зараз поняття соціального  контролю набуло значно глибшого змісту і стосується не лише злочинців.

    Головним  засобом здійснення соціального  контролю є система санкцій та нагород. Т. Парсонс, наприклад, вважав основними санкціями ізоляцію –повне виключення індивіда із системи соціальних відносин; уособлення – обмеження контактів індивіда з іншими людьми; реабілітацію – підготовку індивідів до нормального виконання соціальних ролей. Р. А. Лап'єр вважав основними санкціями фізичні – покарання індивіда за порушення групових норм; економічні – наприклад, штраф; та адміністративні – наприклад, переведення індивіда на менш оплачувану посаду.

    Проте, соціальний контроль передбачає регулювання  поведінки не лише порушників соціального  порядку, а й усіх членів суспільства. Тому він передбачає як формальні, так  і неформальні санкції. Формальні  санкції базуються на основі процедур, передбачених нормативними актами –законами, розпорядженнями. Неформальні санкції є підсвідомими реакціями членів певної спільноти на порушення, що виникають у ній, які проявляються у вигляді негативних емоцій, чуток, навіть фізичного впливу. Важливою ознакою соціального контролю є намагання соціальних систем перетворити їх формальні санкції на неформальні і перевести ці соціальні системи на рівень самоконтролю.

    За  будь-яких умов, соціальний контроль є  механізмом соціалізації індивіда, через  підпорядкування його поведінки, ціннісних  орієнтацій під сталі соціальні  стандарти. Також, в будь-яких випадках він спрямований на підтримання  рівноваги в соціальній структурі.

    Таким    чином,    соціальний    контроль    характеризується упорядкованістю та категоричністю вимог суспільства до індивіда і  ґрунтується на соціальних нормах і  зразках поведінки. 

ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ СОЦІАЛЬНИХ СПІЛЬНОСТЕЙ 

    Іншим важливим елементом суспільства  є соціальні спільності. На відміну  від соціальних інститутів, які були утворені свідомо для проведення спільної діяльності людей, здійснення в суспільстві регулятивної функції  та функції соціального контролю, соціальні спільності виникли в  процесі історичного розвитку людської цивілізації і поява їх зумовлена об'єктивною необхідністю.

    Нагадаємо, що соціальна спільність – група людей, яка склалася об'єктивно в процесі історичного розвитку, реально існує, практично фіксується, характеризується відносною цілісністю і виступає самостійним суб'єктом соціальної та історичної дії.

    Якщо  соціальні інститути виконують  в суспільстві функцію стабілізатора  соціальних відносин, то соціальні  спільності    забезпечують функцію  соціального прогресу. Справді, важко  переоцінити роль етносів та націй  в утворені держав, роль класів у  зміні соціально-економічних формацій. Соціальні спільності є дуже важливою складовою суспільства, тому що всі  соціальні системи та соціальні  інститути базуються на соціальних спільностях.

    Особливостями соціальних спільностей є:

    • вони утворюються в процесі історичної необхідності;

    • спільні інтереси переважної частини індивідів, що до неї входять;

    • можливість організовувати соціальні інститути та соціальні системи;

    • безпосередня близькість членів спільності, яка передбачає можливість безпосереднього їх контакту.

    Так само як інститути, соціальні спільності відзначаються великою різноманітністю. Вони можуть існувати декілька десятків хвилин (пасажири тролейбуса під час  його руху по маршруту) до декількох  сотень і навіть тисяч років (етноси, класи), від двох осіб до десятків мільйонів.

    У сучасній соціології прийнято виділяти такі найважливіші види соціальних спільностей:

    • етнічні – спільності, що ґрунтуються на спорідненості в мові, культурі, звичаях, традиціях, психологічних особливостях своїх членів (українці, французи, татари, цигани);

    • демографічні – відрізняються за статтю, віком, расою, місцем народження (жінки, чоловіки, молодь);

    • професійні – характеризуються за приналежністю індивідів, що їх складають до тієї чи іншої професії (юристи, будівельники, педагоги);

    • територіальні – ті, що визначаються за територією проживання своїх членів (міські і сільські жителі);

    • спільності, що відрізняються за соціальним статусом – (одружені, безробітні, громадяни України);

    • соціальні групи – (сім'я, виробничі колективи, друзі). Також соціальні спільності поділяють на масові або нефіксовані, де зв'язки між членами існують лише формально, та групові або фіксовані, що характеризуються цілісністю і вищою організованістю.

    Отже  соціальна спільність – це група людей, об'єднана більш менш стійкими зв'язками і близькістю інтересів своїх членів. І соціальні спільності, і соціальні інститути є важливим фактором утвердження і розвитку соціальних відносин. 
 
 

ПОНЯТТЯ СОЦІАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ  СУСПІЛЬСТВА ТА ЇЇ ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ 

    Жоден соціальний елемент не може існувати одноосібне, відокремлено від інших. Всі суспільні елементи, чи то соціальні  спільності, чи соціальні інститути, обов'язково зв'язані в певні соціальні системи. Найбільшою ж соціальною системою є саме суспільство. Вже говорилося про те, що в суспільстві існує велика кількість різних соціальних елементів, тож зрозуміло, суспільство має складну структуру.

    Поняття соціальної структури розглядається  в кількох аспектах (з кількох  боків). В широкому розумінні під  соціальною структурою розуміють будову суспільства в цілому, систему  зв'язків між його елементами.

    Але соціальна структура характеризує також різні види відносин між  соціальними спільностями – соціально-класові, соціально-етнічні, соціально-демографічні тощо.

    В вузькому розумінні під соціальною структурою суспільства розуміють  різні соціальні групи та верстви (соціальні спільності), а також  соціальні відносини між ними.

    Соціальна структура суспільства – це сукупність взаємозв'язаних і взаємодіючих між собою соціальних спільностей, верств і груп, пов'язаних між собою відносно сталими відносинами.     

    Також можна стверджувати, що соціальна  структура – це е поділ суспільства на взаємозв'язані та взаємодіючі між собою елементи.

    Розглянемо  основні елементи соціальної структури  суспільства (очевидно, що кожен з  них включає в себе певну кількість  соціальних спільностей).

    Критеріїв виділення соціальних спільностей  є багато і вони досить різноманітні: стать, вік, національність, професія, належність до тієї чи іншої територіальної спільності тощо. Всі соціальні спільності можна поділити в першу чергу  за двома факторами:

    • природним, пов'язаним з природною диференціацією індивідів, наприклад, різні демографічні групи – жінки, чоловіки, діти, молодь;

    • соціальним, пов'язаним з різним соціальним становищем індивідів. В залежності від всіх критеріїв можна виділити такі найважливіші складові елементи соціальної структури суспільства:

    • соціально-демографічна структура – це сукупність соціальних спільностей, що виділяються за такими ознаками: стать, вік, сімейний стан, місце народження тощо (від грец. демос і графос – опис населення). До них належать чоловіки, діти, одружені та багато інших.

    • соціально-професійна структура – сукупність спільностей, що володіють різними професійними ознаками і займаються згідно них певними видами діяльності. Це представники різного роду професій –інженери, бухгалтери, педагоги.

    • соціально-етнічна структура – включає в себе сукупність етнічних спільностей та відносин між ними. До них належать, наприклад, українці, росіяни, англійці і багато інших;

    • соціально-територіальна структура – включає в себе сукупність соціально-територіальних    спільностей.    Соціально-територіальна спільність – це сукупність людей, між якими виникає певний соціальний зв'язок, в силу однорідності об'єктивних умов їх життєдіяльності і які виявляються носіями певних суспільних відносин. Наприклад, це міські і сільські поселенські спільності, спільності регіонів.

    • соціально-класова структура, яка охоплює класи, соціальні верстви, соціальні групи, прошарки, стани.

    Соціально-класова  структура е дуже важливою характеристикою  соціальної структури суспільства  взагалі, тому її слід розглянути окремо. 

СОЦІАЛЬНО-КЛАСОВА  СТРУКТУРА 

    Соціально-класова  структура, ґрунтуючись на соціальному  факторові поділу людей на соціальні  спільності, розкриває цілісну картину  соціальної неоднорідності і соціальної нерівності в суспільстві.

    Теоретичною базою для виникнення концепції  класів стали Праці К. Маркса і  В. Леніна.

    Класи – це великі групи людей, що відрізняються за їх місцем в історично обумовленій; системі суспільного виробництва, за Їх відношенням до засобів виробництва, за їx роллю в суспільній організації праці, а також за способами отримання й розмірах тієї долі суспільного багатства, якою вони володіють.

    Виходячи  з марксистсько-ленінської теорії, класи – явище історичне. Вони виникли в період розпаду первіснообщинного ладу і змінились настільки, наскільки змінилися засоби виробництва.   Кожній суспільно-економічній формації відповідає свій клас.

    Основними критеріями, за якими В. Ленін поділяв  суспільство на класи, були такі:

    • організація суспільного виробництва;

    • володіння засобами виробництва;

    • використання найманої робочої сили.

    На  основі цих критеріїв розподіляється рівень доходів між класами. В. Ленін  на основі вище зазначених критеріїв  виділяє такі класи:

    • буржуазію;

    • пролетаріат (робітничий клас);

    • селянство.

    Крім  класів, як вважав В. Ленін, в суспільстві  існують ще й міжкласовий прошарок – інтелігенція та так звані декласовані елементи.

    Інтелігенція  – це соціальна група, що складається  з осіб професійно зайнятих творчою  працею, що потребує спеціальної освіти (лікарі, науковці, діячі культури та мистецтва, педагоги, тощо).

    Інтелігенція  не має ніякого відношення до виробництва, тому не є класом, але покликана  обслуговувати інтереси класів.

    Декласовані елементи – це соціальні верстви населення, у яких відсутня будь-яка власність і стабільне джерело доходу (безробітні, жебраки, бомжі, повії, тощо).

    В сьогоднішньому українському суспільстві  в тій чи іншій мірі існують  всі вище вказані суспільні групи.

    Класична  теорія В. Леніна, давала збої вже в  радянські часи, де незважаючи на прийняту модель 2+1 (два класи – селянство і робітники, та прошарок – інтелігенція, всі приблизно рівні за умовами праці та рівнем доходів) існувала відчутна соціальна нерівність. Та й якщо пригадати, що і буржуазія за Леніним, поділялась на велику, середню і дрібну, існувала так звана група середняків, яка, між іншим, була багаточисельною, то чіткі грані між класами вловити було надто складно, адже дрібна буржуазія за рівнем доходів часто-густо могла прирівнюватися не до буржуазії, а до середняків, а іноді навіть до пролетаріату. Тому, для більш чіткого розуміння класової теорії, слід використовувати поняття «соціальні верстви», які складають внутрішню структуру класів і великих соціальних груп (наприклад, згадані вище велика і дрібна буржуазія; робітники високої, середньої» і низької кваліфікації).

    Соціальної  верства – сукупність індивідів, зайнятих економічно й соціально рівноцінними видами праці, які отримують приблизно рівну матеріальну та моральну винагороду.